Автореферат и диссертация по медицине (14.01.11) на тему:Влияние энтеросорбента силларда П на эффективностьи безопасность терапии симвастатином, никотиновой кислотой и амиодароном у больных с постинфарктиым кардиосклерозом

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ КАРДІОЛОГІЇ ім. акад. М.Д.СТРАЖЕСКА

ДНІСТРЯНСЬКИЙ Володимир Степанович

УДК 541.183.6:615.035]-02:616.127-005.8

ВПЛИВ ЕНТЕРОСОРБЕНТУ СИЛАРДУ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ТА БЕЗПЕЧНІСТЬ ТЕРАПІЇ СИМВАСТАТИНОМ, НІКОТИНОВОЮ КИСЛОТОЮ ТА АМІОДДРОНОМ У ХВОРИХ З ШСЛЯІНФАРКТНИМ КАРДІОСКЛЕРОЗОМ

14.01.11 - кардіологія

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Київ-1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Вінницькому державному медичному університеті ім. М.І. Пирогова МОЗ України.

Науковий керівник:

доктор медичних наук Станіславчук Микола Адамович,

доцент кафедри факультетської терапії Вінницького державного медичного університету ім. М.І.Пирогова МОЗ України.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук Вікторов Олексій Павлович,

завідувач відділу клінічної фармакології Інституту кардіології ім. акад. М.Д.Стражеска, АМН України (м. Київ).

доктор медичних наук, професор Лізогуб Віктор Григорович, завідувач кафедри факультетської терапії № 2 Національного медичного університету ім. акад. О.О.Богомольця МОЗ України (м. Київ).

Провідна установа:

Дніпропетровська державна медична академія, кафедра госпітальної терапії № 2, МОЗ України.

Захист дисертації відбудеться " 1>уц (Ш& 1999 року о І2» годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради Д 20.616.01 при Інституті кардіології ім. акад. М.Д.Стражеска АМН України, (252151 м. Київ 151, вул. Народною ополчення, 5).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту кардіології ім. акад. М.Д.Стражеска АМН України, (252151 м. Київ 151, вул. Народного ополчення, 5).

Автореферат розісланий "5 "»ЛМСІУіОУТ-Сіда 1999 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серцево-судинні захворювання займають провідне місце в загальній структурі захворюваності, інвалідності та смертності населення як в більшості країн світу, так і в Україні.

Незважаючи на неабиякі досягнення в фармакотерапії найбільш поширеної серед них ішемічної хвороби серця (ІХС), частота повторних інфарктів міокарду (ІМ), аритмічних ускладнень та раптової коронарної смерті продовжує залишатись високою. Тому одним із важливих завдань сучасної кардіології, наряду із первинною, є вторинна профілактика ІХС (Н.А.Грацианский, 1994; О.ЗЬагта, 1994; С.К..Согиі, 1996; М.І.Лутай, 1998; Л.Т.Малая, 1998; Ю.Н.Сиренко, 1998; А.МеІІБа, 1998; Р.Б.Данильчук, 1999.)

Серед провідних факторів, що сприяють прогресуванню ІХС та її ускладнень у хворих, які перенесли ІМ, є гіперліпопротеїнемія (ГЛП), посилення процесів пероксидації ліпідів та зміни функціонального стану тромбоцитів (І.М.Ганджа, 1994; Ь.КоЬсП, 1996; Э.А.Отева, 1997; Е.А.Біеіп, 1998), а однією з найчастіших причин смерті серед цієї групи пацієнтів є порушення серцевого ритму (А.Н.Пархоменко, 1996; М.БШГі, 1996; В.П.Бобров, 1998). Тому успішне проведення гіполіпідемічної та антиаритмічної терапії може суттєво вплинути на перебіг ІХС.

Сучасна фармакотерапія гіполіпідемічними та антиаритмічними засобами, попри її певну ефективність, характеризується в значній мірі високим ризиком виникнення побічних ефектів (О.В.Преображенский, 1995; ІО о иск-пепоз, 1996; Б.Реггеаии, 1997; В.А.Чернишов, 1998), тому актуальним є підвищення її ефективності та безпечності.

Розв'язання цього завдання можливе двома шляхами: шляхом розробки і впровадження в клінічну практику нових ефективних лікарських засобів або завдяки раціональному використанню вже існуючих.

Модуляторами фармакологічного ефекту гіполіпідемічних та антиарит-мічних засобів могли б стати ентеросорбенти (А.А.Пентюк, 1993; М.А.Станіс-лавчук, 1996, М.Б.Луцюк, 1999). Перспективним сорбентом є вітчизняний ен-теросорбент силард П (Полісорб МП), створений на основі високодисперсного оксиду кремнезему. Його широкі дезінтоксикаційні властивості, гіполіпі-демічний ефект, а також здатність підвищувати повноту всмоктування лікарських препаратів з шлунково-кишкового тракту продемонстровані в експерименті і, частково, в клініці (Л.В.Пипа, 1994; О.І.Остапчук, 1996; М.А.Станіславчук, 1996). Це дає підстави сподіватись на ефективність застосування цього сорбенту як в якості засобу монотерапії, так і в поєднанні з гіполіпідемічними та антиаритмічними препаратами з метою вторинної профілактики ІХС.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Дане дослідження виконано у відповідності з Держбюджетною НДР Вінницького державного медичного університету ім. М.І.Пирогова в рамках конкурсної ДКНТ за напрямком "Здоров'я людей". Шифр 1.2.4.1.2.7 N держреєстрації 0193У02078.

Мета і задачі дослідження. Обгрунтувати доцільність використання ентеросорбенту силарду ж засобу підвищення ефективності та безпечності фармакотерапії симвастатином, нікотиновою кислотою та аміодороном у хворих, що перенесли інфаркт міокарду.

Задачі дослідження:

1. Вивчити вплив силарду на спектр ліпідів сироватки крові, перекисне окислення ліпідів, тромбоцитарно-судинний і коагуляцішшй гемостаз та на антиагрегантний ефект аспірину у хворих, які перенесли інфаркт міокарду.

2. Оцінити вплив силарду на ефективність та безпечність гіполіпідеміч-ної терапії симвастатином та можливість застосування зменшеної дози симва-статину у хворих з післяінфарктним кардіосклерозом в умовах поєднання з силардом.

3. Визначити вплив силарду на гіполіпідемічну активність нікотинової кислоти (НК) та частоту і вираженість її побічних проявів; дослідити і обгрунтувати доцільність застосування НК в зменшеній дозі при поєднанні з силардом у хворих з післяінфарктним кардіосклерозом.

4. З'ясувати залежність антиаритмічного ефекту аміодарону від рівня ліпідів в плазмі крові та ефективності гіполіпідемічної терапії у хворих, які перенесли інфаркт міокарду.

5. Дати клінічну оцінку ефективності поєднання аміодарону з силардом

у хворих з порушенням серцевого ритму, які перенесли інфаркт міокарду, та експериментально дослідити вплив ентеросорбенту на всмоктування аміодарону. .

6. Обгрунтувати доцільність застосування методу нечіткої логіки для

диференційованого вибору гіполіпідемічної терапії з метою підвищення ефективності лікування, зменшення кількості ускладнень у хворих з післяінфарктним кардіосклерозом,- ■

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше досліджено вплив силарду на ліпідний спектр крові, тромбоцитарну активність, клінічні прояви ІХС у хворих, які перенесли ІМ. Отримано результати впливу силарду на ан-тиагрегантну активність аспірину. Доведено можливість застосування симва-статину та НК в зменшених дозах в поєднанні з силардом при збереженні їх гіполіпідемічної ефективності і зменшенні побічних проявів.

Вперше застосовано алгоритм, створений на основі математичного методу, для вибору оптимальної гіполіпідемічної терапії в залежності від тип}'

з

ГЛП у хворих з післяінфарктним кардіосклерозом.

Вперше виявлено підвищення ефективності аміодарону у хворих з піс-ляінфарктшш кардіосклерозом і порушенням серцевого ритму (пароксизми миготіння та тріпотіння передсердь, екстрасистолічна аритмія) шляхом його поєднання з ентеросорбентом силардом.

Практичне значення одержаних результатів. Виявлено власний гі-поліпідемічний потенціал ентеросорбенту силарду, який дозволяє знизити загальний холестерин (ХС) та ХС ліпопротеїнів низької щільності (ЛПИЩ) до бажаного рівня у хворих з граничним вихідним рівнем загального ХС (5,3-6,2 ммоль/л). Показана доцільність застосування ентеросорбенту хворим з ІІА типом ГЛП, які перенесли ІМ, на поліклінічному етапі реабілітації.

В результаті проведеного дослідження розроблено нові підходи до оп-тимізації застосування у хворих з післяінфарктним кардіосклерозом симвас-татішу, нікотинової кислоти та аміодарону шляхом їх поєднанння з ентеросорбентом силардом. Показано, іцо бажаний гіполіпідемічний ефект симваста-тину в дозі 10 мг/добу у хворих з ІІА типом ГЛП при помірно високому рівні загального ХС (6,3-7,2 ммоль/л) та в дозі 20 мг/добу - при високому рівні загального ХС (7,3 і більше ммоль/л) може бути досягнутий шляхом його поєднання з ентеросорбентом силардом. Хворим з IV типом ГЛП може бути застосована терапія силардом з НК в дозі 0,9 г/добу, а пацієнтам з ІІБ типом -може призначатись комбінація силарду, НК в дозі 0,9 г/добу та симвастатину в дозі 10 мг/добу. Введення до комплексу лікування силарду дозволяє зменшити частоту та ступінь прояву побічних ефектів гіполіпідемічних засобів.

Ефективність лікування хворих з порушеннями ліпідного обміну може бути підвищена на основі методу нечіткої логіки, який дає можливість індивідуалізувати вибір гіполіпідемічної терапії з урахуванням особливостей стану здоров'я кожного пацієнта.

Безпечність та ефективність антиаритмічної терапії аміодароном у хворих з пароксизмами миготіння передсердь та екстрасистолічною аритмією (Е), на фоні перенесеного ІМ, може бути підвищепа шляхом включення сорбенту силарду до комплексу лікування. Зазначена поєднана терапія дає змогу зменшити дозу аміодарону у фазі підтримки.

Впровадження результатів дослідження в практику. Матеріали ди-сертацйної роботи впроваджено в клінічну практику кардіологічних відділень Вінницької міської клінічної лікарні № 1, Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І.Пирогова, Хмельницького кардіологічного диспансеру, Житомирського обласного діагностичного центру. Результати досліджень впроваджено в навчальний процес кафедр факультетської терапії та фармакології з курсом клінічної фармакології Вінницького державного медичного університету.

Особистий внесок здобувана. Результати дослідження, викладені в дисертації, отримані особисто здобувачем. Планування етапів дослідження, облік, аналіз первинного матеріалу, статистична обробка отриманих даних, розробка основних положень та їх викладення в дисертації, побудова на основі отриманих результатів досліджень висновків та практичних рекомендацій виконані дисертантом особисто.

Апробація результатів дисертації. За матеріалами дисертації зроблені доповіді на засіданнях Вінницького обласного товариства терапевтів (Вінниця, 1995-1998); конгресі кардіологів України (Вінниця - Київ, 1996), 15-ій об'єднаній науковій медико-технічній конференції (Вінниця - Київ, 1997), науково-практичних симпозіумах "Сучасні погляди на проблеми патогенезу та лікування атеросклерозу, артеріальної гіпертонії і серцевої недостатності" (Вінниця, 1997; 1998), науково-практичній конференції "Актуальні питання терапії" (Вінниця, 1994).

Апробація дисертації була проведена на спільному засіданні кафедри факультетської терапії, пропедевтичної терапії і наукової проблемної лабораторії Вінницького державного медичного університету ім. М.І.Пирогова та кафедри комп’ютерних систем управління Вінницького технічного університету 18.02.1999 року. Роботу апробовано на конференції відділу клінічної фармакології, відділення серцевої недостатності, відділення ІХС, відділення профілактичної кардіології, відділення нових методів дослідження інституту кардіології ім. акад. М.Д.Стражеска АМН України 30.06.1999 року.

Публікацій За матеріалами дисертації опубліковано 8 наукових робіт, із них 4 у вигляді статей в наукових журналах, що визнані ВАК України та 4 тез.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, огляду літератури, розділу «Матеріали, методи дослідження та клінічна характеристика обстежених хворих», 4 розділів власних досліджень, обговорення, висновків, практичних рекомендацій та списку використаних джерел, який містить 227 джерел вітчизняних та 162 - зарубіжних публікацій. Дисертація викладена на 179 сторінках машинописного тексту, ілюстрована 53 таблицями та 4 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали, методи дослідження та клінічна характеристика обстемсених хворих. З метою уточнення можливих механізмів впливу силарду П на всмоктування аміодарону були проведені дослідження in vitro на "вивернутих" мішечках тонкого кишківника щурів (Ю.М.Островский, 1979).

Вміст аміодарону в середині мішечків визначали за допомогою розробленого нами методу.

Електричну активність серця реєстрували за допомогою електрокардіографа "С ARDIO VIT AT-б" (Швейцарія). Динаміку серцевого ритму протягом доби - за допомогою амбулаторного ЕКГ-моніторингу на апараті «МТ-лента». Визначення ступеню обмеження фізичної активності проводили на ергометрі «ДИАЛОГ» з комп'ютерною обробкою «EVEREST» (USA). Стан внутрішньо-серцевої гемодинаміки визначали на ехокардіографі ЕКС-У-01.

Вміст загального ХС в сироватці крові визначали за уніфікованим методом використовуючи суміш оцтового альдегіду, сірчаної та оцтової кислот. ХС ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) оцінювали в сироватці крові після осадження ЛПНЩ та ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ) гепарином в присутності іонів марганцю (В.В.Меншиков, 1987). Тригліцериди (ТГ) визначали після їх екстракції сумішшю гептан-ізопропанолу (В.В.Меншиков, 1987). Фракції ліпопротеїнів (ЛП) визначали методом диск-елеістрофорезу у поліакриламідному гелі (В.В.Меншиков, 1987). Фосфоліпіди в плазмі крові визначали по утвореншо гідрофобних комплексів з феротіоци-анатом амонію (А.А.Пентюк та співавт, 1987). ХС ЛПНЩ вираховували за формулою Фрідвальда: ХС ЛПНІЦ=загальний ХС-(ХС ЛПВЩ+ТГ/2,2). Інтенсивність процесів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) оцінювалась по накопиченню в сироватці крові продуктів, які реагують з тіобарбітуровою кислотою (ПР-ТБК) (И.Д.Стальная, Т.Г.Гаришвшш, 1979).

Стан тромбоцитарно-судинного гемостазу визначали за показниками часу кровотечі за методом Дюка, агрегації тромбоцитів - по утвореншо агрегатів в присутності АДФ (В.В.Меншиков, 1987).

Статистичну обробку результатів проводили за допомогою стандартних статистичних функцій електронних таблиць MS Excel-97.

Нами обстежено 277 хворих, які перенесли крупно-вогнищевий інфаркт міокард}': 241 - чоловік, 36 - жінок. Середній вік хворих становив 54,01±1,36 роки. Контрольну групу склали 18 практично здорових осіб. У 243 пацієнтів спостерігалась гіперліпопротеїнемія різних типів за класифікацією D.S. Fredrickson, R.I.Levy, прийнятою ВООЗ (1972). У 116 осіб відмічалось порушення серцевого ритму: в 40 хворих транзиторний варіант миготливої тахіаритмії (часті пароксизми миготіння-тріпотіння передсердь), у 76 - екстрасистолічна аритмія (Е, з переважанням ІІ-ІІІ класів по B.Lown). Групу порівняння склали 10 хворих з післяінфарктним кардіосклерозом, стенокардією та артеріальною гіпертонією (АГ), але без порушеного ліпідного обміну.

В залежності від застосованої терапії, хворі були розподілені на 5 груп. Пацієнти з ГЛП склали перші 4 групи. В групі А (94 хворих) отримували: си-мвастатин, силард, аміодарон. В групі В (74 хворих) призначали НК, силард, аміодарон. В групі С (28 хворих) отримували симвастатин, НК, силард, аміо-

дарон. В групі D (47 пацієнтів) призначали аміодарон, силард. В групі Е (34 особи без ГЛП) отримували аміодарон та аміодарон з силардом.

Дослідження проводилось до та після лікування. Курс лікування тривав 6 тижнів. Хворим всіх іруп за показами призначали нітрати пролонгованої дії, а пацієнтам з АГ та таким, що мали хронічну серцеву недостатність, - інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту. При підвищеній агрегації тромбоцитів призначали ацетилсаліцилову кислоту. Антиаритмічну терапію проводили на фоні каліймістких препаратів.

Терапію аміодароном (per os) проводили за традиційною схемою: фаза насичення (600-800 мг/добу) з поступовим переходом до підтримуючих доз. В фазу насичення доза аміодарону підбиралась для кожного хворого індивідуально так, щоб вона не перевищувала 10 мг/кг ваги. Критерієм переходу на підтримуючу дозу препарату слугувала наявність антиаритмічного ефекгу у фазі насичення. .

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Застосування силарду П в добовій дозі 100 мг/кг призвело до вірогідного зниження рівня загального ХС, ХС ЛПНЩ; відмічалась тенденція до зменшення рівня ТГ. Вірогідно знизилась концентрація ПР-ТБК (табл .1).

Таблиця 1

Динаміка показників ліпідного спектру сироватки крові під впливом силарду (М±т)._________________________________________________________________■_________

Показники До лікування (п = 47) Після лікування (п = 47) Контроль (п = 18)

Загальний ХС, ммоль/л 6,5±0,09 5,6±0,05* 5,0±0,06

ХС ЛПВЩ, ммоль/л 1,18±0,08 1,19±0,07 1,25±0,06

ХС ЛПНЩ, ммоль/л 4,71 ±0,08 3,84±0,06* 3,17±0,09

ТГ, ммоль/л . 1,52±0,07 1,41 ±0,07 1,48±0,06

Фосфоліпіди, г/л 2,0±0Д1 2Д±0,13 2,2±0,05

ПР-ТБК, од. опт. щільності 0,17±0,002 0,15±0,005* 0,15±0,005

Примітка. * - вірогідна різниця між показниками до та після лікування (Р<0,05).

Одночасне з силардом застосування аспірину, аміодарону, інгібіторів ангіотензин-перетворюючого ферменту не впливало на гіполіпідемічну активність силарду. Були помічені значні індивідуальні коливання в ступеню зниження ліпідів в окремих хворих. Виявлено, що чим вищий вихідний рівень загального ХС, тим виразнішим був гіполіпідемічний ефект силарду. Так при

граничному рівні загального ХС (5,3-6,2 ммоль/л) відсоток зниження складав всього 11,4 %, тоді як при високому рівні загального ХС (>7,3 ммоль/л) цей показник становив 20,8%. Однак слід відмітити, що якщо в групі хворих з граничним вихідним рівнем ХС він після лікування наближався до бажаного (5,2 ммоль/л), то у пацієнтів другої та особливо третьої груп (помірно високому та високому рівнях) при відносно більшому гіпохолестеринемічному ефекті силарду повної нормалізації рівня ХС не відбувалось. ХС ЛПНЩ в групі хворих з граничним вихідним рівнем загального ХС (5,3-6,2 ммоль/л) знизився на 24,5% (з 3,55±0,03 до 2,68±0,04 ммоль/л).

Нами виявлено вплив ентеросорбенту на агрегантні властивості тромбоцитів. Так, у хворих, які отримували силард, сповільнювалась агрегація тромбоцитів та збільшувався час кровотечі. Поєднання сорбенту з аспірином в дозі 0,25 г/добу призвело до синергизму дезагрегантного ефекту препаратів.

Недостатній гіполіпідемічний ефект силарду в хворих з високим рівнем ХС та ТГ диктував необхідність комбінованого застосування сорбенту з іншими гіполіпідемічними засобами, зокрема з інгібіторами синтезу ХС та НК.

Симвастатин призначали в дозах 20 та 10 мг/добу в поєднанні з силардом хворим з НА типом ГЛП і порівнювали досягнутий ефект з ефектом мо-нотерапії вказаних доз статину.

Монотерапія симвастатином в дозі 20 мг/добу забезпечувала істотне (на 25,7%) зниження рівня загального ХС, однак супроводжувалась підвищенням агрегації тромбоцитів (час агренгації зменшувався на 29%) та підвищенням активності печінкових ферментів і діастази сечі.

Поєднання вказаної дози симвастатину з силардом суттєво змінювало спектр сироваткових ліпідів. Так, рівень загального ХС під впливом комбінованої терапії знизився на 33,0%, ХС ЛПНЩ - на 41,8%, ТГ - на 10,7%; підвищився вміст ХС ЛПВЩ на 10,2%, фосфоліпідів - на 11,7%. Застосована терапія при всіх вихідних рівнях загального ХС сприяла його зниженню до бажаних величин. Симвастатин 20 мг/добу в поєднанні з силардом не змінював стан тромбоцитарно-судинного та коагуляційного гемостазу.

Монотерапія симвастатином 10 мг/добу не проявляла бажаного гі-поліпідемічного ефекту: зниження загального ХС становило лише на 12,4 %.

Гіполіпідемічний ефект від терапії 10 мг/добу симвастатину з силардом відображений в таблиці 2. Внаслідок такого лікування найбільш інтенсивно знизився рівень ХС ЛПНШ (на 31,6%), загального ХС - на 24,0%. Відмічалась тенденція до зниження рівня ТГ. Суттєво знижувалась концентрація

Таблиця 2

Динаміка показників ліпідного спектру сироватки крові під впливом поєднаної терапії з силардом (М±т).

Показники Симвастатин Юмг+силард (п=21) НК 0,9 г +силард (п=21) Симвастатин 10 мг + НК 0,9г+силард (п=28) Контроль (п = 18)

До лікування Після лікування До лікування Після лікування До лікування Після лікування

Загальний ХС, ммоль/л 7,1 ±0,06 5,4±0,04* 6,7±0,15 5,4±0,11* 7,2±0,10 5,2±0,03* 5,0±0,0б

ХС ЛПВЩ, ммоль/л 1,08±0,02 1,1б±0,02* 1,14±0,05 1,29±0,05* 1,00±0,04 1,18±0,04* 1,25±0,06

ХСЛПНЩ, ммоль/л 5,34±0,08 3,65±0,04* 4,25±0,07 3,17±0,05* 4,93±0,07 3,12±0,04* 3,17±0,09

ТГ, ммоль/л 1,39±0,05 1,29±0,04 2,91±0,07 2,13±0,05* 2,74±0,04 1,99±0,02* 1,48±0,06

Фосфоліпіди, г/л 2,0±0,08 2,1±0,08 2,20±0,06 2,4±0,07 2,20±0,0б 2,42±0,06 2,2±0,05

ПР-ТБК, од. опт. щільності 0,18±0,008 0,15±0,003* 0,17±0,004 0,15±0,004* 0,19±0,004 0,16±0,001* 0,15±0,005

Примітка. * - вірогідна різниця між показниками до та після лікування (Р<0,01).

ПР-ТБК в сироватці крові. Спостерігалось вірогідне підвищення ХС ЛІТВЩ (на 7,4%). Найбільші зміни відзначені в тій підгрупі хворих, вихідний рівень загального ХС в якій був 7,3 ммоль/л і вище. Комплексна терапія знизила в цих хворих показник загального ХС на 28,6%. До бажаного рівня загальний ХС знизився у хворих з граничним та помірно високим його вихідним рівнем.

У хворих з II Б та IV типами ГЛП досліджено ефективність та безпечність застосування НК в дозах 3,0 та 0,9 г/добу, як у вигляді монотерапії, так і в поєднанні з силардом.

НК- в дозі 3,0 г/добу в поєднанні з ентеросорбентом найбільш суттєво знижувала рівень ТГ (на 39,0%). Також вірогідно знижувався ХС ЛПНЩ (на 35,7%) та загальний ХС (на 26,1%). При цьому в значній мірі підвищувався вміст антиатерогенних ліпідів: ХС ЛПВЩ - на 30,3%, фосфоліпідів - на 19,0%.

НК в дозі 0,9 г/добу з силардом призвела до суттєвого гіполіпі-демічного ефекту (табл. 2). Застосована нами відносно низька доза НК в поєднанні з силардом мала виражену здатність знижувати рівень ліпідів: ТГ - на 26,8%, загального ХС - на 20,0%, ХС ЛПНЩ - на 25,4%. Також вірогідно підвищився вміст ХС ЛПВЩ (на 13,2%) та фософоліпідів (на 10,0%). Зниження концентрації ПР-ТБК на 11,8% свідчить про зменшення активності процесів ПОЛ.

Нами проаналізовано вплив силарду на побічні ефекти симвастатину та НК. Терапія симвастатином в окремих хворих супроводжувалась незначними побічними проявами. Динамічний контроль за станом функції печінки та підшлункової залози показав, що у хворих, які отримували монотерапію симвастатином в дозі 20 мг/добу, істотно зростала активність АлАТ, ЛДГ5 та ЛФ (АлАТ - на 26,5%, ЛДГ5 на 62,9%, ЛФ - на 40,4%). Паралельно спостерігалось підвищення діастази сечі. На наявність подібних побічних проявів при застосуванні симвастатину вказують Р.Ооио, 1993; С.ІІ.ТІюгпркоп, 1994; Л.Т.Мала, 1998. Включення до комплексу лікування силарду практично повністю запобігало цим ефектам (рис. 1).

Застосування НК в дозі 3,0 г/добу у частини хворих супроводжувалось появою екстрасистол, стенокардитичних приступів; скаргами на диспептичні розлади, болями в животі. Пацієнти відзначали почервоніння та свербіж шкіри обличчя та шиї, відчуття жару по тілі. Крім цього реєструвалось підвищення у частини хворих активності АлАТ, ЛДГ5 та ЛФ, які зросли вдвічі, і рівня загального білірубіну, який зріс на 52,4% (рис. 1). Властиві НК побічні прояви (диспептичні розлади, підвищення частоти серцевих скорочень, проаритмогенний ефект, червоніння шкіри, підвищення активності ферментів) відзначають З.О.РаІеІ, 1994; Мііеаісіоп, 1995; Н.Г.Киселева, 1994.

Білірубін

АлАТ

ЛДГ-5

ЛФ

Рис. 1 Вплив снмвастатину (20 мг), нікотинової кислоти (3,0 г) та їх поєднань з силардом на вміст білірубіну та активність АлАТ, ЛДГ5 та ЛФ в плазмі крові.

Поєднання ентеросорбенту силарду з НК (3,0 г/добу) значно знизило частоту та виразність побічних ефектів останньої. В цій групі хворих рівень білірубіну і активність трансаміназ були значно нижчі, ніж в попередній. Лікування хворих НК в дозі 0,9 г/добу в поєднанні з силардом не супроводжувалось побічними ефектами і не викликало підвищення активності трансаміназ та рівнів загального білірубіну крові та сечової кислоти.

Зважаючи на недостатній гіполіпідемічний ефект поєднаної терапії НК 0,9 г/добу з силардом по відношенню до загального ХС, а також ХС ЛПНЩ, ми до вказаної схеми долучили симвастатин в дозі 10 мг/добу і дослідили ефективність цього поєднання.

Гіполіпідемічний ефект терапії представлено в таблиці 2. Як випливає з таблиці, рівень загального ХС зменшився на 27,8%, ХС ЛПНЩ - на 36,7%, ТГ

- на 27,1%. ХС ЛПВЩ підвищився на 18,0%; фосфоліпіди - на 10,0%. Спостерігалось суттєве зниження концентрації ПР-ТБК (на 15,8%).

Як і в попередніх групах, ми проаналізували побічні прояви даного поєднання. З’ясуваалось, що застосована терапія не володіла проаритмогеншш ефектом, не супроводжувалась диспептичними розладами. Суттєвих змін в показниках вмісту білірубіну, активності ферментів крові та сечі, рівня сечової кислоти не спостерігалось.

Різні механізми дії гіполіпідемічних засобів, значна варіабельність ефективності та безпечності застосування, довготривалий прийом цих препаратів визначають необхідність строго індивідуального вибору тактики гіполіпі-демічної терапії. Різномаїтість факторів, що впливають на цей вибір, часто створює труднощі у правильному підборі гіноліпідемічного засобу. У зв’язку з цим нами розроблено і пропонується для використання принципово новий підхід до вибору варіанту гіполіпідемічної терапії для конкретного хворого. Метод заснований на описі причинно-наслідкових зв'язків між факторами (причинами), які зумовлюють вибір препарату, та конкретною гіполіпідеміч-ною терапією (наслідком). Апробація методу на групі хворих засвідчила, що він дозволяє оптимізувати гіполіпідемічпу терапію - зменшити ризик виникнення побічних ефектів при збереженні максимальної терапевтичної ефективності.

Оскільки в частини обстежених нами хворих спостерігалось порушення серцевого ритму, у зв'язку з чим їм призначався аміодарон, нами прослід-ковапа ефективність та безпечність цієї терапії в залежності від поєднання з сорбентом.

З’ясувалось, іцсі через 2 тижні терапії аміодароном (доза відповідна фазі насичення), суттєво знизилась ЧСС, зросла тривалість Т та Q-TK. В тих хворих, які отримували аміодарон одночасно з силардом, тривалість Т та Q-TK була вірогідно більшою (відповідно на 11,7% та 5,1%), а ніж при монотерапії аміодароном (Р<0,05). Так, Q-T* через 2 тижні поєднаної терапії склав

0,41±0,005 с, а при монотерапії - 0,39±0,004 с. Така ж тенденція зберігалась і після 6-ти тижнів проведеного лікування. Так, Q-TK при застосуванні аміода-рону з силардом склав 0,39±0,005 с, а при монотерапії - 0,37±0,004 с (Р<0,05). Спостерігалась також динаміка зубця U, його амплітуда до лікування поєднаною терапією становила 0,14±0,004 mV, а після - 0,23±0,002 mV (Р<0,05), зросла на 64,3% і була суттєво вищою на 21,1% (Р<0,05), ніж у хворих, яким застосовувалась монотерапія аміодароном. .

Така ЕКГ-динаміка інтервалу Q-TK, зубців Т та U свідчить про більшу насиченість аміодароном при одночасному застосуванні його з силардом, ніж при монотерапії (V.Torreset аі., 1986;В.Л.Дощицин, 1987; Н.А.Мазур, 1995).

При переведенні хворих на підтримуючу дозу аміодарону виявилось, що в групі, хворі якої отримували монотерапію аміодароном, аритмії відновились в 2 осіб з миготінням передсердь (10%) та 2 - з Е III класу (25%), в 4 хворих з ЕII класу (30,7%) та 2 - з Е III класу (25%) терапія залишилась частково ефективною. В тих хворих, яким від початку лікування одночасно з аміодароном призначався силард, миготлива аритмія відновилась в 1 хворого (4,5%), Е III класу - в 2 осіб (11,8%). Частково ефективною була терапія у 5 хворих з ЕII класу (18,5%) та в 3 - з ЕIII класу (17,6%).

Хворих, в яких терапія виявилась неефективною, виключали з подальшого спостереження і призначали їм інші антиаритмічні засоби.

У всіх пацієнтів, які продовжували залишатися під нашим спостереженням, після 6-тижневого курсу терапії приступи миготіння передсердь не відновлювались. Сума шлуночкових комплексів у всіх залишалась вірогідно меншою, ніж до лікування, але в тих хворих, які одночасно з аміодароном отримували силард, вона була значно меншою (Р<0,05) в порівнянні з тими, що силарду не отримували (рис. 2). Доза аміодарону у фазі підтримки, яка забезпечувала ефективну підтримуючу терапію при пароксизмах миготіння передсердь, склала при монотерапії - 218,8±14,6 мг/добу; при поєднанні аміодарону з силардом - 133,3±8,9 мг/добу. Таким чином, застосування силарду при миготливій тахіаритмії дозволило вірогідно зменшити підтримуючу дозу аміодарону (р<0,05) на 39,1% при збереженні терапевтичного ефекту.

При Е II класу доза аміодарону у фазі підтримки, яка забезпечувала ефективну терапію, склала при монотерапії - 188,9±17,8 мг/добу; тоді як при поєднанні аміодарону з силардом - 127,2±І5,7 мг/добу. Таким чином, застосування силарду при Е II класу дозволило вірогідно зменшити підтримуючу дозу аміодарону (р<0,05) на 36,7%.

350

2 300

■ і

о. 250

та

сі

О

5 200

! ,50

ге

- . ■ т

ш 100

£ ш

-8- 50 ш 0

МП ЕII ЕIII

Види аритмій

Рис. 2 Вплив силарду на величину ефективної антиарит-мічної підтримуючої дози аміодарону.

Доза аміодарону у фазі підтримки, яка забезпечувала ефективну терапію при Е III класу, склала при монотерапії - 300,0±28,0 мг/добу; при поєднанні аміодарону з силардом підтримуюча доза аміодарону становила 1бб,7±18,5 мг/добу. Наведені дані засвідчують здатність силарду при Е III класу зменшувати підтримуючу дозу аміодарону на 44,4%.

Слід відзначити, що у пацієнтів, в яких антиаритмічна терапія аміода-роном (без силарду) була ефективною і в них спостерігали ГЛП, рівень загального ХС до лікування складав 7,4±0,21 ммоль/л, а через 6 тижнів терапії -6,2±0,14 ммоль/л (знизився на 16,2%, Р<0,05). Серед хворих з неефективою антиаритмічною терапією аміодароном (без силарду) рівень загального ХС до лікування складав 7,2±0,30 ммоль/л, а після лікування 6,9±0,18 ммоль/л (знизився лише на 4,2%, Р>0,05). У пацієнтів, жим антиаритмічну терапію аміодароном поєднували з силардом, і при цьому відзначався позитивний ан-тиаритмічний ефект, рівень загального ХС до лікування складав 7,5±0,21 ммоль/л, а через 6 тижнів - 5,3±0,17 ммоль/л (знизився на 29,3%, Р<0,05). При неефективній антиаритмічній терапії (аміодароном в поєднанні з силардом) рівень загального ХС до лікування складав 7,0±0,14 ммоль/л, а після -6,2±0,12 ммоль/л (знизився лише на 11,4%, Р<0,05 ). Таким чином, при порівнянні ефективності антиаритмічної терапії в залежності від рівня атероген-них ліпідів, ми встановили, що існував зворотній кореляційний зв'язок між рівнем загального ХС сироватки крові, ХС ЛПНЩ та ефективністю терапії (г= -

0,83).

На фоні ефективної антиаритмічної терапії результати ЕхоКГ виявили суттєве зменшення кінцевого діастолічного, кінцевого систолічного об’ємів та вірогідне зростання фракції викиду, що свідчить про покращення функції лівого шлуночку. Проведена терапія сприяла зменшенню частоти стенокар-дитичних приступів та підвищенню толерантності до фізичних навантажень.

Результати наших досліджень свідчать, що застосування аміодарону (монотерапія) призводить до суттєвого підвищення активності АлАТ, ЛФ та діастази сечі. Хоча в жодного з хворих зміни цих цоказників не виходили за межі референтних величин, однак наближення їх до субнормальних, на нашу думку, слід розцішовати як прояв побічної дії аміодарону. Включення до комплексу лікування силарду нейтралізувало побічні дії аміодарону стосовно підвищення активності трансаміназ і навіть призвело до суттєвого зниження активності ЛФ.

Отже, встановлено, що застосування ентеросорбенту силарду в поєднанні з аміодароном дозволяє зменшити дозу аміодарону у фазі підтримки при збереженні його антиаритмічною ефекту у хворих з пароксизмами миготіння передсердь та екстрасистолічною аритмією, зменшує побічні прояви аміодарону, що підвищує безпечність довготривалої антиаритмічної терапії.

З метою уточнення можливих механізмів впливу силарду на всмоктування аміодарону були проведені дослідження in vitro на моделі «вивернутих мішечків» тонкого кишківника щурів. Встановлено, що присутність силарду в інкубаційному середовищі прискорює транспорт аміодарону через слизову оболонку кишківника. З огляду на це та низьку біодоступність аміодарону (40-60%) можна припустити, що покращення всмоктування збільшує біодос-тупність препарату, чим самим і підвищує його фармакологічний ефект.

Таким чином, поєднання ентеросорбенту силарду з симвастатином, нікотиновою кислотою та аміодароном дозволило підвищити не тільки ефективність, але й безпечність гіполіпідемічної та антиаритмічної терапії.

ВИСНОВКИ

1. Силард П в добовій дозі 100 мг/кг при 6-тижневому призначенні проявляє гіполіпідемічну дію стосовно загального ХС та ХС ЛПНЩ у хворих з ІІА типом гіперліпопротеїнемії. Зниження до бажаного рівня загального ХС (5,2 ммоль/л і нижче) та ХС ЛПНЩ (2,6 ммоль/л і нижче) досягається у хворих з граничним вихідним рівнем загального ХС (5,3-6,2 ммоль/л). Призначення сорбенту зменшує активність процесів ліпопероксидації та печінкових ферментів, гальмує агрегацію тромбоцитів та подовжує час кровотечі.

2. Призначення симвастатину в дозі 10 мг/добу в поєднанні з силардом П сприяє досягненню гіпохолестеринемічного ефекту, рівноцінного монотера-пії симвастатином в дозі 20 мг/добу. Поєднання симвастатину в дозі 20 мг/добу з силардом П забезпечує зниження загального ХС та ХС ЛПНЩ до бажаного рівня як у хворих з помірно високим (6,3-7,2 ммоль/л), так і з високим (>7,3 ммоль/л) вихідним рівнем загального ХС. Терапія достовірно знижує рівень ТГ і підвищує рівні антиатерогенних ліпідів (ХС ЛПВЩ, фос-фоліпідів), не змінює показники тромбоцитарно-судинного гемостазу і не супроводжується побічними проявами.

3. Поєднана терапія нікотиновою кислотою в дозі 0,9 г/добу з силардом П проявляє гіполіпідемічний ефект, властивий ефекту монотерапії нікотиновою кислотою в дозі 3,0 г/добу, але не супроводжується побічними проявами. Поєднання нікотинової кислоти в дозі 3,0 г/добу з сорбентом не тільки нормалізує рівень ТГ, але і знижує до бажаного рівня загальний ХС та ХС ЛПНЩ у хворих з помірно високим вихідним рівнем загального ХС і значною мірою нейтралізує побічні ефекти нікотинової кислоти.

4. При ІШ типі гіперліпопротеїнемії призначення нікотинової кислоти в дозі 0,9 г/добу, симвастатину в дозі 10 мг/добу та силарду П забезпечує нормалізацію показників ліпідного обміну у пацієнтів з високими вихідними рівнями загального ХС та ТГ.

5. В експериментальному дослідженні при сумісному введенні аміода-рону і силарду П має місце прискорення всмоктування аміодарону в шлунково-кишковому тракті щурів.

6. Призначення силарду П хворим з післяінфарктним кардіосклерозом, гі-перліпопротеїнемією та порушенням серцевого ритму (пароксизми миготін-ня-тріпотіння передсердь, екстрасистолічна аритмія ІІ-ІІІ класу за В.Ьо\уп) дозволяє знизити дозу аміодарону у фазі підтримки в 1,5 - 1,8 рази зі збереженням антиаритмічного ефекту препарату.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Пацієнтам з гіперліпопротеїнемією (ІІА тип) та перенесеним інфарктом міокарду з метою корекції ліпідного спектру при граничному рівні загального ХС рекомендовано ентеросорбент силард П в добовій дозі 100 мг/кг ваги; при помірно високому рівні - симвастатин в дозі 10 мг/добу в поєднанні з силардом П; при високому рівні - симвастатин в дозі 20 мг/добу в поєднанні

з силардом П.

2. Хворим з IV типом гіперліпопротеїнемії пропонується нікотинова кислота в дозі 0,9 г/добу в поєднанні з ентеросорбентом силардом П.

3. Пацієнтам з ІІБ типом гіперліпопротеїнемії варіантами терапії можуть бути: симвастатин в дозі 20 мг/добу в поєднанні з ентеросорбентом силардом П (при високому рівні загального ХС та граничному рівні ТГ); нікотинова кислота в дозі 0,9 г/добу в поєднанні з силардом П (при граничному рівні загального ХС та високому рівні ТГ); нікотинова кислота в дозі 3,0 г/добу в поєднанні з силардом П (при помірно високому рівні загального ХС та високому рівні ТГ); нікотинова кислота в дозі 0,9 г/добу в поєднанні з си-мвастатином в дозі 10 мг/добу та силардом П (при високих рівнях загального ХС та ТГ).

4. З метою оптимізації гіполіпідемічної терапії в залежності від індивідуальних особливостей стану ліпідного обміну та перебігу захворювання в конкретного хворого рекомендується використовувати розроблену на основі елементів нечіткої логіки програму, яка дозволяє виробити адекватну терапевтичну тактику.

5. Хворим з післяінфарктним кардіосклерозом, ускладненим пароксизмами миготіння-тріпотіння передсердь або екстрасистолічною аритмією, з метою зниження дози аміодарону у фазі підтримки і збереженні антиаритмічного ефекту рекомендується застосування ентеросорбенту силарду П.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Дністрянський B.C. Вплив ентеросорбенту сіларду на гіполігіідемічшш ефект нікотинової кислоти у хворих із післяінфарктним кардіосклерозом // Український кардіологічний журнал. - 1997. - N6 (випуск II). - С.31-33.

2. Дністрянський B.C. Вплив ентеросорбенту’ сіларду на фармакологічну активність аміодарону у хворих з післяінфарктним кардіосклерозом, ускладненим екстрасистолічною аритмією // Український кардіологічний журнал. -1998.-N12 - С.36-38.

3. Дністрянський B.C., Станіславчук М.А., Гуменюк А.Ф., Салобай В.А., Пшелуцький Ф.Ф. Вплив силарду П на антиаритмічний ефект аміодарону у хворих з миготливою тахіаритмією, які перенесли IM // Вісник Вінницького державного медичного університету. - 1999. т.З. - N1. - С.69-70.

4. Дністрянський B.C., Пентюк О.О., Станіславчук М.А., Дмітрієва Е.М. Вплив полісорбу МП на ефективність терапії ловастатином у хворих післяінфарктним кардіосклерозом// Вісник наукових досліджень. 1997. - N1. -С.46-48.

5. Дністрянський B.C. Оптимізація фармакотерапії гіполіпідемічними та антиаритмічними засобами на етапі реабілітації хворих, які перенесли інфаркт міокарду // Вісник проблем медичної реабілітації та фізіотерапії. -1997. N2-3, випуск 2. - С. 174-177.

6. Дністрянський B.C. Гастроентерологічні ускладнення гіполіпідемічної терапії / Матеріали другої всеукраїнської науково-практичної конференції: "Реабілітація в гастроентерології, гепатології, колопроктології". - Київ-Вінниця, 1997. -С. 157 - 158.

7. Днистрянский B.C., Савицкая Е.А., Пискун Р.П., Полеся Т.Л. Энтеросорбция при ишемической болезни сердца / Труды IV Российского национального конгресса " Человек и лекарство". - Москва, 1997. - С.40.

8. Мазорчук Б.Ф., Дністрянський B.C., Мазорчук О.Б., Пархоменко А.П., Філінюк О.М. Терапевтична ефективність та економічна доцільність використання гіполіпідемічних засобів // Матеріали міжнародного симпозіуму "Наука і підприємництво". - Львів. - 1997. - С. 136.

АНОТАЦІЯ

. Дністрянський B.C. Вплив ентеросорбенту силарду П на ефективність та безпечність терапії симвастатином, нікотиновою кислотою та аміодароном у хворих з післяінфарктним кардіосклерозом.-Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.11 - кардіологія. - Інститут кардіології ім. акад. М.Д.Стражеска АМН України, Київ, 1999.

Дисертація присвячена обгрунтувашпо доцільності використання ен-теросорбенту силарду як засобу підвищення ефективності та безпечності фармакотерапії симвастатином, нікотиновою кислотою та аміодароном у хворих, що перенесли інфаркт міокарду.

Встановлено, що силард, застосований у вигляді монотерапіі, знижує до бажаного рівня загальний холестерин та холестерин ліпопротеїнів низької щільності у хворих з граничним вихідним рівнем загального холестерину та ПА типом гіперліпопротеїнемії. Включення до комплексу гіполіпідемічної терапії силарду дозволяє зменшити дозу нікотинової кислоти та симваста-тину при збереженні їх гіполіпідемічної ефективності та підвищити безпечність лікування.

У хворих з післяінфарктним кардіосклерозом та порушенням серцевого ритму (екстрасистолічна аритмія, пароксизми миготіння передсердь) показана доцільність включення до комплексу терапії силарду, що дозволяє знизити ефективну дозу аміодарону у фазі підтримки, а також, зменшити частоту та важкість його побічних ефектів. Здійснено впровадження принципів раціональної гіполіпідемічної та антиаритмічної терапії з використанням силарду в клінічну практику. ■

Ключові слова: післяінфарктний кардіосклероз, ентеросорбент силард, симвастатин, нікотинова кислота, аміодарон.

ANNOTATION

Dnistryanskyj V. Enterosorbent silard influence on the efficiency and safety of therapy by simvastatin, nicotinic acid and amiodarone in patients with postinfarctions cardiosclerosis. - Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree by speciality 14.01.11-cardiology.-The M.D.Strazhesko Institute of Cardiology of the Academy Medical Science of Ukraine, Kyiv, 1999.

The dissertation is dedicated to the basis of the expediency of the use of the enterosorbent silard as on agent of the increase of th§ efficiency and the safety of pharmacotherapy by simvastatin, nicotinic acid and amiodarone in patients with postinfarctions cardiosclerosis.

It has been established that silard used as monotherapy has a hypolipidaemic potential by total cholesterol and cholesterol low-density in patients with ILA type of hypercholesterinaemia. Sorbent decreased cholesterol levels as wished in patients with the frontier initial level of total cholesterol.

The inclusion of silard in the hypolipidaemic therapy complex treatment makes the best of the decreased daily dose by nicotinic acid and simvastatin and saves its pharmacotherapy effect and increases the safety of the treatment.

The expediency of the inclusion of silard in the complex of the treatment in patients with postinfarctions cardiosclerosis and arrhythmia (extrasystolia and atrial fibrillation) is shown. •

It is carried out to decrease the fi'equency and danger of side effects.

The introduction of the principles of rational hypolipidaemic and antiarrhythmic therapy by silard in clinical practice is made.

Key words: postinfarctions cardiosclerosis, enterosorbent silard, simvastatin, nicotinic acid, amiodarone.

АННОТАЦИЯ

Днистрянский B.C. Влияние энтеросорбенга силларда П на эффективность и безопасность терапии симвастатином, никотиновой кислотой и амио-дароном у больных с постинфарктным кардиосклерозом.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.11 - кардиология. - Институт кардиологии им. акад. М.Д.Стражеска АМН Украины, Киев, 1999.

Диссертация посвящена обоснованию целесообразности использования энтеросорбента силларда в качестве средства повышения эффективности и безопасности фармакотерапии гиполипвдемическими и антиаригмическими средствами у больных, перенесших инфаркт миокарда.

Установлено, что силлард, примененный в виде монотерапии, снижает до желаемого уровня общий холестерин и холестерин липопротеинов низкой плотности у больных с граничным исходным уровнем общего холестерина и IIA.типом гинерлипопротеинемии. Сочетанное применение силларда с симвастатином в дозе 10 мг/сутки позволило достигнуть желаемого уровня холестерина при исходно умеренном повышении общего холестерина в крови. Назначение 20 мг/сутки симвастатина в сочетании с силлардом было эффективно при высоком исходном уровне общего холестерина. Отмечено, что включение в комплекс гиполипидемической терапии сорбента нивелирует проагрегантное действие статина.

У больных с ИБ и IV типами гиперлипопротеинемии исследовано эффективность никотиновой кислоты в дозах 3,0 и 0,9 г/сутки в сочетании с силлардом. Полученные результаты свидетельствуют, что примененная нами относительно низкая доза никотиновой кислоты (0,9 г/сутки) в сочетании с силлардом имела способность снижать содержание атерогенных липопротеинов: триглицеридов - на 26,8%, общего холестерина - на 20,0%, холестерина липопротеинов низкой плотности - на 25,4%. При этом достоверно повышались уровни холестерина липопротеинов высокой плотности (на 13,2%) и фософолипидов (на 10,0%). Уменьшение содержания в плазме крови ПР-

ТБК на 11,8% свидетельствует о снижении активности процессов липопе-роксидации.

Монотерапия симвастатином и никотиновой кислотой повышала активность АлАТ, ЛДГ5, щелочной фосфатазы и уровень общего билирубина. Путем сочетания симвастатина, НК с силлардом удалось снизить активность ферментов и повысить безопасность лечения.

У больных с постинфарктным кардиосклерозом и нарушением сердечного ритма (экстрасистолическая аритмия II, III класса по В.Ьо\уп, пароксизмы мерцания предсердий) показана целесообразность включения в комплекс терапии силларда, что позволит снизить эффективную дозу амиодарона в фазе поддержки. Так у больных с мерцательной аритмией эффективная доза амиодарона при монотерапии составила 218,8±14,6 мг/сутки, при сочетании с силлардом - 133,3±8,9 мг/сутки. При экстрасистолии II класса эффективная доза амиодарона в фазе поддержки составила: при монотерапии 188,9±17,8 мг/сутки, при сочетании с силлардом 127,2±15,7 мг/сутки. Доза амиодарона в фазе поддержки, обеспечивающая эффективную терапию при экстрасистолии III класса, составила: при монотерапии 300,0±28,0 мг\сутки, при сочетанной терапии 166,7± 18,5 мг/сутки.

Силлард также способствовал снижению повышенной активности печеночных ферментов, которая наблюдалась при монотерапии амиодароном.

При сравнении эффективности антиарЕГШической терапии у больных с нарушением ритма в зависимости от уровня атерогенных липидов была установлена существующая обратная корреляционная связь между уровнем общего холестерина в сыворотке крови, холестерина липопротеидов низкой плотности и эффективностью терапии (г = -0,83).

Таким образом, использование энтеросорбента силларда в сочетании с симвастатином, никотиновой кислотой и амиодароном позволяет повысить эффективность и безопасность гиполипидемической и антиаритмической терапии.

Ключевые слова: постинфарктный кардиосклероз, энтеросорбент силлард, симвастатин, никотиновая кислота, амиодарон.

Перелік умовних скорочень

АлАТ - аланінамінотрансфераза

ГЛП - гіперліпопротеїнемія

Е - екстрасистолічна аритмія

їм - інфаркт міокарду

ІХС - ішемічна хвороба серця

лдг5 - лактатдегідрогеназа

лпвщ - ліпопротеїни високої щільності

лпнщ - ліпопротеїни низької щільності

ЛФ - лужна фосфатаза

нк - нікотинова кислота

ПР-ТБК - продукти, що реагують з тіобарбітуровою кислотою

тг - тригліцериди

хс - холестерин

чсс - частота серцевих скорочень