Автореферат и диссертация по медицине (14.00.04) на тему:Экспериментальное обоснование и клиническая апробация полимодальной передачи звука больным с нейросенсорной тугоухостью и глухотой

ЛІІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ОТОЛАРИНГОЛОГІЇ ім. проф. О. І. КОЛОМІЙЧЕНКА

РГ8 ОД '

ї 1 Г.ІГЇ На правах рукопису

І V І і і І ^ V*-

ПИСАНКО Віктор Миколайович

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ТА КЛІНІЧНА АПРОБАЦІЯ ПОЛІМОДАЛЬНОЇ ПЕРЕДАЧІ ЗВУКУ ХВОРИМ З НЕЙРОСЕНСОРНОЮ ПРИГЛУХУВАТІСТЮ ТА ГЛУХОТОЮ

14.00.04 — хвороби вуха, горла і носа

Автореферат

дисертації на здобуття вченого ступеня доктора медичних наук

Київ — 1993

Роботу виконано в Київському науково-дослідному інституті отоларингології ім. ироф. О. І. Коломійченка Міністерства охорони здоров’я України

Науковий консультант: доктор медичних наук,

професор Г. Е. Тімен

Офіційні опоненти: член-кореспондент АН України,

професор, доктор медичних наук Е. В. Гюллінг

доктор медичних наук, професор Т. В. Шидловська доктор медичних наук Т. С. Мостова

Ведучий заклад, який дає відзив про науково-практичну цінність роботи — Київський медичний університет ім. акад.

О. О. Богомольця

Захист дисертації відбудеться « /9 » 1993 р.

на засіданні Спеціалізованої Вченої ради при Київському науково-дослідному інституті отоларингології ім. проф. О. І. Коломійченка (адреса: Київ-57, вул. Зоологічна, 3).

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці інституту. Автореферат було розіслано « /У » 1993 р.

Вчений секретар Спеціалізованої Вченої ради кандидат мед, наук, старший

наукосімі співробітник А. І. РОЗКЛАДКА

Актуальність теми. Однією Із найбільш актуальних проблем ото-ларінголсгп є реабілітація хворих із значною приглухуватістю та глухотою. . •

Значні порушення слуху супроводжуються зміною стану людіппі в суспільстві, часто обумовлюють зміну професії, а при виникненні в 'ранньому дитинстві приводять до глухонімоти та недоумства або "в кращому разі" до уповільнення психічного соціального розвитку (Ю.Б.Преображенський, Л.С. Годин, 1973; Н.А. Преображеиський, 1978; М.Я. Козлов, 1981; В.Г. Базаров и соавт, 1984; М.Я. Козлов, А.Л. Левин, .1989; Skinner et al., 1978; Blarney et al., 1989; Shimizu et al., 1989; Eisemrort et al.,1990 ). В той же час результати багатьох медичних обстежень показали, що 2-7% населення страждають приглухуватістю, а у 0,7-ZZ з них виявлено соціально неадекватний слух (В. С. Кузнецов, Ю. М. Никитина, 1973; В. Т. Пальчун и соавт. , 1975; О. С. Розенблюм и соавт. , 1981; В. Г.

Базаров, 1983; Jakson, Arcleri, 1971; Breadford, Hardy, 1979).

В структурі приглухуватості 70-90£ припадає на сенсоневраль-не ураження слуху (В: Г. Базаров и соавт. ,1983, 1984; Rempt,

1971 ). За свідченням статистики частота перцептивної приглухова-тості має тенденцію до збільшення. Це обумовлене зростаючим впливом шкідливих'факторів, нераціональним використанням лікарських речовин, збільшенням середньої тривалості життя (О.П.Токарев, С. И. ТолстиХ, 1986; Nadol, Eddington, 1988 ). '

Приведені факти свідчать, що розробка ефективних засобів та способів слухопротезування людей з перцептивним ураженям слуха є насущною медико-соціального проблемою. '

В наш час найбільш ефективним та розповсюдженим засобом реабілітації хворих, що страждають приглухуватістю, є електроакустична корркція слуху. Так, за поглядом В. Г. Базарова та

співавт. (1983, 1934), у 60- 80Х пацієнтів з нейросенеорною приглухуватістю можлива повна або часткова компенсація слухової функції за рахунок використання слухових апаратів (СА) та.навчання за спеціальною програмою. Однак практичне застосування СА досить часто викликає неприємні слухові відчуття, головний Сіль, зниження розбірливості мови 1 'таке -інше (О.С.Розенблюм та

співавт., 1981, А.И.БІкбаєва, Л.А.ВалІулІна, 1990, McGee etal.; 1991 ). ‘

При цьому слід відзначити, що на думку багатьох вітчизняних та закордонних дослідників, технічне удосконалення слухових апаратів, в наш час, практично, досягло своєї межі. Тому подальший розвиток електроакустичної корекціІ слуху можливий лише за рахунок оптимізації параметрів або способів передачі звукового сигналу. В цьому напрямі були проведені дослідження ефективності використання частотної фільтрації мови і бінаурального слухопротезування. Однак отримані результатч мають суперечливий характер. При оцінці сприйняття мовних стимулів, підданих частотній фільтрації, у приглухуватих хворих з низхідним типом аудіометричної кривої, позитивний еффект спостерігали від посилення як високочастотних, так 1 низькочастотних складаючих мовного спектру. . Так само 1 бінауральна подача звукових стимулів значно.підвищує комфортність сприйняття у одних хворих 1 викликає відчуття дискомфорту у інших (Альтман Д. А., 1972; В.С.Мороз и соавт.,1980, Дунайвицер, 1983; Ю.К.Соколов, В.Г.Базаров, 1985; О.П.Токарев, .1987; Б.И.Кукс и соавт., 1990; Ifarcides, 1979; Haskins Hardy, 1980;Kaplan, Picket, 1981; Sebcova, Banford, 1981; Dyrlund, 1988). ,

. До сьогодення не вирішено проблему конструювання СА з кістково-тканинним типом звукопередачі, які застосовуються у хворих з кондуктивнбю та смішаною формами приглухуватості. Це обу-

- з - *

мовлене відсутністю достатньо ефективних "кісткових" телефонів здатних забезпечити рівень звукового тиску більше 35-40 дБ (В. Г. Базаров та співавт., 1984, Yanagichra et al., 1984 ). Дослідження проведені в останнє десятиріччя показали перспективність використання в цьому плані п’езокераміки, здатної трансформувати електричні коливання в механічні з високим коефіцієнтом корисної дії. Однак, створені вживляємі, "кісткові" телефони (Сіморфи) з вказанного матеріалу доки недостатньо ефективні, 1 потребують

удосконалення (Suzuki et al., ,1983; Yanaglchara et al., 1081, 1987; Qyo et al., 1987; Arimoto et al., 1987 ).

Найбільш значні труднощі представляє реабілітація пацієнтів з нейросенсорною глухотою, у яких неможлива електроакустична кор-рекція слуху. Намагання вийти з цього скрутного становища шляхом функціональної! заміни слухового аналізатору іншими сенсорними системами (зоровою, вібротактильною) виявились недостатньо успішним (Skimer, etal., 1987; Miyamoto et al., 1987; 1989;

Rihlanen et al., 1989; Hasketh et al., 1991 ).

Революційною подією в наденні допомоги глухим людям стала розробка способа електродного протезування завитка запропонована Djourno, Eyenes (1957). Він полягає в спробі заміни нефункціону-ючої рецепторної частини слухового аналізатора за рахунок подачі електричних Імпульсів на збереженні ретрокохлеарні структури. В подальшому метод постійно, вдсконалювався. Так, розроблено варіанти вживления електродів у внутрішнє вухо (House, Urban, 1973; ), слуховий нерв (Simmens et al., 1976; Naumann et al., 1986), кох-леарні ядра (Edgerton et al.1982; Simmens et al., 1984 ), або

безпосередньо у область слухової зони кори головного мозку (Van Buren et al. , 1978; Ojenan, Mateer, 1979; ). Однак, слід сказати, що кохлеарна Імплантація не є панацеєю від глухоти 1 має ряд

суттєвих недоліків, серед яких найбільш вагомі - реальна можливість пошкодження збереженнях структур внутрішнього вуха, інфекціювання при інтракохлеарному розміщенні електродів, пошкодженій лицьового нерЕа), значні складності при відборі кандидатів на операцію (необхідність збереження певної кількості волокон слухового нерву, іноді, незадовільні результатам оперативного втручання (відчуття дискомфорту, аж до вимоги видалити ), имп-лант), дорожнеча Імплантів 1 так далі■(Рореіка, бЦХеїпип, 1984, Оискегі Миііег, 1934, Вапґ'аі, 1985, Неіііпегтап, 1986, МаШ;е,

РІаНі, 1988; ЕібєпиогЬ еЬ аі. , 1991). Все це значно обмежує широке впровадження данного способу слухопротезування.

Виходячи із сказаного, медико-технічш аспекти проблеми оп-тимізації слухопротезування хворих з нейросенсориою глухотою та приглухуватістю далекі від розв’язання не тільки в практичному плані, але й у тєоритичому обгрунтуванні підходів до конструювання 1 використання слухових апаратів. Це вказує на доцільність подальших досльджень у даному напрямі.'

МЕТОЮ: проведении досліджень стало підвищення ефективності передачі звукової інформації хворим з нейросенсориою проглухо-ватістю та глухотою за рахунок використання одночасної адекватної

1 неадекватної стимуляції слухового аналізатору.

Такий підхід було названо "способом полімодального мо-носенсорного впливу”. ' .

Для позначення поєднання електричної і акустичної (кістково-тканинне звукопроведення) стимуляції органу слуха було вибрано термін "електро-акустичний", а для одночасної подачі звуку по кістково-тканинному’ та повітряному шляхам - "вібро-акустичний впліїв". ' : '

Для досягнення поетавленної метл вирішували такі ЗАДАЧІ;

1 - обгрунтувати методологів реабілітації хеорих з сенсонев-ральним ураженням слуху на основі полімодальної стимуляції слухового аналізатора;

2 - вивчити особливості коротколатентних слухових викликаних

потенціалів (КСВЛ) у морських свинок з сенсоневральним ураженням слуху при поєднаній електро-акустичній стимуляції внутрішнього вуха; ■

3 - визначити вплив хронічної електро-акустичної стимуляції слухового аналізатора на морфофункціоиальний стан структур завитка;

4 - виявити особливості сприйняття тональних сигналів хворими

' ' » з нейросенсориою глухотою при їх передачі за допомогою одночасного електричного і акустичного впливу на орган слуху;

5 - вивчити особливості слухового сприйняття хворими з. не-росесорною приглухуватістю тональних 1 мовних сигналів при поєднаному використанні повітряного та к<стково-ткзниного шляхів IX Проведення;

6 - визначити вплив частотної фільтрації мовного сигналу на його сприйняття хворими з нейросенсориою приглухуватістю при спо-луечнні повітряного і кістково-тканинного звуиопрведення;

7 - установити вплив різних клінічних та аудіологічних особливостей нейрос^нсорної приглухуватості (стан 1 вік хворих, причина, . час., давність захворювання, симетричність ураження, тип аудіометричної кривої, ступінь приглухуватості) на сприйняття приглухуватими хворими звукового сигналу, переданого вібро-акустичним способом;

8 - знайти перспективні напрямки реабілітації хворих зі значним перцептивним порушенням слуху. .

- б - . .

Наукова новизна. Запропоновано новий напрямок наукових досліджень по удосконаленню реабілітації хворих з нейросенсорною приглухуватістю та глухотою, що Полягає у поєднаному застосуванні адекватних та неадекватних, для слухового аналзатора, способів передачі звукової інформації.

В результаті проведеннях досліджень вперше:

- показано можливість покращення сприйняття тональних сигналів у морських свинок при електро-акустичній стимуляції слухового аналізатора у порівнянні з роздільним впливом стимулів;

- установлено, що хронічна електро-акустична стимуляція не чннить патологічної дії на морфофункціональний стан структур внутрішнього вуха у морських свинок;

- показано можливість зниження порогів сприйняття.тональних сигналів при електро-акустичній їх передачі та розширення динамічного діапазону слухових відчуттів у хворих з перцептивною глухотою;

- виявлено здатність "підпорогоеого" єлектростішулу знижувати пороги сприйняття акустичного сигналу у глухих;

- установлено можливість покрашення сприйняття тональних та мовних сигналів особами з нейросенсорною приглухуватістю при спо- ' лученні кІсткоЕо-тканинного та повітряного шляхів звукопроведен-нл;

- показано кореляцію між покращенням розбірливості мови, сприйняттєм тонів та деякими клінічними і аудіолопчтши особливостями нейросенсорно І приглухуватості;

- визначені особливості сприйняття моей, що передаегься спо- . лучено по ПП та КГП звуколровєденнд., при-використанні високо- або низькочастотної фільтрації мовного сигналу.

' - 7 -

Практична цінність. Запропоновано новий спосіб електро-акустич-ноі передачі звукової інформації хворим з .нейросенсорною глухотою, що значно розширює динамічний діапазон слухових відчуттів, і дозволяє суттєво збіль-ити контингент хворих, котрим може бути проведена кохлеарна імплантація. .

Запропоновано новий спосіб передачі звукових сигналів хворим-з нейросенсорною приглухуватістю, який передбачає поєднання повітряного та кісткоЕо-ткаїшнного шляхів звукопроведення, що забезпечує зниучння порогів сприйняття тональних стимулів та покращення розбірливості мови. Це може бути використано при створені нових типів слухових апаратів. . =

. Розроблено та апробовано два типи "кісткових" телефонів з п’езокєрзміки: для слухових апаратів, що повністю або частково

вживляються (одержано "положительное решение Госкома по изобретениям и открытиям СССР при Совмине СССР") та для "зовнішніх" засобів/електроакустичної корекції слуху.

Показано можливість використанн.. реєстраиЧ довголатентних слухових викликаних потенціалів (ДСВП) для оцінки результатів промонторіального тесту, що особливо важливо при відборі кандидатів раннього дитячого віку для проведення кохлеарної імплантат І. ' ,

Апробація роботи. Основні положення дисертації та II висновки викладеній обговорені на 7 з’їзді отоларингологів' України, Одеса,-, 1^9; Міжнародній . конференціІ отоларінгологїв, Москва, " 1989; VI з'їзді отоларингологів РСФР, Оренбург, 1990; науко-во-практичйій конференції отоларинголога, Ленінград, 1990; обласних 'конференціях отоларингологїв, Херсон, 1990, 1991; засіданнях Київського науково-практичного товариства отоларингологів,

- а -

1993; наукових конференціях КНДЮ Імені проф. АЛ. Коломийченка, Київ, 1989, 1990, 1991, 1992; нараді обласних отоларингологів та науково-практичній конференці1 дитячих отоларингологів України, Сімферополь (Алушта), 1992; конференції, присвяченій 95-р1ччю з дня народження О.С.КоломІйченка, Київ, 1993'.

Публікації. За матеріалами дисертації опублікована 12 друкованих робіт, а також отримано позитивне рішення "Госксмизобрете-ний СССР при Совмине СССР" на винахід.

Структура та обсяг дисертації Дисертація складається Із вступу, глави огляду літератури, 4 глав власних досліджень, заключения, висновків, вказівника літератури. Текст викладений на 1?5 сторінках машинопису, Ілюстрований 21 -таблицею та 28 малюнками. Вказівник літератури масі'# вітчизняних та2в3.зарубіжних джерел.

Основні положення, винесені на захист.

1. Застосування поєднання адекватних та неадекватних способів

передачі звуку'хворим з нейросенсорною приглухуватістю та глухотою є новим перспективним напрямом наукових досліджень. ■

2. Електго-акустична стимуляція органу слуху покращує зву-косприйняття у морських свинок з перцептивною приглухуватістю 1 глухото» та не чинить патологічного впливу на морфофункціопальний стан структур внутрішнього вуха у експерементальних тварин.

3. Електро-акустичний спосіб передачі звуку у глухих людей забезпечує зниження порогу та розширення динамічного діапозону слухових відчуттів.

4. Вібро-акустичний спосіб передачі звукових сигналів приво-

дить до зниження порогів слухового сприйняття тональних, стимулів 1 покращення розбірливості мови у хворих з нейросенсорною приглу-ховатістю. '

■ ЗМІСТ РОБОТИ. ' • •

Під наглядом знаходились 82 хворих в віці бід 5 до 42 років. . Серед них у 50 чоловік була перцептивна приглухуватість, а у 32-глухота ( за класифікацією Неймана). Причина, час виникнення 1 давність вахворвання, а також тип аудіометричноі кривої та сим’ метричність ураження Сули різними. . . .

Експерименти виконано на ЗО морських, свинках , вагою

0,25-0,35 кг. Серед них 10 глухих, 10 з приглухуватістю та 10 нормальночуючих.

Для індукції сенсоневрапьного ураження ' слуху у експериментальних тварин використовували інтраперитонеальне введення ка-наміціну із розрахунку 100 мг/кг ваги протягом 10 днів.

Стан слуху у морських свинок оцінювали за допомогою реєстрації та аналізу КСВП.

Електростимуляцію у тварин здійснювали з використанням пристрою ЕС-01-50 при розташуванні двох стимулюючих електродів в об-, ласті базальної' частини завитка (після перфорації кісткової стінки) та в ніші круглого вікна.

. Для акустичної стимуляції в експериментах використовували розроблений нами "кістковий" телефон із п’езокерамГки, який розміщували на кістках черепу під м'якими тканинами.

. При оцінці впливу хронічної електро-акустичної стимуляції на морфологійний стан структур внутрішнього вуха застосовували методи патогістологічного, дослідження тканин.

Електро-акусичну стимуляцію глухих людей проводили вкийристо-

вуючи методику промонторіапьного тесту в поєднанні з передачею аналогічного (за частотою) тонального акустичного сигналу за допомогою телефону для кістково-тканинного звукопроведення.

Реєстрацію ДСВП при електричній стимуляції внутрішнього вуха у обстежуваних людей здійснювали за стандартною методикою з вер-текс-мастоїдальним розташуванням електродів.

Для вібро-акустичної передачі звукових сигналів хворим з ней-росенсорною глухотою було створено спеціальний стенд, що дозволяє одночасну подачу стимулів по двом каналам (повітряного 1 кістково-тканинного звукопроведення) та передбачає можливість частотної фільтрації мовних сигналів.

Для підвищення якості передачі звуку по кістково-тканинному шляху звукопроведення нами, враховуючи обмежені можливості існуючих "кістних" телефонів, розроблено та апрбовано два типи телефонів з п’єзокераміки для кістковотканинного звукопроведення. Перший - прямокутний, створений по аналоги з п’єзокерамічними вібраторами, аапрапонованими Уапагісґіага еЬ. аі. (1983) , для

частково та повністю Імплантуємих слухових апаратів. Другий тип "дисковий” (у формі диска з діаметром біля 3 см), який може використовуватися в "зовнішніх" засобах електроакустичної корекції слуху, • а також при аудіологічному обстеженні хворих хворих, наприклад, у аудіометрах. •

В результаті провалених технічних іспитів та наукових досліджень установлено високу ефективність п'єзокерамічних "кісткових" телефонів при передачі тональних 1 мовних сигналів. Це проявлялося у високій комфортності звучання стимулів та значно більшій потужності ■ "дискових" телефонів (вони забеспечували рівень звукового тиску.'70*8,3'дБ) у порівнянні з традиційно використовуваними "кістковими" телефонами. П’єзокерамічний телефон

- 11 - •

першого типу (.прямокутний) був менш ефективним, і значно поступався у потужності вібраторам другого (дискового) типу. .

Одержані нами дані узгоджуються з результатами досліджень Зигикі еЬ аІ., (1983), УапагісИага еЬ аі., (1984, 1987),Єуо еЬ аі., (1987), що запропонували в якості ’’кісткового" телефону п’єзокерамічні біморфи, сполучені з стременцем. Експериментальні

1 технічні (Уапа?ісітага еЬ аі., 1984 дослідження були успішними. Однак при'клінічній апробації потужність.вібраторів була менше за очікувану, що значно утруднило їх практичне використання (УападісЬага еі аі., 1987; буо еЬ аі., 1987; Агітоіо еЬ аі., 1987 ). Відомостей в літературі, про дискові "кісткові”, пьєзоке-рамічних телефонах ми не знайшли.

В подальшому п'єзокерамічні телефони 1 типу застосовувались нами під час 'експериментів, а телефони 2 типу при проведенні клінічних досліджень. ,

На першому етапі було проведені експериментальні дослідження по оцінці особливостей КСЕП у морських свинок з сенсоневральним ураженням слуху при одночасній електро-акустичній стимуліціІ. Досліди виконано на 20 морських свинках (10 з приглухуватістю, 10 з глухотою). ' '

Проводили Ізольовану акустичну та електричну, а також поеднанну електро-аустичну стимуляцію. Послідовність була такою. Спочатку реєстрували відповідь на акустичний стимул, потім на електричний, а після цього на поєднанний електро-акустичний. Використовували такі комбінації рівней сигналів: підпороговий

(електричний)+п1дпороговий( акустичний), надпороговий(електрич-ний)+пІдпороговий(акустичний), надпороговий( електричний)+надпо-роговий (акустичний), Дачі М додавала (алгебраїчно) КСВП , одержані на роздільну стимуляцію,- і віднімала результат Із вели-

чини відповіді на поєднану стимуляцію.

Було отримано такі дані. Інтраперітональне введення канаміци-ну привело до розвитку у її морських свинок глухоти, а у 9 -приглухуватості із підвищенням порогів реєстрації КСВП на 70-90 ДБ.

У глухих та приглухуватих морських свинок виявлено, що зву-косприйняття при одночасній електро-акхстичній стимуляції краще, ніж при роздільному застосуванні сигналів. Це проявляється у вірогідному (Р< 0,05) збільшенні амплітуди III хвилі КСПП у приглухуватих (МІРІ - 15,0±2,ЗХ, Р1М2 - 11,8+ 1,27.) та глухих( МІРІ -14,9+ 1,3, РІП 2 - 11,В+1,2%) морських свинок при поєднанні

підпорогового рівня акустичного та надпорогового рівня електричного сигналів. Таку ж картину спостерігали 1 при комбінації над-порогових рівнєй у приглухуватих тварин (И1Р1 - 13,6+ 1,3%, Р<

0,05; РІНІ - 12.4tl.3Z, Р< 0,05). •

Аналогічні дані отримані і при аналізі латентного періоду III хвилі КСЕП. Він суттєво скорочувався (Р<0,05) при поєднанні підпорогового акустичного 1 надпорогового електричного рівней стимуліції (на 7,5+ 1,2% у приглухуватих та на 7,1+1,1%'У глухих тварин). Застосування комбінації надпороговкх величин сигналів супроводжувалось скороченням латентності III хвилі КСВП у приглухуватих морських свинок на 7,1+},4Х (Р<0,05). .

При використанні для стимуляції слухового- аналізатору комбінації підпорогових величин сигналів установлено, що при роздільному застосуванні не викликаючи відповіді, в поєднанні вони забезпечували досить чітко диференційовані КСВП.

' Таким чином, результати проведених експериментальних досліджень свідчать про те, що поєднання електричного і акустичного впливів при .передачі звукової Інформації в умовах глухоти

забеспечує вірогідно' покращення сприйняття звукових сигналів у порівнянні з результатом їх сумації при роздільній подачі.

Отже є підстави говорити про "суперефект" при одночасній дії на слуховий аналізатор адекватних 1 неадекватних стимулів в умовах сенсоневрального ураження слуха. Це свідчить про необхідність клінічної апробації поєднанноІ електро-акустичної стимуляції органу слуху для вирішення питання про доцільність II використання при реабілітації хворих з нейросенсорною глухотою. Однак спочатку необхідно було з’ясувати, чи не чинить довгострокова ("хронічна") електро-акустична стимуляція пагубно І дії на структури внутрішнього вуха, що привело б до ще більшого звуження, ,1 без цього вузького, каналу аудіофонічної комунікації.

Виходячи із . сказаного, було проведено експериментальні дослідження по оцінці впливу хронічної електро-акустичної сти-мулІЦП на морфофункціопальний стан внутрішнього вуха.

Досліди виконано на 10 нормальночугачих морських свинках, розподілених на 2 групи (по 5 тварин).

1 група (опитна], тваринам якої проводили одночасну електро -акустичну стимуляцію, II група (контрольна), в якій’морським свинкам проводили тільки електростимуліцію.

Для електричного 1 електро-акустичного впливу використовували спосіб, що описано вище, однак після всановлення п'єзоке-рамічного вібратора або електродів їх дроти,, розміщені у.селіко-новій трубці виводили через тунель в підкожно жировий клітковині у область лопаток. •

. ■ На протязі 7 днів- після операції морським свинкам інтра-

перітонеально вводили розчин.пені ціЛіна в дозі 20000 од. '

Через декаду після втручання (дочеквшись стихання реактивних явищ) починали стимуляцію, яку здійснювали на протязі 10'днів що-

' - 14 -

денно по ЗО хвилин. Використовували для електростимуляції ТОК 200 мкА, на вібратор подавали напругу, забеепечуючн рівень звукового тиску 50 дБ.

Функціональний стан внутрішнього вуха оцінювали на підставі анализу КСВІТ, які реєстрували перед початком і після закінчення курсу стимуляціІ.

Для патгіотологічного дослідження внутрішнього вуха тварин забивали декапітацією на Фоні ефірного наркозу. Скроневі кістки виділяли з черепа 1 після обробки 1 фарбування піддавали дослідженню. '

Було отримано такі результати. Характер КСВП, реєструємий у тварин обох груп до 1 після курсу стимуляції вирогідно не змінювався, про ідо свідчить відсутність зміни амплітуди та латентних періодів піків, а також форма хвиль. .

■Проведені морфологічні дослідженні показали, що екстракохле-арна електро- та електро-акустична стимуляція структур внутрішнього вуха експерементальних тварин не викликає грубих дистрофічних або деструктивних змін в барабанній, вестибулярній скалах, равли-ковому ході, спиральному ганглі1. • .

Наші результати повністю співпадають с даними Sir,mens (1979), Shepperd et al. (1984), Clark et al. (1977, 1'->S8),

Kennedy (1987) , одержаними при використанні трупного Г експериментального матеріалу, за якими електростимуляція в тому числі 1 довгострокова, при екстракохлеарноыу розміщенні електродів, не чинить (або чинить вкрай незначну) несприятливої дії на структури внутрішнього вуха. ■

Таким чином результати проведених експериментів відкрили можливість клінічної апрбаці І поданого методу, що стало предметом подальших досліджень.

' ■ - 15 - .

Було проведено оцінку характеру слухових відчуттів у хворих з нейросенсорною глухотою при електро-акустичній стимуляції слухового аналізатору.

Під наглядом знаходились 32 пацієнти віком від 10 до 18 років. Дослідження Еклкчало визначення величини сили току, при якій виникали порогові слухові відчуття та відчуття дискомфорту 1 на підставі цього оцінювали розмір динамічного діапазону слухових відчуттів. Після цого, застосовуючи канал аудіометра з "кістковим" телефоном розташованим на лобі або мастоіді, та, установлюючи підпсроговий (для даної частоти) рівень акустичного сигналу, проводили дослідження повторно. Використовували частоти 50, 100, 250 , 500, 1000 Гц! У десяти хворих-провели дослідження у "дзер-

кальному" варіанті. Тобто, визнач-івши пороги виникнення слухових відчуттів при електричній стимуляції внутрішнього вуха, підбирали підгюрогові значення сили току і, нг цьому фоні, визначали пороги слухових відчуттів на частотах 125, 250, 500 Гц з викорристанням "кісткового тракту" аудіометра.

Аналіз результатів проводили з урахуванням того, сигнал з частотою 500 Гц не. моле адекватно сприйматися вібротактильною сенсорною системою, яка аналізує подразники в межах 5-300 Гц (Науагіпеп еЬ аі., 1967; Моипісазие, 1968 ). Тобто сприйняття цієї частоти свідчить про наявність деякої кількості функціонуючого нейроепітелґя та (або) участі Інших сенсорних систем в аналізі акустичної Інформації у глухих людей. Крім цього у пацієнтів з неросенсорною глухотою на частоті 500 Гц досить часто виявляється значний (40 дБ 1 більше) "кістково-повітряний" розрив, що, при збереженній функції середнього вуха, також дозволяє думати, про-можливість участі Інших сенсорів в звукосприйнятті. Виходячи із сказаного,, при проведені статистичної обробки даних

. - 16 -хворих було розподілено на 3 групи: 1 - всі обстежені 132 чол.),

2 - пацієнти з "кістково-повітряним” розривом менше 40 дЕ та 3 -хворі з "кістково-повітряним розривом" більше 40 дБ.

отримано такі результати. Пороги виникнення слухових відчуттів при електростимуляції становили від 200 до 600 мкЛ, а в разі електро-акустичного впливу 50-500 мкА. Це зміни були вірогідними ( Р<0,05) на всіх досліджуваних частотах. Середньо значення різності поро\їв відчуттів при електричній та електро акустичній стимуляції складало 50-62 мкА (Мал. 1).

При цьому пороги дискомфорту під час поданих видів впливу практично не різнилися (Р>0,05) ( Мал. 2 ). , .

Виявлено 1 суттєве (-Р<0,0Р) розширення динамічного діапазону слухових відчуттів гіри електро акустичній стимуляції у порівнянні

3 електровпливом, в основному, за рахунок зниження порога сприйняття ( Мал. 3).. -

При аналізі ефективності електро-акустичної стмуляції внутрішнього вуха в заложност) від величини "кістково-повітряного" розриву на частоті 500 Гц, усановлено, що у хворих з ней-росенсорною глухотою, маючих значний ( 40 дБ І більше) "кістково-повітряний" розрив ефективність електро-акустичної стимуляції слухового аналізатору, у( порівнянні з електричною, була набагато вищою. Про це свідчаче вірогідно більш низькі (Р<0,05) ріпні порогів слухових відчуттів на частотах 100 1 1000 Гц та значне

(Р<0,05) розширення їх динамічного діапозону на частотах 100, 210, 1000 Гц; Зниження порогів та розширення динамічних слухових

відчуттів відповідно на частотах 50, 250, 500 Гц та 50, 500 Гц,

мало чітку тенденцію (0,2> Р>0,05) до вірогідності: (Мал. 113).

Отримані результати дозволяють припустити можливість участі в умовах сенсоневрального ураження слуху "неспецифічних" сенсор-

Мал. Середнє значення зниження порогів слухових відчуттіь у глухих при електро-акустичній стимуляції.

1-1 група

2 - 2 група 3-3 група

. j">i. Mni«d*

ЕЩ Graph E gS9Graph D ESGraph.C ElSGraph В ЦЩЗ Graph R

50 100 250 500 - 1000

■ ■ Fr ■'Hz/ . .

Мал. а. Середнє значення зміни рівня порога дискомфорту у глухих при електро-акустичній стимуляції.

1-1 група

2-2 група

3-3 група

£ У а О

. Рг /Иг/

Мал. 3. Середнє значення розширення динамічного діапазону слухових відчуттів у глухих при електро-акустичній стимуляШ1.

1-1 Група Е - 2 група

3-3 група

' - 20 -них систем в аналізі звукового сигналу, що передається по кіско-вотканьовоыу шляху, а також свідчать також на користь збереження певної 'кількості функціонуючого нейроепітелія у внутрішноьму вусі у хворих з нейросенсорною глухотою. '

Існуючі в літературі відомості про збереження частини нейроепітелія при нейросенсорній глухоті суперечні. Так, 0. К. Покоти-ленко, 0. 0. Гюльхасян (1972), М. 0. Преображенський та співавт. (1975), Fredellus etal., (1988) при індукції сенсоневрального ураження слуху у морських свинок за допомогою ототоксичних ан-тибіотіків або надмірного акустичного навантаження не визначили збережених структур у внутрішньому вусі.

В той же час Spoendl'in (1975, 1979)і Polak, Felix (1985) в

дослідженнях на тваринах та трупному матеріалі показали мсл-ливість зберігання частини волоскових клітин при нейросенсорній глухоті. .Відсутність подібних даних у у Інших дослідників вони пояснювали посмертним лізисом нейроепітелія або особливостями обробки тканин під час підготовки до гістологічного вивчення. .

При проведенні нами досліджень (на 10 хворих з нейросенсорною глухотою) по оцінці впливу підпорогових рівней електричного стимула на пороги сприйняття акустичного сигналу (на частотах 125, .250,500 Гц) було встановлено, що у 8 осіб з десяти обстеженнях "на фоні" підпорогової електростимуліції виникає зниження.порогів сприйняття акустичних стимулів. При цьму визначено, що зниження порогів сприйняття мало тенденцію до збільшення при звили-ченні частоти стимула (Мал.4)

Б літературі ми не знайшли відомостей про проведення досліджень по оцінці ефективності полімодальної стимуляції внутрішнього вуха при передачі акустичної інформації глухіш. Метод полісенсороно’го навчання не може вважається аналогом електро-

і'іь -'сВ-'

ІО

8Ь23» жклчг. \ да(

Р Г /ЬІ2/

СПСгарІї А

Мал. <|. Середнє значення зниження порогів сприйняття вібротактпльних сигналів у глухих на фоні підпорогової електричної стимуляції.

акустичної стимуляції, тому що він не^припускає використання нехай 1 незначних, але зберігшихся можливостей внутрішнього вуха. Косвеним підтвержденням наших даних є результати, роботи М. Ю. Алексеенко 1981, який виявив зниження порогів сприйняття тональних сигналів на фоні електротактильного подразнення шкірії, що свідчить про можливість взаємодії слухового та вібротактильного аналізаторів. Окрім цього, результати наших досліджень у значній мірі корелюють з даними Clark (1989), одного із найбіль відомих спеціалістів в області електродного протезування завитка, який вважає досить перспективним напрямом підвищення ефективності кох-леарної Імплантації поєднання II з контрлатерального електроакустичного корекцією слуха. ■ •

Враховуючи перспективність електродного протезування завитка при нейросенсорній глухоті в дитячому віці, особливо до трьох, років (House, Elsenberg, 1983; Burian et al., 1985; Clark et al., 1987; Clark, 1989 ), ми зробили спробу об’єктивізувати результати електростимуляції внутрішнього вуха за допомогою реєстрації слухових викликаних потенціалів. •

Дослідження виконано на 10 хворих з нейросенсорною глухотою. У відповідь на електростимул реєстрували ССБП. та ДСБП.

Установлено, що реєстрація ССШ1 часто-густо утруднювалась накладенням артефакту, обумовленим електричним стимулом. Нав‘ть використовування двухфазного (Із змінною полярністю) сигналу не звільнювало від артефакту'. Цьому даний показник навряд чи може бути використаний при оцінці відповіді слухового нерву на електричний стимул. . . .

В той же час у 7 хворих з десяти обстеженних у відповідь на електричний вплив зареєстровано чітко діференційований ДСБП, що не відзначається від довгодатентних слухових викликаних по-

тенціаліз, отриманих при стимуляції' акустичним сигналом.

‘ Таким чином, результати клінічних досліджень’ ціликом підтверджують результати експериментів, продемонструвавших здатність електроакустичної стимуляції викликати "фізіологічний, резонанс" або "суперефект" при передачі звукової Інформації в умовах вираженого перцептивного ураження слуху. '

Іншим направленням проведених досліджень стало вивчення характеру та особливостей слухових відчуттів у хворих з нейросенсорною приглухуватістю при використанні для передачі звукової інформації вібро-акустичного впливу, що полягав у комбінації' повітряного та кістковотканинного шляхів звукопроведення.

Під нашим наглядом знаходилось 50 хворих з нейросенсорною приглухуватістю віком від 5 до 42 років.

Дослідження дроведено за допомогою стенду, що складався з

джерела тональних сигналів (Генератор Гб-27), джерела мовлення (магнітофон, "Маяк-232"), аудіометру МА-31, здатного здійснювати звукопередачу по двом каналам, двох десятиканальних еквалайзерів. Використовували бінауральну подачу сигналів.

• Обстеження проводили за такою схемою:

1- визначали пороги слухових відчуттів на тони заданих частот:

а) при повітряному звукопроведенні, ■

' б) при кІскоЕо-тканинному звукопроведені, ' • '

в) при повітряному звукопроведенні в поєднанні з підпороговим рівнем сигналу, переданим по кістковотканинному шляху;

2- визначали розбірливосгь мови (РМ) ("тест числівників")

' а) при повітряному звукопроведенні-, .

б) при кістково-тканинному звукопроведені,

в) при поєднанні повітряного та кістково-тканинного шляхів-звукопроведення.

- 24 - -

З- використовували такі комбінації рівней інтенсивностей сигналів: підпороговий (ПП) та підпороговий (КТІ1), надпороговий (ІШ,' та підпороговий (КТП) надпороговий (ПП) та надпороговий (КТП) При використанні частотної фільтрації, рівень Інтенсивності частотних складових звукових сигналів, переданих по кістковотканинному шляху, зменьшували в області басових (125-500 Гц) або дискантних (1-8 кГц) частот на 15 дБ (комбінація рівней інтенсивностей як у пункті "З") •

В подальшому для позначення комбінацій рівней інтенсивності мовних сигналів застосовували такі символи: А - підпороговий (КТП) + надророговий (ПП); В - підпороговий (КТП) + надпорогвий (ПП); С - надпороговий (КТП) + надпороговий (ПП), для високо- та низькочастотної фільтрації, відповідно, Д, Е, Р та Є, Н, .Ь

В результаті проведених досліджень було встановлено, що поєднання кістково-тканинного та повітряного шляхів звукопрове-дення при подачі звукової Інформації в умовах нейросенсорноІ прглухуватості веде до значного (Р< 0,05) зниження порогів сприйняття тональних стимулів (в середньому на 6-9 дБ). Згаданий особливо виявлявся ефект на частот.1 1000 Тц (Мал. 5). Аналогчну картину спостерігали 1 при ' оцінці розбірливості мови. Поєднання повітряного та кістково-тканинного шляхів звукопроведення приводило до покращення розбірливості мови (в середньому на 19-32% )

, (Мал. 6)' . • .

Таким чином, вібро-акустична стимуляція слухового аналізатору при передачі звукової Інформації у хворих 6 нейросенсорною приглухуватістю супроводжуються, також як 1 при елект-

ро-акуетичній стимуляції внутрішнього вуха у глухих, "суперефек-том", що проявляється у вірогідному зниження прогів сприйняття тонів та значному покращенню розбірливості мови. В літературі ми

• ГчІ

-^К 1

'-■О'-. 11 1

125.0 250,0 500.0 2000.0 бППО.О

1000.0 4000.0 ЄООО.О

Гг 'Иг'

Міл. 5. Середнє значення зниження порогів сприйняття тональних сигналів при вІбро-акустичній стимуляції у хворих- о цей росенсормою прнглухуват1стю.

■'O’-' 'V 40 -

30

20

10

' 3 ■. 25.4 .

26.3 2: .4 19.2 2 С\ 1 . і • ч 20

- '

-

Я BCD E F G H 1 ' т -q

Graph E Graph D Graph C Grapn В Graph fi

0

Ііїл. 6. Середнє значення покращення розбірливості мови ‘ при вібро-акустичній стимуляції у хворих'з нойросенсорною приглухуватістю. •

не зустріли даних про аналогічні або такі самі дослідження.

Застосування передачі по кістково-тканинному шляху мовних сигналів, що піддалися частотній фільтрації не приводило до вірогідного, у порівнянні з "нефільтровашій мовою”, покращення розбірливості. Хоча при цьому виявлено тенденцію (0,2>Р>0,С5) до підвищення ГМ, особливо у випадках використання дискантної смуги фільтрації (1000- 8000 Гц) та поєднанні надпорогового (ШІ) 1 підпорогового (КТП) рівней стимула. Слід відзначити, що найменшій ефект (незалежно від застосування або відсутності фільтрації мовного сигналу) спостерігали при поєднанні надпорогових рівкей стимулу. .

В літературі не відбиті відомості про ефективність фільтрації мовного сигналу при його одночасній передачі по кістково-тканинному та повітряному шляхам звукопроведения. Базом з тим є певна кількість робіт присвячених частогно-обраному підсилення] звуку при слухопротезуванні пацієнтів з нейросенсорною приглухуватістю (А.Л.Цыганов та співавт., 1981; Б.С.Мороз та спізавг. , 1931; В.Г.Базаров та співавт., 1983 та 1н.). Викладені в них результати мають розбіжний характер. Наприклад, за канонами слухопротезування необхідно знижувати ефект'одночасної иаскіроіка низькими частотами мовного спектру для розбірливості високочастотних складових мови (Е.її.Кукс. 1975, Н.М.Белов та співавт., 1965, Berger. 1976 ). Однак високочастотна фільтрація мовної-:, сигналу часто-гусго не покращує, а іноді погіршує, результати електроакустичної ксрреіщіі олуху (Т.И.Терегіук та співавт., 1981 ). Г.С.Лях, А.М.Марусева (1979),- А.С.Гозенблюм га співавт. (1981), Dyrlund (1988) в той хе час отримали позитивний результат при слухопротезуванні з обраним підсиленням низькочастотних складових мовного спектру у осіб з перцептивною приглухуватістю. Автори по-

' - 28 -яснююгь цей факт доцільністю підсилення інтенсивності частотних -складових мовного стимула відповіло найбільш збереженій частині слухового аналізатора.

Отримані нами дані співпадають з результатами досліджень Г.С.Лях, А.М.Ыарусевой (1973), А.С.Розенб.тема та співавт. (1931), Оугіипсі (1988) про позитивний ефект від відносного або абсолютного подсилення низькочастотних складових мовного сигналу, а також свідчать на користь необхідності "фізіологічного складу" акустичного сигналу (переважання Інтенсивності ' повітряно проведеного звукового стимулу над сигналом, який передано по кістково-тканинному шляху.

Враховуючи, що термінами синонімами: "нейросенсорна приглу-

хуваті сть","неврит слухового нерву", "сенсоневральне ураження слуху", на нашу думку, поєднано патологічні зміни, які мають . відміни в етіології, патогенезі та характері ураження , слухового аналізатора, але схожі проявою - "порушенням звукосприйняття", проведено аналіз наявності взаємозв'язку отриманого нами ефекту при ьібро-акустичній стимуліції органу слуху від клінічних та аудюлогічних особливостей нейросенсорної приглухуватості. Ураховували: стать, вік хворих, причину, час (до чи після трьох років) захворювання та давність хвороби, ступінь приглухуватості, си-метрічність ураження та тип аудіометричної кривої.

, Хоча ми й не отримали вірогідних розбіжностей, що' свідчать' .про чітку залежність ефективності вібро-акустиіної стимуляції від клінічних та аудіологічних особливостей нейросенсорної приглухо-ватості,- слід візначити наявність чіткої тенденції (0,05<Р<0,2) до кореляції між причиною, тривалістю та часом виникнення хвороби, шипом аудіометрічної кривої, 'ступенем приглухуватості та якістю слухового сприйняттю, особливо розбірливісті мовлення, при

запропонованому нами способі звукопередачі. Це узгоджується з результатами інших авторів, що виявили певну залежність звукосприя-няття від причини, часу виникнення та тривалості хвороби (В.С.Мороз та співавт., 1'980), віку хворих (О.П.Токарев, 1985), типу аудісметричної кривої (Г.С.Лях, А.М.Марусєва, 1973, Б.І.Ду-найвіцер, 1983, І.М.Белов та співавтор., 1986, Є.Н.Кукс та співавт., 1990). Що до останнього пункту (тип аудіометрічної кривої) думки розбігаються від необхідності переважного підвиїдення інтенсивності низьких чи середніх частот для підсилення звуку в "звичному" діапазоні частот до слушності підсилення високочастотних чи зннкчення низькочастотних складових частотного спектру мови для зниження маскуючого впливу низьких частот.

Більш наглядно кореляція між ефективністю вібро-акустостиму-ляції та клініко-аудіологічшши особливостями приглухуватості проявляється при "поліксмпанєнтному аналізі" звукосприйняття, який припускає застосування не одного, а декількох факторів. Так, наприклад, у осіб з двосторонньою симетричною приглухуватістю, що розвинулась на фоні інтоксікаціонного синдрому, передача тональних сигналів по Ш та КТІІ була найбільи ефективною у пацієнтів з горизонтальною аудіометричною кривою на частоті 125 Гц, з полого-низхідною - на 'частотах 6 1 8 кГц та з крутоиизхіднсю - в області 250 - 4000 Гц. При оцінці розбірливості мови виявлено, що вірогідне п покращення (Р<00,5) було у хворих з крутонизхідним типом аудіограм при. поєднанні підпорогових рівней сигналу т& використовуванні "нефільтрованої" мови. При високочастотній фільтрації мовного сигналу тенденцію до суттєвого підвищення розбірливості мови спостерігали при комбінації нзд- (ПП) та підпорогових (КТП) величин стимулу у осіб 3 ПОЛОГОІШЗХ1дною аудіометричною кривою, а при низькочастотній - у пацієнтів з го-

- зо - .

ризонтальниш ауліограмами при поєднанні надпорогових рівней сигнала.

Таким чином, підсумки проведених на данному етапі досліджень свідчать про можливість вірогідного поліпшення якості слухових відчуттів у хворих з нейросенсорною приглухуватістю при сполученні повітряного та кістково-тканинного шляхів звукопроведення.

В цілому результати проведених експериментальних та клінічних досліджень ДОЗВОЛИЛИ виявити наявність "суперефекту" або ’’функціонального резонансу” при поєднанні адекватних та неадекватних способів передачі звукової Інформації в умовах сенсо-неврального пошкодження слуху.. Механізм названого феномена не встановлено. Однак, на підставі одержаних нами'результатїв, а також данних,' опублікованих у літературі, ми можемо спробували сформулювати власну гіпотезу.

Згідно з загальнофізіологічною доктриною Міллєра відповідь рецептора не залежить від адекватності діючого стимула. Він завжди реагує однотипної що продемонстровано в ряді експериментальних досліджень. (Такаві, Окатига, 1963; БсЬоопііуєп, Реииег, 1966; УатазИИа еЬ еі.,1967; Мс Кау, 1963). Слушність цього закону для системи слуху подтверждено Кіапг, Мохоп (1972).Зіптаепз, ЄІаіЬке (1972), які виявили аналогічність відповідей слухового аналізатора при акустичній 1 електричній стимуліції внутрішнього вуха.

Стремління нервової системи замінити або компенсувати загублену функцію за рахунок взаємодії в центральних відділах загальновідоме'. .

Передусім розглянемо можливість-, взаємодії при елект-ро-акустичній стимуляції органа слуху на рівні рецептора. Біль-шисть хворих з діагнозом "нейросенсорна глухота" має певну кількість функціонально здатного нейроепітелію (БроепсНеп, 1975,

1979; Polak, Felix, 1985). З нашої точки зору ца підтверджується також наявністю у багатьох пацієнтів з кохлеарним неврітом зву-косприйняття тонів з частотою більше,ніж 300 Гц.(вібротактильний аналізатор не в змозі їх сприймати, оскільки його "верхній край" становить 300 Гц).

Однак, збережені волоскові клітинни нездатні під впливом звукового стимулу індудіювати виникнення адекватної Імпульсації у нервових волокнах. Одночасна електрична дія, напевно,- посилює процеси збудження у волоскових клітинах. Можливість цього підтверджують результати Art et el.(1986), Hundspath (1986), які в експерементах на різних тваринах показали, що при дії слабкого постійного Імпульсного току, як 1 у відповідь на механічне відхилення пучка стереоцилей, у волоскових клітинах виникають затухаючі коливання мембранного потенціалу. :При цьому частота коливань відповідає характеристичний частоті данної волоскової клітини, що відбиває II частотну вибірковість. Цей феномен автори поясняють збільшенням під впливом електроструму проникністі іоних канальців нейроепітальних клітин. Можливо, при поєднанні електричного та акустичного стимулювання, це й забеспечує потенцювання збуджуючої дії волоскової клітини на волокна слухового нерва і виникнення генераторного потенціалу.

Крім того, ' електрична стимуляція діє безпосередньо на нер-

Т -

вові волокна. Напевно, поєднання ефекту електростимуляції слухового нерву із збільшенням збуджуючого впливу на нього ‘ збережених волоскових клітин, зумовленим сумацією електричного та акустичного сигналіВі переводить сигнал підпорогового рівня у надпорого-вий, полегшує його проведення та підвищує його Інформаційну значимість в умовах сенсоневрального ушкодження слуху.

На рецепторному рівні при вібро-акустичній дії можлива су-

_ оо _

«_>**» ч

мація стимулів, що поступають повітряним та кісткво-тканинним шляхами звукопроведення. Це трапляється у зв'язку з тим, що при запропонуваному нами способі сигнали, що Поступають у внутрішнє вухо через ПП та КТ1І, близькі за Інтенсивносте (в звичайних умовах звук, що передається по КТЛ, значно слабкіший за ПП 1 не є "фізиологічно значущим”). . . ■

Разом з тим, беручи до уваги різну швидкість розповсюдження звуку з повітрі та в тканинах організму, сигнали, що передаються повітряним та кістково-тканинним шляхами, поступають до слухового рецептору неодночасно. Це веде до складання стимулів та, можливо, до посилення їх дії. Не виключено, що в основі цього феномену лежать механізми часової сумації, що полягають в здатності слухової системи накопичувати у часі Інформацію про звуковий сигнал, що полегшує його сприйняття;та аналіз. Теоритичне обгортуваг ія сумації'у часі викладено в роботах гхізіоскі (.-1960), гтеіскег (1975). Можливо також, що ми темо справу з процесом, аналогічним тому, що було описано при взаємодії маскерів: при невеликому

частотному інтервалі між маскерами ефект маскування двома тонами набагато вищий, ніж ефективність маскування кожним з них, тобто сумація виявляється аддитивною (ЬиЛ:і, 1985).- . '

Крім того, слід сказати про можливість взаємодії на рівні центральних відділів аналізаторів. Цей механізм, скоріш за все, є однаковим для електро- та вібро-акустичної стимуляції.

Загальновідомим є взаємний вплив практично усіх зон головного мозку завдяки Існуванню асоціативних нейронів. Це показано, зокрема, для слухового аналізатора, зв’язок якого з голосоутворю-ючою та соматосенсорною системами продемонстровано в работах А.С.Ікотова та 1н. (1972), Ыэопек, РеЬгік (1984), Токипа^а еЬ

аі, (1984). =

. - 33 -

Не виключено, шо при ураженні переферічного відділу органа слуху центральна нервова система намагається компенсувати цей ефект за рахунок підключення родинних для слухової сенсорних систем. Можливо також, що в умовах порушення функції аналізатора ЦНС перестав бути фільтром, що відсікає рєакціІ, викликані стимулами, близьким до адекватних для даного рецептора (Тамар, 1975),

1 це полегпг/є взаємодію з іншими сенсорами.

Родинними для слухового б, пери за все, найбільш близький анатомічно та фізиологічно вестибулярний аналізатор, а також вібро-тзктильна сенсорна система, що здатна сприймати та аналізувати стимули з частотою до 300 Гц 1 мас певні спільні риси в функціональній організації з слуховою системою (Bekesy 1959). Можливість взаємодії слухового та вібротактиль-ного аналізаторів продемонстровано в роботі Н.Ю.Алєксєєнко (1981), що виявив вдатність надпорогових тактильних стимулів (електротактильне подразнення) знижувати пороги сприйняття звуку. Здатність сприйняття вестибулярним аналізатором звукових сигналяв, особливо з частотою 500-1000 Гц, показана в експериментах на голубах (Wit et al., 1931; Wit, Bleeker, 1982 ) та мавпах (Young et al., 1977 ). Наведені Факти свідчать на користь можливості взаємодії названих сенсорних- систем.- - ’

Таким чином, у проведених наші дослідженнях показано, що у хворих з вираженим перцептивним ураженням слуху поєднане використання адекватних та неадекватних способів передачі-звукової інформації забезпечує суттєве підвищення якості звукосприйняття, що проявляється у зниженні порогу та розширенні динамічного діапозону слухових відчуттів при електро-акуг.тичній стимуляції органу слуху у людей з глухотою, а також у зниженні порогів сприйняття тональних снгалів та покращенні розбірливості! мови

, - 34 -

при вібро-акустичному впливі на слуховий аналізатор у хворих з неП-росенсорною приглухуватістю. Практичне використання цього ефекту дозволить значно підвищити ефективність реабілітації хворих з вираженим перцептивним порушенням слуху. .

Висновки . •

1. Розроблено новий напрям реабілітації хворих з перцептив-

ною глухотой та приглухуватістю, який -засновано на передачі звукової Інформаці1 за рахунок одночасного впливу на орган слуху адекватних та неадекватних стимулів. .

2. Одночасна електро-акустична пердача звуку морським свин- . кам з сенсоневральним ураженням слуху веде до вірогідного зростання амплітуди та скорочення . латентного періоду третьої ' хвилі КСВП, у порівнянні з роздільним впливом цих стимулів. При цьому довгострокова (."хронічна") електро-акустична стимуляція внутрішнього вуха у нормальночуючих тварин не визиває патологічних змін структури та функції слухового рецептору. Це свідчить про доцільність кл11нічної апробації поданого методу.

3. Сполучення електричної 1 акустичної стимуляції , слухового

аналізатору у глухих людей на частотах 50, 100, 250, 500 та 1000

Гц веде до зниження порогів та розширенню динамічного діапазоне слухових відчуттів в середньому на 50-66 мкА 1 не впливає на

.рівень порогів дискомфорту^’ . • . .

4. Пороги сприйняття сигналів, що передаються кістково-тка-ниному шляху’ на частотах 125 , 250, 500 Гц знижується в середньому на 6-10 дБ на фоні одночасного електричного підпорогового стимулювання внутрішнього вуха. . * ! . ,

5. Одночасне застосування для передачі звукових сигналів повітряного та кістково-тканинного шляхів звукопроведеігая'веде до ■

вірогідного 'зниження порогів сприйняття тональних стимулів (в середньому на 6-9 дБ) та покращенню розбірливості мови (в . середньому на 19-32%) у хворих з нейросенсорною приглухуватістю. Частотна фільтрація мовного сигналу може приводити до збільшення позитивного ефекту поєднаної вІбро-акустичноІ стимуляції органа слуху. Найчастіше це спостерігали при високочастотній фільтрації стимулу та комбінації надпорогового (ПП) 1 підпорогового (КТП) рівней сигналу.

6. Установлено, що еффект покращення сприйняття тональних та

мовних стимулів, при поєднаній вібро-акустичній передачі звукової Інформації в умовах нейросенсорноі приглухуватості, коррелюе з причиною, давністю захворювання, ■ а також віком хворих, ступенем приглухуватості, характером аудіометричної кривої, симетричністю ураження слуху. -

7.реєстрація та аналіз ДСВП дозволяє об’єктивізувати результати електричної стимуляції слухового аналізатору при відборі кандидатів на кохлеарну імплантацію.

8. Пьєзскерамічні "кісткові" -телефони дискового типу на 30-35 дБ підвішують, в порівнянні з електродинамічними, інтенсивність сигналу, що передасться кістково-тканинним шляхом та забезпечують більш комфортне звучання сигналу.

9. Результати проведеннях досліджень свідчать, що електроакустичний (у глухих людей) та вЮро-акустичний (у хворих з нейросенсорною приглухуватістю) способи передачі звукової інформації здатні вірогідно покращувати сприйняття звуку. Це робить доцільним використання поданих методів при реабілітації хворих з перцептивннм ураченням слуху.

Список робіт, що опубліковані по темі дисертації.

1. Характер биоэлектрической активности кори головного мозга у детей с различными формами тугоухости.// Вестник отоларингологии. -1989.-М 5. -С. 8-12. У сшвавт. з Г.Е.ТШеном

2. Использование пьезокерамики для создания новых типов слуховых аппаратов.// Журнал ушных, носовых и горловых болезней. -1992-.

-Н 1. -С. 16-20. У сп1вавт. з Г.Е.ТШеном та 1н.

3. Возможности использования сочетания различных способов сти-

муляции преддверно-улиткового органа для передачи звуковой информации при перцептивной тугоухости и глухоте. Сообщение 1.Экспериментальная оценка характера коротколатентпых слуховых вызванных потенциалов при электроьиброакустическом воздействии. // Журнал ушных, носовых и горловыых болезней. -1993. -N1. -С. 60-63. У сшвавт. з

Г.Е.ТШеном та 1н. ■

4. Влияние хронической-здектровнброакустической стимуляции на

морфофункциональное, состояние внутреннего уха. Актуальные вопросы клинической отоларингологии.(Натер. Междунар.Конференц.). -1992,

Уосква, б/и. -С. 254-256. У сШвавт. з Г.Е.Т1меном.

5. Изучение влияния активных веществ на амплитудно-временные характеристики слуховых вызванных потенциалов. // Современные проблемы аудиологии., Ыосква-1990, С. 132-133. У сшвавт. з Г.Е.ТШеном,

Д.I.Заболотним, Л.I.Кобзарук. • .

6. Эффективность сочетания воздушного, и костно-тканевого путей

звукопередачи для восприятия слуховой информации у Сольных с ней-росенсорной тугоухостью. Современные проблемы отолариегологии. -Киев, 1993. -С. 122-123. . .

7. Особенности слуховых ощущений у больных с перцептивной . глухотой при сочетанной электровиброакустической стимуляции.. Современные проблемы отоларингологии. -Киев, 1993.- -С. 133-134.-

8. Электровибростимуляция улитки как способ слухопротезирова-