Автореферат и диссертация по медицине (14.01.03) на тему:Особенности заживления костной раны при аллопластике эмбриональной остеогенной тканью

Міністерство охорони здоров’я України Львівський державний медичний університет

“ Г* Л П т-т

' . і На правах рукопису

7 Сіп мп

Дибас Богдан Володимирович

УДК: 616.71-089.844:611-013.395-003.9

ОСОБЛИВОСТІ ЗАГОЄННЯ КІСТКОВОЇ РАНИ ПРИ АЛОПЛАСТИЦІ ЕМБРІОНАЛЬНОЮ ОСТЕОҐЕННОЮ ТКАНИНОЮ

14.01.03 — Хірурґія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Львів - 1996

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Львівському державному медичному університеті

Науковий керівник — Заслужений працівник

вищої школи України

Член-кореспондент АМН України Лауреат державної премії України Доктор медичних наук, професор Михайло Петрович Павловський

Офіційні опоненти:

1. Заслужений діяч науки України, д.м.н., проф. М. Г. Шевчук

2. Д.м.н., проф. Б. 6. Качоровський

Провідна установа - Інститут клінічної та експериментальної

хірургії АМН України

Захист відбудеться « 199 ^р.

на засіданні спеціалізовано ^ ди Д 041904

у Львівському державному медичному університеті (290010, м. Львів, вул. Пекарська, 69)

Із дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці університету за адресою:

290000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 6.

Автореферат розісланий .£3 * 199£ р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Чуклін С. М.

з

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Однією з актуальних проблем сучасної пластичної та відновної хірургії є лікування неконсолідоваяих переломів, несправжніх суглобів, що виникають у результаті пригнічення кісткової репаративної реґенерації при обширних дефектах кісток.

Найбільше перспективними при лікуванні неконсолідова-них переломів і несправжніх суглобів є кістково-пластичні оперативні втручання (Punto L. (1981), Vara-Chorbeck R., Peres-Beni-taz F. (1984), Кованов В. В. (1988), Schwarz N., Redl H., Schlag G. (1990).

Однак важкість загального стану, наявність деформацій і системних захворювань скелета, дитячий чи старечий вік пацієнтів перешкоджають здійсненню аутоостеопластики. Неможливо одержати трансплантат потрібних розмірів і форми для заміщення великих дефектів (Ткаченко С. С. (1970), Walcer N., Nishika-va N., Schreiber A., Wasargil M. (1978), Enneking W., Eady J., Burchardt H. (1980), Goldberg V., Stevenson Sh. (1987).

Застосування алоґенної кістки дає необмежені можливості отримання матеріалу необхідної величини й форми (Болтрукевич С. И., Першукевич А. В. (1984), Гюльназарова С. В., Машинская Т. М., Якубсон И. К. (1991)). Проте необхідне тшіування тканин та імунодепресивна терапія не гарантують успіху (Artych І. (1970), Савельев В. И., Родюкова Е. Н. (1985), Евнин Д. Н., Кульберг А. Я., Конопля А. И. (1987), Schwarz N., Redl Н., Schlag G. (1990).

Тому перспективною є трансплантація ембріонального остеоґенного матеріалу з низькою антиґенною активністю та високими пластичними властивостями (Sandberg М. (1989), Mul-timaki Н. (1989), Stoltz М. (1989), Белоусов В.Д. (1990, 1991), Чобану Ф.И. (1990, 1991), Чобану А.А. (1990), Wlodarski К.Н. (1990), Настас Н.А.(1991), Миланов Н.О. (1993), Задниченко М.А. (1994), Мажуга П.М. (1994), Михайлова JI.H. (1986, 1994).

МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ. Розробити спосіб остеопластики та стимуляції остеоґенезу шляхом введення в ділянку пошкодження кістки ембріональної остеоґенної тканини з метою підвищення ефективності та скорочення тривалості загоєння кісткової рани.

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ.

1. Вивчити особливості загоєння кісткової рани на основі дослідження гісто-морфолоґічних змін та динаміки показників енергообміну.

2. Вивчити гісто-морфолоґічні зміни пересадженої в кісткову рану ембріональної остеогенної тканини та імунну реакцію організму реціпієнта.

3. Вивчити вплив ембріональної остеоґенної тканини на перебіг репаративних процесів кісткової рани.

4. Розробити спосіб остеопластики та стимуляції остеоґеяе-

зу.

НАУКОВА НОВИЗНА ДОСЛІДЖЕННЯ. На основі вивчення клініко-рентґенологічних змін, гісто-морфолоґічної характеристики та інтенсивності енерґообміну кісткової рани вперше обґрунтовано застосування ембріональної остеогенної тканини для лікування хворих з неконсолідованими переломами, несправжніми суглобами, та великими кістковими дефектами.

ПРАКТИЧНА ЦІННІСТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ. Вперше обгрунтовано застосування ембріональної остеоґенної тканини для лікування хворих з неконсолідованими переломами, несправжніми суглобами, та великими кістковими дефектами з метою підвищення ефективності та скорочення тривалості загоєння кісткової рани.

Практичне впровадження роботи. За темою дисертації одержано патент України на винахід. Спосіб остеопластики та стимуляції остеоґенезу застосували як альтернативний спосіб лікування в 10 хворих з переломами кісток гомілки при сповільненій консолідації і наявності показів до оперативного втручання, у 8-ми хворих з переломами щелеп та у двох - з радику-лярними кістами. Консолідація переломів, реґенерація кісткової тканини наступила в усіх хворих. Ускладнень не спостерігали.

Дані дисертаційної роботи впроваджені у навчальний процес на кафедрах топоґрафічної анатомії та оперативної хірурґії, нормальної анатомії, біохімії, факультетської та шпитальної хірурґії, травматології, ортопедії та ВПХ, дитячої хірургії, урології, травматології та ортопедії, хірурґічної стоматології Львівського державного медичного університету. Результати роботи впроваджені в клінічну практику хірургічних відділень Львівської обласної клінічної лікарні, Львівської обласної дитячої клінічної лікарні, Львівського обласного шпиталю інвалідів війни та репресованих, 8-ої міської клінічної лікарні м. Львова.

Апробація роботи. Дисертаційна робота обговорювалась на спільному засіданні співробітників кафедри факультетської хірурґії Львівського медуніверситету та Львівського обласного наукового товариства хірургів. Про матеріали дисертації до-

повідали на XVIII з’їзді Європейського товариства штучних орґанів (Відень, 1991), на IV конґресі світової федерації українських лікарських товариств (Харків, 1992), на 56 з’їзді Польського хірурґічного товариства (Люблін, 1993), на 1 національному конґресі анатомів, гістологів, ембріолоґів та топоґрафоанатомів України (Івано-Франківськ, 1994), на І (XVII) з’їзді хірурґів України (Львів, 1994), на І з’їзді трансплантолоґів України (Запоріжжя, 1995).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 12 робіт.

Особиста участь автора у розробці наукових досліджень: Виконав усі оперативні втручання в експерименті та клініці, орґа-нізував та провів клініко-лабораторне обстеження оперованих тварин та хворих, провів статистичний аналіз результатів досліджень на персональному комп’ютері з допомогою пакету прикладних проґрам вТАТСІІАРІСЗ, узагальнив отримані результати, запропонував варіанти використання ембріональних остеоґенних трансплантатів у клініці, є співавтором патенту України, автором двох раціоналізаторських пропозицій.

ОБ’ЄМ І СТРУКТУРА ДИСЕРТАЦІЇ. Дисертація викладена на 109 сторінках друкованого тексту, складається із вступу, 5-ти глав, висновків, практичних рекомендацій, списку літератури, що включає 205 джерел. Робота ілюстрована 3 таблицями та 73 рисунками.

Положення, які виносяться на захист:

1. Ембріональна остеоґенна тканина характеризується невисокою антиґенною активністю. Трансплантація ембріональної остеоґенної тканини не спричиняє неґативних ефектів в орґанізмі реціпієнта - відсутні локальні раневі гнійні ускладнення, явища остеомієліту, системні прояви реакції відторгнення трансплантату.

2. Для ембріональної остеоґенної тканини характерною є висока інтенсивність біосинтетичних процесів при мінімальній вираженості деструктивних змін. Забезпечення життєдіяльності ембріональних остеобластів досягається при мінімальних, однак максимально ефективних енерґетичних затратах.

3. Внаслідок трансплантації ембріональної остеоґенної тканини значно зростає інтенсивність та швидкість процесів остеоґе-незу. Відновлення кісткової тканини реціпієнта забезпечується остеобластичними елементами ембріонального кісткового зачатка та внаслідок значної активізації автогенних остеобластичних елементів окістя реціпієнта.

б

ЗМІСТ РОБОТИ

Експериментальні дослідження проведено на 112 статевозрілих неінбредних кролях масою тіла 2700 - 3000 г. 70 кролям алотрансплантовано ембріональну остеогенну тканину в рану променевої кістки лівого передпліччя, у 21 - заміщали дефект шкіри спини ембріональною шкірою та 21 - шкірою дорослих донорів.

МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕНЬ.

I. Створення моделі кісткової рани. Тварини оперовані через ЗО хвилин після стандартної премедикації під комбінованим дом’язовим наркозом. Розтин шкіри довжиною 3 - 3,5 см проводили по передньобоковій поверхні правого передпліччя кроля. Розводили м’які тканини та відсепаровували променеву кістку на протязі 3 см. Дефект кістки створювали дисковою фрезою нашого виготовлення, випилюючи сегмент діафізу довжиною 2 см. Кістковий дефект прикривали м’якими тканинами й шкіру зашивали вузловими швами.

II. Трансплантація ембріональної остеоґенної тканини. Трансплантацію ембріональної остеоґенної тканини виконували в аналогічну рану лівої променевої кістки. Кістковий дефект заповнювали сформованим трансплантатом, який фіксували фібри-новим клеєм і прикривали м’якими тканинами.

III. Виділення ембріональної остеоґенної тканини. Остео-ґен-ну тканину одержували з росткових зон трубчатих кісток ембріонів кролів. Донором служила самка в кінці другого чи на початку третього тижня вагітності. Термін вагітності вираховували від дня спарування, після якого самку ізолювали й підтверджували мануальним дослідженням за розмірами матки. Матеріал для трансплантації забирали безпосередньо перед операцією. В операційній під наркозом виконували екстирпацію матки й видаляли ембріони. Від ембріонів відділяли трубчаті кістки скелету. При чо-тирьохразовому збільшенні в умовах темного поля локалізували зони осифікації (Созанский О. А. її др., 1988). Резекували частини кісток, в яких знаходились зони осифікації. Резековані кістки го-моґенізували шляхом подрібнення й розведення ізотонічним розчином хлориду натрію до одержання однорідної маси рідкої консистенції, яку переносили в стерильний герметично закритий флакон з антибіотиком (наприклад лінкоміцином).

IV. Приготування фібринового клею. Компоненти фібрино-вого клею готували безпосередньо перед оперативним втручанням:

1. В 5 мл гордоксу (100 тис. ОД) розчиняли 0.07 мг ґлюко-

нату кальцію й розводили 1000 мг фібриногену;

2. 500 ОД тромбіну розчиняли у 2 мл ізотонічного розчину хлориду натрію.

Заповнювали шприц ємкістю 5 мл фібриноґенним і об’ємом

2 мл - тромбіновим компонентами клею. На трансплантат одночасно із двох шприців наносили компоненти фібринового клею до утворення гомоґенної маси, яку моделювали відповідно до дефекту кістки реціпієнта.

V. Трансплантація шкіри. Матеріал для трансплантації забирали безпосередньо перед операцією, витинаючи зі спини ембріона, одержаного за прийнятою методикою, чи дорослої тварини круглий клапоть шкіри діаметром 2 - 2.5 см. На спині дослідних тварин витинали повношаровий клапоть шкіри діаметром 2 - 2.5 см. Дефект шкіри заміщали трансплантатом, який фіксували вузловими швами.

VI. Рентґеноґрафія передніх кінцівок кроля. Рентґеноло-ґічні дослідження загоєння кісткової рани після контрольної остеотомії та трансплантації ембріональної остеоґенної тканини проводились на 3, 7, 14, ЗО, 60, 90, 180, 360 день післяопераційного періоду. Рентґеноґрафію передніх кінцівок кроля виконували па апараті ЕБК - 750 - В при режимах: XV - ЗО - 38; ЭЕК - 0,002

0,006; МА - 25 на звичайній рентґенівській плівці.

VII. Методики біохімічних досліджень.

1. Мітохондріальну та цитоплазматичну фракції тканини виділяли за методом Джонсона і Ларді.

2. Активності лактатдегідроґенази (ЛДҐ), малатдегідроґе-нази (МДҐ), ґлюкозо-6-фосфатдегідроґенази (Гл-6-ФДҐ), сукци-натдегідроґенази (СДҐ), глутатіонпероксидази, супероксид-дисмутази, каталази, кислої фосфатази (КФ) визначали спектрофотометрично.

3. Кількість піровиноградної кислоти в тканинах визначали за методом Цока і Лампрехта.

4. Рівень молочної кислоти в тканинах визначали за методом Хохорста.

VIII. Гістолоґічні препарати забарвлювали гематоксилін-еозином за загальноприйнятою методикою й вивчали під світловим мікроскопом.

IX. Статистичний аналіз виконали на персональному комп’ютері з допомогою пакету прикладних програм ЭТАТ-ОНАПСв.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ.

Протягом першого тижня спостереження клініко-рентґено-лоґічна симптоматика, як після контрольних остеотомій, так і після трансплантації ембріональної остеоґенної тканини одинакова: визначається дефект діафізу променевої кістки довжиною 2 см з чіткими контурами, без періостальних та ендосталь-них змін, з відкритими кістково-мозковими каналами. Однак протягом цих перших найбільше несприятливих днів післяопераційного періоду, незважаючи на відсутність повноцінного судинного зв’язку із кісткою реціпієнта, трансплантат зберігає життєздатність і дефекти променевих кісток виповнені гомогенними, червоного кольору трансплантатами, які щільно прилягають до країв променевих кісток.

Починаючи з 14-го дня після трансплантації ембріональної остеоґенної тканини на рентґеноґрамах визначається тінь трансплантата, виражене потовщення прилеглого періосту ліктьової кістки, а вже через два місяці нема кісткового дефекту.

Ніжна структурна тінь трансплантата в ділянці остеотом-ної рани зливається з кінцями променевої кістки й через три місяці в ньому, як і в обох кістках передпліччя, визначається кістково-мозковий канал, добре видно окістя, яке потовщене в ділянці, що межує з ліктьовою кісткою. У цьому ж місці помітна тінь синостозу трансплантата з ліктьовою кісткою.

Через 6 місяців рентґенолоґічна структура трансплантата така ж, як неоперованої кістки, а макроскопічно він не відрізняється від кісткової тканини реципієнта. Трансплантат можна визначити лише за нерівними контурами та хвилеподібними нашаруваннями з боків променевої кістки.

У той же час після контрольної остеотомії дефект променевої кістки зберігається протягом усього терміну спостереження, на рентґеноґрамах краї променевої кістки заокруглені й зрощені з ліктьовою кісткою, а кістково-мозковий канал закритий.

Морфологічно в ранні терміни після операції у всіх тварин переважали процеси дезорґанізації кісткової тканини в зоні пошкодження. Проте вже на третю, та в більшій мірі на сьому добу в зоні втручання з’являються клітини остеобластичного ряду та остеокласти, приєднується краєва лакунарна резорбція та остео-пороз тканини пошкодженої кістки, деструкція червоного кісткового мозку в зонах прилеглих до операційної рани. У кістковому мозку спостерігається формування остеоґенної тканини, з якої

вже на 7-му добу утворюється хрящ, що свідчить про початок хрящового остеоґенезу.

Через 2 тижні після контрольної остеотомії спостерігається проліферація клітинних елементів періосту та ендосту й розростання остеоґенної ґрануляційної тканини, яка дає початок гіалі-новому хрящу. В новоутвореній тканині визначаються прояви хрящового остеоґенезу (деґенерація та загибель хондроцитів, звап-нення міжклітинної речовини). Велика кількість остеобластів та остеокластів у зонах остеогенезу свідчить про активну структурну перебудову.

Після трансплантації ембріональної остеоґенної тканини уже наприкінці другого тижня післяопераційного періоду до морфологічних ознак першої (пошкодження на тканинному рівні, де-зорґанізація та резорбція тканинних структур) та другої фази (проліферація остеоґенних структур) приєднуються прояви третьої фази репаративного остеоґенезу - формування нової кісткової тканини внаслідок остеокластичної резорбції та остеобластичної добудови.

Протягом першого місяця процес остеоґенезу із хрящового зачатка (як ендостального, періостального, так й алоґенного походження) активно продовжується, що призводить до подальшого звапнення міжклітинної речовини та формування структур, схожих на кісткові балки. Між новоутвореними балками з’являються ділянки, що нагадують остеони орґанотипової компактної кісткової тканини, і, очевидно, є їхніми попередниками. Поряд із цим зустрічаються ділянки гіалінового хряща на різних етапах хрящового остеоґенезу.

Протягом 2-го - 3-го місяця післяопераційного періоду продовжується формування кісткових балок шляхом звапнення міжклітинної речовини та їхньої перебудови завдяки остеобластам, які зосереджені у фіброретикулярній тканині, що заповнює проміжки між новоутвореними структурами. У цій тканині визначаються судини та клітини червоного кісткового мозку. Наприкінці 6-го місяця після трансплантації дефект кістки заповнюється новоутвореною тканиною, що розвивається як з періосту, так і з елементів трансплантата та має морфологічні ознаки як губчатої (кісткові балки), так і компактної (новоутворені остеони) кісткової тканини. Однак незалежно від структури, новостворена кістка містить остеобластичні елементи та остеокласти, що свідчить про продовження остеоґенезу (3-тя фаза репаративної реґенера-ції).

Через рік після трансплантації дефект заміщується новоутвореною кістковою тканиною, яка в цілому має структуру компактної кістки, органотипової для даної ділянки, що відповідає 4-тій фазі репаративного процесу - ремоделюванюо новоутвореної кісткової тканини, упорядкуванню її структур, утворенню остео-нів (компактизація) та появі органотипової тканини.

Умови вільної трансплантації ембріональної остеоґенної тканини, трансплантації із заповненням значного дефекту кістки дорослого реціпієнта не можна вважати надто сприятливими для пересаджених клітин. Тривала відсутність адекватного судинного зв’язку з тканинами реціпієнта, значна травма оточуючих тканин, а значить явища тканевої ішемії, деструктивні процеси, що спостерігаються поруч, створюють той несприятливий фон, в умовах якого протікають метаболічні процеси пересаджених ембріональних клітин, завдання яких не тільки вижити, але й сформувати неокістку, заповнивши дефект дорослої тканини.

Незважаючи на це інтенсивність біосинтетичних процесів у трансплантаті дуже висока, при одночасно мінімальній активності деструктивних змін. Активність біосинтезу навіть у найбільше несприятливі перші післяопераційні дні зберігається на вихідному рівні, рівні орґанізму ембріона. Заслуговує уваги також те, що найбільша функціональна активність ембріональних клітин спостерігається протягом перших 7-ми днів після трансплантації.

Достовірність описаних змін підтверджується відповідною динамікою показників енергетичного обміну, показники яких сягають максимуму також на 7-ий день. В той же час постійна тенденція до зниження показника кислої фосфатази свідчить про домінування пластичних процесів, збереження життєздатності трансплантата, а також може бути підтвердженням морфологічних змін, підтвердженням формування кісткової тканини.

Енерґетичне забезпечення трансплантованої ембріональної остеоґенної тканини в основному здійснюється завдяки процесам ґліколізу та сукцинатдегідроґеназного (СДГ) окислення. Таким чином для забезпечення своєї життєдіяльності ембріональні клітини “вибирають” оптимальні в даній ситуації, біологічно обґрунтовані метаболічні ланцюги з максимально можливим ефектом. Відносно невеликі енерґетичні затрати на забезпечення високої активності біосинтетичних процесів можна розглядати або як підтвердження невибагливості, стійкості ембріональних клітин, або як доказ наявності інших автономних енерґоємких

метаболічних ланцюгів, які реалізуються трансплантованими остеобластами.

Однотипність динамічних змін різних метаболічних показників, паралелізм процесів ґліколізу, ЦТК, біосинтезу дає змогу припускати наявність вираженої спряженості метаболізму ембріональних клітин, підтверджує збереження високої функціональної активності, вказує можливість активної репаративної реґенерації кісткової тканини.

Реакція на трансплантацію ембріональної тканини з боку імунокомпетентних лімфоїдних орґанів була маловираженою та короткотривалою. Шсля трансплантації ембріональної шкіри тимус на третю та сьому добу реагує лише зменшенням кількості елементів паренхіми та гіперемісю, що пояснюється масовим виходом Т-лімфоцитів у кров’яне русло. Наприкінці другого тижня тимус перебуває в стані тяжкої функціональної інволюції, проте через два місяці орґан повністю відновлюється.

У селезінці й регіонарних лімфатичних вузлах поряд з проявами збудження виступають морфологічні ознаки вичерпання. Починаючи з кінця 2-го місяця в цих орґанах визначаються структурні прояви відновлення.

У той же час після трансплантації тканини дорослого донора розвивалася класична реакція відторгнення, інтенсивність якої постійно зростала до кінця спостереження.

Таким чином, трансплантація ембріональної тканини не викликає патологічних змін в організмі реціпієнта, які б ускладнювали перебіг післяопераційного періоду, що дає можливість застосовувати ембріональні трансплантати у клініці.

Для зменшення термінів і підвищення ефективності консолідації пошкодженої кістки ми запропонували спосіб остеопластики та стимуляції остеоґенезу, на який одержано патент України на винахід за № 6756 *.

Стимуляція репарації кісткової рани можлива різними способами. Проте, на наш погляд, найбільше перспективними є різні варіанта використання ембріонального кісткового матеріалу. Ембріональні кісткові трансплантати, маючи високу пролі-феративну здатність, можуть самостійно виповнювати дефекти кісткової тканини. Після їхнього використання звичайно спостерігається виражена стимуляція остеоґенезу реціпієнта, після

1 МКВ 5 А61Р 5/00, А61К 35/00. Спосіб остеопластики та стимуляції остеоґенезу/ М.П.Павловський, Ю.І.Мазур, Б.В.Дибас (Україна)

пересадки ембріонального кісткового матеріалу відсутня реакція відторгнення трансплантата.

В основу винаходу поставлена задача вдосконалення способу остеопластики та стимуляції остеоґенезу з метою скорочення тривалості консолідації, в якому застосовується алотрансплантат ембріональних клітин зон осифікації, для яких характерна виражена проліферативна та остеопластична активність, незначна антиґенна активність, висока резистентність, що забезпечує швидку консолідацію пошкодженої кістки навіть у несприятливих умовах і за рахунок цього досягається зменшення частоти ускладнень, скорочення тривалості лікування.

Поставлене завдання вирішується тим, що в способі остеопластики та стимуляції остеоґенезу шляхом введення в ділянку пошкодження кістки біологічно-активного клітинного матеріалу, відповідно до винаходу вводять у ділянку пошкодження кістки гомоґенат клітинної маси, яку готують механічно подрібнюючи резековані в межах зон осифікації кістки ембріонів людини першої половини вагітності.

Спосіб остеопластики та стимуляції остеогенезу було застосовано для лікування 10-ти хворих зі сповільненою консолідацією переломів кісток гомілки. При відповідній клінічній симптоматиці, рентґенолоґічному підтвердженні неефективності загальноприйнятих методів консервативної терапії одномоментно в ділянку пошкодження кістки ін’єкційним способом вводили 10 -15 мл ембріонального клітинного гомоґенату. У зв’язку з відсутністю новоутвореної кісткової тканини повторна алотрансплантація виконана в одного хворого. У всіх хворих протягом ЗО - 45 днів наступила консолідація. Гнійних, остеомієлітичних ускладнень не спостерігали.

Спосіб остеопластики та стимуляції остеоґенезу було застосовано для лікування восьми хворих з переломами щелеп та у двох - з радикулярними кістами віком 22 - 48 років. У даної категорії хворих показами до трансплантації ембріональної остеогенної тканини вважали необхідність максимального скорочення термінів лікування й швидкої реабілітації хворих, попередження сповільненої консолідації та остеомієлітичних ускладнень.

Ембріональний клітинний гомоґенат (2-3 мл) вводили у ділянку пошкодження кістки ін’єкційним способом або кістковий дефект заповнювали відкритим способом під час оперативного втручання, використовуючи 5-10 мл остеоґенної тканини.

висновки

1. Трансплантація ембріональної остеоґенної тканини не спричиняє неґативних ефектів в організмі реціпієнта - відсутні локальні раневі гнійні ускладнення, явища остеомієліту, системні прояви реакції відторгнення трансплантату.

2. Загоєння кісткової рани після пересадки відбувається шляхом трансформації ембріональної остеоґенної тканини в зрілу кістку та заповнення дефекту внаслідок періостальної реакції реціпієнта: через місяць після пересадки остеотомний дефект заповнюється новоутвореною кістковою тканиною, щільно з’єднаною із кісткою реціпієнта; протягом двох - трьох місяців відбувається структурна перебудова нової кістки; з шести місяців визначити зону операції не вдається.

3. Після трансплантації ембріональної остеоґенної тканини відновлення травмованої кістки забезпечується двояко: завдяки алоґенним остеобластичним елементам ембріонального кісткового зачатка, які активно діляться та трансформуються в кісткову тканину через, хрящову (за типом хрящового остеоґенезу); внаслідок значної активізації автогенних остеобластичних елементів окістя.

4. Максимальний метаболічний ефект, забезпечення життєдіяльності ембріональної остеоґенної тканини досягається при мінімальних однак максимально ефективних енерґетичних затратах: енерґетичне забезпечення вільно алотрансплантованої ембріональної остеоґенної тканини в основному здійснюється завдяки процесам анаеробного ґліколізу та СДҐ-окислення; метаболічні процеси ембріональних клітин характеризуються паралелізмом, високою ефективністю, взаємною спряженістю; для вільно трансплантованих ембріональних клітин характерною є висока інтенсивність біосинтетичних процесів при мінімальній вира-женості деструктивних змін.

5. Внаслідок трансплантації ембріональних тканин в орґа-пізмі реціпіспта проходить реакція відторгнення трансплантата, однак вона повільна й маловиражепа: реакція імунокомпетентних лімфоїдних орґанів на трансплантацію ембріональних тканин є мінімальною й швидко завершується відновленням морфологічної структури; реакція лімфоїдних орґанів найбільше виражена в перші три - сім днів післяопераційного періоду, незважаючи на відсутність повноцінного судинного з’єднання з організмом реціпієнта; реакція відторгнення трансплантата дорослого донора роз-

вивається з перших днів післяопераційного періоду й реалізується в реґіонарних лімфовузлах.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Для дослідження в експерименті репаративних процесів кісткової рани доцільним є застосування моделі кісткової рани, яка створюється шляхом випилювання з допомогою дискової фрези сеґмента діафізу, що дає змогу сформувати рівну раневу поверхню, уникнути розпилення кістки в рані, зберегти сусідню кістку, яка надалі стає опорною.

2. Для створення в експерименті на кролях кісткової рани, загоєння якої можливе лише після трансплантації кісткової тканини, необхідно випилювати сеґмент діафізу довжиною не менше 2 см, оскільки дефект менших розмірів може бути виповненим кістковим реґенератом.

3. Для скорочення термінів і підвищення ефективності консолідації, з метою остеопластики та стимуляції остеоґенезу, доцільним є введення в ділянку пошкодження кістки гомоґенату клітинної маси, яку готують механічно, подрібнюючи резековані в межах зон осифікації кістки ембріонів людини першої половини вагітності.

4. Трансплантація ембріональної остеоґенної тканини проводиться з метою заміщення кісткового дефекту та стимуляції автоґенних остеобластичних елементів окістя.

5. Для виділення остеоґенної ембріональної тканини використовуються росткові зони трубчатих кісток кінцівок ембріонів, одержаних у результаті операції артифіціального аборту. Під мікроскопом МБИ-6 при чотирьохразовому збільшенні в умовах темного поля локалізуються і висікаються росткові зони кісток. Одержаний матеріал гомогенізується.

6. Трансплантат ембріональної остеоґенної тканини доцільно фіксувати з допомогою фібринового клею, що дає змогу адекватно виповнити кістковий дефект, чим попереджується надмірне розростання кісткової тканини в майбутньому, зупиняється кровотечу з раневої поверхні, надійно фіксується пересаджена кісткова тканина в рані.

7. Трансплантація ембріональної остеоґенної тканини у відкриту кісткову рану виконується шляхом одночасного нанесення

з двох шприців відповідних компонентів фібринового клею. Перший шприц містить 5 мл гордоксу (100 тис. ОД), 0.07 мг

ґлюконату кальцію, 300 мг лінкоміцину, 200 мг суспензії ембріональних клітин, 1000 мг фібриноґену; другий - 500 ОД тром-біну та 2 мл ізотонічного розчину хлориду натрію.

8. Трансплантація ембріональної остеоґенної тканини у закриту кісткову рану виконується ін’єкційним способом під контролем рентґенівського апарату з електронно-оптичним підсилювачем.

9. Контроль ефективності трансплантації ембріональної остеогенної тканини проводиться шляхом рентґеноґрафії зони кісткової рани через два тижні після пересадки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мазур Ю.И., Поспишил Ю.А., Дыбас Б.В. Экспериментальная трансплантация эмбриональных тканей в условиях различной топографоанатомической дислокации // Медицинская генетика: Респ. межвед. сб. - Киев: Здоровья, 1990. - Вып. 1. -С. 138 - 141.

2. Allotransplantation of embryonal osteoblasts in experiment / Pavlovsky M.P., Dybas B.V., Sozansky O.A., Masur Yu.I. // The international journal of artificial organs. - 1991. - 14, 9. - P. 560.

3. Experimental allotransplantation of embryonal tissues / Pavlovsky M.P., Masur Yu.I., Pospishil Yu.A., Dybas B.V., Masur O.E. // The international journal of artificial organs. - 1991. - 14,9.

- P. 560.

4. Діагностика життєздатності ембріональних ало-транс-плантатів / Павловський М.П., Мазур Ю.І., Дибас Б.В., Поспітіль Ю.О., Мазур О.Є. // Медична діагностика: 36. наук, праць. - Львів, 1991. - С. 176 - 177.

5. Мазур Ю.І., Дибас Б.В., Поспішіль Ю.О. Особливості репаративної регенерації при трансплантації ембріональних клітин // Науково-методичні аспекти фізіології: 36. наук, праць Західного регіонального відділення Укр. фізіологічного тов- ва. -Львів, 1993. - С. 51 - 52.

6. Мазур О.Є., Мазур Ю.І., Дибас Б.В. Особливості показників енергообміну вільнотрансплантованих ембріональних тканин // Науково-методичні аспекти фізіології: 36. наук, праць Західного регіонального відділення Укр. фізіологічного тов - ва. -Львів, 1993. - С. 53 - 54.

7. Дибас Б.В., Мазур Ю.І., Павловський М.П. Трансплантація

ембріональних остеобластів // Бюлетень АН ВШ України. Західне регіональне медичне відділення. - 1994.- 1. - С. 22 - 23.

8. Дибас Б.В., Павловський М.П., Мазур Ю.І. Трансплантація ембріональних остеобластів в експерименті // Актуальные вопросы физиологических аспектов гравитационной хирургии, детоксикации и перитонеального диализа в клинической практике: Материалы научно-практ. конф.- Хмельницкий, 1994. - С. 173 -174.

9. Immunoantwort nach Transplantation von embryonalem Gewebe / Masur J., Fedetschko J., Dybas B., Pawlowskij M. // Wiener klinische Wochenschrift. - 1995. - 107, 2. - S. 36.

10. Дибас Б.В., Мазур Ю.І., Вишемирська Л.Д. Вплив трансплантації ембріональної остеогенної тканини на репа-ративний остеогенез // Актуальні проблеми функціональної анатомії судинної системи: Матеріали наук. конф. анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів України, присвяченої 100-річчю від дня народження професора А.П. Любомудрова. -Львів, 1995. - С. 44 - 45.

11. Особливості імунної відповіді на трансплантацію ембріональних тканин / Мазур Ю.І., Федечко Й.М., Дибас Б.В., Мазур О.Є., Павловський М.П. // Клінічна хірургія. - 1995. - 12.

- С.23 - 25.

12. Патент 6756, МКВ5 A61F 5/00, А61К 35/00. Спосіб остеопластики та стимуляції остеогенезу / Павловський М.П., Мазур Ю.І., Дибас Б.В. (Україна) .-2с.

АННОТАЦИЯ

Дыбас Б.В. Особенности заживления костной раны при аллопластике эмбриональной остеогенной тканью.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.03 - хирургия, Львовский государственный медицинский университет, Львов, 1996.

Защищается 12 научных работ и патент на изобретение с результатами экспериментальных исследований аллотрансплантации эмбриональной остеогенной ткани в рану трубчатой кости. Вследствие непосредственного морфологического участия эмбриональной ткани в репарации костной раны, высокой эффективности метаболических и интенсивности биосинтетических процессов, минимальной выражености деструктивных изменений создаются оптимальные условия для заживления костной раны.

ANNOTATION

DYBAS В. V. PECULIARITIES OF THE OSSEOUS WOUND REPAIR ON ALLOPLASTY BY THE EMBRYONIC OSTEOGENIC TISSUE.

This thesis stands for the Degree of the Candidate of Medical Sciences (Speciality 14.01.03, Surgery), Lviv State Medical University, Lviv, 1996.

12 Scientific Works and the Licence of Invention with the experimental trial results of the embryonic osteogenic tissue allotransplantation into the wound of the tubular tissue are maintained.

The optimum conditions for the osseous wound repair arise owing to - the direct morphological participation of the embryonic tissue in the osseus wound reparation; - the high effectiveness of the metabolic as well as biosynthetic processes; - the minimally marked destructive changes.

Ключові слова: алотрансплантація, ембріональна остеоґенна тканина, ранева репарація.