Автореферат и диссертация по медицине (14.00.10) на тему:Комплексное исследование кардиогемодинамики при псевдотуберкулезе у детей и подростков

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НДІ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ та ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ „ ... л , ім. Л.В.ГРОМАШЕВСЬКОГО

і і і/ V • «

1 З МАЙ 11197

На правах рукопису

САВЧУК Антоніна Іванівна

КОМПЛЕКСНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КАРДІОГЕМОДИНАМІКИ ПРИ ПСЕВДОТУБЕРКУЛЬОЗІ У ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ

14.01.12 - інфекційні хвороби

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Київ -1997

Дисертація із ¡Ьукопис. Робота виконана на кафедрі інфекційних хвороб дитячого віку Одеського державного медичного університету '

Науковий керівник: Заслужений діяч науки та техніки України, доктор медичних наук, професор А.М.Михайлова.

Офіційні опоненти:академік АН Вищої Школи України,

Української Академії оригінальних ідей та Нью-Йоркської АН, Заслужений діяч науки та техніки України, лауреат Державної премії України та Нагороди Ярослава Мудрого АН ВШ України,доктор медичних наук,професор, П.С.Мощич;

Заслужений лікар України, старший науковий співробітник, доктор медичних наук

А.О.Руденко.

Провідна установа: Харківський державний медичний університет.

Захист дисертації відбудеться "/і> " 1997 р.

на засіданні спеціалізованої Вченої Ради Д-50.22.01.

о // годині при Київському науково - дослідному інституті епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського за адресою: 252015, м. Київ-15, вул. Січневого повстання, 23

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського НДІ епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського. Автореферат розісланий " В " еиуьви*с^Л_ 1997 р.

Вчений секретар, кандидат медичних наук, старший науковий співробітник ч/Іи?.І.А.Боброва

з

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Тривалий час псевдотуберкульоз залишався для широкого кола лікарів маловідомою патологією. До 50-х років були зареєстровані поодинокі випадки псевдотуберкульозу, який займав незначне місце серед інфекційних захворювань людини, відзначаючись високою летальністю. Після розшифровки псевдотуберкульозної етіології далекосхідної скарлатиноподібної лихоманки

В.О.Знаменським (1966,1967), значно розширилось уявлення про патологію, яка викликається У. ргеигіоШЬегсиІозіз.

Основна частина вітчизняних публікацій, які порушують проблему псевдотуберкульозу,присвячені вивченню захворювання в умовах Далекого Сходу і Сибіру. Вивченню клініки псевдотуберкульозу на Україні присвячені поодинокі праці, основані на невеликій кількості спостережень (М.М.Городецький з співав., 1973; Є.К.Тринус з співав., 1981;

А.М.Михайлова з співав., 1988; С.О.Богатирьова з співав., 1988, 1992; О.М.Домашенко з співав., 1991,1993). Крім того, більшість праць стосується різних сторін псевдотуберкульозу дорослих і лише небагаточисленні праці присвячені проблемі псевдотуберкульозу у дітей. В них приводиться клінічний опис окремих випадків псевдотуберкульозу (А.В.Гордєєц, 1982,1985;

А.Б.Канатбаєва з співав., 1990; І.С.Марків, 1988, 1989, 1992; М.З.КгоЬег, 1983; А.ОаУепроі1., 1987,1988) або дається клініко-епідеміологічна характеристика спалахів захворювання в дитячих колективах (Л.Б.Куляшова з співав., 1984; К.В.Лаврова з співав., 1985; І.С.Марків з співав., 1987,1989; А.Л.Панін з співав., 1990; О.М.Домашенко з співав., 1996). Ряд авторів вказує на частоту і вираженість серцево-судинних змін при псевдотуберкульозі (Н.С.Сазанов, 1984; А.М.Дмитровський,

1985; А.В.Гордєєц, 1986; Б.Д. Маткарімов, 1993; A.M.Михайлова з співав., 1988, 1989, 1994). Вивченню розладів кардіогемодинаміки при псевдотуберкульозі у дітей присвячені поодинокі праці (А.В.Гордєєц, 1986; А.М.Михайлова з співав., 1989), основані на невеликій кількості спостережень, в яких відсутній комплексний підхід і аналіз порушень у віковому аспекті.

Встановлено, що у більшості випадків формування серцево-судинної патології дорослих починається у дитячому і підлітковому віці (Н.О.Білоконь, 1984; В.Н.Новікова, 1986;

Н.О.Білоконь, М.Б.Кубергер, 1987; В.С.Приходько, 1990;

С.С.Острополець з співав., 1992). З цієї позиції профілактика серцево-судинної патології у дітей є основою успішної боротьби з атеросклерозом, гіпертонічною хворобою, ішемічною хворобою серця у дорослих. Особливої уваги заслуговують школярі, так як у цьому віці відбувається становлення полової функції -другого критичного періоду післянатального розвитку людини, що характеризується особливою чутливістю серцево-судинної системи (ССС)до неблагоприємного впливу (П.С.Мощич, 1986; Г.Н.Костюріна, Н.М.Корнєєва, 1986; І.О.Тупіцин, 1986;

В.Н.Громов з співав., 1995).

В літературі є вказівки, які свідчать про те, що порушення гемодинаміки в гострому періоді інфекційних захворювань можуть бути причиною розвитку в послідуючому тих або інших захворювань ССС (П.С.Мощич, 1986; С.В.Кашинцев, 1989; Л.І.Тонконоженко, 1992; Ю.А.Барштейн з співав., 1996). Комплексний підхід до вивчення функції апарату кровообігу при псевдотуберкульозі в динаміці захворювання, виявлення взаємозв'язку основних показників кардіогемодинаміки з станом адаптаційних можливостей організму дітей і підлітків, оцінка

функціональних резервів кардіоваскулярної системи реконвалесцентів сприяють організації науково обгрунтованих лікувально-реабілітаційних заходів.

Мета роботи. Визначити характер порушень ССС і її функціональні резерви у хворих 6-17 років, що страждають легкою і середньоважкою формами псевдотуберкульозу. Основні завдання дослідження:

1. Виявити особливості перебігу псевдотуберкульозу на півдні України, серцево-судинні і вегетативні порушення при легких і середньоважких формах.

2. Вивчити електричну активність і скорочувальну здатність міокарду, його насосну функцію, церебральну і периферичну гемодинаміку в динаміці хвороби.

3. Визначити залежність порушень ССС і вегетативної нервової системи (ВИС) від періоду і важкості псевдотуберкульозу, віку хворих.

4. Оцінити стан механізмів адаптації в різні періоди хвороби.

Положення, що виносяться на захист:

1. Псевдотуберкульоз на півдні України відзначається поліморфізмом клінічних симптомів, але перебігає легше, ніж на Далекому Сході.

2. Погіршення скорочувальної здатності серцевого м’язу та порушення регуляції периферичного кровообігу є одним з основних патогенетичних механізмів розладу кардіогемодинаміки при псевдотуберкульозі.

3. Перевага тонусу парасимпатичного відділу ВНС з значною недостатністю симпатичного в гострому періоді є прогностично неблагоприємною і може розцінювались як загроза рецидивуючого перебігу захворювання.

Наукова новизна праці. У хворих 6-17 років вивчено

перебіг легкої і середньоважкої форм псевдотуберкульозу і клінічні прояви серцево-судинних і вегетативних порушень в гострому і відновному періодах хвороби. Вперше при псевдотуберкульозі для характеристики стану апарату кровообігу використано комплексний підхід, що включає вивчення скорочувальної здатності і продуктивної функції міокарду, його біоелектричної активності, церебральної і периферичної гемодинаміки, напруги адаптаційних механізмів, стану вегетативного гомеостазу.

Теоретична цінність. Встановленно, що пониження функціональних можливостей системи кровообігу в гострому періоді псевдотуберкульозу обумовлено погіршенням скорочувальної здатності міокарду і порушенням регуляції тонусу периферичних судин. В їх виникненні ведуча роль належить інтоксикації та функціональній недостатності симпатичного відділу ВНС. З'ясовано, що глибина цих порушень залежить від ступеня важкості та перебігу хвороби, віку хворих.

Практична цінність. Встановлено комплекс високоінформативних показників, дозволяючих на одному приборі досліджувати стан кардіогемодинаміки у хворих на псевдотуберкульоз. Вперше при псевдотуберкульозі дано оцінку стану вегетативного гомеостазу і механізмів адаптації. Розроблені вікові нормативи показників центральної, периферичної і церебральної гемодинаміки, що дає можливість використовувати тетраполярну реографію для комплексної оцінки гемодинаміки в клініці дитячих інфекційних хвороб.

Впровадження отриманих результатів. Результати роботи використовуються для комплексної оцінки стану кардіогемодинаміки та вегетативного гомеостазу у хворих на псевдотуберкульоз в інфекційній лікарні м.Одеси, в дитячих

поліклініках і підліткових кабінетах.

Отримані результати впроваджено в навчально-педагогічний процес кафедр інфекційних хвороб дитячого віку, інфекційних хвороб та пропедевтики дитячих хвороб Одеського державного медичного університету.

Декларація конкретного особистого внеску до розробки наукових результатів. Проведено аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури за останні 20 років за темою, котра вивчалася. Усі клінічні та інструментальні дослідження виконані за особистою участю автора на базі місцевої інфекційної лікарні. Автором проведений науковий аналіз, статистична обробка, узагальнення результатів, обгрунтування наукових висновків та практичних рекомендацій.

Апробація роботи. Основні положення праці викладені на 60, 62, 63 підсумкових наукових конференціях Одеського медінституту (Одеса, 1991, 1993, 1994), міжвузівській науково-практичній конференції "Питання теоретичної і клінічної медицини" (Кемерово, 1991), засіданнях Обласних наукових товариств інфекціоністів (Одеса, 1994), педіатрів (Одеса, 1994), кардіоревматологів (Одеса, 1992,1994).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 11 праць.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається

із введення, огляду літератури, опису методів дослідження, особистих спостережень, обговорення результатів, висновків і практичних рекомендацій. Основний текст роботи викладений на 120 сторінках машинописного тексту. Робота ілюстрована 39 таблицями, 41 малюнком. Бібліографія літератури включає 270 джерел.

ОБ’ЄМ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Під спостереженням знаходилось 112 хворих на

псевдотуберкульоз у віці від б до 17 років. По віку хворі були розподілені на 3 групи: від 6 до 10 років - 31 (27,68%), від 10 до

14 років - 52 (46,43%), від 14 до 17 років - 29 (25,83%). Хлопчиків і дівчаток було порівну: 59 (52,68%) і 53 (47,32%) відповідно. Переважали хворі з середньоважкою формою (СВФ) псевдотуберкульозу - 64 (57,14%). Легка форма (ЛФ) діагностована у 48 (42,86%) хворих. Гладкий перебіг захворювання спостерігався у 101 (90,18%), рецидивуючий - у 11 (9,82%). Із вогнииц епідемічних спалахів поступило 77 (68,75%) хворих, в умовах спорадичної захворюванності спостерігалось 35 (31,25%).

Діагноз псевдотуберкульозу був встановлений на основі особливостей симптомокомплексу цієї інфекції і підтверджувався бактеріологічними і серологічними дослідженнями. Бактеріологічному дослідженню підлягали фекалії хворих. Забір матеріалу проводився до початку етіотропної терапії. Використовувались методи бактеріологічної діагностики ієрсиніозів, викладені в методичних рекомендаціях Г.В.Ющенко з співав. (1980,1982). Виявлення специфічних антитіл в сироватці крові проводили в РИГА з комерційними псевдотуберкульозним і кишечноієрсиніозним еритроцитарними діагностикумами. В РИГА використовували парні сироватки, отримані від пацієнтів в перші дні хвороби, на 10-й і 21-й дні захворювання. Мінімальним діагностичним титром рахувався титр 1:100 з послідуючим наростанням у 2 і більше разів. При одноразовому дослідженні враховували титри антитіл 1:200 і вище (Н.В.Воротинцева з співав., 1987).

З диференціально-діагностичною метою за загальноприйнятими методиками проводили бактеріологічне дослідження на шигели і сальмонели. По показанням

обстеження хворих включало постановку реакції Відаля з черевнотифозним і паратифозним (А і В) діагностикумами. Для виділення гемокультури проводили посіви крові хворих на жовчний бульйон. При підозрі на скарлатину проводили бактеріологічне дослідження мазків з піднебінних мигдаликів з метою виділення [3-гемолітичного стрептокока групи А. При підозрі на кір і краснуху вивчали парні сироватки в РИГА з коревим і краснушним діагностикумами. Диференціація гострих гепатитів грунтувалась на результатах специфічної діагностики вірусних гепатитів А і В - визначенні антитіл до HAV класу ІдМ, HBsAg, анти-НВс-ідМ в сироватці крові методом ІФА у твердій фазі. Для виключення грипу і ГРВІ проводились РГГА і РЗК з вірусами респіраторної групи: грипу А1, А2, В, парагрипу І - IV серотипів, PC - і аденовірусами. Діагностичними показниками рахували 4-кратне і більше наростання титрів відповідних антитіл в парних сироватках. При підозрі на ентеровірусну інфекцію вірусологічному дослідженню підлягали фекалії хворих з культи-вуванням вірусів в культурі тканин Нер-2. Для визначення специфічних антитіл в сироватці крові використовувалась реакція нейтралізації вірусів в культурі тканин. Для виключення лептоспірозу по показанням визначали вміст специфічних антитіл в РМА з живими культурами лептоспір. Мінімальним діагностичним титром антитіл рахувався 1:100. За показаннями визначали титри протистрептококових антитіл: антистрептогіалуронідази, антистрептокінази, антистрепто-лізіна - О для виключення ревматизму.

Діагноз псевдотуберкульозу встановлений на основі бактеріологічних даних у 10 (8,93%) хворих, серологічних і бактеріологічних - у 19 (16,96%), серологічних - у 72 (64,29%). У 11 (9,82%) спостерігаємих специфічні антитіла в сироватці крові

на 3 тижні хвороби не визначались. Але дані епіданамнезу (наявність захворювання в колективі, з якого поступали хворі), а також дані клінічного обстеження дозволили поставити діагноз псевдотуберкульозу клініко - епідеміологічно.

Псевдотуберкульоз у всіх дітей, які спостерігались, протікав без ускладнень та супутніх захворювань. Подібний "штучний" відбір хворих був необхідний для виключення впливу інших захворювань на ССС. Поряд з клінічним спостереженням здійснювали комплексне інструментальне дослідження ССС та ВНС в день поступлення (1-4 день хвороби) і перед випискою (14 - 21 день).

Артеріальний тиск (AT) вимірювали за методом

Н.С.Короткова з розрахунком середньодинамичного AT (АТср) за формулою Simonyi et al., (1971).

Електричну активність міокарду досліджували методом електрокардіографії у 12 загальноприйнятих відведеннях на пол¡кардіографі 6 - НЕК - 4.

Скорочувальну здатність міокарду лівого шлуночка оцінювали методом полікардіографії. Синхронно розглядались сфігмограма з сонної артерії, фонограма з верхівки серця в середньочастному діапазоні, електрокардіограма (ЕКГ) у II стандартному відведенні з послідуючим зіставленням отриманих кривих у часі. Розрахунок і оцінку основних параметрів полікардіограми здійснювали за методикою В.Л.Карпмана (1965) з урахуванням рекомендацій М.К.Осколкової (1976) і

В.Ф.Кубишкіна(1982). Визначали фази асинхронного скорочення (АС), ізометричного скорочення (ІС), період напруги (Т), період вигнання (Е), механічну (Sm), електричну (Se) і загальну (S3) систоли. Разраховували відносні комплексні показники: індекс напруги міокарду (ІНМ), внутрішньосистолічний показник(ВСП),

внутрішньофазовий показник (ВФП), початкову швидкість підвищення внутрішньошлуночкового тиску (Уі).

Основні показники центральної гемодинаміки досліджували методом трансторакальної грудної реографії по УУ.С.КиЬісек еі а!.. (1970) в модіфікації для дітей та підлітків (І.Н.Вульфсон, 1977). Розраховували систолічний об'єм (СО), хвилинний об'єм (ХО) крові, об'ємну швидкість викиду (ОШВ), загальний периферічний опір (ЗПО), могутність серцевого скорочення (\Л/).

Церебральну гемодинаміку досліджували методом фокусуючої тетраполярної реографії за методикою Н.Р.Палєєва з співав. (1980), який дозволяє визначити загальний об'єм церебрального кровообігу (ЗОЦК) і його співвідношення з ХО крові (ІЦК).

Периферічну гемодинаміку оцінювали методом тетраполярної реографії гомілки по \Л/.6.КиЬісек еі аГ., (1970) з послідуючим розрахунком питомого кровообігу гомілки (ПКГ) на 100 см3 тканини в 1 хв.

Якісний і кількісний аналіз реоенцефалограм і реовазограм здійснювали з врахуванням рекомендацій для дітей та підлітків М.К. Осколкової і Г.О.Красіної (1980). Використовували найінформативніші показники, які дозволяють характеризувати функціональний стан судин різного калібру: час розповсюдження пульсової хвилі (ЧРПХ), тривалість підйому анаїроти (X), час швидкого (0£.і) і повільного (аг) наповнення, еласто-тонічний коефіцієнт /СС/ЯК/, дікротичний (ДКІ) і діастолічний (ДСІ) індекси.

Для оцінки адаптаційно - компенсаторних механізмів використовували метод кардіоінтервалографії, який включає реєстрацію і математичний аналіз кардіоінтервалограм (КІГ), що

представляють собою масив із 100 послідовних кардіоциклів, записаних у II стандартному відведенні ЕКГ. Аналіз КІГ проводили з врахуванням рекомендацій Р.М.Баєвського (1979). Розрахували слідуючі показники: мода (Мо), амплітуда моди (АМо), варіаційний розмах (дХ), індекс напруги (ІН).

Для характеристики стану ВНС проведено дослідження вихідного вегетативного тонусу (ВВТ), вегетативної реактивності (ВР), вегетативного забезпечення діяльності (ВЗД).

Оцінка ВВТ проводилась методом кардіоінтервалографії завдяки використанню ІН у відповідності з рекомендаціями

Н.О.Білоконь з співав. (1986) і М.Б.Кубергера з співав. (1986).

ВР оцінювали, порівнюючи ІН.,, розрахований по КІГ, що записана в спокої, з ІН2, вирахованим при проведенні кліноортостатичної проби (КОП) відразу після переходу у вертикальне положення. Аналіз співвідношення ІН2/ІН1 проводили з врахуванням рекомендацій Н.О.Білоконь, М.Б.Кубергера (1987).

Для вивчення ВЗД використовували КОП. Оцінка результатів проби проводилась за рекомендаціями Н.О.Білоконь і М.Б.Кубергера (1987) та А.М.Вейна (1990).

Контрольну групу склали 80 здорових осіб, які не хворіли останні 6 міс. ГРВІ і іншими інфекційними захворюваннями.

Статистичне оброблення отриманих результатів проводилось методом варіаційної статистики з використанням критерія Стьюдента (О.І.Венчиков, В.О.Венчиков, 1974). Взаємозалежність різних ланок кардіогемодинаміки і вегетативного гомеостазу вивчалась шляхом кореляційного аналізу з разрахунком коефіцієнту кореляції (В.Ю.Урбах, 1964).

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Клінлина характеристика обстежуваних хворих. .

Початок псевдотуберкульозу у всіх хворих був гострим. Захворювання починалось з загальнотоксичних проявів: лихоманки, загальної слабкості, головного болю, головокружіння, пониження апетиту, появи екзантеми, змін у зіві (табл. 1). Вже до кінця 2-3 дня хвороби проявлялись всі клінічні • симптоми, але їх вираженість була найбільшою на 4 - 5 день. В цьому періоді посилювався біль в животі, виникали ураження багатьох органів і систем (гепатит, артрит, поліаденіт, гастроентеріт). На другому тижні (7-14 день) захворювання у більшості спостерігаемих починався період реконвалесценції.

Ведучими в клініці псевдотуберкульозу були: токсико-алергічний синдром (лихоманка, головний біль, пониження апетиту, екзантема), зміни в зіві (гіперемія піднебінних дужок, м'якого піднебіння і язичка, задньої стінки глотки), ураження органів травлення (нудота, блювота, біль в животі, дисфункція кишок, збільшення розмірів печінки).

В 59,93% випадків діагностована скарлатиноподібна форма псевдотуберкульозу. Рідше відзначалась змішана (30,37%), яка характеризувалась поєднанням екзантеми з симптомами ураження печінки, шлунково-кишкового тракту або суглобів. В епідемічних вогнищах реєструвалась також катаральна форма (6,25%), яка супроводжувалась лихоманкою, явищами катару верхніх дихальних шляхів і розпізнавалась на основі лабораторних досліджень. Артралгічна і абдомінальна форми реєструвались у 1,73% випадків.

У 9,82% хворих на 12 -16 день хвороби виник рецидив. Рецидивуючий перебіг захворювання відзначався при пізно початому лікуванні. У всіх хворих відзначалась лихоманка, яка супроводжувалась помірно вираженими симптомами інтоксикації у вигляді загальної слабкості (100%), пониження

апетиту (90,91%), головного болю (63,64%), нудоти (27,27%), пропасниці (36,36%).

Таблиця 1

Частота клінічних симптомів в гострому періоді

псевдотуберкульозу( \/1=т)

Симптоми Числ о больних

абс. %

1. Лихоманка 104 92,86 ± 2,43

2. Загальна слабкість 97 86,61 ± 3,22

3. Головний біль 93 83,04 ± 3,55

4. Зниження апетиту 50 44,64 ± 4,70

5. Порушення сну ЗО 26,79 ±4,18

6. Головокружіння 58 51,79 ±4,72

7. Озноб 26 23,21 ± 3,99

8. Нудота 31 27,68 ± 4,23

9. Блювота 14 12,50 ±3,13

10. Екзантема 97 86,61 ± 3,22

-дрібноцяткова 86 76,79 ± 3,99

-плямиста 22 19,64 ±3,75

-уртікарна 5 4,46 ± 1,95

-геморагічна 8 7,14 ±2,43

11. Набряклисть і гіперемія обличчя 5 4,46 ± 1,95

12 Набряклисть і гіперемія кістей 34 30,36 ± 4,48

13. Набряклисть і гіперемія стоп 22 19,64 ± 3,75

14. Злущення 34 30,36 ± 4,48

15. Біль в горлі 29 25,89 ±4,14

16. Кашель 7 6,25 ± 2,29

17. Нежіть 7 6,25 ±2,29

18. Зміни в зіві 88 78,57 ± 3,88

19. Бронхіт 4 3,57 ±1,75

20. Ін’єкція судин склер 26 23,21 ± 3,99

21. “Малиновий язик” 58 51,79 ±4,72

22. Збільшення лімфовузлів 32 28,57 ±4,27

23. Артралгії 31 27,68 ± 4,23

24. Артрити 3 2,68 ± 1,53

25. Міалгії 6 5,36 ±2,13

26. Біль в животі 47 41,96 ±4,66

27. Дисфункція кишок 12 10,71 ±2,92

28. Симптоми паренхи матозного гепатиту 42 37,50 ± 4,57

29. Позитивний симптом Пастернацьког ) 5 4,46 ± 1,95

30. Позитивні менінгеальні знаки 2 1,79 ±1,25

З першого дня рецидиву відзначалась екзантема (36,36%), яку зміняло рясне злущення. У 18,18% відзначалась поява елементів вузловатої еритеми. З локальних уражень найчастіше відзначалось втягування в патологічний процес органів травлення, про що свідчили біль в животі (72,73%), збільшення печінки (90,91%), дисфункція кишок (27,27%). Відзначались також артралгії (18,18%) і позитивний симптом Пастернацького (27,27%). Перебіг рецидивів був доброякісним і закінчувався видужанням.

Порівнюючи особисті результати вивчення клініки псевдотуберкульозу з роботами А.В.Гордєєц (1986) і М.А.Борисової (1991), виконаними в умовах Далекого Сходу на великій кількості хворих, ми відзначили, що на півдні України псевдотуберкульоз протікає більш сприятливо. Так, за час спостереження ми не реєстрували важких форм цього захворювання, рідше відмічались рецидиви. В той же час частіше було ураження печінки, про що свідчив частіший розвиток паренхітозного гепатиту. Рідше втягувались в патологічний процес шлунково-кишковий тракт і суглоби.

Основними лікувальними етіотропними препаратами були левоміцетин і доксициклін. Порівнюючи ефективність використання цих двох антибіотиків, ми порівнювали тривалість лихоманочного періоду і терміни зникнення симптомів інтоксикації. Встановленно, що у хворих, які лікувались доксицикліном, лихоманочний період був коротшим, ніж при ліуванніпевсмдетинсм, іскпадав 5,55 ± 0,56 дн.і7,50 ± 0,67 дн. (Р < 0,05) вдповіцно.Симптоми нтовсиі<аціілаюж зникали швидше при лжуваннідокащикгшом (7,58 ± 0,69 дн. І9,75 ±

0,58 дн. Р < 0,02 вдцповдцно). Крії того, при лікуванні доксицикліном відзначалась швидка зворотня динаміка

основних симптомів захворювання і відсутність рецидивів. Рецидиви відмічались тільки при лікуванні левоміцетином. Тому при відсутності протипоказань ми рекомендували використовувати доксициклін у хворих з СВФ, яка супроводжувалась ураженням декількох систем органів, і при загрозі розвитку рецидиву (пізно почате лікування). Ускладнення при використанні доксицикліну не спостерігались. Тривалість курсу антибіотикотерапії складала не менше 10 днів.

Обов'язковим в лікуванні було призначення полівітамінів. Хворі з СВФ приймали адаптогени і препарати, покращуючі метаболізм міокарду: рибоксін, панангін, токоферолу ацетат, оротат калію, пангамат кальцію, екстракт елеутерокока в середньотерапевтичних вікових дозах. У половини хворих проводилась десенсибілізуюча терапія на протязі 7-10 днів. При вираженому синдромі загальної інтоксикації проводилась дезінтоксикаційна терапія колоїдними плазмозаміщувачами і 10% розчином глюкози в поєднанні з 5% розчином аскорбінової кислоти внутрішньовенно краплинно.

При ураженні печінки хворим призначалась дієта №5 по Певзнеру, ліпотропні препарати. При ураженні нирок в терапію додатково призначались невіграмон, фурадонін в середньотерапевтичних дозах курсом 7 днів. При симптомах ураження мозкових оболонок з лікувально-діагностичною метою проводилась люмбальна пункція і дегідратаційна терапія 10% розчином манітолу або лазіксом внутрішньовенно. При ураженні суглобів призначались ацетосаліцилова кислота, індометацін, преднізолон коротким курсом: не більше 7 днів (на 1 день не більше 2 мг/кг зі зменшенням дози кожні два дні).

Виписку здійснювали після стійкої нормалізації температури (5-7 днів), зникнення клінічних симптомів хвороби,

нормалізації лабораторних показників.

ССС і ВНС за даними обстеження клінічними методами. При клінічній оцінці стану ССС виявлено, що в гострому періоді захворювання спостерігались біль в ділянці серця (18,00 ± 4, 58%), розширення серцевої тупості (46,25 ± 4,71%), послаблення тонів серця (94,50 ± 1,48%), наявність короткого систолічного шуму в ділянці верхівки функціонального характеру (21,25 ± 3,78%). Тахікардія відзначалась тільки у хворих 6-10 років при ЛФ. В інших вікових групах відзначалась відносна брадикардія. Показники систолічного AT (АТс) і АТср при СВФ знижувались (Р < 0,05) у дітей 6 -14 років, а у підлітків суттєво не змінювались.

В період видужання скарги на біль в ділянці серця зникали, рідше відзначалось розширення серцевої тупості (25,00 ± 4,09%, Р <0,001). Звучність серцевих тонів відновлювалась, але у 44,44 ± 4,69% (Р < 0,001) зберігалась їх ослабленість. Дещо рідше реєструвався систолічний шум (15,28 ± 3,40%). Частота пульсу у більшості хворих нормалізувалась і тільки у дітей 6-10 років при СВФ захворювання відзначалась брадикардія. Найбільш виражена гіпотензія відзначалась у дітей 10-14 років. У хворих 6 - 10 років показники AT знижувались тільки при СВФ псевдотуберкульозу.

При рецидивуючому перебігу захворювання ураження ССС відзначалось у всіх хворих у вигляді ослаблення серцевих тонів, відносної брадикардії, гіпотензії, які зберігались і в періоді видужання.

При клінічній оцінці стану ВНС виявлено, що в гострому періоді захворювання спостерігались гіперемія шкіри обличчя, шиї, верхньої половини тулуба (27,68 ± 4,23%), виражена пітливість (35,71 ± 4,53%). До моменту виписки хворих із

стаціонару відмічались тільки пітливість і охолодження кістей та стоп у 18,75 ± 4,88% хворих, що перенесли СВФ.

Порушення вегетативних функцій при рецидиві відмічено у 100% спостерігаємих і проявлялось підвищеною пітливістю кінцівок. В періоді видужання пітливість і похолодання кінцівок зберігались у 63,64% дітей.

Аналіз ЕКГ показав, що в гострому періоді частіше відмічалась брадикардія (60,18 ± 4,63%). Синусова тахікардія реєструвалась рідше: в 39,82 + 4,63% випадків. У 26,18 ±4,15% обстежених виявлялясь дихальна аритмія. Порушення деполяризації відмічались в гострому періоді СВФ псевдотуберкульозу у вигляді сповільнення передсердно-шлуночкової (8,51 ± 3,43%) та внутрішньошлуночкової (30,49 ± 4,35%)провідності. Частіше реєструвалися порушення реполяризації у вигляді відносного (22,86 ± 6,60% хворих з ЛФ і

46.81 ± 5,54% з СВФ, Р < 0,01) і абсолютного (10,28 ± 4,38% і

26.81 ± 5,54%, Р < 0,02 відповідно) пониження амплітуди зубця Т, зміщення інтервалу БТ від ізолінії (20,37 ± 5,81% і 44,68 ± 6,21%, Р < 0,01 відповідно). Середня тривалість Бе і величина систолічного показника (СП) перевищували (Р < 0,05) відповідні тільки у дітей 6 -10 років при СВФ. До моменту виписки хворих із стаціонару синусова тахікардія зберігалась у 12,78 ± 3,15% випадків, синусова брадикардія - в 29,99 ± 4,19%, дихальна аритмія - у 57,28 ± 4,67% хворих. Порушення деполяризації реєструвались тільки у 12,28 ± 4,10% спостерігаємих, які перенесли СВФ, у вигляді сповільнення внутрішньошлуночкової провідності. Зміни кінцевої частини шлуночкового комплексу ліквідувались. Тільки у 28,81 ± 7,21% обстежуваних, які перенесли СВФ, реєструвався пониженний зубець Т. Середня тривалість ве і величина СП перевищували відповідні (Р < 0,01)

незалежно від віку і ступеня важкості.

У всіх хворих з рецидивуючим перебігом псевдотуберкульозу відзначалась синусова брадикардія, у 36,36% спостерігалось сповільнення внутрішньошлуночкової провідності, яке супроводжувалось у 18,18% хворих деформацією комплексу ОЯБ в грудних відведеннях. Порушення реполяризації були виявлені у всіх обстежуваних. Подовження Зе і збільшення СП відмічено у 18,18% обстежуваних. В періоді видужання зберігалась синусова брадикардія. Порушення деполяризації реєструвались у 18,18% обстежуваних, а реполяризації у - 45,45%. Подовження Бе відмічалось частіше: у 72,72% випадків і супроводжувалось збільшенням СП.

Збільшення Бе і СП в поєднанні зі змінами кінцевої частини шлуночкового комплексу можна розцінювати як явища міокардіодистрофії, що на думку М. «.Осколкової (1988) свідчить про порушення обмінних процесів в міокарді. Помірне розширення серцевої тупості, послаблення тонів серця, наявність систолічного шуму в ділянці верхівки функціонального характеру в поєднанні з порушенням процесів реполяризації на думку В.Х.Василенко з співав. (1989) є клінічними проявами міокардіодистрофії.

Вивчення скорочувальноїздатності міокарду виявило, що в гострому періоді хвороби зміни фазової будови систоли у дітей 6-14 років характеризувались збільшенням тривалості ІС і Біті, підвищенням ВФП, зменшенням ВСП, що свідчило про зниження скорочувальної здатності міокарду у вигляді синдрому гіподинамії І ст.

Глибші зміни були виявлені у 16,67 ±4,09% спостерігаємих дітей 6 - 14 років з СВФ і у всіх хворих при рецидиві. Вони характеризувались скороченням тривалості Е, що в поєднанні

з подовженною ІС, зміненою тривалістю віт, збільшенням ВФП, зменшенням ВСП і \/і, свідчило про синдром гіподинамії міокарду II ст. Найменшим зрушенням в гострому періоді піддавалась фазова структура систоли у підлітків. У 40,00 ± 8,95% обстежуваних цієї вікової групи скорочувальна здатність міокарду залишалась в межах норми, у 35,00 ± 8,71% реєструвався синдром гіподинамії І ст., а у 25,00 ± 7,91% визначалось посилення скорочувальної здатності міокарду у вигляді синдрому гипердинамії І ст., який характеризувався скороченням ІС, зменшенням ВФП, збільшенням ВСП і \/і.

' В періоді видужання нормалізації скорочувальної здатності міокарду відмічалась лише у 34,67 ± 4,49% хворих, які перенесли ЛФ захворювання. У 29,33 ± 4,30% дітей 6 -14 років при СВФ і у всіх хворих, які перенесли рецидив, відмічалось подовження ІС і Е, що на думку В.Ф.Кубишкіна (1982) може бути розцінено як ознака гострої гіподинамії (гострого втомлення) міокарду.

Дослідження центральної гемодинаміки виявило, що в гострому періоді ЛФ псевдотуберкульозу приріст ХО забезпечувався тільки за рахунок хронотропного ефекту -збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС) без суттєвого збільшення СО і був найзначнішім у дітей 6-10 років. Посилення продуктивної функції міокарду супроводжувалось пониженням ЗПО. В періоді видужання у дітей 6-10 років і у підлітків відзначався нормотонічний тип гемодинаміки. У 10 - 14-річних відзначалось пониження показників ХО і \Л/ при незмінних СО і ОШВ, що можна розглядати як прояв пониженої скорочувальної здатності міокарду (С.В.Кашинцев, 1989). У хворих з СВФ в гострому періоді захворювання насосна функція міокарду була знижена, на що вказувало зменшення СО, ХО, ОШВ при

незмінному ЗПО. Відсутність збільшення ЗПО при зниженні ХО свідчить про відносне пониження периферичного судинного опору. В періоді видужання у спостерігаємихб -10 і 14 -17 років відмічена нормалізація показників центральної гемодинаміки, а у дітей 10-14 років зберігалась гіпокінетична реакція ССС. Показники СО залишались незмінними в порівнянні з гострим періодом, ХО зменьшувався, що було пов’язано з брадикардією, найбільш вираженою в цій віковій групі. Понижувлись показники ОШВ (Р < 0,002) і \Л/ (Р < 0,001). Значення ЗПО залишались практично незмінними.

При рецидивуючому перебігу захворювання понижувались показники СО (Р < 0,005), ХО (Р < 0,005), \Л/(Р <

0,001). В періоді видужання зберігався гіпокінетичний тип гемодинаміки.

Вивчення периферичної гемодинаміки показало, що в гострому періоді спостерігалось пониження тонусу артеріол і венул, яке супроводжувалось пониженням ПКГ. Поряд з цим відмічалось підвищення тонусу великих, середніх та дрібних артерій. Вазоконстрікція була найвираженішою при ЛФ захворювання у дітей 6-14 років. При СВФ тонус артеріальних судин був незначно підвищенний. Вазоділятація артеріол і венул була вище у хворих 6-14 років при СВФ, що, можливо, пов'язано з більш вираженою інтоксикацією.

В періоді видужання тонус артеріол і венул у хворих, які перенесли ЛФ, нормалізувався, а у хворих, які перенесли СВФ, він залишався пониженим. Відмічалась тенденція до нормалізації ПКГ. Тонус артерій залишався підвищеним.

При рецидивуючому перебігу захворювання судинна реакція характеризувалась вазоконстрікцією артерій і вазоділятацією артеріол і венул. Наслідком цих змін було

зниження ПКГ.

Дослідження церебральної гемодинаміки показало, що спрямованість змін тонуса мозкових і периферичних судин в цілому була однаковою. В гострому періоді при СВФ і рецидиві відзначалась вазоконстрікція артерій, яка поєднювалась з вазоділятацією артеріол і венул. Спастико-атонічний стан супроводжувався пониженням мозкової фракції ХО крові (ІЦК) у дітей 6 -10 років і при рецидиві, підвищенням його у 10 -14-річних.

В періоді видужання тонус церебральних судин відновлювався. У дітей 6-10 років і при рецидиві відмічалось пониження ІЦК і ЗОЦК, що свідчило про недостатність компенсаторної реакції церебральних судин.

Основною функцією апарату кровообігу є підтримання на адекватному рівні АТ і оптимальне кровопостачання тканин організму. В підтриманні АТ важливу роль відіграє СО і ЗПО (М.М.Савицький, 1974; М.К.Осколкова, 1988). На думку М.М.Савицького (1974) і Х.Х.Ярулліна (1983) величина периферичного судинного опору визначається тонусом артеріол. Тому зниження тонуса артеріол і венул, що реєструється реографічними дослідженнями, викликає пониження периферичного опору і, як наслідок, депонування крові на периферії і зменьшення венозного повернення. Внаслідок сповільненого притоку, наростання внутрішньошлуночкового тиску затягується, а вигнання меньшої кількості крові відбувається прискорено, що веде до скорочення фази вигнання (В.Л.Карпман, 1965). Фазовий синдром гіподинамії міокарду в гострому періоді формується внаслідок поєднання міокардіального і функціонального компонентів.

В періоді видужання фазовий синдром гіподинамії

обумовлений посиленням парасимпатичних впливів. Функціональний компонент має місце лише при СВФ і рецидивуючому перебігу захворювання, внаслідок атонії артеріол і венул.

Пониження ЗПО компенсаторно викликає підвищення тонусу артерій (Р.О.Калюжна, 1973), яке реєструється лише при ЛФ захворювання у дітей 6-14 років. При СВФ, яка протікає з найбільш вираженою вазоділятацією артеріол і венул, компенсаторні механізми не включались, тонус артерій підвищувався незначно, що в поєднанні зі зниженням насосної функції міокарду сприяло падінню АТ в гострому періоді. Компенсаторна тахікардія, яка спрямована на збереження адекватного ХО на фоні зменшеного серцевого викиду (Л.І.Осадчий, 1982), в даному випадку не виникла через блокаду синусового вузла токсинами збудника (М.К.Осколкова, 1988).

Пониження показників АТс в періоді видужання пов'язано зі зниженням скорочувальної здатності міокарду, що тягне за собою пониження СО, пониження ХО, внаслідок брадикардії і зниження також пониження венозного притоку. Пониження АТд та АТср пов'язано як з атонією артеріол у хворих, що перенесли СВФ, так і з брадикардією та підвищенням еластичного опору артерій, які спостерігаються при ЛФ (М.М.Савицький, 1974).

Вивчення показників КІГ в гострому періоді виявило однонаправлені зміни. Дія інфекційного агента (стресора) викликала посилення тонусу симпатичного відділу ВНС, що виражалось пониженням показників Мо і дХ, збільшенням АМо

і ІН і свідчило про напругу механізмів адаптації.

При вивченні варіабельності параметрів КІГ на протязі захворювання виявлена висока динамічність їх значень, яка закономірно пов'язана з поетапною клінічною картиною. З

покращенням стану хворого в процесі лікування відбувалась перебудова взаємозв'язку симпатичного і парасимпатичного відділів ВНС по шляху посилення останнього, що відображалось у збільшенні дХ і Мо, зменьшенні АМо і ІН. Нормалізація значень показників КІГ випереджала позитивну динаміку хвороби. В періоді видужання переважання парасимпатичних впливів було найбільш вираженим у дітей 6-14 років. У підлітків відзначалось відновлення вегетативної рівноваги.

Зміни показників КІГ відображали напругу адаптаційно-компенсаторних механізмів, характерних для стресу. Ступінь вираженості цих змін корелювала з ступенем важкості, але не залежала від віку і статі. Це обумовлено тим, що показники КІГ відображають захисно-пристосувальні реакції, які носять неспецифічний характер (Г.Селье, 1960).

Вивчення показників вегетативного гомеостазу показало, що симпатикотонічний тип ВВТ в гострому періоді реєструвався частіше, ніжу здорових обстежуваних(Р< 0,001), а ваготонічний і ейтонічний - рідше (Р < 0,05). В цьому періоді переважав гіперсимпатикотонічний тип BP (Р < 0,001) незалежно від ступеня важкості захворювання, що вказувало на підвищення тонусу симпатичного відділу ВНС.

В періоді видужання збільшувалась частота реєстрації ейтонічного і ваготонічного (Р < 0,002) типів ВВТ в поєднанні з гіперсимпатикотонічним типом BP (Р < 0,001), що свідчить про дистонію обох відділів ВНС.

У гострому періоді найчастіше відзначався недостатній характер ВЗД. Асимпатикотонічний варіант КОП, реєструвався у 31,3% хворих з ЛФ і у 51,5% обстежуваних з СВФ. Клінічно у цих хворих відмічалась ортостатична гіпотензія, яка була пов'язана зі зменьшенням кровообігу внаслідок депонування

крові в нижній половині тулуба і недостатньої вазоконстрикції резистивних судин через знижену активність симпатичного відділу ВИС. При цьому збільшення ЧСС було не в змозі підтримувати необхідний ХО тривалий час.

Рідше в гострому періоді зустрічався симпатикоастенічний варіант КОП, який відмічався у 4,2% хворих з ЛФ і у 10,7% обстежуваних з СВФ. Виражене зниження ATс і АТд відзначалось тільки на 5 - 7 хв. ортостазу і супроводжувалось збільшенням ЧСС. Така реакція пов'язана з виснаженням компенсаторних симпатичних механізмів і виникненням вагальної реакції з збільшенням депонування крові в нижній половині тулуба і зниженням серцевого викиду.

У обстежуваних хворих в гострому періоді також виявлене надмірне ВЗД за рахунок гіперсимпатикотонічного (22,9% при ЛФ і 7,1% при СВФ) і тахікардитичного (12,5% при ЛФ і 10,7% при СВФ) варіантів КОП. Це вказувало в першому випадку на неадекватно високі енергозатрати організму на таку фізіологічну дію, у другому - на надмірну хронотропну реакцію серця на фоні зменшеного викиду, що є для організму нераціональною компенсацією (Ю.А. Храмов, В.Г. Вебер, 1985).

В періоді видужання нормалізація ВЗД відмічалась тільки при ЛФ захворювання.

При рецидивуючому перебігу захворювання переважав асимпатикотонічний тип ВР на фоні ейтонічного або ваготонічного характеру ВВТ. Патологічні варіанти КОП були представлені асимпатикотонічним (70%) і симпатикоастенічним (30%). В періоді видужання нормальний варіант КОП зареєстрований у 40% хворих. У решті зберігався асимпатикотонічний варіант. Це вказує на переважання тонусу парасимпатичного відділу ВНС на фоні функціональної

недостатності симпатичного. Тривала ваготонія у хворих з рецидивуючим перебігом псевдотуберкульозу відображає неадекватну відповідь організму в цілому на дію інфекційного агенту, що погіршує реакції адаптації і може затримувати видужання. Тенденція до нормалізації ВЗД в періоді видужання вказує на зв'язок вегетативних порушень з інтоксикацією.

При вивченні кореляційних зв'язків між ступенем вираженості симптомів інтоксикації, основними параметрами кардіогемодинаміки і інтегральним показником |Н, який характерізує стан ВНС, виявлено, що між величинами ІИ і ступенем інтоксикації у дітей є прямий помірно виражений кореляційний зв'язок (г = 0,42, Р < 0,05). У підлітків між цими величинами зв'язок відсутній. У дітей на зміну більшості показників кардіогемодинаміки вплив здійснювала ВНС, бо кореляційно значимий зв'язок з боку інтоксикації був відсутній. Інша картина спостерігалась у підлітків. На динаміку основних параметрів кардіогемодинаміки здійснював вплив ступінь інтоксикації, а вплив ВНС був незначний.

ВИСНОВКИ

1. Клінічна картина псевдотуберкульозу відзначається вираженим поліморфізмом і характеризується втягненням в патологічний процес всіх органів і систем. Псевдотуберкульоз на півдні України перебігає легше, ніж на Далекому Сході, що підтверджується відсутністю важких форм і рідким розвитком рецидивів.

2. У хворих 6 -14 років порушення кардіогемодинаміки в гострому

періоді псевдотуберкульозу обумовлені інтоксикацією, та вегетативними розладами, в той час як у підлітків вплив ВНС незначний. ,

3. У всіх хворих в гострому періоді захворювання і особливо

. 27

при рецидиві пониження функціональних можливостей системи кровообігу обумовлено погіршенням скорочувальної здатності міокарду і порушенням регуляції тонусу периферичних судин.

4. При псевдотуберкульозі розвивається фазовий синдром гіподинамії міокарду, який носить змішаний характер. Основну роль у його розвитку відіграє міокардіальний компонент в поєднанні з функціональним внаслідок недовантаження об'ємом.

5. Компенсаторна реакція судинного русла найменш виражена у дітей 6-14 років при СВФ захворювання, що супроводжується пониженням AT.

6. У дітей 10-14 років і у всіх хворих з рецидивами в періоді видужання функціональні резерви ССС залишаються пониженими, про що свідчить гіпокінетичний тип гемодинаміки в поєднанні з спастіко-атонічним станом судинного русла.

7. Для оцінки ефективності проводимо)'терапії і прогнозування перебігу захворювання можуть бути використані показники кардіоінтервалограми (Mo, АМо, дХ, ІН), які дозволяють об'єктивно оцінити стан адаптаційних механизмів.

8. При рецидивуючому перебігу захворювання переважає тонус парасимпатичного відділу ВНС із значною недостатністю симпатичного, що затримує період видужання.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. При СВФ псевдотуберкульозу і загрозі рецидиву для етіотропної терапії, при відсутності протипоказань, слід віддавати перевагу доксицикліну.

2. Для покращення адаптаційно-компенсаторних можливостей міокарду, з урахуванням результатів електро- і полікардіографічнихдосліджень, хворим псевдотуберкульозом доцільно призначати препарати, які покращують метаболізм

серцевого м'яза (полівітаміни, оротат калію, пангамат кальцію, рибоксін, токоферолу ацетат).

3. З метою дезінтоксикації і для нормалізації тонуса периферичних судин рекомендовано використання колоїдних плазмозаміщувачів і 10% розчин глюкози внутрішньовенно краплинно.

4. Для нормалізації функції ВНС, з урахуванням результатів КОП, рекомендується використовувати рослинні адаптогени із стимулюючим впливом (екстракт елеутерокока).

5. Для об'єктивної оцінки порушень тонусу ВНС і напруги механізмів адаптації, з метою визначення терапевтичноїтактики, можуть бути використані показники кардіоінтервалограми: мода, амплітуда моди, варіаційний розмах, індекс напруги.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Стан вегетативного гомеостазу у дітей і підлітків при псевдотуберкульозі// Інфекційні хвороби. -1997. -№ 1. -с. 10-11

2. Особливості псевдотуберкульозу на півдні України // Інфекційні хвороби. -1997. -№ 1. -с. 42-43.

3. Використання математичного аналізу серцевого ритму для оцінки стану вегетативної нервної системи у дітей, хворих на псевдотуберкульоз // Педіатрія, акушерство та гінекологія -1996. -№ 4. -с. 79

4. К дифференциальному диагнозу скарлатины и псевдотуберкулеза по данным клинико-инструментальных исследований // Перспективы развития судебной медицины и смежных дисциплин в системе высшего медицинского образования Украины. Сборник трудов. Одесса, 1994. -с. 154155. / разом з А.М.Михайловою/.

5. К вопросу о. клинике псевдотуберкулеза // Там же. с. 186-190.

6. Особенности кардиогемодинамики при псевдотуберкулезе// Там же. с. 190-192.

7.Состояние сердечно-сосудистой системы при псевдотуберкулезе у детей // Вопросы теоретической и клинической медицины. Материалы межвузовской научнопрактической конференции. Кемерово, 1991. -с. 35-36.

8.Сократительная функция миокарда и центральная гемодинамика при псевдотуберкулезе // Материалы 55 итоговой научной конференции мединститута. Тбилиси, 1992. -с. 88-89.

9. Д1ференц1альний д1агноз BipycHoro гепатиту А та псевдотуберкульозу // Материалы 4 съезда инфекционистов Украины. Киев - Винница, 1993.-с. 136.

10.Адаптационно-компенсаторные реакции при псевдотуберкулезе у курсантов Морской Академии //Актуальные проблемы медицины транспорта. Материалы Украинской межведомственной научно-практической конференции. Одесса, 1993. -с.334 (разом з А.М.Михайловою). г И.Клинико-гемодинамические параллели при псевдотуберкулезе у детей // Актуальные вопросы микробиологии, эпидемиологии и иммунологии инфекционных болезней. Материалы научно-практической конференции. Харьков, 1993. -с. 295 (разом з А.М.Михайловою).

АННОТАЦИЯ

Савчук А.И. Комплексное исследование кардиогемодинамики при псевдотуберкулезе у детей и подростков. Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.12 - инфекционные болезни. Киевский научно-исследовательский институт эпидемиологии и инфекционных болезней им.

Л.В. Громашевского. Киев. 1997.

В диссертации отражены результаты обследования 112 больных легкой и среднетяжелой формами псевдотуберкулеза в возрасте от 6 до 17 лет. Установлено, что на юге Украины псевдотуберкулез протекает в более легкой форме, чем на Дальнем Востоке и в Сибири, что подтверждается отсутствием тяжелых форм и редким развитием рецидивов. Нарушения кардиогемодинамики обусловлены интоксикацией и вегетативными расстройствами и заключаются в ухудшении сократительной способности миокарда и изменении регуляции тонуса периферических сосудов. У детей 10-14 лет и у всех больных с рецидивами в периоде выздоровления функциональные резервы сердечно-сосудистой системы остаются сниженными, о чем свидетельствует гипокинетический тип гемодинамики в сочетании со спастико-атоническим состоянием сосудистого русла.

. SUMMARY

Savchuk A.I. The complex investigation of cardiovascular system in the cases of preudotuberculosis in children and teenagers. Manuscript. The dissertation to receive the degree of candidate of medical sciences of speciality 14.01.12. - infectious deseases. The Kiev Scientific and Research Institute for Epidemiology and Infectious Deases after L.V. Gromashevsky. Kiev. 1997.

We have examined 112 patients from 6 till 17 years old. They had mild and middle form of pseudotuberculosis. Pseudotuberculosis is taking on South of Ukraine milder, than on FAR Eastern and Syberia, becauce difficult cases and relapses are absent. Cardiohaemodinamic's breach cause intoxication and vegetative disorders: consist of contracting decrease of miocard and tone alteration of peripheral vascular. The function reserves of

cardiovascular system were decreased in period convalescence in children from 10 till 14 years old and after relapse.

Ключові слова: псевдотуберкульоз, серцево-судинна система, вегетативна нервова система, діти, підлітки.

Підписано до друку 07.04.97. Формат 60x841/16 офсетний друк, Тираж 100, заказ 131