Автореферат и диссертация по медицине (14.00.05) на тему:Калефлон и рибоксин в комплексном лечении больных вирусным гепатитом А и В

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

Г Б (Р}^Н0-фРАНИВСЬКА ДЕРЖАВНА медична академія

з ФЕа 1915

На правах рукопису

ПРИШЛЯК Олександра Ярославівна

КАЛЕФЛОН І РИБОКСИН В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА ВЇРУСНІ ГЕПАТИТИ А і В

14.00.05. - внутрішні хвороби 14.С0.10,- інфекційні хвороби

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Івано-Франківськ, 1995

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Івано-Франківській державній медичній академії

Наукові керівники:

Член-кореспондент АМН України, доктор медичних наук, професор, лауреат Державної премії України, академік АНТКУ Нейко Євген Михайлович

Кандидат медичних наук, доцент Дикий Богдан Миколайович

Офіційні опоненти:

Провідна установа -

доктор медичних наук, професор

І.Г. Купновццька

професор А.М.Сохол

Український державний медичний університет ім. акад. О.О.Богомольця

Захист дисертації відбудеться

199

роїсу оо

годині к?. :.асідіняі спеціалізованої вченої ради К.09.01.01 при Твано-Фрашсівській державній медичній академії (284000, м.Івано-Фраіікііічьк, вул.Галицька, 2).

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Івано-Франківської державної медичної академії (284000, м.Івано-Франківськ, вул.Галицька, 2).

.Автореферат розісланий

1995 року.

Вчений секретар спеціалізованої ради,-/ с доктор медичних наук, професор ,уіС Су

М.А.Оринчак

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ Актуальність проблеми. Вірусні гепатити (ВГ) є найбільш поширеними хворобами печінки і часто характеризуються важким і тривалим перебігом з формуванням хронічних гепатитів, вірусних цирозів печінки, ураженням інших органів травлення і систем (А.Ф.Блюгер, 1978; С.Д.Подимова, 1984; БЛ.Угрюмов, 1988 ). За останні роки захворювання на ВГ в багатьох регіонах України не тільки не знижується, а, навпаки, має тенденцію до певного зростання. Хронічна ж форма вірусного гепатиту В (ВГВ) розцінюється багатьма авторами, як найпоширеніша хронічна вірусна інфекція людини у світі (БЛ.Угрюмов, А.Д.Вовк, 1980; А.І.Мостюк,1985; М.А.Андрейчин і співавт.,1988; А.Ф.Фролов,1989; Ж.І.Возіанова,1990).

Літературні дані свідчать про те, що із загального числа проблемних питань ВГ найменш вирішеними є підходи до комплексного патогенетично обгрунтованого лікування (М.А.Андрейчин,1983; А.І.Мостюк, 1985; В.І.Покровський, 1986; Ж.І.Возіанова, 1990).

Дослідження останніх років свідчать про порушення пероксидної оксидації ліпідів, детоксикаційної функції печінки при ВГ і недостатньої корекції цих зрушень існуючими лікувальними середниками (В.І.Покровський, 1986; М.А.Фарбер, 1989; А.Ф. Блюгер і співавт., 1989; Madlund S.L.,1988).

Нові можливості в цьому плані представляє препарат калефлон, який виготовляють із квіток нагідок лікарських (Calendula officinalis). В них міститься велика кількість флавоноїдів, каротиноїдів, фенольних сполук, які є сильними природними антиоксидантами (Н.В.Васильева,

з

О.Б.Кабакова, 1983; А.И.Видюкова, 1986 ). Калефлон

успішно використовується в лікуванні виразкової хвороби, хронічних гепатитів (Ф.І.Мамчур, 1984 А.Я.Яцино и

соавт.,1987; В.З.Гусейнова, 1990),володіє протизапальною, репаратавною, спазмолітичною, седативною,

гепатопротективною і ін.діями.

Рибоксин нормалізує енергетичний і пластичний обмін, регулює процеси пероксидної оксидації ліпідів, зменшує гіпоксію і цитоліз в печінковій клітині (Ф.Х.Камілов,

Н.Ф.Фарбер, Е.С.Кетиладзе, 1983; В.ВДунаев и соавт., 1989).

Багато авторів (Н.С.Драгомирецька, 1982; 1986;

А.А.Серебрина и соавт., 1985; В.М.Мавродій, 1989; 1993 ) рекомендують в комплексному лікуванні ВГ застосовувати фізіотерапевтичні процедури, використання котрих, однак, в більшості випадків можливе тільки при наявності залишкових проявів у фазі затихання запального процесу і в періоді реконвалесценції. В останні роки увагу вчених і лікарів-практиків привертає можливість використання з терапевтичною метою внутрішньоорганного електрофорезу лікувальних препаратів , при якому ліки вводяться ентерально чи парентально на фоні дії електричного поля постійного (гальванічного) струму (С.Б.Соколов и соавт., 1980; В.В. Оржековский, 1984; Л.В.Ященко и соавт., 1986;

А.Н.Синчук и соавт., 1987; А.Н.Обросова, 1989).

У зв'язку з практичною відсутністю противірусних препаратів основою лікування хворих на вірусні гепатити є патогенетичні препарати. Основним напрямком вдосконалення патогенетичної терапії є розробка засобів і методів стимуляції репаративних процесів в гепатоцитах.

Можна передбачити, що використання калефлону і внугрішньопечінкового рибоксин-електрофорезу на фоні базисної терапії пришвидшить клініко-морфолоіічну реституцію, сприятливо вплине на прогноз і перебіг хвороби, попередить ускладнення і хронізацію патологічного процесу.

Мета даного дослідження полягає у вивченні дії калефлону і внугрішньопечінкового рибоксин-електорофорезу на хворих вірусними гепатитами А і В, враховуючи функціонально-патогенетичні синдроми, стан антиоксидантної системи організму, процесів пероксидної та мікросомальної оксидації ліпідів, детоксикаційної функції печінки.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

1. Дослідити в динаміці активність пероксидної і мікросомальної оксидації ліпідів, антиоксидантної системи організму і детоксикаційної функції печінки у хворих на ВГ.

2. Оцінити на основі вказаних тестів ефективність комплексного лікування хворих на ВГ із застосуванням калефлону і рибоксину.

3. Вивчити клініко-функціональний стан печінки у хворих із затяжним перебігом ВГА і ВГВ і вплив на нього внугрішньопечінкового рибоксин-електрофорезу.

4. Проаналізувати віддалені результати лікування калефлоном і внутрішньопечінковим рибоксин-електрофорезом хворих на ВГА і ВГВ.

Наукова новизна. Вперше науково обгрунтована доцільність включення калефлону і внугрішньопечінкового рибоксин-електрофорезу в комплексну терапію хворих з різним перебігом вірусних гепатитів. Показано, що дані

терапевтичні середники мають позитивний вплив на клініко-біохімічні показники, стан пероксидної і мікросомальної оксидації ліпідів та детоксикаційної функції печінки у хворих на вірусні гепатити з гострим і затяжним перебігом.

Практичне і теоретичне значення роботи. Запропонований комплекс методів дослідження дозволяє виявити та оцінити зрушення у важливих патогенетичних ланках вірусного гепатиту А і вірусного гепатиту В, що сприяє точнішому пргнозуванню перебігу хвороби, підбору адекватної терапії і контролю за її ефективністю. Цей комплекс обстежень з успіхом може використовуватись в лікувальній практиці.

Обгрунтоване використання калефлону та внутрішньоорганного рибоксин-електрофорезу при різних варіантах перебігу ВГА і ВГВ. Модифікована методика внутрішньоорганного електрофорезу рибоксину для хворих на вірусні гепатиті!. Показаний позитивний вплив калефлону та внутрішньопечінкового рибоксин-електрофорезу на клінічні прояви, темп відновлення функціонального стану печінки з урахуванням стану пероксидної та мікросомальної оксидації ліпідів, детоксикаційної функції печінки.

Основні положення роботи, що виносяться на захист:

1. Дослідження стану пероксидної оксидації ліпідів (ПОЛ), концетрашї пептидів середньомолекулярної маси (ПСМ) та мікросомальної окислювальної системи (МОС) печінки свідчать про значні порушення детоксикаційної функції печінки і рівноваги між ПОЛ і АОС у хворих на ВГ.

2. Застосування калефлону і рибоксину в комплексній терапії ВГ підвищує ефекивність лікування в зв'язку з нормалізацією клініко-лабораторних показників,

пероксидної оксидації ліпідів, детоксикаційної функції печінки.

3. Застосування внутрішньопечінкового рибоксин-елекгрофорезу у хворих із затяжним вірусним гепатитом сприяє більш повній і швидкій нормалізації патологічного процесу.

4. Поєднане використання калефлону і

внутрішньопечінкового рибоксин-електрофорезу у хворих із затяжними вірусними гепатитами виявляє нормалізуючий вплив на стан пероксидної оксидації ліпідів, деякі показники детоксикаційної здатності печінки.

Апробація роботи. Матеріали дисертації повідомлені і обговорені на обласних наукових конференціях молодих вчених-медиків та спеціалістів Івано-Франківського медичного інституту (Івано-Франківськ,1990,1994;), на науково-практичних конференціях вчених та спеціалістів області (Івано-Франківськ,1991,1993); на 4-му з’їзді інфекционістів України (Вінниця 1993), засідіннях Івано-Франківського обласного науково-медичного товариства інфекціоністів (Івано-Франківськ, 1992,1993), обговорено на спільному засіданні кафедри факультетської терапії та інфекційних хвороб медичної академії(Івано-Франківськ, 1994).

Реалізація роботи.Результати досліджень впроваджені в лікувальній роботі міської клінічної інфекційної лікарні м.Івано-Франківська, Коломийської інфекційної лікарні, інфекційних відділень Бурштинської МСЧ, Калуського і Богородчанського ТМО. Матеріали дисертації використовуються в учбовому процесі на кафедрах

інфекційних хвороб з курсом епідеміології, факультетської терапії, фармакології Івано-Франківської державної медичної академії.

За матеріалами дисертації опубліковано 6 наукових робіт, впроваджено 2 раціоналізаторські пропозиції і інформаційний листок.

Особиста участь автора. Основні роботи по збору матеріалу, його аналізу, проведенні описаних методик досліджень, інтерпритації клініко-лабораторних результатів та їх оформленню, впровадженню лікувальних комплексів виконані дисертантом самостійно. При визначенні маркерів вірусних гепатитів радіоімунними методами допомогу надали працівники імунологічної лабораторії обласної клінічної лікарні (зав. Полежайківська Н.В.).

Обсяг і структура дисертації. Дисертація побудована за загальноприйнятим планом і складається з вступу, огляду літератури, опису об’єкту та методик дослідження, обговорення результатів, висновків, практичних рекомендацій, вказівника літератури. Матеріали дисертації викладено на 173 сторінках машинописного тексту. Дисертація містить 41 таблицю, 16 малюнків, ілюстрована 4 витягами з медичних карт стаціонарних хворих. Бібліографічний показник літератури включає 340 джерел, з них 90 іноземних авторів.

ЗМІСТ РОБОТИ Матеріал і методи досліджень.

Під нашим спостереженням знаходилось 187 хворих на ВГВ і 165 хворих на ВГА з гострим і затяжним перебігом. Чоловіків і жінок було відповідно 46.6% і 53.4%. 257 пацієнтів (73%) були молодого і середнього віку - найбільш

працездатна частина населення, що стверджує соціальну значимість даної проблеми.

Зміни, які реєструвались у обстежених осіб, співставлялись у групах із відповідною формою важкості хвороби було 73, із середньоважким - 105, важким - 40. Затяжний ВГА і ВГВ було зареєстровано у 135 хворих. Усі хворі отримували базисну терапію. 90 хворих на ВГВ отримували в комплексі лікування калефлон і рибоксин; 67 хворих із затяжною реконвалесценією ВГ отримували внутрішньопечінковий рибоксин-елекгрофорез.

Для порівняння і оцінки стану пероксидної оксидації ліпідів, детоксикаційної функції печінки, які характеризували за допомогою хемілюмінсцентного методу, антипірінового тесту та вмісту пептидів середньомолекулярної маси, обстежили ЗО здорових осіб.

Обстежені особи проживали в одному регіоні, характеризувались відносно однаковими умовами побуту і життя, дією ідентичних факторів зовнішнього середовиша. Хворі підбирались, в основному, без супутньої патології, або з такою, що суттєво не відображувалася на перебігу вірусного гепатиту (стани після апендектомії, екстракції та лікування зубів, санації гайморових пазух, пологів і т.п.)

ВГА діагностували на основі клініко-епідеміологічних та лабораторних даних. Для етіологічної ідентифікації ВГА визначали анти-ВГА в сироватці крові

імуноферментним методом. Діагноз ВГВ виставляли на основі епідеміологічних, клінічних, біохімічних показників і підтверджували виявленням в крові хворих НВзАя в РПГА, а також радіоімунним методом HBsAg, НВсА§, HBcAg і анти-НВс^М.

Всім хворим відповідно до ступеню важкості ВГ призначали базисну терапію, яка включала ліжковий режим, дієтичне харчування (стіл №5а, 5 за Певзнером),

дезінтоксикаційну терапію, вітаміни, гепатопротективні, жовчегінні препарати.

Рибоксин хворим призначали орально по 0.2 грами 3 рази на день до прийняття їжі.

Калефлон призначали всередину по 0.1 граму 3 рази на день після їди з моменту поступлення в стаціонар протягом 20 днів.

Внутрішньопечінковий рибоксин-електрофорез застосовувався хворим середньоважкими і важкими формами із затяжним ВГ без виражених явищ холестазу з 30-35 дня перебування в стаціонарі, 1 раз на добу протягом 5-7 днів. Для проведення внутрішньопечінкового рибоксин-елекгофорезу використовували розчин, який складається з 200-400 мл 10% глюкози і 10 мл 2% розчину рибоксину. Вводився цей розчин внутрішньовенно крапельно на фоні гальванізації в проекції печінки. Для проведення гальванізації застосовували апарат постійного струму типу "Поток-І". Бавовняні прокладки розміром 200 кв.см змочували водопровідною водою і разом з електродами накладали на зону проекції печінки так, щоб вона знаходилась між електродами (передньо-заднє розміщення). Щільність електричного струму на електродах складала 0.05 мА/кв.см. Дію електричним полем починали в період створення найвищої концентрації лікувальних середників в крові, тобто після внутрішньовенного введення 1/2-2/3 об'єму лікувальної суміші. Швидкість введення 40-60 крапель за хвилину, час гальванізації 20-30 хвилин. Методика

базується на принципі електроелімінації лікувальних середників в міжелектродному просторі.

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ В динаміці захворювання у всіх хворих визначали загальний аналіз крові. По ньому підраховували абсолютну кількість моноцитів за формулою, запропонованою

І.В.Гользанд (1983);

мпк=

100%

МПК-моноцити перифсрічної крові

лсйк.-кількість лейкоцитів периферичної крові, кліт/л

М- відносний вміст моноцитів

А також лімфоцитарно-моноцитарний індекс (ЛМІ);

лм=!

Л- відносний вміст лімфоцитів М- відносний вміст моноцитів

Фізіологічні норми МПК=0.40-0.48х109

ЛМІ = 4.0-6.2.

В сироватці крові визначали вміст білірубіну і його фракцій методом Індрашек (1936), активність АлАТ, тимолову пробу уніфікованими методами, загальний білок і його фракції методом електрофорезу.

Вміст пептидів середньомолекулярної маси в сироватці крові визначали методом прямої спектрофотометрії депротеїнізованої рідини, отриманої після осадження білків трихлороцтовою кислотою (М.І.Габріелян, В.ІЛіпатова, 1981). Рівень середніх молекул виражається в одиницях, кількісно рівних показникам екстинції (М= 0.230-0.240 Од).

Активність супероксиддисмутази (СОД) визначали в еритроцитах за Є.В.Макаренком, 1988. У здорових активність

СОД становила 59.02+0.62 одиниць активності на 1 мл еритроцитів.

Пероксидну оксидацію ліпідів (ПОЛ) вивчали за допомогою реєстрації хемілюмінесценії і ініційованої іонами двовалентного заліза (Р.Р.Фархутдінов, 1984).

Період піввиведення антипірину вивчали в слині (АпсігеаБеп P.S. еі аі., 1979). Час піввиведення АП у здорових людей становив 8-10 годин.

Цифрові дані опрацьовані статистично з визначенням ступеня їх достовірності, встановлення кореляційних зв'язків на мікрокалькуляторі "Електроніка" МС 0511. При верифікації розрізнень середніх показників різних груп використовували критерії Стьюдента (Гублер Є.В., 1986).

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Результати даної роботи містять матеріал, що дозволяє по-новому зрозуміти значення пероксидної оксидації ліпідів, стану мікросомальної окислювальної системи печінки, детоксикаційної її здатності у хворих на ВГ в гострому періоді та затяжної реконвалесценії, можливість корекції виявлених порушень з допомогою засобів, які вже в даний час наявні в арсеналі практичної медицини.

Проведені дослідження показали, що у хворих на ВГВ проходить інтенсифікація процесів ПОЛ паралельно нарастанню важкості патологічного процесу і суттєво не відрізняється у хворих на ВГВ і ВГА. Встановлено, що світлосума спонтанного світіння (це рівень ліпопероксидації в організмі) у обстежених хворих на ВГВ і ВГА з легким перебігом збільшується відповідно в 1.36 і 1.17 рази (р<0.05), що свідчить про підвищення ендогенної інтенсивності ПОЛ, при середньоважкому перебігу хвороби цей показник зростає

майже в 2 рази (р<0.01), а при важкому перебігу -в 2.5 рази (р<0.05). На підвищення рівня гідроперекисів вказує значне зростання ашілітуди швидкого спалаху у всіх хворих і найвагоміше цей показник зростає при середньоважкому і важкому перебігу гепатиту - в 2.7 рази в порівнянні з контролем (р<0.05).Антиоксидантна активність плазми, що характеризується світлосумою індукованого світіння і

амплитудою сповільненого спалаху (Н) у хворих із легким перебігом гепатиту підвищується незначно, а при середньоважкому і важкому перебігу - в 1.7 рази (р<0.01). Під впливом базисної терапії відмічалась тенденція до зниження всіх параметрів ХЛ, однак, вони до нормальних цифр не приходили. У хворих на ВГА показники ХЛ нормалізувались до закінчення лікування, що, можливо, свідчить про менше накопичення гідроперекисів у цих хворих і може бути пов'язане із меншою глибиною ураження гепатоциту.

Визначення активності супероксиддисмутази (СОД) у хворих на ВГА і ВГВ показало підвищення даного показника майже в 1.3 рази в порівнянні з нормою (р<0.01). Базисна терапія не сприяла підвищенню активності СОД, а значить не активізовувала антиоксидантний захист організму, що відповідає вище описаним змінам ХЛ.

Враховуючи зрушення детоксикаційних процесів в організмі при ВГ досліджували стан МОС за допомогою антипіринового тесту (АП) і концентрацію пептидів середньомолекулярної маси (ПСМ) в крові.

У хворих на ВГА в розпалі хвороби виникало, як правило, збільшення періоду піввиведення АП на 57.7% (дані подані по групі хворих із середньоважким пребігом). У хворих на

ВГВ в розпалі захворювання спостерегалась дещо інша картина. Так, у 45.8% пацієнтів відмічено укорочення Т^-АП на 102.5% (Р< 0.05 між хворими і здоровими і між групами хворих на ВГА і ВГВ). У реконвалесцентів ВГА Т-^АП укорочувався на 23%, а у реконвалесцентів ВГВ не спостерігалось суттєвих змін цих показників в порівнянні з такими в розпалі хвороби (Р<0.05). Слід зауважити, що у хворих із печінковою енцефалопатією відмічалось різке пригнічення функції МОС (ТуАП перевищував норму майже в 3 рази, р<0.001 ). У хворих на важку форму ВГВ паралельно з погіршенням стану і збільшенням Т-^-АП реєстрували підвищення лейкоцитарного індексу

інтоксикації (ЛІ1) від 12.0 і вище (ЛІІ є одним із найбільш об’єктивних показників інтоксикаційного синдрому).

Отже, при ВГ спостерігається, як правило, пригнічення активності МОС печінки. Однак, це повністю справедливо тільки у відношенні гепатиту А в розпалі захворювання. Що ж стосується гепатиту В, то близько у 50% хворих активність МОС суттєво підвищується. Відомо, що вірус гепатиту А не проникає в геном клітини, в той час як вірус гепатиту В проникає в генетичний апарат гепатоцитів і виклкикає грубі порушення синтезу клітинного білку. Морфологічні дослідження показують, що при ВГА уражаються, в основному, периферічні відділи печінкової дольки, тоді як при ВГВ -центральні відділи, причому некроз і дистрофія гепатоцитів у цьому випадку виражені більш різко (Вгосііе М. еі аі., 1988). Можливо, саме відмінність у ступені ураження тих чи інших ділянок печінкової дольки, а також фазність перебігу процесів деструкції і репарації гепатоцитів пояснююь неоднаковий характер порушення активності

МОС печінки при гепатитах А і В. В даний час встановлено, що метаболізм різноманітних ксенобіотиків, в тому числі і лікувальних препаратів, здійснюється ізоферментами цитохрому р-450, а в центрі - цитохром Р-488 (Мерігегеоп Є. еі аі., 1982). Оскітькі встановлено, що АП служить маркером для цитохрому р-4506 стає зрозумілою виражена фазність зсувів в його періоді піввиведення виявлена у хворих на ВГА.

Глибокі функціональні зрушення печінки при ВГ підтверджувалися змінами рівня ПСМ в сироватці крові. Не виявлена залежність цього показника від типу гепатиту (ВГА чи ВГВ), встановлена статистична достовірність рівня ПСМ в залежності від важкості перебігу хвороби. При легкій формі ВГ рівень ПСМ зростав в 1.13 рази, при середньоважкій - в 1.68 рази, при важкій - в 2.3 рази порівняно з нормою (Р<0.01). У хворих із загрозою печінкової енцефалопатії рівень ПСМ зростав майже в 3 рази (з 0.230 ± 0.003 од у здорових осіб до 0.680 ± 0.09 од).

Включення в базисну терапію рибоксину суттєво не впливало на клінічні показники інтоксикації, синдром цитолізу. Аналізуючи дані ХЛ нами було виявлено, шо включення в лікувальний комплекс рибоксину викликало інтенсифікацію процесів фосфорилювання, підвищувались показники антиоксидантного захисту (Р<0.05).

Під впливом рибоксину ПСМ знизився на 28.76%, а при базисній терапії - на 20.9% (р<0.05). Позитивний вплив препарату на зниження концентрації ПСМ можливо пов'язаний із здатністю зменшувати гіпоксію в печінкових клітинах, покращуючи тим самим метаболізм в гепатоциті. Якого-небудь впливу на період півввиведення АП у хворих на ВГВ не виявлено. На нашу думку, це пов’язано з тим, що

при ВГВ уражаються, в основному, центральні відділи печінкової дольки, при чому некроз і дистрофія гепатоцитів при ВГВ більш виражені при ВГА, а метаболізм різних ксенобіотиків, в тому числі і лікувальних препаратів, здійснюється ізоферментами цитохрому Р-450, який знаходиться по периферії печінкової дольки і гепатопротективна і антигіпоксична дія рибоксину здійснюється саме на цьому рівні.

Враховуючі вищенаведені дані, стає зрозумілим, що використання рибоксину в лікування хворих на ВГВ є абсолютно виправданим і ефективним, але, враховуючи складні патоморфологічні і функціональні зрушення в печінці є недостатнім.

Поєднання використання калефлону і рибоксину в комплексній терапіії хворих на ВГ доповнювало позитивну патогенетичну дію кожного. Так, клінічні симптоми інтоксикації швидше зникали на 3±1.5 дні, ніж без даного лікування (Р<0.01). На 10-й день лікування цими препаратами показники білірубіну сироватки крові були достовірно нижчими, ніж при звичайному лікуванні (118.0±

0.83 і 142.3±2.3 мкмоль/л, Р<0.05 у ірупі хворих з середньоважким перебігом). Позитивна динаміка утримувалася до дня виписки пацієнтів із стаціонару. До закінчення лікування у 90.7% пацієнтів основної групи активність АлАП була нормальною, в той час, як у групі порівняння на той самий термін обстеження нормальні показники АлАП були зареєстровані у 47.2%. Відповідно ж зменшувався жовтяничній період до 27 днів, у групі контролю він був довшим в середньому на 6±3.0 дні (р<0.01).

Особливо ефективним виявився вплив поєднаного використання калефлону і рибоксину на стан ПОЛ. Значне зниження процесів радикалоутворення, а також підсилення загальної антиоксидантної резистентності організму, зниження процесів ПОЛ (Р<0.001) свідчать про доповнюючу дію калефлону і рибоксину. Очевидно, це пов'язано з різним механізмом впливу калефлону і рибоксину на ПОЛ/АОС, з різними точками їх прикладання і глибиною патологічного впливу.

Період піввиведення АП сягав нормальних цифр уже по закінченні лікування (Р<0.5), тобто на 20-й день перебування пацієнтів у стаціонарі, а у хворих, які отримували в комплексі лікування тільки рибоксин залишався підвищеним в 1.3 рази.

Віддалене обстеження виявило тривалий нормалізуючий ефект такого комплексного лікування: через 6 місяців у 88.7% реконвалесцентів Т^-АП був у межах норми, в той час, як у лікованих базисною терапією нормальні показники Т—АП були нормальними у 72.6% обстежених.

Зменшення клінічних ознак інтоксикації, швидша нормалізація розмірів печінки, цитолічного синдрому, показників білірубіну (за рахунок прямої фракції), покращення в системі ПОЛ/АОС в бік підвищення антиоксидантного захисту і зниження процесів ПОЛ, позитивна дія на показники детоксикаційної функції печінки свідчать про протизапальну, антиоксидантну, мембраностабілізуючу, гепатопротективну, відновну властивості калефлону. В цьому плані наші дані знаходать підтвердження в працях Я.С.Ціммермана і співавт., (1976);

В.М.Сало (1986); В.Г.Пашинського (1991). Калефлон

позитивно доповнює лікувальний ефект рибоксину, який знижує гіпоксію в печінковій1 клітині, нормалізує її дихання, покращує оксидно-відновні процеси в організмі (Е.М.Нейко,

Н.ИЛановая, 1982; В.Г.Кукес и соавт., 1983;І.П.Бондаренко, 1986; Ф.Х.Камилов и соавт., 1987).

Застосований внутрішньопечінковий рибоксин-елекгрофорез у хворих із затяжним перебігом ВГА і ВГВ виявив позитивний вплив на цитоліз (рівень активності АлАТ знижувався у 83.6% пацієнтів, а без застосування даного лікування, зменшення активності АлАТ відзначалося у 59.9%) (Р<0.05). Під впливом проведеного лікування розміри печінки зменшувалися з 1.2±0.21 см до 0.5±0.16 см (Р<0.05), у групі контролю на тому ж терміні обстеження практично не зменшувались.

При включенні в комплекс лікування фізіотерапевтичного фактору рідше спостерігалися залишкові явища на час виписки із стаціонару - помірна гепатомегалія реєструвалась у 19.4% пацієнтів проти 45.9% у групі порівняння (Р<0.05), гіпералатемія - в 45.2% проти 45.9% (Р<0.05),

гіпербілірубінемія - у 12.9% проти 8.1% (Р<0.05), а залишкові прояви булі відсутніми у 38.7% проти 29.7% (Р<0.05). Лікувальний ефект внутрішньопечінкового рибоксин-електрофорезу в певній мірі зв'язаний із регенераторними властивостями постійного струму, його протизапальною дією, що уже висловлювалось В.С.Улащиком, (1976,1986);

В.Г.Ясноградським (1987). Частково, можливо, має значення потенціююча і елімінуюча дії електричного струму на фармакодинаміку ліків (А.П.Парфенов,1973; С.В.Соколов и соавт., 1980; П.МЛящук, А.З.Глибка, 1983; А.Н.Синчук и соавт., 1987).

Включення калефлону в комплекс лікування із внутрішньопечінковим рибоксин-електрофорезом привело до підвищення антиоксидантної властивості плазми, зниження спонтанної пероксидації і рівня гідроперекисів (Р<0.01). Антиоксидантний вплив, можливо, був наслідком прямої дії флавоноїдів на гепатоцити (вони є найсильнішими природними антиоксидантами), які містяться в препаратах нагідок.

Під впливом поєднаного лікування і внутрішньопечінковим рибоксин-електрофорезом Т-^АП нормалізовувався вже через 5-7 днів від початку лікування. Ймовірно, що це пов'язано із потенціюючою дією на лікувальні середники постійного електричного струму і терапевтичний ефект рибоксину і калефлону максимально проявлявся на рівні гептоциту.

Віддалені спостереження за реконвалесцентами, які під час перебування в стаціонарі отримували внутрішньопечінковий рибоксин-електрофорез і калефлон, виявили швидшу і стабільнішу нормалізацію патологічного процесу, реєструвалась менша частота залишкових явищ. У групі лікованих хворих не виявлено жодного випадку хроііізації процесу. Враховучи ефективність лікування ВГ калефлоном, добру його переносимість, невеликі економічні затрати, рекомендовано калефлон в комплексі лікування з базисними препаратами хворих на ВГ.

ВИСНОВКИ

1. У хворих на вірусні гепатити пероксидна оксидація ліпідів і активність антиоксидантної системи є інформативними показниками деструктивних змін

клітинних мембран і залежать від фази та важкості перебігу захворювання.

2. Детоксикаційна функція печінки залежить від глибини дестуктивного процесу. Визначення концентрації пептидів середньомолекулярної маси в сироватці крові може бути використане в якості чутливого і об'єктивного тесту для оцінки важкості хвороби, раннього виявлення гострої печінкової недостатності.

3. Встановлені стадійні зміни активності мікросомальної окислювальної системи печінки у хворих на вірусний гепатит А: пригнічення в розпалі хвороби і індукція в періоді реконвалесценції.

4. Калефлон і рибоксин володіють антиоксидантними та мембраностабілізуючими властивостями, сприяють нормалізації цитолітичного та інтоксикаційного синдромів. Застосування калефлону і рибоксину в комплексній терапії вірусного гепатиту В позитивно впливає на функціональний стан печінки, нормалізуючи клініко-біохімічні показники.

5. Використання внутрішньопечінкового рибоксин-електрофорезу у хворих із затяжним перебігом вірусних гепатитів сприяє більш повній і швидкій нормалізації залишкових проявів, а при віддаленому спостереженні виявляє стабільність функціонального стану печінки, попереджує хронізацію патологічного процесу.

6. Поєднане використання внутрішньопечінкового рибоксин-електрофорезу і калефлону виявляє виражену антиоксидантну і гепатопротективну дії, що підтверджує доцільність їх застосування при затяжному перебігу вірусних гепатитів.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. З метою поглибленої діагностики важкості хвороби та прогнозування несприятливого перебігу ВГА і ВГВ слід визначити показники окисно-відновних процесів, детоксикаційної здатності печінки.

2. З метою покращання функції антиоксидантних систем організму, нормалізації цитолітичного синдрому та функціонального стану печінки рекомендовано включати в комплексну терапію вірусних гепатитів калефлон в добовій дозі 0.3 гр і рибоксин - в добовій дозі 0.6 гр.

3. Для більш повної і швидкої нормалізації патологічного процесу при затяжному перебігу ВГА і ВГВ без ознак холестазу пропонується з 30-35 дня перебування в стаціонарі призначати хворим внутрішньопечінковий рибоксин-елекгрофорез 5-7 днів підряд і калефлон по 0.1 граму 3 рази на день до закінчення лікування.

4. Для проведення внутрішньопечінкового рибоксин-електрофорезу доцільно використовувати розчин, який складається з 200-400 мл 10% глюкози і 10 мл 2% розчину рибоксину, який вводиться внутрішньовенно крапельно на фоні гальванізації в проекції печінки, крім того необхідно:

• для проведення гальванізації застосовувати апарат постійного струму "Поток-Г;

• бавовняні прокладки розміром 200 кв.см змочити водопровідною водою і разом з електродами накладати на зону проекції печінки так, щоб вона знаходилась між електродами (в передньо-задньому розміщенні);

• дію електричним полем найкраще починати в період створення найвищої концетрації лікувальних речовин в крові (після внутрішньовенного введення 1/2-2/3 об'єму лікувальної суміші), щільність електричного струму на електродах повинна складати 0.05 мА/кв.см.;

• оптимальна швидкість введення розчину повинна становити 40-60 крапель за хвилину, час гальванізації 20-30 хвилин.

ПЕРЕЛІК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Середньомолекулярні пептиди і процеси мікросомального окислення у хворих вірусним гепатитом В // XXV обласна наукова конференція молодих вчених медиків.- Івано-Франківськ, 1990.- С.ЗЗ.

2. Ефективність використання внутрішньопечінкового рибоксин-електрофорезу у хворих вірусним гепатитом А. // Здоров'я та відтворення народу Прикарпаття: Збірник наукових праць за редакцією Академіка АНТКУ Е.М.Нейка.- Івано-Франківськ, 1993.- С.81.

3. Про детоксикаційну функцію печінки у хворих вірусним гепатитом В //Проблеми діагностики, лікування та прфілактики інфекційних хвороб: Тези доповідей IV з’їзду інфекціоністів України м.Вінниця.- Київ, 1993.-

С.134.

4. Гіпербарична оксигенація, інтерферон та калефлон у комплексній терапії хворих вірусним гепатиом В // Актуальні питання невідкладної допомоги. Українська науково-практична конференція з невідкладної допомоги

18-20 червня 1994 р., м.Одеса.-1994.- С.56-57 (в співавт.з Б.М.Диким, О.В.Волошинським, Р.С.Остяком).

5. Ефективність застосування гіпербаричної оксигенації в поєднанні з гемосорбією при лікуванні хворих вірусним гепатитом В. Там же. (в співавт.з Б.М.Диким, О.В.Волошинським, Р.С.Остяком, І.І.Тітовим)

6. Результати диспансерного спостереження за

реконвалесцентами вірусного гепатиту А, яким застосували в комплексному лікуванні

внугрішньопечінковий рибоксин-електрофорез //Тези доповідей XXVIII обласної наукової конференції молодих вчених-медиків.- Івано-Франківськ, 1994.- С.28.

АНОТАЦІЯ

Пришляк А.Я. Калефлон и рибоксин в комплексном лечении больных вирусными гепатитами А и В.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.00.05. - внутренние болезни, 14.00.10. - инфекционные болезни, Ивано-

Франковская медицинская государственная академия, Ивано-Франковск, 1995.

Диссертация содержит результаты клинического и биохимического обследования больных на вирусные гепатиты А и В в остром периоде и затяжной реконвалесцении. Установлено, что в зависимости от тяжести болезни у пациентов повышаются показатели перекисного окисления липидов, снижаются антиоксидантная защита организма, детоксицирующая функция печени. Использование в комплексном лечении больных вирусными гепатитами препарата растительного происхождения калефлона и прекурзора АТФ рибоксина убедительно показало, что они являются антиоксидантами, ингибиторами перекисного окисления липидов и регуляторам уровня биогенных аминов. Использование в лечении больных вирусными гепатитами с затяжной реконвалесценией внугрипечёночного рибоксин-

електрофореза ускорило нормализацию клиникобиохимических нарушений, уменьшило частоту остаточных явлений. Предлагаемые лечебные препараты и методики доступны, имеют широкий спектр действия, не токсичны и могут использоваться не только в стационарах, но и в поликлиниках, а также быть и профилактическими средствами.

Ключові слова: вірусні гепатити, пероксидна оксидація ліпідів, калефлон, рибоксин, затяжна реконвалесценція.

Pryshlyak A.Y. Calephlon and riboxin treatment of patients with virus hepatites A and B.

Dissertation to receive academic degree of candidate of medical sciences on specialities 14.00.05 - Internal Deseases and

14.00.10. - Infectious Diseases, Ivano-Frankovsk State Medical Academy, Ivano-Frankovsk, 1995.

The Dissertation contains clinical and biochemical examination of patients with virus hepatites A and В in acute period and prolonged convalescence. It has been determined that depending on the disease severity indexes of lipid peroxidation increased, antioxidant organism protection and detoxication hepatic function decreased. The application of calephlon and riboxin preparations of a plant origin in the cornlex treatment of patients with virus heptites A and В showed them to be antioxidants, lipid peroxidation inhibitors and regulators of biogenic amines level.

The application of intrahepatic riboxin-electrophoresis in the treatment of patients with virus hepatites with prolonged convalescence normalized clinical and biochemical disturbances, decreased the frequency of residual signs. These remedies and methods are available, have a wide spectrum of action, they are not toxic and may be used successfully both in out- and inpatient clinics. They may be used prophylactic agents too.

Ключові слова: вірусні гепатити, пероксидна оксидація ліпідів, калефлон, рибоксин, затяжна реконвалесценція.