Автореферат и диссертация по медицине (14.00.18) на тему:Невменяемость и пределы компетенции психиатра-эксперта

■,'ГЗ £Л 11 НОЯ

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ ТА СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ

На правах рукопису

ПЕРВОМ А ЙСЬКИЙ Віталій Борисович

НЕОСУДНІСТЬ І МЕЖІ КОМПЕТЕНЦІЇ ПСИХІАТР А-ЕКСПЕРТА

Спеціальність: 14.00.18-Псишірія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на ідобуття науковою ступеня доктора медичних наук

Київ - 1996

Дисертацією с рукопис

Роботу виконано в Українському науково-дослідному інституті соціальної та судової психіатрії

Наукові консультанти:

В.І.Полтавець, доктор медичних наук, професор М.Я.Сегай, доктор’юридичних наук, професор, члеи-кореспондент Академії Правових Наук України

Офіційні опоненти: \

О.М. Морозов, доктор медичних наук, професор Г.Т. Сонник, доктор медичних наук, професор Л.М. Юр’ева, доктор медичних наук, професор

Провідна організація:

Український науково-дослідний інститут . клінічної та експериментальної неврології і психіатрії .

Захист відбудеться _ 1996 р. на засіданні

Спеціалізованої вченої ради Д. 01.10.01 при Українському НДІ соціальної та судової психіатрії за адресою 252072, Київ, вул. Фрунзе,ЮЗ ;

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Українського НДІ соціальної та судової психіатрії. •

■■■'• З ; ■

Автореферат розіслано * • 1996 р.

Вчений сеіфетар Спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук І.А.Мариенковський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ Аістуальність проблеми визначається все більш очевидною колізією в системі. ідо об'єднує існуючі теоретичні ПІДХОДИ ДО її вирішення, експертну, судову практику і законодавче забезпечення судово-лошатри'їноІ експертизи (СГІЕ). Негативні наслідки цього стають все більш відчутними, піддаються жорсткій . • ' і ‘ - • • - * . 1 1

критиці у пресі, аж до звинувачень у відомчому намірі затвердити особливий статус психіатрів у суспільстві, їх незалежність від вимог закону, у настійних спробах зайняти провідне місце у механізмі правосуддя, у намірі психіатрів підмінити суд і визначати судову практику у кримінальних справах неосудних (М’.КеісЬ, 19.80, Б.Протченко, А.Рудяков, 1989, М,Фуко,Т991).

Причину такого стану критики вбачають у тому, що експерти роблять свої висновки шодо осудиості-неосудності, тобто по питаннях, які не відносяться до їх компетенції, а наслідком зважають низьку якість попереднього слідства і здійснення правосуддя, аїроиіувильниії підхід до розгляду кримінальних справ даної категорії, порушення процесуальних прав обвинуваченого (Б.ГІрогченко. 1У87, В.И.Никандров, 1989). При певній суперечності цього теіису, безсумнівним є те, що об'єктивна ситуація дикгує необхідність ретельної наукової проробкп принципів взаємодії права і психіатрії, а отже чіткого визначення та однакового розуміння таких основоположних понять, як осудність-неосудність та обсяг компетенції пснхіатра-експерта не тільки за формою, але і за суттю.

Проблема неосудності, як провідна проблема у судовій психіатрії, постійно привертає, до себе увагу дослідників, незважаючи на те, що формула неосудності існує вже ІОО років (В.Х.Кандішскіпі. 1890). Віім в її структурі немає жодною еле-

. 2

мента, котрим повністю задовольняв би психіатрів та юристів, і не викликав би суперечок та дискусій ( В.С.Трахтеров. 1947. 1966. Д.РЛуінц. 1966. Р.Й.Михесв 1983. С.М.Шшиков. 1983. 1995, Г.В. Морозов. Т.Н.Псчсршікова. Б.В.ІИостаковнч. 1983. Ф.В.Кондратьев, 1983. И.И.Кгірпец. 1984. Ю.М.Антонян.

С.В.Бородин. 1987. И.А.Кулряваев. 1988. ІО.С.Богомягков.

1989, В.П.Котов. М.М.Мальїїева. І989).

Зміст поняття неосудність. її критерії, право експерта висловлювати свого думку щодо осудності суб’єкта, та інші, пов’язані з цим питання, дискутуються психіатрами і за межами України (.І.М.МНіатї. 1961. А.В.СоІсШеіп. І969. РШ-ВепсН. 1973. С.М.МіІІег, 1979. \V\Reich, 1980. И.Гусар. 1981, ЙІПогадн. Л. Кочиш, Ш.Брайер. 1981. Ю.Воппіе. 1983. Н.Мегекеу. В.ЗІїаГ-гап, 1986,ІСІаІгеІ. 1985. Д.Монахан. С.Шах. 1991).

Але предметом дискусій с не тільки змістовні характеристики критеріїв, але і сенс самого поняття неосудність, його приналежність до судової психіатрії або правової науки, співвідношення осудності і неосудності з такими кримінально-правовими поняттями як вина і відповідальність. Відсутність чітких уявлень щодо критеріїв розмежування неосудності і нездатності особи усвідомлювати свої дії та керувати ними, неясність обсягу і змісту цих понять, асоціювання неосудності тільки з психічним станом суб'єкта, перетворює дискусію у суперечку щодо права експерта застосовувати поняття неосудність у своєму висновку, хоча проблема значно глибша. Вона має у своїй основі відсутність адекватного вирішення співвідношення обсягів дзох понять, одне з котрих (психічний стан) поділяється на три частини (здоровий - межовий розлад - психоз), а друге (юридична оцінка стану) - на дві (осудний - неосудний).

Між тим, дисертаційні та монографічні дослідження проблеми неосудності поодинокі і у правовій науці (Є.И.Тихоненко, 1927. В.С.Орлов, 1951, И.К.Шахримакьян, 1961, В.С.Трахтеров, 1966, Р.И.Михеев. 1983) і в судовій психіатрії (ІД.М.Феііііберг, 1946, Д.Р.Лунц, 1964, 1966, Л.А.Подрезова, 1988) і становлять або історичний інтерес, або висвітлюють окремі питання теорії і практики визначення неоеудносгі. При цьому питання меж компетенції психіатра-ексиерти залишається здебільшого поза полем зору дослідників.

Mera ¡ завдання дослідження. Метою дослідження с розробка більш досконалої концептуальної моделі неосудності у судовій психіатрії і, на цій основі; виділення критеріїв, що визначають межі компетенції психіатра-експерти при вирішенні питання про неосудність: Для досягнення мені дослідження поставлені такі -завдання:

- провести теоретичний аналіз обсягу і змісту понять осудність-неосуднісгь в судовій психіатрії;

- провести теоретичний аналіз обсягу і змісту та дослідити взаємозв'язок критеріїв неосудності;

- дослідиш методичний аспект судово-психіатричної експертизи, у зв'язку з проблемою істинності та доказовості експертного висновку;.

- досліди і и межі компетенції пснхіагра-екшерта при вирішенні питання осудності-неосудності обвинувачених, виходячи з уявлень про об'гктн та предмет судової психіатрії;

- обір)шуваіи рекомендації щодо внесення імін у законодавство і нідзашнні нормативні акти, по шпашіях. пов'язаних із судово-исихиатрнчнок) експертизою;

Теореіігшацінність іослігачтіші. Розроблена системна модель осуднопі-неосу.тноеті. яка дотопяі tío новойу визначиш

поняття і роль медичного, психолог ічного, юридичног о критеріїв при розв'язанні сумнівів щодо осудності особи, які виникають у слідства та суду, розкріпи їх обсяг і зміст. Сформульовані поняття об'єктів і предмету СИЕ. обгрунтовані основні вимоги до її висновків і визначені крит ерії компетенції психіатра-експерта при експертизі звинувачених. Обгрунтовано застосування категорії '"презумпція" у СИП. Вперше запропоновано модель співвідношення психічних розладів різної глибини і їх судово-психіатричні критерії, виходячи з обсягу і змісту поняття свідомості. , , . ' ,

Практична цінність дослідження. Науково обгрунтоване визначення меж кошіетенції пспхіагра-експерта дозволяє забезпечити незалежність його висновків від можливих помилок слідства і суду. Експерт позбавляється ііеприродньої для нього функції патерналізму по відношенню до підексперткого і правосуддя. СПЕ набуває рис науковості і неупередженості, притаманних будь-якій іншій експертизі, головною метою якої с встановлення за допомогою спеціальних знань об'єктивного факту, і стає, таким чином, додатковою гарантією забезпечення прав людини. Визначення місця СПЕ у рамках судової експертологіІ дозволило сформулювати принципи судово-психіатричного дослідження. складання акту і висновків з точки зору їх доказовості. Запропонована формула неосудності і інші результати можуть бути використані при реформуванні законодавчого забезпечення СПЕ і мають сприяти уніфікації підходіа до розуміння межових понять і проблем, що досліджуються як психіатрами, такі юристами.

Наукова новизна. Вперше розроблена більш досконала системна модель неосудності у судовій психіатрії, досліджені обсяг • і зміст понять осудність-неосудність. критеріїв неосудності, роз-

крию характер їх и іл< миш яж>. досліджена практика обгрунтування і формулювання висновків шило неосудності особи. Вперше розроблені системні уявлення про ні категорії, визначені межі їх використання у ('(Ні. і иошші системного підходу піддані аналізу методологічний і методичний аспекти експертною дослідження у ('III:. роїроблені уявлення про об'єкти і предмет судової психіатри, й місце в рамках судової експерто-лоїи. Вперте роїроблені криіерії меж компетенції психіатра-експерта при дослідженні обвинувачуваних, і на цій основі сформульовані варіанти експертних висновків, прийнятних з точки юру їх дока юності. відповідності іспіні, забезпечення незалежності висновків експерта віл помилок слідства і суду, можливості оцінки ното судом, як одного із доказів у справі. Роїроблені в роботі підходи і метоли дослідження та його результат формують теоретичну базу вдосконалення розуміння таких фундаментальних проблей судової психіатрії, як діс-недигіа шість. суспільна небезпечність психічно хворого, обмежена осудність.

Впровадження наукових [іоіробоїс. Результати роботи впроваджені а. Українському НД1 соціальної і судової психіатрії у експертній роботі і наукових дослідженнях, у Київському НВООПЗ. Матеріали дисертації використані при розробці тестів для комп'ютерної 'атестації психіатрів-експертів, складанні інструкцій МОЗ України, наданні пропоіицій до проектів Кримінального та Кримінально-Процесуального кодексів України, Верховним Судом України при узаі альненні практики призначення і проведення СНЕ.

Апробація га публікація результатів дссліаиенна Основні результати дисертації доповідались на на УII і УІІ1 З'їздах неврона юлої їв і пснхіаірів України (1984. 19Ю). на семінарі-

нараді у м.Донецьку (1942). міжнародному симпозіумі у м.Тулуза (Франція. 1993). конференції з питань соціальної та судової психіатрії у м.Дніпропетровську (1994). міжнародній науковій конференції і проблем теорії і практики коліті у законодавстві України у м.Києві (1995). Ча матеріалами дисертації опубліковано 22 наукові ира\и.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 360 сторінках друкованого тексту (включаючи 35 таблиць і 4 схеми)

і складається із вступу, огляду літератури. 4-х розділів і характеристикою метолів дослідження і матеріал}', з аналізом власних досліджень і викладенням системних уявлень щодо понять осудності-неосудності у судовій психіатр» га меж компетенції психіатра-експерта. заключення. висновків. С писок цитованої літератури 3IJL джерел українською та російською мовами і 40 іншомовних. Дисертаційна робота г особистою працею автора. Дослідження, статистична обробка отриманих даних, іх аналіз та інтерпретація здійснені самостійно.

Методи і матеріал дослідження. В роботі застосовані: системний метод з використанням концептуального апарату діалектичної і формальної логіки, клініко-психопатологічний метод, метод експертної оцінкн медичної документації, метод анкетування і статистичний метод. Здобуті дані піддані статистичній обробці (Д.Сепетлиев, 1968. Я.Я.Вайну. 1977. Дж. Фленс. 1989). Питома вага явища, шо вивчалось, обчислювалась у відсотках з наступним порівнянням двох показників відносної частки за допомогою критерій і. Різниця показників приймалась як суттєва при імовірності від 95% і aims. Для он інки взсмозвязку міхс окремими параметрами, обчислювався коефіцієнт кореляції (г) та його довірчий інтервал при Р=().95. Розрахунки проводились за допомогою програми "Microstat" на ІВМ/РС ДТ-ЗЯ6.

Матеріалом дослідження стали реіульзази анкетування суддів м. Киіва і експерта документація 446 випадків СПЕ. З 90 розісланих анкет. то містили ЗО питань сформульованих відповідно до мети і завдань дослідження, відповіді отримано віл 56(62,2'! о) респондентів. з них чоловіків 31(55,4%) та жінок 25(44.6%)..Зокрема за сіажем роботи респонденти розподілились наступним чином: до 5 років- 21.4%;до 10-32,1%;до 15- 17,9%; понад 15-28.6°».Розподіл за віком; до ЗО років-Ю.7%; до 40-■ 42.9%: понад 40-46,4%.

З;» спеціально розробленою картою, яка налічує 60 ознак, піддані аналізу 496 випадків стаціонарної СНЕ, яка здійснена у Київській міській психоневрологічній лікарні N.21 у період 19821985 p.p. особам, втинаним неосудними по кримінальних справах. Група чоловіків склала 425 осіб, жінок-71.Чоловіки за віком розподілились таким чином: 10-19 років- 18 (4,24%); 20-29 років-145 (34.)2%); 30-39 років-) 13 (27.76%): 40-49 років- 83 (19,53%); 50-59 років-41(9,65%): 60 і більше- 20(4,72%); Жінки -10-19 років-0(0.0%); 20-29 років - 11(15.49%); 30-39 років-18(25,35%); 40-49 років-18(25.35%): 50- 59 років-17(23.94%); 60 і більше - 7(9,86%). Виявляється достовірна перевага чоловіків у віковій групі 20-29 років, жінок - у віковій групі 50-59 років.

Розподіл за нозологічними формами і статтю виявляє суттєву перевагу шизофренії в обох статевих групах, при більшій питомій вазі (t=2.95,P=(),99) у чоловіків (230-54.12%), порівняно з жінками (25-35,21%). Hu другому місці органічні ураження центральної нервової системи, достовірно частіші (t=2,33, Р=0,98) у жінок (16-22.54%). порівняно з чоловіками (5212.24%). Подальші місця «осідають інші психози (жінкн-9-12.68%. чоловіки-13-3,06%, t=3,64, Р=0,99), і далі без достовірної різниш по групах - психопатії (чоловіки-32-7.53%, жінки -

8-11.27%). слабоумство (чоловіки-31-7.29''жїмки-Х-1127".,). га інші нозологічні форми (віл Г'-ло 4" ) Виявленії, структура екскульпуючої патолоіи по осіютшх вилах захворювань співпадає і даними літератури (11 Н Ьоброва А.І* Мохонько. 1975)

У хворих на іпиіофрсніїо найчастіше ліаіносі>( ться иа-раноілна форма -135 (58.70",.). ла.н іде шиюфренія і емоційно-вольовим дефєктом-2К (12.17"..), Грек місце посіла» пшюфре-нія неуточиена-26 (11.30°„), що слід рок іядаги як дефект експертного дослідження. Подальші міспя посідають проста форма (18-7.83%) і млявобіжуча (9-3.91“..), глина форма, достовірна перевага якої (1=3.25.Р=(),99) спостеріг агться при повіорній експертіпі (4-15,38%), порівняно і первинною (5-2.45'’ >.),

Суспільно небезпечні діяння, інкріміновані підексгіертннм. згруповані таким чином: І група - діяння проти життя і здоров’я особи (вбивства, умисні тілесні ушкодження, побої і мордування, залишення в небезпеці, ст ст .93-107,111 КК України); 2 група - діяння проти статевої недоторканості (згвалтування та інші, ст.ст.117.118.120 КК України): 3 група * майнозі та інші діяння, то супроводжуються агресігю (розбій! хуліганство, ст.ст .86.142.206 ч.2.3 КК України): 4 група - інші діяння. Діяння 1 групи вчинили 106 осіб (21.3Т’о): 2 - 5(1.01"..): 3-89(17.94%); 4-296(59.68%). 1а структурою діяння, вчинені чоловіками і жінками, достовірно не відрізняються.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ Результати опитування суддів м.Київа свідчать про відсутність серед них єдності щодо найбільш принципових питань судової психіатрії. Більшість опитаних вважають неосудність медико-горидичною категорігю. Ті визначення у катеіоричній формі, при вчиненні особою кримінальних лій. відносять ло

компетенції психіатра-експерта, як і рекомендацію застосування певного виду примусового заходу медичного характеру.

Неосудність і нездатність особи усвідомлювати свої дії вважаються та синоніми. Гул не мас методики оцінки висновків експерта, при протирічуших висновках призначає третю експертизу, вважаючи, що у СГ1Е с інсгаїшійнісгь, тобто всупереч закону заздалегідь припускають перевагу висновків одних експертів перед іншими. Розбіжність між суддями з поставлених питань, наявність як відмінних, так і протилежних думок свідчить про актуальність проблеми дослідження і необхідність пошуку науково обгрунтованої позиції. Опитування підтверджує думку про те , іцо у кримінальному процесі питання щодо осудності і застосування примусових заходів медичного характеру . de facto вирішує експерт, а суд лише приймає це рішення de jure.

Призначення судово-психіатричної експертизи.

Вивчення 12 параметрів, які характеризують призначення СПЕ, свідчить що ініціатива у ньому завжди іле від слідства або суду. У ЮО% експертиза доручається установі, а не експер.у. Матеріали, які містять підстави для призначення СПЕ, надаються лише у 27,23% випадків. У 78,02% випадків сгавиться питання про здатність особи віддавати собі звіт... на момент вчинення злочину (ілкрімінованого або вчиненого діяння) і у 21,66% випадків - про осудність на той же момент. Такі саме питання на момент призначення експертизи цікавили слідство та суд відповідно у 21,98% випадків і у 6,25% випадків. У питаннях до експерта практично не використовуються поняття ст. 12 КК України, що характеризують медичний критерій неосудності (хронічна душевна хвороба, тимчасовий розлад душевної діяльності, слабоумство, інишіі хворобливий стан).

Вивчення фактичних підстав і мотивування призначення СПЕ виявило 14 варіантів підстав і 17 варіантів мотивів. У більшості випадків підстави відносились до минулого часу (52.7%) і тільки у 18.1% випадків - відносились ло часу вчинення діяння та наступний за ним період. У 23.8% випадків фактичні підстави не були зазначені або були не перевірені. Щодо мотивування призначення СПЕ. то є характерним, що формула, передбачена ст. 76 КГІК України (для визначення психічного стану), використана лише у 38,5% випадків, а її яруга частина (наявність у справі даних, які викликають сумніви відносно осудності особи) зовсім відсутня. Замість неї використовується посилання на сумніви у психічній повноцінності, на необхідність спеціальних пізнань у галузі судової психіатрії, для з'ясу-. вання питання про осудність тощо. Крім зазначеного, суттєвим недоліком призначення СПЕ є те. що з вивчених документів неможливо встановити яка з експертиз була обов'язковою, призначеною згідно ст.76 КПК України, а яка такою не була. Тобто фактично всі експертизи виглядають як обов'язкові, тим більше, що законодавець не передбачив можливість особи відмовитись від проведення їй СПЕ.

Акт експертизи.

У. ЮО% випадків у вступній частині не вказується стаж роботи експерта за фахом, що ускладнює оцінку його кваліфікації. Надані об'єкти не перелічуються. Немає свідчень про те. чи мали місце клопотання про додаткові матеріали і як вони були вдоволені. Не приводяться питання, поставлені перед експертом, чим ускладнюється оцінка повноти висновків. У дослідній частині при викладенні анамнезу життя і хвороби підекс-пертного з його слів лише у 23,39% випадків лаються конкретні посиланням на досліджені матеріали із зазначенням джерела

и

інформації. У 29.84% випадків такі посилання відсутні. Решта носить загальний або змішаний характер. Медична документація досліджувалась у 56,24% випадків: у 18,14% - первинна (оригінали медичних карт хворого), вторинна (довідки, витяги з медичних карі) у 9,07%, змішана у 29,03% випадків. У 26,01% випадків немає даних, у 17,74% медична документація не досліджувалась. При первинній СПЕ частіше немає даних про медичну документацію (30,39% і 7,69%, 1=2,43,Р=0,98).

Опис психічного стану подається у вільній формі (90,93%). Тільки у 8,87% випадків це зроблено за психічними функціями та сферами. Викладення психопатологічних феноменів переважно описове (50,60%), рідше кваліфікуюче (24,60%) чи змішаного типу (24,60%). Як правило, опис психічного стану підекс-пертного відноситься до періоду експертизи і суміщується з викладенням його версії інкрімінованого діяння. Опис психічного стану на період цього діяння є тільки у 21,98%, переважно фрагментарний (20.77%). Наприклад, 83,91% хворих на шизофренію визнаються неосудними без відображення в акті їх психічного стану на період часу, до якого відносяться інкріміно-вані їм діяння. На період експертизи у цих хворих досить повно психічний стан відбивається в акті тільки у 25,22% випадків, вірогідно частіше при повторній СПЕ (53.85% і 21,57%, 1=3,57, Р=0,99). Патопсихологічне дослідження під час СПЕ проведено лише у 49,39% випадків. Серед хворих на шизофренію: при 2 СПЕ - у 69,23% випадків, при 1 СГІЕ - у 50,49% випадків.

Щодо діяння, то у акті у 70,36% випадків Подаються версії і слідства і підекспертного, у 26.21% - тільки версія слідства, у 2,02% - версія підекспертного, у 1,41% - діяння не описане. 37,18% чоловіків і 53,52% жінок не визнали свою вину. Серед чоловіків хворих на шизофренію при повторній СГІЕ не визнали

. 12 вини 46.15%, частково визнали зі своєю версією - 3.85%. Якшо врахувати, що у кожному восьмому випадку немає даннх про ставлення підекспертного до звинувачення, то стає очевидною неприйнятність висновків експерта, які містять ствердження про його причетність до інкрімінованого діяння.

У досліджених актах СПЕ відсутня мотивувальна частина. Протирічуїці дані не аналізуються у 66,13% випадків, аналізуються у 1.61% випадків, відсутні у 32.26%. У заключній частині використовується інверсіііний порядок, коли не висновки походять з аналізу фактів, а навпаки, після висновків наводяться окремі факти, якими вони підтверджуються. Таке обгрунтування виглядає досить схематичним (89.11%) і мас більш повний характер лише у 10.28% випадків. У 27,62% випадків у висновках немає відповідей на псі питання, без пояснення причин. У половині випадків не використовуються поняття ст.12 КК України (медичного критерія). із чого можна зробити висновок, шо вони не мають експертного і юридичного значення.

Повний діагноз формулюється у 38.71% випадків. 22.58% підекспертннм діагноз на СПЕ встановлений вперше. У 41.93% випадків він співпадає з раніше встановленим і у 18.14% сталася зміна у частині нозології. З точки зору можливості оцінки акту є важливим те, що у випадках зміни диагнозу не дасться розгорнуте мотивування такого рішення. Наведені дані вірогідно не відрізняються залежно від статі; віку, нозології за виключенням шизофренії. При 1 СПЕ вірогідно частіше ніж при

2 СПЕ підтверджується діагноз шизофренії, встановлений раніше (56,86%-34.62%. 1=2.ї4. Р=0,95). При 2 СПЕ. навпаки, діагноз встановлений раніше, вірогідно частіше змінюється у частині нозології (15.69%-34.62%. 1=2,37. Р=О.Ч8).

Експертний висновок стосовно здатності особи віддавати собі звіт у своїх діях та керувати ними у 96,98% випадках відповідне діагнозу, безпосередньо з ним пов'язується і ніяким чином не обгрунтовується. Інакше кажучи, у дослідженому матеріалі відсутні будь-які критерії, окрім клінічних, які свідчили би про відсутність зазначеної здатності. Експертні висновки формулюються у категоричнім формі: "...під час скоєння правопорушення (інкрімінованого діяння) міг (не міг) віддавати собі звіт...","...відиосно вчиненого (інкрімінованого діяння) слід вважати (с) осудним (неосудним)". Не зафіксовано жодного випадка визнання підекспертного неосудним тільки з причини нездатності керувати своїми діями, як це передбачає сполучник "або" у формулі психологічного критерію у ст.12 КК України.

Згідно з результатами кореляційного аналізу повнота діагноза (повниіі-неповний) корелюе з характером викладення в акті психопатологічних феноменів (описуються-кваліфікують-ся); з відбиттям психічного стану на момент СНЕ (повне-фрагментарне); із ступенем повноти обгрунтування висновків (повне-схематнчне), із співставленням досліджених матеріалів (є-немає). У свою чергу, ступінь повноти обгрунтування висновків пов'язана з характером відображення психічного стану на момент СПЕ та співставленням досліджених матеріалів. Ця ознака корелює з анализом протирічущих даинх (є-немає), який обумовлює зміну діагнозу. Тобто відсутність такого аналізу більше асоціюється із зміною раніше встановленого діагнозу, ніж з його підтвердженням або первинною діагностикою.

Наведені фактори знаходяться у зрозумілому причннно-наслідковому зв'язку і, у випадку присутності у повному обсязі при кожному експертному дослідженні, повинні були б забезпечити рівномірно високий рівень кореляційної залежності між

ними у різних групах хворих. Однак у аналізованому матеріалі цього не спостерігається. Отримані коефіцієнти кореляції свідчать лише про більш ретельне дослідження при повторній експертизі і переважно у випадку діагностики шизофренії.

У 99,19% випадків експерти давали суду рекомендацію застосувати примусовий захід медичного характеру певного виду. Однак лише у 4.43% гака рекомендація була достатньо обгрунтованою. У 94.76% обгрунтування або відсутнє або носить формальний характер. В жодному акті експертами не обговорювалось питання суспільної небезпечності хворого. Хоча саме воно є сукупним показником небезпечності хвороби і діяння, передбаченим ст.13 КК України в якості критерія призначення примусового заходу медичного характера.

Небезпечність хворого фігурує у такому контексті тільки у 2.42% випадків. Частіше дається посилання на факт наявності психічної хвороби (16.73%), без обговорення її небезпечності. Характерно, шо у тексті акту відсутні посилання на небезпечність інкримінованого діяння, хоча фактично вона враховується при визначенні виду примусового заходу медичного характеру. У 1/3 випадків використовується кілька критеріїв: повторність діяння, притягнення раніше до кримінальної відповідальності, небезпечна поведінка під час перебування у лікарні раніше. У 23,60% випадків вибір заходу не обгрунтовується. При шизофренії посилання на психічне захворювання, як критерій примусового медичного заходу, при 2 СПЕ використовується частіше, ніж при І СПЕ (38.46%-14,22%, 1=3. ІО. Р=0.98).

Кореляційний аналіз дає підстави окреслити таку схему: співставлення досліджених матеріалів забезпечує більш повне і правильне обгрунтування примусового заходу медичного характеру; чим більш детальне викладення психопатологічних

феноменів, повне їх відображення на момент СПЕ, використання співставлений матеріалів і повне обгрунтування заходу медичного характеру, тим значніша тенденція до використання сукупності критеріїв застосування медичного заходу.

Типовим с викладення у категоричній формі думки експерта щодо застосування примусового заходу медичного характеру, у тому числі і відносно типу лікарні. Гіри обгрунтуванні експертних висновків відсутні посилання на непроцесуальні джерела інформації (P.C.Белкнн. 1988). як то: довідкові видання, наукова і учбово-методична література, методичні рекомендації, інструкції. вказівки, діагностичні стандарти тощо.

Психічний стан.

Оцінка якості викладення в акті експертизи психопатологічних розладів проводилась за психічними функціям і сферами: орієнтування, відчуття, сприймання, увага, пам'ять, мислення, інтелект, емоції, вольова сфера, поведінка, свідомість, критика. Для цього використані клині чні описи психічної патології у МКХ-9 і психіатричних глосаріях (Н.М.Жариков, Ю.И.Либер-мин, 1970,3.Я.Штернберг. Е.К.Молчанова. М.Л.Рохлина, 1971, Н.И.Фелинская, Ю.К.Чибисов, 1972,1975, Ф.И.Иванов, А.И. Бабич, Ю.Я.Буіггов, 1974, А.К.Качаев, Н.Н.Иванец, АЛ.Игонин и др., 1976). При дослідженні враховувались чотири ознаки: відсутність даних, нормальний стан психічної функції, непсихо-тичннїі і психотнчннй рівень відображених в акті розладів.

Встановлено, що різні психічні функції і сфери досліджуються не в рівній мірі. Відсоток відсутності даних про їх стан, який коливається від 65,88% (воля) до 10,59% (поведінка). Відсутні дані по таких важливих психічних функціях як інтелект у 52,94%, свідомість- 52,00%. критика- 33,88%. Найчастіше визначався пснхотичннй рівень розладів мислення (63,07%), критики

(54,59%). емоцій (37,89%), поведінки (36.23%). В той же час психотичний рівень розладів у вольовій сфері відмічений лише у 16,00%. хоча ця сфера безпосередньо пов’язана з поведінкою і відображає здатність особи керувати своїми діями.

Такі саме, або близькі до них лані, отримані і по окремих нозологічних формах. При шизофренії дані про стан інтелекти відсутні у 66.96%. вольової сфери у 64.78%.Психотичний рівень розладів частіше зафіксований у мисленні (75.22%). критиці (55.65%). поведінці (46.52%). У групі чоловіків з іншою патологією. окрім шизофренії, частіше за все відмічається психотичний рівень ураження критики (53.34%). мислення (48,72%). рідше інтелекту (25,64%). поведінки (24.10%). У 67,18% не досліджується вольова сфера, відчуття (61,54%). свідомість (50.77%). інтелект (36,41%), критика (30.77%).

Виходячи з наведених цифр, слід припустити у хворих з психотичним рівнем розладу мислення (наприклад з маяченням) можливість збереження критики і правильної поведінки, тобто збереження здатності керувати своїми діями. Але таке припущення протирічитЬ системним уявленням щодо взаємовідношення психічних функцій.

Співставлення даних по різних нозологічних групах свідчить про значну нерівномірність розподілу за частотою не досліджених психічних функцій і за глибиною ураження тих функцій, які були досліджені. Неоднорідність показників збільшується у напрямку: відсутність даних - норма - непсихотичний рівень -психотичний рівень. Ця закономірність імовірно обумовлена відсутністю стандартизованих оцінок рівня ураження тієї чи іншої психичної функції. Внаслідок цього суттєво підвищується роль суб’єктивного фактора в діагностиці, а через те і вплив випадковості на оцінку глибини розладів. Порівняння різних

нозологічних форм за найбільшою питомою вагою (три перших місця) психотичного рівня ураження психічних функцій на момент С ПК, дозволяє виділити ті з них, які с основними і додатковими чинниками визнання особи неосудною і потребуючою медичних заходів. До перших відносяться стан критики і мислення. До других - стан інтелекту, поведінки, емоцій, пам'яті, сприймання.

Основні недоліки діючої парадигми неосудності.

Аналіз історичного аспекту розвитку поглядів на проблему, аналіз практики їх реалізації, дозволяють виділити суттєві ознаки судово-психіатричної парадигми неосудності і окреслити її основні недоліки. Обов'язковість призначення СПЕ, передбачена чинним законодавством як єдиний засіб розв'язання сумнівів слідства і суду щодо осудності особи, перетворена практикою на примусовість СПЕ для цієї особи. Підстави, якими мотивується призначення СПЕ, значно ширші, ніж передбачені законом. Експертиза доручусться установі, а не конкретній особі, що неминуче вступить у протиріччя з діючим законом "Про судову експертизу", передбачаючим ведення національних списків експертів.

Питання до експерта грунтуються на версії слідства, про причетність підекспертного до вчиненого діяння і включають у себе цю обставину. Разом з вимогою щодо категоричності висновків, експерт тим самим підштовхується до виходу за межі компетенції. Експерт робить це не тільки висловлюючись відносно психічного стану особи у момент вчинення нею суспільно небезпечного діяння, а і даючи суду вказівки, як з цією особою слід поводитись з юридичної точки зору.

Справа особи, визнаної на етапі попереднього слідства неосудною, згідно з чинним законодавством, направляється у суд

для вирішення питання про застосування примусового заходу медичного характеру, оскільки питання щоло осудності

вважається вже вирішеним (Судебная практика Верховного Суда СССР, Bbin.YlI, М„ 1944. с:8-9). Якість актів експертизи не відповідає вимогам, які ставляться до доказів. Слідство і суд позбавлені можливості компетентно оцінити акт експертизи і висновки експерта.

Все це в сукупності з неофіційним визнанням інстанцій-ності у СПЕ, робить головним чинником, визначаючим згоду суду з висновками експерта, не їх доведеність, а адміністративний рівень експертної комісії. Фігура експерта стає головною у справах неосудних, який вирішує всі питання de facto, лишаючи для суду можливість прийняти те саме рішення de jure.

Така практика СПЕ порушує принцип презумпції психічного здоров'я, перешкоджає чіткому розмежуванню компетениій психіатра і юриста, маючи в своїй основі слабкість законодавчої бази, недостатню розробленість методологічних та методичних аспектів судово-психіатричного дослідження . недосконалість існуючої парадигми неосудності.

Системні уявлення щодо неосудності.

Неосудність, як і будь-яке інше поняття, має формальний і змістовний бік. До першого відноситься його належність до семантичного апарату юриспруденції. Використання у законі і щільний змістовний зв'язок з такими кримінально-правовими поняттями як злочин, піша, відповідальність тощо, виключає сумніви відносно юридичної природи поняття неосудність. Воно породжене потребами правосуддя і втрачає сенс поза вирішенням завдань, які постають перед слідством і судом.

Змістовний бік поняття неосудність так сформульований у ст.12 КК України :"Не підлягяє кримінальній відповідальності

особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати своїх дій або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чн іншого хворобливого стану". Під медичним критерієм неосудності розуміється наявність будь-якого психічного розладу з перелічених у законі. Під юридичним (психологічним) критерієм розуміється нездатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними під час скоєння суспільно небезпечного діяння.

На перший погляд така трактовка критеріїв неосудності вдовольняє запити практики. Обидва критерії, не зважаючи на ствердження про їх нерозривну єдність, постають досить самостійними. Про це свідчить наголос на необхідність їх сполучення (тобто одночасної наявності) для вирішення питання про неосудність. Протиріччя, яке криється в тому, що нездатність усвідомлювати свої дії або керувати ними іменується в літературі водночас і психологічним і юридичним критерієм, наче вирішується, по-перше, через ствердження про ного необхідність для взаємного порозуміння юристів і психіатрів. Подруге, через ототожнення неосудності з нездатністю усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок психічної хвороби, через що, за принципом аналогії, юридична кваліфікація першого поняття переноситься на друге. При цьому кожна із сторін (юрист і експерт) має свій критерій. Враховуючи його подвійне найменування, стає зрозумілою спроба саме через нього провести межу між компстенціями психіатра і юриста, виділивши у ньому медичний і правовий аспекти. Такий підхід не вирішує головного питання: хто все ж таки має визначати психологічний критерій і яким чином він співвідноситься з неосудністю (Ю.С.Антонян, С.В.Бородин, 1987).

Передусім визначимося у поняттях. Відомо, шо поняттям іменусгься думка, "представляющая собой обобщение (и мысленное выделение) предметов некоторого класса по их специфическим (в совокупности отличительным) признакам... Понятие имеет тем большую научную значимость, чем более существенны признаки (составляющие содержание), по которым обобщаются предметьг"(Философскіш словарь, 1987). У логіці поняття -це "целостная совокупность суждении, т.е. мыслей, п которых что-либо утверждается об отличительных признаках исследуемого объекта, ядром которой являются суждения о наиболее общих и в то же время существенных признаках этого объекта" (Н.И.Кондаков, 1971). Кожне поняття мас обсяг і зміст. Обсяг вміщус множину предметів, що мають ознаки зафіксовані в понятті. Зміст охоплюс ці відмітні, суттєві властивості, ознаки, відношення. Обсяг і зміст поняття знаходяться у зворотніх відносинах. Чим більше обсяг поняття (кількість предметів охоплених ним), тим менше зміст (кількість спільних для цих предметів ознак).

Оскільки неосудною особа визнається тільки відносно певного протиправного діяння, обсяг цього поняття вміщує два об'єкти: діяння і особу. їх спільною відмітною ознакою, яка складає зміст поняття неосудність с наявність між ними певного відношення або причинного зв'язку. Цей зв’язок є подвійним за своєю природою (коли іідеться про дію) і характеризується фізичним компонентом, як сукупності певних рухів, наслідком якйх є протиправне діяння, і психічним компонентом, який відбиває ступінь опосередкування свідомістю особи вказаних причинно-наслідкових відносин, тобто стан функції відбиття ного мозку під час скоєння діяння. Ці ж аргументи відносяться і до змісту поняття осудність.

Без факту діяння не може виникнути процедура слідства; без діяння і особи не можна говорити про відношення між ними

і, таким чином, не з'являється підстав для питання щодо осудносгі-неосудносгі; без визначення психічного стану особи (його свідомості) під час скоєння діяння неможливе його вирішення. У такій послідовності кожна ознака на кожному етапі є обов'язковою умовою появи всіх наступних. Відповідно всі вони становлять систему, ключовим, системоформуючим фактором в якій є діяння, оскільки без нього не може бути ні ініиих компонентів системи, ні відношень між ними.

У такому контексті і діяння і особа с безумовно юридичними категоріями, що зафіксовано в законі у відповідних поняттях : суспільно небезпечне діяння і обвинувачений. їх встановлення і доведення наявності між ними причннного зв'язку входить до компетенції юристів і є неодмінною умовою наступного виникнення сумнівів щодо осудності особи. Зрозуміло, що про психічний зв'язок між ними та його характер є сенс говорити лише тоді, коли виявлений зв'язок фізичний, тобто доведено, що саме ця особа скоїла це діяння.

Юридичний критерій.

У дослідженій літературі немає аргументованого пояснення перейменування психологічного критерій у юридичний. Між тим є досить думок, які доводять безпідставність такого рішення (В.С.Трахтеров,1947,И.Ф.Случевский,1956, А.А.ГІнонт-ковский, 1970). Системний аналіз проблеми з точки зору обсягу і змісту кожного поняття змінює уявлення щодо критеріїв осудності-неосудності, що є принциповим для наступного розуміння взаємозв'язку умов і критеріїв неосудності як між собою, так і з ознаками, які визначають суть суміжних понять: недієздатність, суспільна небезпечність психічно хворого,

обмежена осудність. Системоформуюча функція суспільно небезпечного діяння, яке охоплюється обсягом понять осуд-ність-неосудність, дає достатньо підстав вважати саме його юридичним критерієм. Передумови і висновки щодо такого розуміння змісту юридичного критерій с у роботах А.А.Хомов-ского (1967), Б.А.Протченко (1987), Ю.С.Богомягкова (1989).

Однак ними не були чітко диференційовані обсяг і зміст діяння, як юридичного критерій, у зв'язку з чим виникають певні труднощі у інтерпретації його відношення до інщнх критеріїв. Так діяння душевнохворого наділяється тими ж ознаками, що і діяння здорової особи. Тільки перші іменуються суспільно небезпечними діями, а другі - злочином, включаючи в обох випадках і дію і бездіяльність згідно з ст.7 КК України і відповідними статтями КК інших країн СНД (Ю.С.Богомягков, 1989).

Між тим, до обсягу юридичного критерій неосудності можуть бути включені тільки саме дії, на відміну від діянь осудної особи, які передбачають і дії і бездіяльність. Це пов'язано з тим, що негативні наслідки дії. передбачені кримінальним законом, обов'язково знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з даною особою незалежно від її здатності усвідомлювати свої дії під час їх скоєння. Бездіяльність, що підлягає покаранню, не знаходиться у такому зв'язку з виникаючими негативними наслідками, а передбачає лише психічний зв'язок. Осудна особа у цьому випадку усвідомлює як свої дії. так і бездіяльність, свідомо керує своїми діями, або не робить цього умисно чи з необережності, не перешкоджаючи тим самим появі суспільно небезпечного ефекту. Неосудна особа у такій ситуації не пов'язана з цим ефектом ні фізично, оскільки мова іде про бездіяльність, ні психічно, оскільки вона нездатна усвідомлювати свої дії і свідомо керувати ними внаслідок психічної хво-

роби. У зв'язку з відсутністю змістовної частини поняття бездіяльність немає і підстав для притягнення такої особи до кримінальної відповідальності, визнання її неосудною і застосування до неї примусових заходів медичного характеру.

Таким чином, поняття юридичного критерію осудності включає до свого обсягу всі суспільно небезпечні діяння (дії і бездіяльність), передбачені КК України, згідно з визначенням злочину за ст.7 КК України. Юридичний критерій неосудності охоплює тільки суспільно небезпечні діяння, що мають характер дії. Норма ст,7 КК України фактично містить і вказівку відносно змісту юридичного критерію осудності-неосудності. Це суспільна небезпечність діяння. Законодавець не дає в законі визначення цього поняття, хоча саме воно характеризує діяння як таке, що може бути поставлене у вину особі, яка його вчинила. Немає в законі і визначення суспільної небезпечності діяння неосудної особи. Нема єдності поглядів на це питання і в літературі (Ю.Д.Блувштейн, 1974, Г.Т .Сонник з співавт.,1978, В.В.Лунеев,

1986, Р.С.Белкин, 1988, С.В.Бородіш, 1991, Л.Н.Юрьева, 1990).

Аналіз літературних джерел (В.Н. Кудрявцев,1982, ГІ.С.Ма-тишевський, 1994) свідчить, шо правопорушення, у межах поняття суспільної небезпечності діяння осудної особи, характеризується в основному двома ознаками: об'єктивною шкодою, спричиненою діянням об'єктам посягання і характером психічного відношення особи до діяння (виною). V' небезпечному діянні неосудної особи відсутня суб'єктивна сторона (вина) тому, що особа нездатна усвідомлювати свої дії і свідомо керувати ними. Це означає, що якщо градація санкцій щодо осудної особи враховує поряд з об'єктивною стороною діяння і форму вини (умисел прямий чи непрямий, необережність з самонадіяносгі' або з недбалості), то прн оцінці суспільної

небезпечності діяння психічно хворого визнаного неосудним ця ознака відпадає. Оцінка небезпечності діяння осудної особи (в об'єктивній частині) враховує не тільки безпосередню, біологічну (життя і здоров'я громадян) і матеріальну (власність) характеристику об’єктів посягання, але і соціальну (права, гідність особи, власність приватна чи державна, злочини проти правосуддя, порядку управління тощо). Небезпечність діяння неосудної особи виключає соціальну характеристику об'єкта посягання, оскільки така особа нездатна усвідомлювати свої дії і свідомо керувати ними, а це унеможливлює здатність розрізняти будь-які соціальні характеристики об'єктів, як і усвідомлювати соціальний сенс і значення своіх дій.

Викладене дас підстави вважати юридичним крігтерієм неосудності діяння особи. Його обсяг складають діяння, передбачені КК України, які мають характер дії. Зміст юридичного критерія неосудності складає небезпечність діяння, визначена через шкоду, спричинену біологічним і матеріальним об'єктам посягання, передбаченим чинним кримінальним законом. Обгрунтованість віднесення суспільно небезпечного діяння (дір до юридичного критерію неосудності ПІДТВЄрДЛ7ЄТЬСЯ ще двома аргументами. Перший - всі ознаки юридичного критерія неосудності або, іншими словами предмети і обставини, які становлять його обсяг і зміст, визначаються виключно юристом. Другий відсутність будь-якої з цих ознак виключають появу поняття неосудність. Тобто якщо не встановлене діяння, передбачене кримінальним законом, або не доведено, що ного вчинено даною особою, або не встановлена його суспільна небезпечність, особа, яка не була здатною усвідомлювати свої дії і керувати ними у той час. до якого відносилось інкрімі-новане їй діяння не може бути визнана судом неосудною. Вона

може бути визнана, згідно з висновком СПЕ, Психічно хворою позбавленою зазначеної здатності і передана органам охорони здоров'я для лікування на загальних підставах.

Психологічний критерій.

Під психологічним критерієм неосудності у теорії судової психіатрії і кримінального права традиційно розуміється відсутність у суб’єкта протиправного діяння здатності віддавати собі звіт у своїх діях або керувати ними. Аналіз формування поглядів на зміст психологічного критерію неосудності виявляє цілу низку суттєвих протиріч у позиціях різних дослідників. Зокрема практично всі автори виходять з наявності такого змісту, у той час, як згідно з законом зміст психологічного критерію при неосудності відсутній. Серед психіатрів першим цю обставину підкреслив И.Ф.Случевский (1956). зазначивши, що під психологічним критерієм розуміється визначення самої суті психічної хвороби. З юристів такої позиції дотримується И.И.Карпец (1984). Він вважає, що поняття психологічний критерій стосовно неосудності є проста помилка тому, що не можна говорити про психологію, якщо мова іде про дії людини, яка нездатна віддавати собі звіт у своїх діях і керувати ними. Зрештою і логіка визначення понять виключає використання відсутньої ознаки в якості критерію. Ці аргументи свідчать про безпідставність стверждень щодо наявності психологічного критерію при неосудності. Але вони не .

' знімають головні діскусійні питання: про зміст поняття ^здатність віддавати собі звіт у своїх діях або керувати ними" і про ’ обгрунтованість збереження сполучника "або", який поєднує в ’ньому інтелектуальну і вольову частини. » . .

Якщо звернутися до визначень понять "психіка", "свідомість", "самосвідомість", "розуміння", які даються у філософ-

ськіх, медичних, юридичних, психологічних джерелах і часгіїЦе за все використовуються при спробі вирішити перше з зазн)1-ених вище питань, стає очевидною іх близкість до понятті

здатність віддавати собі звіт..., а саме, всі вони входять ДР

(

поняття свідомість (С.С.Корсаков, 1901, Г.Гегель,1956, С.Л.Рубинштейн, 1946, Е.В.Шорохова, 1961, А.Н.Леонтьев, 1972, И.Т.Фролов, 1987, М.Н.Русалова, 1990, Е.Н.Соколов, 1990 т^ інші). Попри всі дрібні розбіжності думок, психіка людини, на відміну від тварини, ототожнюється із свідомістю, як психічною діяльністю, "которая обеспечивает: обобщение и целенаправленное отражение внешнего мира... целеполагающую деятельность, ...контроль и управление поведением личности, ее способность отдавать себе отчет в том, что происходит в окружающем, так и в своем собственном духовном мире"(Ф.В. Константинов, 1970). До констатуючих ознак свідомості відносять "відбиття, відношення, цілепокладання і управління". Свідомість і є найбільш суттєвою ознакою функціонуючого головного мозку людини. Через свідомість виявляється соціальна суть людини, через правильне відбиття оточуючого і себе (здатність вірно сприймати оточуюче, віддавати собі звіт у своїх діях) і цілеспрямовано на нього випливати (здатність керувати своїми діями).

Юпочем до розуміння змісту психологічного критерію є систематизація уявлень про співвідношення понять свідомість і самосвідомість. З цього приводу існують різні точки зору, від повного роз'єднання цих понять і визначення як рядопокла-дених, до повного їх ототожнення (И.П.Павлов, 1954, А.Г.Спир-кин, 1972, И.И.Чеснокова, 1974, 1977, Д.С.Шимановский, 1977, Д.И. Дубровский, 1971, 1983, В.В.Столин, 1983). Між тим, їх ретельний аналіз і співставлений дозволяє визначити відношення цих понять як родо-видові. З позиції формальної логіки свідо-

мість виглядає родовим поняттям по відношенню до самосвідомості і усвідомлення оточуючого. Як видові, ui поняття безумовно відрізняються, вони самостійні і повністю вичерпують обсяг поняття свідомість. Але з позиції логіки діалектичної вони нерозривно пов'язані і говорити про них окремо можна лише у межах гносеології. Усвідомлення оточуючого передбачає наявність суб'єкта, який відмежовує себе від навколишнього середовища, тобто усвідомлюй, чого себе. Усвідомлення себе (самосвідомість) вміщує низку рівнів: тілесне відмежування від середовиша; усвідомлення тілесної самостійності; усвідомлення психічної самостійності; формування рефлективного "Я", тобто идентифікація себе як носія свідомості і суб'єкта діяльності (J.Dixon.J.Street. 1975, G.Gallup, 1977, D.Gilbert.L.Tinell, 1978, И.С.Кон.1978, Р.Бернс,1986, В.Я.Пклиповский, 1986, Г.И. Царегородцев.В.Г.Ерохин. 1986, Е.Б.Беззубова, 1993).

До нього слід додати ще два аспекти проблеми. Перший, це погляд» на самосвідомість як подвійну форму відбиття, які розроблюються у філософіі (А.Г.Спиркин, 1972), психології (C.J1. Рубннштейн. 1957, В.Н.Мясищев, 1966) і знаходять експериментальне підтвердження при дослідженні міжкульової асиметрії мозку (M.S.Gazzaniga, J.E.LeDoux, 1978, Н.Н.Браги-на. Т.А.Доброхотова. 1981, З.А.Костандов, 1983, С.Спрингер, Г.Деііч. 1983. Т.Б.Глезерман, 1986, А.М.Иваницкий, 1990, 199З, П.В.Симонов, 1990). Другий, це розроблювана у психології і . психіатрії проблема критики (критичності), дослідження якої свідчать, що розлади критики тісно пов'язані з процесом усвідомлення хвороби (В.С.Чудновский,1992,Г.Т.Красильников, 1993) і розладами самосвідомості особи. Ця обставина має суттєве значення для судово-психіатричної практики (В.В.Гори-нов (1993). За даними нашого дослідження саме розлади

критики е провідним чинником безпосередньо впливаючим 1^1 визнання особи неосудною. ] .

Поєднання всіх цих аспектів свідомості у систему робись припустимим такий континуум понять: свідомість * самосвідомість - Я-концепція - критичність. Кожне наступне з нгіх входить до обсягу попереднього, є по відношенню до ньогр’ видовим поняттям, розкриває його зміст і кристалізує т^, .

найбільш суттєве, що становить суть людини, як носія свідомо^-' . ' . - - \ сті, суб'єкта діяльності { об'єкта застосування кримінального

закону. На підставі наведених поглядів припустимо ствердження, що так зване "подвоєння себе" обумовлює суб'єктивне відчуття Я і водночас зовні через діяльність проявляється як критичність особи до себе, оточуючого і своїх дій. Розлад рефлективного Я, "подвоєння себе" і є розлад критичності, який робить особу нездатною усвідомлювати себе, оточуюче і даяти свідомо . Звідси стає зрозумілим, що зміст психологічного критерію становить саме свідомість з її елементами: самосвідомістю, Я, критичністю.

Недостатня розробленість у судовій психіатрії уявлень відносно психологічного критерію призводить до того, що пропозиції щодо удосконалення його формули торкаються лише слів "віддавати собі звіт у своїх діях" які замінюються на "усвідомлювати свої дії"(Ю.Л.Метелица, 1992). При цьому друга

частина критерію - "керувати своїми діями" лишається недотор-

і ■ .

каною. Саме це зроблено в українській редакції норми ст. 12 КК України. Оскільки обидві частини психологічного критерію поєднує сполучник "або", виникає уявлення, що особа може бути визнана неосудною тільки при наявності будь-якої однієї частини. Тобто тільки при нездатності усвідомлювати свої дії або тільки при нездатності керувати ними при збереженій

ідатностї їх усвідомлювати. Але вже в такі» постановці питання міститься протиріччя. Якшо у особи збережена здатність усвідомлювати свої дії, то в тій же мірі вона може усвідомлювати їх гіротиправність і інші якісні характеристики. А це е провідною передумовою свідомого керування своїми діями, тобто здатності нести за них відповідальність. Ця точка зору базується на принципі єдності свідомості і діяльності, обгрунтованому і дослідженому у філософії (Ґ.Гегель. 1990. Дж.Б.Фурст, 1957, г).В.Ильенков. 1984. В.С.Тюхтин.1988). психології (С.Л.Рубин-штеіін.1957, А.Н.Леонтьев, 1973, В.А.Ойгензихт. 1983, В.И.Сели-впнов. 1986). фізіології (И.М.Сеченов. 1962, А.М.Иваницкий, 1990, Г.Х.Шингаров. 1983). У дослідженій літературі, як і по результатах вивчення практики визнання осіб неосудними, не вдалось знайти підстав для збереження у формулі психологічного критерію сполучника "або”. Тому більш вдалою його формулою с "здатність усвідомлювати свої дії і свідомо керувати ними".

Медичний критерій.

Логічним наслідком ототожнення психологічного критерію з станом свідомості є припущення, що психічні розлади є роздади свідомості у гнеосеологічному розумінні цього поняття. Таку думку вперше висловили М.А.Джагаров і М.И.Корщунова (1934) у статті "К ученню о сознання" де вони зробили спробу обгрунтувати тезу про те. що немає душевної хвороби без змін свідомості кількісного або якісного характеру. Пізніше ця позиція була підтримана И.Ф.Случевским (1952) і детально обговорена на симпозіумі з проблем свідомості філософами, психологами, психіатрами (Е.С.Авербух.19б6, А.С.Борзунова, 1966. М.О.Гериберг. 1966. ЛЛ.Рохлнн. 1966, И.И.Лукомский, 1966. A.A. Меграбян, 1966, А.В.Петровский. 1966, К.К.Плато-

зЬ

нов, 1966, И.Ф.Случевский, 1%6, А.М.Щогам, 1966). Учаснику сформулювали основні ознаки свідомості людини, головно«} з яких с розуміння свідомості (включаючи самосвідомість) я^< єдності відбиття і відношення. Таке розуміння свідомості зберігається і до останнього часу (В.И.Селиванов, 1986).

Хоча вчені не дійшли згоди відносно якісних' і кількісних розладів свідомості, на дискусії були висловлені Дві важлші позиції. Першу обгрунтував М.О.Герцберг (1961, 1966), припуг екаючи можливість говорити про парціальні розлади свідомості, коли у хворого відсутня критика до своїх висловлювань та вчинків при збереженні орієнтування в оточуючому середовищі, тобто порушеною є самосвідомість. Ця позиція спиралась на спостереження О.В.Кербикова (1949), В.А.Гиляровского (1954), А.Л.Абашева-Константиновского (1958), А.А.Меграбяна (1959) різних ступенів і клінічних форм розладу свідомості, які не вміщувались у дихотомію затьмарена-ясна свідомість і безумовно була шагом вперед в розумінні психіатричних аспектів проблеми свідомості. її актуальність зберігається і у теперішній час (Ю.И.Полнщук, 1993). Друга позиція привертала увагу до двох аспектів свідомості. Перший - свідомість як відношення суб'єкта до оточуючого і себе. Другий - свідомість з точки зору рівня його ясності, яка має градації в залежності від фізіологічних і патофізіологічних факторів (Д.Р.Лунц, Г. В. Морозов, ^І.Й.Фелинская, 1966, А.М.Шогам, 1966). Таке розмежування розладів свідомості має певне фізіологічне обгрунтування (Ф.Плам, Дж.Б.Познер, 1986).

До цього слід додати ще дві точки зору на проблему розладів психіки і свідомості. Перша пов'язана з концепцією обмеженої осудності, яка розуміється як обмежена здатність усвідомлювати . свої дії і керувати ними при певних розладах

психічної діяльності (психічні аномалії), що свідчить про знижений рівень свідомості (С.Ф.Семенов, 1966, И.С.Власов ,

■

К.Ф.Гуценко. Ф.М., Решетников, 1978, Ю.М.Антонян, С.В.Бо-роднн. 1987). Друга пов'язана з концепцією "змінених станів свідомості "(ЗСС). Вона базується на клініко-експериментальних даних, які дають підстави відносити до ЗСС не тільки відомі психопатологічні розлади психіки (сомноленція, оглушення, сопор, кома), а і стани стресу, перевтомлення, тривоги, страху, сильне хвилювання і радість при руйнуванні звичних стереотипів або різкій зміні життєвих обставин , обмеженні сенсорного потоку тощо (Д.Л.Спнвак. 1986, М.В.Фролов, 1993).

Наведені точки зору безумовно корелюють між собою і дозволяють уявити континуум, в якому послідовно пов'язані психічно здорові особи із зміненими станами свідомості нехвороб-ливого характеру - межові психічні розлади - психози та слабоумство - психіатричні синдроми затьмареної свідомості стани загального розладу свідомості. їх безперервність обумовлена тим, що кожнніі із зазначених станів с вияв розладу свідомості і у цьому сенсі вони відрізняються кількісно. Але у цьому ланцюжку є і якісні межі. Перша відокремлює ЗСС не хворобливого характеру від межових і всіх наігтупних. типів психічних розладів. Друга додатково відокремлює межові розлади від всіх наступних. Першу межу визначає критерій хвороби, другу - критичність. З точки зору визначення свідомості як єдності відбиття і відношення, межові психічні розлади є розлади відбиття при збереженні відношення, тобто критичності, всі. наступні у зазначеному ланцюжку - це розлади і відбиття і відношення. Звідси витікає висновок: будь-які хворобливі розлади психічної діяльності це завжди розлади свідомості кількісного. або якісного характеру, передані через відповідні поняття

психіатричного діагнозу. Тобто повний психіатричний діагнф обов'язково містить у собі оцінку здатності особи усвідомлювати свої дії і свідомо керувати ними, але з метою зроби^І висновок ясним для юриста експерт окремо наголошує на ці}< останній обставині. 1

Аналізуючи у світлі викладених аргументів медичніф критерій, слід зазначити, шо у вигляді поданому у ст.12 КІС України, його можна розглядати як спробу сумістити два принципи: дати загальні ознаки психічної патології і водночас перелічити окремі її види. Оскільки законодавча формула не повинна припускати подвійне тлумачення, хибність цієї спроби не викликає сумніву. Так тимчасовий розлад душевної діяльності не віднесений до хворобливих і тому може припускати, наприклад, фізіологічний афект. Водночас поняття "інший хворобливий стан" не віднесене до психіки і тому може припускати будь-яке захворювання. Якщо кожний елемент медичного критерію розглядати як психічну хворобу, то їх перелік складений з порушенням правил поділу обсягу поняття. Наприклад, дихотомія хронічний-тимчасовий повністю вичерпує обсяг поняття перебіг хвороби тому, що психічна хвороба може бути або хронічною, або тимчасовою. Крім того у ст.12 КК України використовується три термини: хвороба, розлад і хворобливий стан, що не має у дослідженій літературі адекватного пояснення, як і стосовно застарілого поняття "душевний".

Результати нашого дослідження свідчать, що поняття медичного критерію, які є в законі, не мають ні експертного, ні юридичного значення. Вони не впливають на визнання особи неосудною, оскільки для цього достатньо висновку про наявність у неї хворобливого розладу психічної діяльності на час скоєння суспільно небезпечного діяння. Не впливають вони і на

вибір примусового заходу медичного характеру, оскільки не згадуються у ст.ІЗ КК України і, отже, не можуть бути використані з цією метою. їх збереження в законі слід розглядати як данину традиції і свідоцтво пошуку психіатрами наукових підстав для класифікації психічних розладів, шо є суто спеціальною проблемою психіатрії.

Виходячи з даних літератури щодо визначення понять "душевна хвороба, розлад, хворобливий стан" (Е.В.Шмидт, Ф.В.Бассин, 1983, С.В.Запускалов,Б.С.ПоложиГі,1991, ЮЛ.Нул-лер. 1991. Ю.С.Савенко.1992. МКХ-ІО, 1994). протиріччя, які містяться у чинній формулі медичного критерію, вирішуються, якщо поняття "розлад” вважати родовим по відношення до поняття "хвороба". У такому розумінні психічна хвороба є поодиноким випадком розладу психічної діяльності, який може бути і нехворобливим. Хвороба, у свою чергу, може існувати у формі стану або процесу, суттєвою відмінністю яких є відсутність або наявність динаміки. Спінетавяекня цих понять з групами психічних розладів, відображених у ст.І2 КК України і у чинній МКХ-9. показує їх повну погодженість.

Виходячи з принципів необхідності і достатності, медичний критерій може бути обмежений формулою "хронічні або тимчасові хворобливі розлади психічної діяльності". Нею поглинаються відомі пенхічні розлади незалежно від характеру перебігу (процес чи стан) і глибини ураження психіки (психотичний чи непсихотичний рівень). Остання обставина, яка безпосередньо впливає на визнанім особи неосудною, передається • через психологічний критерій.

Збереження понять "хронічний" і "тимчасовий" визначається процесуальною необхідністю. По-перше, поняття "хронічне душевне захворювання" застосовано у ст.408 КПК

• ^

України як підстава для звільнення засудженого від подшф шого відбування покарання їз застосуванням до нього заходу передбачених ст.13 КК України. По-друге, ознака типу перебігу хвороби необхідна у зв'язку з тим, що ст. 12 КК Україні; передбачає визначення не тільки неосудності особи, а і ііо^с суспільної небезпечності, шо є передумовою застосування ,г$с неї примусового заходу медичного характеру. Таке рішену можливе лише коли хворобливий розлад психічної діяльноср зберігається на період розгляду справи у суді. Суду важливе знати, чи відноситься психічний розлад до тимчасових, бо ) цьому випадку велика імовірність зміни психічного стану за час між проведенням СПЕ і судом. Наше дослідження виявляє у ції! частині суттєві дефекти експертної (і судової-) практики. У 5,5°/ спостережень експерти діагностували виключні стани і гострі алкогольні психози. Не дивлячись на відсутність психотичнш розладів, їм було рекомендовано застосування примусових заходів медичного характеру.

Ніякі інші ознаки медичного критерію не мають значення для суду при вирішенні питання про неосудність з причині психічної хвороби. Медична назва хвороби, у цьому розумінні с окремою характеристикою того, що охоплюється загальний поняттям "хворобливий розлад психічної діяльності". Необ хідність діагнозу у висновках експерта визначається потребою ї> доведення шляхом співставлення виявлених розладів з існую чими діагностичними стандартами. Діагноз психічної хворобі завжди має на увазі певний характер розладів свідомості ) особи, яка піддана експертизі.

Формула неосудності.

Результати системного дослідження обсягу і змісту поняті осудність-неосудність і їх критеріїв свідчать, шо осудність

іеосудність є лише окремим випадком здатності особи до усвідомлених дій або її відсутності, але тільки у зв'язку з іевиим хворобливим розладом психічної діяльності ! тільки гтосовно скоєних суспільно небезпечних дій. передбачених кримінальним законом. Найбільш адекватно і повно системний зв'язок них елементів може бути переданий через логічний прийом визначення поняття через найближчий рід і вилову відмінність (сІіПегеШіа БресіГіса) (Н.И.Конлаков,1971). Запропонована норма ст.12 КК України подана у висновках.

На відміну від чинної, запропонована редакція ст.!2 КК України містить всі без виключення елементи, які визначають поняття "осудність" і "неосудність". В ній акцентується обов’язкова умова звільнення особи від кримінальної відповідальності - визнання його судом неосудним. Через це неосудність однозначно визначається як поняття юридичне, а її встановлення відноситься до компетенції суду. Це означає, що якщо попереднє слідство виявило факти, які викликають сумніви відносно осудності особи і СПЕ дійшла висновку про її нездатність усвідомлювати свої дії і свідомо керувати ними внаслідок хворобливого розладу психічної діяльності в період часу , до якого відноситься інкріміноване їй діяння, то справа повинна направлятися у суд не для вирішення питання про застосування примусового заходу медичного характеру, як це робиться у теперішній час. а в першу чергу для вирішення головного пнтан-ня - про неосудність особи. І тільки після цього судом може розглядатися питання про суспільну небезпечність підсудного, її • ступінь та необхідність застосування певного виду примусового заходу медичного характеру. Так само і справа обвинуваченого, відносно осудності якого не виникає сумнівів, направляєте» до

суду дня встановлення вини, а вже потім визначається відгіф-, відальність і міра покарання. •

Межі компетенції психіатра-експерта.

Грунтовний аналіз літературних і законодавчих джерел д$: підстави для висновку, що компетенція психіатра-експерта визначається його "спеціальними знаннями" (Г.М\Надгорньі$,' 1980, 1984, Б.НАдмазов, 1985, В.КЛисиченко, В.В.Циркаш|, 1983). У свою чергу цс поняття щільно пов'язане з такими поняттями як суб'єкт - метод - об'єкт - предмет пізнання. Разом вони складають систему, функціонування якої у СПЕ повинно бути підкорене вимогам доведеності висновків, їх категоричності і здобуття безпосередньо експертом- У зв'язку з недостатньою дослідженістю цих питань у судовій психіатрії, у роботі приводиться їх ретельний аналіз у тій мірі, в якій це необхідно для висвітлення основного питання - визначення меж компетенції психіатра-експерта.

Необхідність доведеності висновків витікає із змісту ст.ст. 64, 65 КПК України. Перша з них передбачає доведення обставин, які впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, а також інших обставин, що характеризують його особистість. До них без сумніву відноситься визначення психічного стану. Друга відносигь висновки експерта до доказів. Це дає підстави вважати, що висновки експерта, як і спосіб їх здобуття, повинні носити доказовий характер і саме ця обставина піддягає оцінці слідством і судом, який не може обмежуватися посиланням на експертні висновки, а повинен навести встановлені експертом доказові факти (МЛ.Сегай, Г.М.Надгорньїй, Б.М.Исакович, 1990).

Застосування логічного закону виключеного третього, на якому базується юстиція, не є можливим, поки невизначеність

іе буде усунута і ймовірний висновок не буде перетворений у категоричний. Оскільки підставою для призначення СПЕ є, :умніви шодо осудності особи, очевидно, що вони не можуть 5утн усунені на підставі імовірного висновку експерта. Крім гого. доказом може бути тільки факт, формою констатації якого с категоричне судження ( В.Д.Арсеньев. 1973. В.И.Кириллов,

А.А.Старченко..1982. А.Д.Гетманова. 1986).

Вимога здобуття фактів, які лежачь в основі висновків, безпосередньо експертом мас у СПЕ деякі особливості, пов'язані з предметом, об’єктами і методом дослідження. Питання предмету і об'єктів дослідження у судовій психіатрії, як і у психіатрії взагалі, не е остаточно вирішеним. З цього приводу висловлюється кілька точок зору (Ф.В. Константинов, 1967, P.C.Белкин, 1988, С.Н.Шишков. 1990. Н.Е.Бачериков. В.П.Петленко, Е.А.Щербина. 1985, В.Л.Гавенко з співавт.,1993). їх аналіз дає підстави вважати найбільш повним визначення об'єктів експертизи, як матеріальних носіїв інформації, дослідження яких дозволяє пізнати предмет експертизи (Г.М.Надгорный, 1971, 1979, ІО.К.Орлов. 1974, В.И.Гончаренко з співавт.,

1987.Р.С. Белкин.1988). Об’єктами дослідження СПЕ виступають матеріали справи, медична документація і підекспертний.

Щодо предмету дослідження, то у сучасній логіці і методології науки під предметом дослідження розуміється той бік об'єкту, який розглядається у данному дослідженні. У цьому розумінні поняття предмета дослідження протипоста вллється об'єкту дослідження, під яким розуміється те, шо протистоїть суб'єкту, на шо спрямована його предметно-практична і пізнавальна діяльність (Ф.В. Константинов. 1967). Предметом СПЕ є. дослідження хворобливих розладів відбивальної діяльності мозку (свідомості, психіки), які проявляються на рівні поведінки

'' ' ' . І* особи, визначення їх кількісних і якісних характеристик відносно певних періодів часу, шо цікавлять слідство і су^. Об'єкти і предмет дослідження визначають метод.

Метод судово-психіатричного експертного дослідження базується на клініко-психопатологічному методі, який грунтується на бесіді з хворим, наглядом за його поведінкок§ мімікою, вивченні суб'єктивного і об'єктивного анамнезу (НД Бачериков з співавт., 1989, И.Я.Завилянский з співавт., 1985І,

В.Л.Гавенко з співавт., 1993). У своїх головних елементах метод СПЕ відповідає криміналістичному вченню про зв'язки взаємодії, що становить теоретичний фундамент судово-експертного пізнання (М.Я.Сегай, В.К.Сіринжа, 1985). За змістом відображеної інформації СПЕ досліджує функціонально-динамічні зв'язки взаємодії; за напрямком - прямі і зворотні. Результатом цього є вирішення діагностичного завдання за допомогою підсумовування і співставлений здобутої інформації.

Специфічною особливістю СПЕ обвинуваченої особи є потреба реконструювання її психічного стану на певний період часу у минулому, а саме на той момент, до якого відноситься інкріміноване йому діяння. Експерт це робить на підставі дослідження матеріалів справи, медичної документації і підекспертного. При цьому слід враховувати ряд обставин: здобута експертом інформація стосується різних відрізків часу тому, що між моментами вчинення діяння і проведення СПЕ перебігає значний час; досліджена медична документація далеко не завжди відповідає всім вимогам допустимості документу як доказу (С.Н.Шишков, 1983); на відміну від психіатра загальної практики, експерта еліміновано з процесу збирання інформації, необхідної йому для висновків. Відносно останньої обставини деякі юристи висловлюють сумніви навіть щодо права

їсихіатра-експєрта самостійно збирати анамнестичні свідчення іро підекспертнбго (И.Л.ГІетрухнн,І964).

З викладеного зрозуміло; шо безпосередньо експертом можуть бути здобуті факти відносно психічного стану особи тільки на момент експертизи. Всі інші факти шодо його психічного стану в інші відрізки часу опосередковуються свідченнями. іншими матеріалами справи і медичною документацією, яка відображає суб'єктивне сприймання хиорого лікарем, консультантами тощо. Тобто вимога безпосередності дослідження в даному випадку торкається не психічного стану особи, а інформації, яка міститься у письмових об'єктах експертизи. Це суттєво підвищує залежність експертного рішення від інформативності досліджених об'єктів, ступіня відповідності їх змісту істині. Фактично експерт бцішос, зміст досліджених процесуальних джерел інформації про психічний стан особи у певний період часу і її відповідність уявленням, шо є у психіатрії стосовно тієї чи іншої психічної патології, тобто діючим діагностичним стандартам. Доведеність висновків у цій ситуації в значній мірі залежить від суб'єкта СПЕ, тобто експерта. Його вміння користуватися логічними законами мислення і застосовувати принцип узгодженості, який є розвитком принципу відповідності (Я.П.Фрумкин, ИЯ.Завилянский, 1964), та принцип презумпції (П.Д.Максимов, 1907, 5.Е.5оЬеІо(Т, 1958, ІО.И.Стец-ковский, А.М.Ларин, 1988, В.А.Тихоненко, Г.М.Румянцева,

1990. В.А.Абрамов, 1992. А.М.Морозов,1996), однією з підстав застосування якого є принципово імовірнісний характер психіатричної діагностики (В.И.Полтавец, 1993). .

Проведений у роботі аналіз всіх зазначених елементів СПЕ свідчить, що у межі компетенції пснхіатра-експерта входить те, шо: а) становить предмет його науки; б) може бути здобуто за

допомогою методу СІЇ Е; в) може бути доведено засобами даіі|ї науки; г) не може бути спростовано ніким крім іншого фахівф у даній галузі знань. Факт скоєння суспільно небезпечноф діяння певною особою не підпадає під зазначені умови. Він ф стосується предмету судової психіатрії, не може бути встановленим за допомогою методу СПЕ, не може бути доведений нею|» може бути спростований юристом. Таким чином, завданні розмежування компетенції юриста і психіатра-експерта розв'язується тим, що останній не може в будь-якій формі стверджувати наявність прнчиннонаслідкового зв'язку між підекс-пертним і інкрімінованим йому діянням.

Результати проведеного дослідження стосовно критеріїв осудності-неосудності свідчать, що у межах своєї компетенції експерт може вирішувати питання про здатність особи усвідомлювати свої дії і свідомо керувати ними, але не піо час вчинення оій, а .V період часу, до якого ці дії відносять слідство і суд, зазначивши далі, що особа може бути визнана осудною (неосудною). Тобто межою між компетенціями юриста і експерта є саме критерій часу. При цьому враховується, що причинно-наслідкоиий зв'язок між особою і діянням може не знайти підтвердження у суді, або будуть відсутні якісь інші ознаки діяння, як юридичного критерію неосудності, і питання про це, таким чином, не виникне. Але факт певного психічного стану, встановлений експертом на певний час, залишиться фактом. Якщо юридичний критерій буде встановлений судом, то саме суд і констатує співпадшня у часі скоєння діяння даною особою із встановленим експертом станом її психіки у тон же період часу, вирішивши таким чином питання щодо осудності-неосудності особи. На досудовому етапі те ж саме робить слідчий і прокурор, направляючи справу до суду.

■ , " ■ . 41

Такий шлхіл узгоджується з уявленнями щодо функції судової експертизи. які визначені у судовій експертології. їх суть полягає у тому, щоб надати судді чи слідчому наукові положення як підставу (більшу посилку силогізму) для вирішення виникаючих у процесі слідства питань (А.М.Винберг,

Н.Т.Малаховская. 1979). Меншою посилкою є факт, встановлений слідством (судом), тому пріоритет у доведенні його істиносіі. як і заключним висновок силогізму (вирішення сумнівів) належи тьюристу.

Проведене у роботі дослідження обсягу і змісту поняття суспільної небезпечності психічно хворого та її критеріїв (юридичного і медичного) дозволят стверджувати, що підставою для вирішення питання про застосування примусового заходу медичного характеру с не визнання особи неосудною, а визнання її такою, що являє собою суспільну небезпеку. Оскільки експерт у своїх висновках може керуватися лише фактами, здобутими за допомогою спеціальних знань, слід вважати, шо у категоричній формі він може висловитися лише відносно наявності медичних показань для застосування медичних заходів. Тобто експерт робить висновок про наявність медичного критерію суспільної небезпечності хворого. Рішеній про те. шо ці заходи повинні бути примусовими з певним видом суворості нагляду, повністю знаходиться у компетенції суду.

Воно приймається після доведення у суді наявності юридичного критерію суспільної небезпечності хворого, тобто факту скоєння ним суспільно небезпечного діяння і ного оцінки. Виходячи з психічного стану особи, експерт з приводу можливості застосування до неї певного заходу, передбаченого сг.ІЗ . К К України, може висловитися лише у рекомендаційній формі, оскільки йен захід у першу чергу г формою державного приму-

шування. Така рекомендація не може бути обов'язковою лл}я 1 суду тому, що базується тільки на медичному критерії суспільної небезпечнрсті хворого. і

ВИСНОВКИ

І. Поняття "неосудність" включає в свій обсяг два об'єкті): діяння і осрбу. їх спільною суттєвою отакою, що становит^. зміст поняття "неосудність", є наявність між ними сшввіднсї-шения. Останнє мас подвійну природу і характеризуються фізичним компонентом, визначаючим наявність причинно-наслідкового зв'язку між особою і діянням, та психічним, відбиваючим характер його опосередкування свідомістю особи.

2. Суттєвою ознакою діяння є його суспільна небезпечність і передбаченість кримінальним законом. Суттєвою ознакою особи, яка скоїла діяння передбачене кримінальним законом, є стан її свідомості, як органічної єдності відбиття і відношення, які забезпечують адекватну взаємодію суб'єкта з оточенням.

3. Юридичним критерієм неосудності є суспільно небезпечне діяння (дія), що передбачене кримінальним законом, при наявності доказів скоєння його особою, відносно якої вирішується питання про неосудність.

4. Здатність особи усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними становить психологічний критерій осудності. Обидві частини психологічного критерію: інтелектуальна і вольова повинні поєднуватися сполучником "і". При хворобливих розладах психічної діяльності межового характеру, які не торкаються якісного боку свідомості, психологічний критерій осудності зберігається.

5. Хворобливі розлади психічної діяльності, які характеризуються якісним розладом свідомості (синдроми розладнаної свідомості, рісихози у продуктивній стадії, виражениіі пост-

психотичнин лефект та слабоумство) виключають психологічний критерії! у повному обсязі ((інтелектуальну і вольову частини) і становлять медичний критерій неосудності.

6. Неосудність с поодиноким випадком нездатності особи усвідомлювати свої дії і свідомо керувати ними, але тільки у зв'яжу із хворобливим розладом психіки і тільки стосовно вчинених суспільно небезпечних, дій. що передбачені кримінальним законом, і ііігї точки зору законодавча формула неосудності може бути подана за допомогою логічного прийому визначення поняття через найближчий рід і видову відмінність: "Не підлягає кримінальній відповідальності особа визнана судом неосудною, тобто така, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння . передбаченого кримінальним законом, не здатна усвідомлювати свої дії і свідомо керувати ними внаслідок хронічного або тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності". Відсутність жодної з зазначених у формулі ознак виключає появу понять "осудність-неосудність".

7. Для визнання особи неосудною необхідні юридичний і медичний критерії, осудною - юридичний і психологічний. Для появи юридичних понять "осудність” і "неосудність" необхідно, шоб кожна пара критеріїв була зв'язана нейтральною за своєю природою ознакою в рівній мірі необхідною для кожного із зазначених критеріїв. Такою ознакою є час вчинення суспільно небезпечного діяння.

8. Компетенція психіагра-експерта при проведенні СПЕ обвинуваченому повинна включати виявлення хворобливих роз- • ладів відбивальної функції мозку (свідомості), які проявляються на рівні поведінки індивіда, визначення їх кількісних і якісних характеристик відносно певних періодів часу, що цікавлять слідство і сул. Пснхіатр-експерт не мас права встановлювати

причинний зв'язок між особою і діянням. Пою комнеіешцяґ обмежусгься констатацию у термінах психіатричної діаі иосгик$і наявності чи відсутності у ііідіксперіноіо ошак увороблнвоф розладу психічної діяльності, згідно з діючим діагностичним стандартом, і зазначається збереження чи відсутність у >в'яіку з цим розладом здатності особи усвідомлювати свої дії і свідому керувати ними у період часу, зазначений слідст вом чи судом такий, до якого відносяться інкріміновані даній особі діяння.

9. Сумніви щодо осудності особи, які виникають у слідства чи суду, повинні вирішуватися не психіатром-експсріом. а юристом на підставі фактів встановлених психіагром-експергом. після їх перевірки і доведення наявності причинно-наслідковою зв'язку між особою і діянням, що їй інкрімінується.

10. Розроблена системна модель неосудності дозволяс подолати обмеженість існуючої судово-психіатричної парадигми, оскільки виявляє дефекти практики вирішення питань неосудності. пояснює їх причини і походження, визначає шляхи усунення. Результати дослідження указують на слабкі сторони законодавчого забезпечення судово-психіатричної експертизи і створюють наукову базу його удосконалення в напрямку впровадження принципу презумпції психічного здоров'я, посилення гарантій прав людини, незалежності психіатра-експерга. доказовості його висновків, сприяють займанню ним належного мі^ця у системі правосуддя.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ НАУКОВИХ ПРАЦЬ,

ІЦО ВІДОБРАЖАЮТЬ ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ

І .Правовые вопросы н психиатрии н экспертная работа врача-психиатра И Справочник прачя-психпатра.-2-е изд.-Киев: Здоров’я. І990.-С.54-77 (в соавт,).

2.Складання акту судово-психіатричної експертнзшМетодичиі рекомендації.-К..1995.-25 с.{у співавт.).

3.Деякі аспекти застосування заходів медичного характеру до алкоголіків//Радян.прав6.-М ,7.-1985.-С.54-56 (у співавт.)

4. Від чого залежить ефективність застосування примусових

заходів медичного характеру до неосудних // Радянське право-N1.7-І 989.-С.35-38. , .

5.Зауваження до чинної редакції сі-. 13 КК УРСР // Радянське право.-N 11.-1989.-С.49-53.

6.КЮО-летию книги В.Х.Кандинсісого"К вопросу о невменяемости" // Журн. невропатол. її психиатр, им. С.С.Корсакова.-N.9.- 1991.-С.71-74. ;

7.Крнтерии невменяемости и Пределы компетенции гтеихиатра-зхсперта //Сов.государство и прасо.-!^.5.-199|,- С.68-76.

8.Замечания по "Временной инструкции о порідке применения принудительных и иных мер медицинского характера в отношении лни с психическими расстройствами, совершивших общественно опасные действия" // Журн.невропатол. и психиатр. им. С.С. Корсакова,- N 2,- І992.-С.127-130. ,

9.Понятие "общественная опасность душевнобольного" в судебной психиатрии// Государство и право.-N.7.-1992.0.59-67. Ю.Снстемный подход к изучению психических аномалии в су-

I

дебнои психиатрии II Клин, и организац. вопр. оОшей и судеб-

но

нон психиатрии / Под ред. проф.А.И.Чупрнкова и проф. И.Стоимгнова.-Киев-Софня,1993.-С.153-157(в соавт).

11.Судді про основні проблеми судрвої психіатрії II Право Ук-раїнн.-ЬГЗ-4.-І994.-С. 14-16.

12.Питання судової експертизи при визнаній неосудності та призначенні примусових заходів медичного характеру у проектах КІЖ та КК України // Вісник Академії Ираиових Наук України.-ЬІ.4.-Харків, 1995.-С.84-93,(у співавт ).

13. Презумпции в іісихиагрии//Вісник Асоціації психіатрів У країни.-N.2.-Київ,1995.-С.7-17. ‘

14.Психіатричний діагнозлроблема доведення II VIII З'їзд нев-

ропатологів, психіатрів та наркологів УРСР: Тез.доповід- Ч. 11.

- Харків, 199().-С.47-48. :

15. К проблеме классификации психических расстройств И Критерии диагностики и диспансеризации психически больных: Гез.докл.семин.-совещ психнатр.Украины.тДонецк, 1992.-С .61.

16.К проблеме сознания в судебной психиатрии II 1У Соловецкий общественно-политический форум: Тез. докл. междуна-родн. научн. конф.-Архангельск Соловки, 1992.-С.49-51.

17.К вопросу о составлении заключения судебно-психиатрической экспертизы // Актуальн. пробл. судебн. экспертизы и крнмн налистики:Тезисы науч.-практ.конф -Кнев,19УЗ- С.221-223.

18.Судебно-нсихиатрическнн аспект клинической реабилитации И Клінічна, соціально-трудова реабілітація в.неврології, пси хіатрії та наркології:Тези доповід Пленуму Права.наукової о мед. гов-ва.-Харків,1993,-С.І10-111(в соавт).

І9.С)іраниченная вменяемосіь: перспективы исследования іцю-блемы Н Актуальные вопросы психиатрической практики-Вын.7. Полтава, 1993-С.235-237(всоавт).

' 47

20.Судебно-психиатрическая экспертиза, некоторые проблемы и перспективы // Сулебн. и соииальн. психиатр. 90-х год.: Матер. междуКар. ко'нф.-Т. I .-Киев. 1994.-С.42-44.

21.Судебно-психиатрическая оценка медицинской документации II Судебная и социальная психиатрия 90-х годов: Матер, междунар. коиф.-Т.1.-Киев.|994.-С.79-80(в соавт).

22.Системный подход к понятию ограниченная вменяемость I/ Судебная и социальная психиатрия 90-х годов: Матер.междунар.конф.-Т. I .-К. 1994.-С.90-91 (в соавт).

Первомайский В.Б. Невменяемость и пределы компетенции психиатра-эксперта.

Диссертация lia соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.00.18. - Психиатрия, Украинский НИИ социальной и судебной психиатрии, Киев, 1996.

Защищается рукопись диссертации. На основе исследования теории и практики обоснования и формулирования психиатрами экспертами выводов о невменяемости лиц, совершивших криминальные деяния, предложена системная модель невменяемости. Разработаны представления об объеме и содержании

^ • . â

трех критериев: медицинского, психологического и юридического, различное сочетание которых определяет понятия вменяемости и невменяемости. Разработаны представления об объектах н предмете судебно-психиатрической экспертизы п сформу-лироваиы критерии объема и пределов компетенции психиатра-эксперта. Обосновано применение категории "презумпция" в психиатрической экспертизе и требования к выводам эксперта. Предложена модель соотношения психических! расстройств различной глубины, их судебно-психиатрические критерии, нсхо-ля из объема и содержания понятия сознание. Разрабо-

тана научно обоснованная формула невменяемости на основе определения понятия через ближайший род и видовое отДи чиє, Ключові слова: неосудність, критерії неосудності, компетенція психіатра. /

. Pervomaisky V.B. "Irresponsibility by reason ofinsanijy and limits of the forensic psychiatric competence".,

Thesis for Doctor's Decree (Medical Sciencies, speciaU^ 14.00.18- Psychiatry, Ukrainian Research Institute of Social an£ Forensic Psychiatry. Kyiv, 1996. .

The-dissertation is being defended. The system model of th< irresponsibility by reason of insanity ha$ being developed. It wa; based on evaluation of the theory and practice of local forensic psychiatrists. The meanings; of three criteria (naediCaI,psychologica and legal) have being proposed. The decision about the responsibility or the nonresponsibility by reason of insanity is based on difTçren combination of these criteria. The conception about the object ant the subject of forensiG psychiatricexamination has being developed The criteria of the volume and limits of the. forensic psychiatri expertise have been developed. The definition of categor "presumption" regarding forensic psychiatric expertise has bein; proposed for making conclusions have being developed. The mode of correlation between different levels of psychiatric disorders ha being proposed based on understanding of the; categor "consciousness". The scientific definition of the term of irresposi bilit; by reason of insanity has being proposed. ,

Key words: irresponsibility, insanity, psychiatric competence

I mii "Полицед".