Автореферат и диссертация по медицине (14.01.15) на тему:Клинические особенности и комплексное лечениеневрологических проявлений дегенеративно-дистрофической патологии грудного отдела позвоночника

ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ УДОСКОНАЛЕННЯ ЛІКАРІВ-

На правах рукопису

КОЗЬОЛКІН Олександр Анатолійович

Клінічні особливості і комплексне лікування неврологічних проявів дегенеративно-дистрофічної патології грудного відділу хребта

14.01.15 — нервові хвороби

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеню доктора медичних наук

Робота виконана в Запорізькому інституті удосконалення лікарів.

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор Клименко Антоніна Володимирівна.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Дубенко Євген Григорович

доктор медичних наук, професор Зозуля Іван Савович

доктор медичних наук, професор Оріхова Майя Григорівна

Провідний науковий заклад: Дніпропетровська державна медична академія.

Захист дисертації відбудеться /31996 р. на засіданні спеціалізованої ради Д. 02.05.01 при Харківському інституті удосконалення лікарів за адресою:

310176, Харків, вул. Корчагінців, 58.

Автореферат розісланий «27>> 1996 р

Вчений секретар спеціалізованої ради

канд. мед. наук, доцент І. А. Григорова.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми

Однією з важливих проблем сучасної неврології є вивчення клінічних особливостей, діагностика, лікування та профілактика захворювань периферичної нервової системи (ПНС). В структурі загальної неврологічної захворюваності дорослого населення, захворювання ПНС складають найбільшу питому вагу (48—52%), здебільшого являючись основною причиною тривалої непрацездатності, а іноді і інвалідності хворих (Антоіюв І. П. і співавт., 1989; Веселовсь-кий В. П. і співавт., 1990; Попеляпський Я. Ю., 1993).

При патології периферичного відділу нервової системи одне з ведучих місць займають вертеброгешіі грудні неврологічні синдроми (Маджидов М. М., Дусмуратов М. Д., 1982; Войтаник С. А., Гавата Б. В., 1989), причому у 70— 80% випадків, основним етіопатогенетичпнм чинником є дегенеративно-дистрофічна патологія (ДДП) хребта і кістково-суглобового апарату грудної клітки (Заславськнн Е. С., 1982; Попеляпський Я. ÍO., ¡989; Гопгальський В. В., 1994).

Більшість праць сучасних авторів присвячені вивченню питань иатогенеза, діагностики, клініки і лікування неврологічних проявів ДДП шийного і поперекового відділів хребта (Веселовський В. П., 1980; Клименко А. В., 1988; Иедз-ведь Г. К., 1991; Шмідт І. П., 1991; Me Guirc R. А., 1993; Brunholz С. et all., 1993; Schnur S., Ciar H. Е., 1993 та інші). При цьому зустрічаються лише одиничні дослідження грудних вертеброгенних проявів (Маджидов М. М., Дусмуратов М. Д., 1982; Войтаник С. А., 1986; Гопгальський В. В., 1990; Yeung М. С., Hagen N. А., 1993).

До цього часу недостатньо вивчені клінічні особливості вертеброгенних грудних неврологічних синдромів (ВГНС), їх зв’язки з екстравертебральнимн проявами іншого гене-за, питання диференційного використання різних методів, в тому числі і мануальної терапії (МТ) в лікувальних комплексах.

Прц проведенні лікувальних заходів широко використовуються фармакологічні методи, що в сучасних умовах алер-гізації населення і високих цін на медикаменти, є не завжди виправданими.

До цих пір відсутні загальновизнані схеми етапного і спадкового лікування хворих з ВГНС, які б могли використовуватись лікарями в їх повсякденній практиці.

Всс це здебільшого приводить до діагностичних помилок і до призначення неадекватного, малорезультативного лікування, і як наслідок — до тривалої непрацездатності хворих. Тому проблема має не тільки медичне, але й соціально-економічне значення. '

У зв’язку з цим, досить актуальним є розвиток нового напрямку у вертеброневрології — нефармакологічиого етапного комплексного лікування з використанням МТ та інших різновидів кіиезотерапії, а також створення системи спеціалізованої вертеброневрологічної допомоги.

Мета роботи

Виявити клінічні особливості ВГНС і підвищити ефективність їх лікування шляхом створення патогенетично обгрунтованих лікувальних комплексів з переважним використанням нефармакологічних методів, включаючи МТ, в системі спеціалізованої вертеброневрологічної допомоги.

Задачі дослідження

1. На основі клінічних і клініко-фізіологічних досліджень виявити особливості окремих вертеброгенних грудних неврологічних синдромів при ДДП хребта.

2. Розробити діагностичні критерії для диференціювання ВГНС з торакалгічними синдромами другого генезу.

3. Вивчити ефективність лікувальних комплексів при ВГНС з використанням лікарської терапії і фізіо-бальнео-лі-кування без застосування МТ.

4. Розробити і впровадити в практику лікування хворих

з ВГНС патогенетично обгрунтовану схему етапних комплексних лікувально-реабілітаційних і профілактичних заходів. _

5. Визначити роль і місце мануальної терапії в комплексному лікуванні хворих з вертеброгеннимй грудними неврологічними синдромами, оцінити її вплив на функціональний стан хребта і грудної клітки.

0. Виробити показання і протипоказання для дифсрен-ційного використання прийомів мануальної терапії при різних вгне.

7. Провести порівняльну оцінку результатів комплексного лікування із застосуванням МТ у хворих з різними формами вертеброгешшх грудних неврологічних синдромів.

8. Порівняти ефективність проведеного комплексного лікування з використанням ‘МТ у хворих ВГНС з результативністю аналогічної терапії, але без використання МТ.

9. Визначити економічний ефект комплексних лікувально* реабілітаційних і профілактичних заходів з диференційованим використанням МТ та оцінити ступінь їх надійності.

10. Розширити програму викладання питань лікування вертеброгешшх грудних неврологічних синдромів па курсах підвищення кваліфікації лікарів-невропатологів.

Наукова новизна і теоретична значимість

1. Обгрунтована нова концепція надання спеціалізованої вертеброневрологічної допомоги хворим з ВГНС, враховуючи їх клінічні особливості. Теоретично розроблена і впроваджена в пратику система етапної лікувально-реабілітаційної і профілактичної допомоги, з наголошенням па нефармаколо-гічні методи лікування, включаючи МТ та інші різновиди кінезотерапії. Доведена доцільність більш широкого впровадження розробленої системи, що пройшла апробацію часом і дала значний економічний ефект. До неї входять патогенетично обгрунтовані і диференційні, з урахуванням конкретного синдрома, лікувальногреабілітаційні комплекси.

2. Вперше на великому клінічному матеріалі вивчені прояви окремих вертеброгенних грудних неврологічних синдромів та їх динаміка під впливом комплексного лікування з використанням МТ. Розроблені критерії для проведення диференційної діагностики між вергеброгешпшн і віс-церогеннииц нейром’язовнми синдромами грудної локалізації. Отримані нові дані і з’ясовані існуючі відомості про роль екстравертебральних чинників та їх вплив на патологічний вертебральний процес.

3. Науково обгрунтована необхідність використання відомих раніше і розроблених прийомів МТ в лікуваль-

них комплексах хворих з ВГНС. Відмічена доцільність використання міофасціальних методик МТ, які є більш фізіологічними і менш травматичними. З’ясовані показання і протипоказання для диференційного використання прийомів МТ. з урахуванням даних про мультифакторіальність виникнення ДДІІ та її неврологічних проявів з формуванням функціональних блоків (ФБ) хребтових рухових сегментів (ХРС), с також клінічних особливостей різних форм ВГНС. .

4, Теоретично розроблені і впроваджені в практику ряд нових технічних рішень, що дозволили суттєво підвищити ефективність комплексного лікування хворих з ВГНС (багатофункціональні столи для тракції хребта, столи оригінальної конструкції для проведення прийомів МТ, терморелак-саціііна установка, апарат для проведення вакуум-масажа та інші). Обгрунтоване послідовне і спадкове використання лікувальних методів в різні періоди захворювання па етапах комплексної терапії.

5. Розроблені і впроваджені комплекси профілактичних заходів з акцентом па диференційоване використання прийомів активної кіиезотерапі'і (ауто-мобілізації та ауто-постізо-метричної релаксації), з урахуванням конкретних клінічних проявів ВГНС, а також специфіки трудової діяльності та індивідуального рухового стереотипу пацієнта, що дозволило суттєво скоротити частоту рецидивів захворювання.

Практична цінність роботи

Комплекс клінічних досягнень з використанням розроблених днферепційно-діагностичних критеріїв сприяє ранній і правильній діагностиці неврологічних проявів ДДП грудного відділу хребта і призначенню адекватної терапії. Він може також використовуватись при рішенні питань лікарсько-трудової експертизи.

Створені лікувально-реабілітаційні і профілактичні комплекси, з переважним використанням нефармакологічних методів лікування, дозволяють суттєво скоротити строки лікування хворих з ВГНС, зменшити витрати на медикаменти, покращити показники поновлення працездатності, знизити частоту рецидивів захворювання, чим забезпечується значний економічний ефект.

Запропонована і впроваджена в практику схема^ етапного комплексного лікування хворих з ВГНС в системі спеціалізованих вертеброиеврологічних підрозділів (відділень, клінік, профілакторіїв, санаторіїв, кабінетів поліклінік і здрав-пунктів підприємств) з обгрунтуванням їх структурно-організаційної будови, штатного розкладу, оснащення і медичної документації.

Розроблені нові модифікації прийомів МТ і постізометрп-чної релаксації м’язів (ПІРМ) для лікування болевих синдромів в ділянці грудної клітки, які можуть широко використовуватись в лікувальній практиці.

Складена програма тематичного цикла удосконалення лікарів-невропатологів з актуальних питань вертеброневро-логії і мануальної медицини.

Декларація конкретного особистого внеску дисертанта у розробку наукових результатів

Автором самостійно визначені мета та завдання даного дослідження, проаналізована наукова література з вивченої проблеми. Автор самостійно проводив клініко-інструменталь-не обстеження хворих, розшифровку даних функціональних досліджень та їх первинну обробку, формування груп хворих. Розроблені Г( впроваджені в практику високоефективні, патогенетично обгрунтовані, лікувальні комплекси з переважним використанням нефармакологічиих методів, включаючи мануальну терапію. Розроблені нові і модифіковані відомі прийоми МТ. Науково обгрунтована нова концепція надання етапної спеціалізованої вертеброиеврологічної допомоги хворим з ВГНС. Особисто дисертантом проведено статистичний аналіз результатів дослідження, написані всі розділи дисертації, сформульовані висновки та запропоновані практичні рекомендації. ■'

Реалізація роботи в практиці

Результати дисертації використовуються в роботі неврологічних відділень м. Запоріжжя і Запорізької області, міст: Херсона, Кривого Рогу, Дніпропетровська, Вологди, Самари, Гродно та ін. Крім того, матеріали дисертації включені в програму викладання у Запорізькому інституті удосконалення лікарів і Запорізькому медичному університеті.

За матеріалами дисертації опубліковано ЗО робіт, видана монографія і чотири методичних посібника, зареєстровано два нововведення і 15 раціоналізаторських пропозицій.

Основні положення дисертації, що виносяться на захист

1. Клінічні особливості різних форм вертеброгеиннх грудних неврологічних синдромів і принципи їх диференціювання з скстравертебральшши синдромами другого генеза.

2. Доцільність організації системи спеціалізованої вер-теброневрологічної допомоги (структура, штати, оснащення).

3. Висока клінічна та економічна ефективність патогенетично обгрунтованих лікувально-реабілітаційних і профілактичних заходів з використанням МТ у хворих з ВГНС та їх перевага над традиційним (лікарським і фізіотерапевтичним) лікуванням.

4. Медичне і соціально-економічне значення розробленої схеми етапної допомоги хворим з ВГНС.

5. Роль МТ та інших різновидів кінезотеранії у лікувально-реабілітаційних і профілактичних заходах на етапах комплексного лікування.

6. Значення з’ясованих показань і протипоказань для використаний МТ на грудному відділі хребта і грудної клітки.

7. Перевага ефективності комплексного лікування з ви-

користанням МТ у хворих з рефлекторними ВГНС над результатами лікування хворих з грудними корінцевими синдромами. __

8. Специфіка комплексних лікувально-реабілітаційних і профілактичних заходів у хворих з вегетативно-вісцеральними проявами ВГНС.

Апробація роботи

Дисертація виконана v відповідності до плану науково-дослідної роботи ЗІУЛ МОЗ України «Комплексні лікувально-реабілітаційні заходи з використанням мануальної терапії у хворих з неврологічними проявами грудного остеохондрозу» (держ. реєстр. № 01.9.10 047838),

Основні положення дисертації обговорені на засіданні товариств неврологів і психіатрів, фізіотерапевтів, курортологів м. Запоріжжя і Запорізької області (1990—1995 p.p.),

вченій Раді ЗІУЛ (1994—1995), наукових конференціях ЗІУЛ (1990—1995), науково-практичних конференціях раціоналізаторів і винахідників медичних закладів м. Запоріжжя і Запорізької області (1989—1993); науково-практичних конференціях невропатологів областей: Самарської

(1991), Вологодської (1991), Дніпропетровської (1992), Гродненської (192), Кримської (1993), Херсонської (1995), а також на VIII з’їзді невропатологів, психіатрів і наркологів УРСР (Харків, 1990). на І Українському з’їзді рефлексотерапевтов і мануальних терапевтів (Львів, 1992), на І Міжнародному конгресі «Традиційна медицина і харчування» (Москва, 1994), симпозіумі «Проблема болю в ортопедії і травматології» (Харків. 1994) та ін.

Дисертація апробована па міжкафедральному засіданні кафедри нервових хвороб і кафедри травматології та ортопедії Запорізького інституту удосконалення лікарів (1995).

Публікації. За метеріаламн дисертації видана монографія «Традиционные методы лечения больных остеохондрозом позвоночника», в медичних журналах í збірниках опубліковано ЗО наукових робіт, видано чотири методичних посібника.

Структура та обсяг роботи

Дисертація складається із введення, п’яти розділів, заключения, висновків, практичних рекомендацій, покажчика літературних джерел (295 російсько- та українеькомовних і 195 зарубіжних). Робота викладена па 280 сторінках (без покажчика літературних джерел), містить 32 таблиці і 47 малюнків.

ЗМІСТ РОБОТИ

Клінічна характеристика і методи дослідження

Нами проведено дослідження і комплексне лікування з використанням МТ 500 хворих з ВГНС. Всі вони лікувалися у спеціалізованому вертеброневрологічному відділенні Запорізької обласної клінічної лікарні, в якому з момента його організації пролікувалось більш ніж 15 тисяч хворих з різними вертеброгенними захворюванням».

Аналіз клінічних форм і клінічних проявів ВГНС проводився нами у відповідності з класифікацією захворювань ПНС (Антонов І. П., .1984). .

Серед обстежених нами хворих було 475 чоловік (95-0%) з рефлекторніїмн синдромами і 25 (5,0%) з корінцевими. Хворі з корінцево-судинними синдромами грудної локалізації нам не зустрічалися. В свою чергу, в залежності від характера клінічних проявів рефлекторні синдроми розподілялись на: торакалгії з м’язово-тонічними проявами — 150

чоловік (30,0%); торакалгії з нейродистрофічнимн проявами — 186 чоловік (37,2%), торакалгії з вегетативно-вісцеральними проявами — 139 чоловік (27,8%).

По клінічним синдромам хворі з рефлекторними проявами розподілялися таким чином: дорзалгічшш синдром — 218 чоловік (45,9%), синдром передньої грудної стінки — 155 чоловік (32,6%), лопатково-реберний синдром — 102 чоловіка (21,5%). Слід відмітити, що подібний розподіл хворих по групах, в якійсь мірі є умовним, оскільки у 118 хворих спостерігалося сполучення декількох синдромів. В цих випадках, при розподіленні ми користувалися критерієм превалювання клінічних ознак.

По локалізації ВГТІС, частіше спостерігалися лівобічні синдроми — у 292 чоловік (58,4%), рідше — двобічні — у 122 чоловік (24,4%) і тільки у 85 пацієнтів (17,2%) спостерігалася правобічна локалізація процесу.

Всі хворі знаходилися на стаціонарному етапі загострення ирн хронічному рецидивуючому перебігу.

Основною скаргою спостерігаємих нами хворих були болі, які мали різний характер. У більшості хворих (62,0%)

— тупі і ниючі, рідше розпираючі і давлячі (26,6%).У 9,8% випадків — пекучі і тільки в 1,6% — стріляючі.

Вираженість болевого синдрома визначали по 4 ступеням (Антонов І. П. з співавт., 1982).

Виражений болевий синдром відмічався у 345 хворих (69,0%), помірно виражений — у 121 (24,2,%) і слабко виражений — у 34 пацієнтів (6,8%).

Слід відмітити, що до прибуття в спеціалізоване відділення у 162 хворих (32,4%), в дебюті загострення відмічався різко виражений болевнй синдром і їм проводилось лікування в звичайному неврологічному відділенні (І етап).

Локалізація болевих відчувань, в значній мірі, залежала від конкретного синдрома. Так, при дорзалгічному синдромі

біль локалізувався у міжлопатковш ділянці і нижній половині грудної клітки і підсилювався при поворотах і нахилах гулуба. У 49 хворих (22,5%) біль іррадіював в бокові ВІДДІЛИ Грудної) клітки і передню черевну стінку.

Синдром передньої грудної стінки характеризувався бо-левиміі проявами на поверхні грудної клітки, у зоні між ларастернальною і передньою аксплярпою лініями. Підсилення болю часто провокувалося рухами рукн на боці клінічних проявів. При цьому у 48 хворих (32,2%) болі іррадіювали в плечовий суглоб (передня поверхня) і по внутрішній поверхні рукн.

При лопатково-реберному синдромі болі локалізувалися в ділянці лопатки і надпліччя і у 65 хворих (65,6%) іррадіювали по задній поверхні плечового суглоба і передньо-зовнішньої поверхні плеча. Болі підсилювались при заведенні руки, з хворого боку, за поперек, що у 24 хворих (23,5%) супроводжувалось феноменом «лопаткового хрусту».

Слід відмітити, що з 500 спостережених нами хворих з ВГНС, 198 чоловік (39,6%) скаржились на болі, відчуття скутості і «дискомфорта» по всьому хребту, у 129 (25,8%) ці відчуття локалізувалися у шийному і грудному відділах, а у ¡00 хворих (20,0%) в грудному і поперековому. Болі тільки у грудному відділі були лише у 73 чоловік (14,6%). Ці прояви суттєво доповнювали загальну клінічну картину захворювання і срідчили про тісний зв’язок ВГНС з неврологічними проявами на інших рівнях.

Аналізуючи участь тих чи інших м'язових груп у формуванні клінічної картини конкретних рефлекторних ВГНС ми відмітили, що частіше в патологічний процес залучалися декілька м’язів. Так, при дорзалгічному синдромі у 156 хворих (71,6%) спостерігалося комбіноване ураження великого і малого ромбовидних м’язів, середньої і нижньої порції трапецієвидного м’яза, а також довгі розгиначі і най-ширший м’яз спини на рівні середніх і нижніх відділів грудної клітки. У 62 пацієнтів (28,4%) визначалося ураження тільки двох м’язів (ромбовидного і нанширшого м’яза спини). Ізольованого ураження одного м’яза при ДС не відмічалося.

Синдром передньої грудної стінки характеризувався

сполученим ураженням різних порцій великого грудного

м’яза — у 145 хворих (93,5%), а у 10 пацієнтів (6,г)/о) І малого грудного.

При лопатково-реберному синдромі у 96 хворих (91,1%) в патологічний процес були залучені м’яз- піднімаюччГі лопатку, надостьовий і лідостьовий м’яз. Ураження тільки м’яза, піднімаючого лопатку спостерігалося лише у о хворих (5,9%).

У більшості хворих з ВГНС спостерігалося підвищення м’язового тонуса в зонах ураження, яке виявлялося при мануально-м’язовому тестуванні (ММТ). Серед рефлекторних ВГНС найбільші величини гіпертонуса виявились у хворих з м’язово-тонічними проявами — 2,2±0,5, ніж при нейроди-строфічних 1,7±0,6 (р<0,05) і вегетативно-вісцеральних —

1,«±0,6 (р<0,05). М’язові атрофії у хворих з рефлекторними ВГНС не визначалися.

При корінцевих синдромах цей показник дорівнювався —- 1,6±0,4 (р<0,05). У деяких хворих з тривалим анамнезом захворювання визначалася помірна гіпотрофія м’язів у відповідному міотомі.

При якісній характеристиці алгічних м’язових проявів, що виявляються за допомогою пальпації зацікавлених м’язів визначалися деякі відмінності. Так, при м’язово-тонічних проявах хворобливість була розлитою, дифузною, без чітких меж і визначалась у межах зацікавлених м’язових регіонів. Нейродистрофічні форми характеризувалися лекальною, чітко окресленою, іноді точечною хворобливістю у місцях зосередження нейродистрофічних осередків.

При вегетативно-вісцеральних проявах м’язова хворобливість була не локалізованою і в багатьох випадках не співпадала з ураженими вертебральними сегментарними зонами, що можливо, було обумовлено патологічною імпульса-цією із уражених внутрішніх органів. Тому, місцезнаходження алгічних м’язових проявів, в більшості, залежало від конкретного вертеброі-вісцерального синдрома.

Корінцеві синдроми характеризувалися пальпагорною хворобливістю м’язів відповідного міотома, частіше двобічної.

Кількісна оцінка м’язової хворобливості уражених зон проводилась за допомогою коефіцієнта вібраційної віддачі,

який виявився достовірно вище пріЕ корінцевих синдромах •— 7.9 ± 1,8 і иейродистрофічних — 7,8±1,2, ніж при м’язово-тонічних формах — 4,5±1,1 (р<0,05) і вегетативно-вісцеральних — 5,4±1,3 (р<0,05).

Важливою клінічною ознакою ВГІІС було порушення вертебродииаміки. в основі якої в 100% випадків лежало функціональне блокування ХРС і блокування додаткових зчленувань (67,0%). Частіше спостерігалося блокування ключової зони — шийно-грудного переходу у 375 хворих (75,0%), декілька рідше блокувалися середньогрудні сегменти (ТіїПІ— ТЬУІІ) — у 260 пацієнтів (52,0%), нижньогрудні ХРС і верх-ньопоперекові (ТіїVIII—1_П) — у 120 хворих (24.0%). Слід відмітити, що у 236 пацієнтів (47,2%) визначалося сполучене блокування сегментів на різних рівнях. Рухомість грудного відділу хребта і вираженість грудного кіфоза визначалися за допомогою курвіметроугломера. Ступінь порушення вертебродииаміки відображувалася в коефіцієнтах згинання, розгинання і бокового нахилу хребта. До лікування К.ЗХ склав 1,9±0,4; КРХ — 3,2±0,5; КБН наліво — 2,2 ±0,4 і ІСБН направо — 2,1±0,3. Середня величина вираженості грудного кіфоза склала 19,6±2,5 мм, що декілька вище нормальних показників. Найбільше кіфозування визначалося у хворих з ЛРС — 21,3*2,1 мм. декілька нижче при ДС — І3,7±1,5 мм.

Досить характерними для хворих з ВГНС були різноманітні порушення конфігурації хребта, які визначалися у 379 хворих (75,8%), із них у 218 пацієнтів (45,6%) спостерігався гіперкіфоз, у 23 (4,6%) —. сплощений кіфоз.

Сколіотична деформація грудного відділу хребта виявилась у 47 хворих (9,4%). У ряді випадків (2,6%) вона була обумовлена порушеннями постави і розглядалася нами як форма ідеопатичного юнацького сколіоза, що підтверджували дані анамнеза. У 36 хворих (7,2%) вона розвивалася за рахунок дисбаланса м’язів і порушення рухового стереотипу.

У 78 пацієнтів (15,6%) порушення конфігурації грудного відділу хребта сполучалися з потовщеним поперековим лордозом. У ряді випадків зміни конфігурації хребта у хворих з ВГНС викликали пізні і вікарні міоадаптнвні прояви.

Вегетативні порушення в уражених зонах, у вигляді зміні! кольору шкірних покровів, пілореакцій, термоасимегрії визначалися у 210 хворих (42,0%) - В основному це були особи, що страждають торакалгією з вегетативно-вісцеральними проявами і корінцевими синдромами.

Розлади чутливості спостерігалися у 152 хворих (31,0%), із них локально в зоні болю—у 79 пацієнтів (52.0%), проекційно, в зоні відображеного болю — у 48 (31,6%) і в ураженому дерматомі у 25 хворих (16,4%). Частіше це були гіпестезія і гіпернатія (26,0%), рідше гіпалгезія. (5,0%).

Зниження болевого відчуття в основному було характерно для хворих з КС і визначалось у відповідному дерматомі. Інші різновиди розладу чутливості мали слабко виражений, склеротомний характер і частіше зустрічалися у хворих з вегетативно-вісцеральними і нейродистрофічшіми проявами.

Порушення в рефлекторній сфері визначалися у хворих з неврологічними проявами ДДП шийно-грудної локалізації — 56 чоловік (11,2%) і виявлялися в зниженні рефлексів з верхніх кінцівок на стороні патології. У 5 хворих з корінцевими синдромами визначалось випадіння рефлексів.

При рептгеноспонділографічному дослідженні у всіх хворих визначались дегенеративно-дистрофічні зміни,хребта у вигляді остеохондрозу. У 143 хворих (28,6%) остеохондроз сполучався з деформуючим спонділозом, а в 89,4% випадків визначався деформуючий спонділоартроз. Частіше відмічалися зміни в декільках ХРС.

Ці ж явища спостерігалися і при дослідженні методами комп'ютерної томографії та ЯМР-томографії. Крім того, за допомогою цих високоточних методів у частини хворих визначалися грижові вип’ячувашія міжхребцевих дисків, ' які послужили причиною диско-радикулярного конфлікта і формування корінцевого синдрома.

З метою об’єктивізації клінічних ознак ВГНС, виявлення іх особливостей і спостереження динаміки процеса під впливом лікування, нами проводились електрофізіологічні дослідження, хворих.

Оцінка стану нервово-м’язової системи здійснювалась за допомогою глобальної і стимуляційної електроміографії (ЕМГ).

Глобальна ЕМГ була проведена до лікування у 120 хворих з різними формами ВГНС. У всіх хворих в^ стані довільного м’язового розслаблення досліджуєм»* м’язів (тра-пеціевидного, підостьового, великого грудного і горизонтальна порція найширшого м'яза спіши) реєструвалася па ЕМГ ізолінія, випадків потенціалів фасцикуляцій не відмічалося.

При активному скороченні досліджуємих м’язів і найближчої анергії визначався І тип електроміограм. У 86 хворих (71,7%) відмічалося зниження амплітуди біопотенціалів активних м’язових скорочень, іцо розглядалося памп як прояв болевого синдрома. У хворих з рефлекторними ВГНС спостерігалася незначна асиметрія амплітуди біопотенціалів від 4,6+1,5% до 11,7*1,9%, а при корінцевих синдромах вона була більш вираженою і досягала 20,3+1,6%.

При проведенні стимуляційної ЕНМГ у 40 хворих з ВГНС було відмічено зниження амплітуди М-відповідей (м'язів тенару і гіпотепару) більш виражене у пацієнтів з корінцевими синдромами — 9,83±0,42 мВ і 9,75*0,42 мВ, ніж при рефлекторних. Ці показники виявились достовірно нижче ніж у здорових осіб — 13,62±0,55 мВ і 14,25*0,36 мВ (р <0,001). Це ж спостерігалося і при дослідженні швидкості проведення імпульса (ШПІ) по серединному і ліктьовому нервам. Більш окреслені зміни визначалися у хворих з корінцевими синдромами. Так, ШПІ по серединному нерву на «хворій» стороні дорівшовалась 50.3*7,8 м/с, а по ліктьовому — 49,3±7,2 м/с. При рефлекторних синдромах ШПІ дорівшовалась відповідно — 59,4±8,1 м/с і 59,8±7,6 м/с. Ці показники ШПІ виявились також достовірно нижче, ніж у здорових осіб — 62-7*5,5 м/с і 63,5±5,7 м/с (р<0,05).

Таким чином, дані, отримані при глобальній ЕМГ і стимуляційній ЕНМГ, свідчили про наявність порушень у нервово-м’язовому апараті у хворих з ВГНС, більш грубих при корінцевих і нейродистрофічиих синдромах, ніж при інших формах захворювання, що свідчило про ступінь вираженос-ті клінічних проявів.

При електроенцефалографічному дослідженні (ЕЕГ), проведеного у 150 хворих внаслідок візуального якісного і кількісного аналізу основних параметрів ЕЕГ в жодного хворого не було виявлено осередкових деструктивних змін. Визначаєм! зміни мали функціональний характер і торкалися

різних рівнів головного мозку. Частіше спостерігалися дифузні зміни електрогенеза характерні для дисфункції серединних структур головного мозку, у вигляді десинхронізації, помірної дифузної днзритмії і гіперсинхронізації. Вони визначалися у 85 хворих (56,7%) з різними ВГНС, незалежно від їх форми.

У; хворих з вертеброневрологічшши проявами ДДП шийно-грудної локалізації вивчався стан церебральної гемоди-паміки у вертебро-базилярному басейні за допомогою реоснцеф’алографії (РЕГ). Дослідження проведено до лікування у 100 хворих. При візуальній якісній оцінки РЕГ враховувались; форма кривої, вираженість додаткових хвиль на катакротичній частині, наявність венозної хвилі. У більшості хворих відмічались різноманітні зміни форми кривої: «зплоїцсння» та округлення вершини, «двогорба» кривй, аркоподібна вершина і т. п. При класифікації цих патологічних ознак у 72 хворих (72,0%) був виявлений гіпертонічний тип кривої, у 12 (12,0%) — гіпотонічний тіш і тільки у 16 пацієнтів (16,0%) відмічався нормальний тип РЕГ. Цифровий аналіз включав у себе: визначення амплітуди хвилі, часу анакроти, модуля пружності і коефіцієнта асиметрії (КА). Отримані дані РЕГ свідчили про те, що у хворйх до лікування спостерігалися певні цереброваскулярні порушення у вигляді дефіциту та асиметрії кровонаповнення, підвищення або зниження судинного тонуса, при цьому К/> складав 26,8±2,73%, що було достовірно вище ніж у здорових осіб — 15,6±2,2% (р<0,05).

Для оцінки стану периферичної гемодинаміки було проведено реовазографічне (РВГ) дослідження судин верхніх кінцівок у 80 хворих з неврологічними проявами ДДП шийно-грудної локалізації. При якісному і кількісному аналізі реовазограм було виявлено у 52 хворих (65,0%) підвищення судинного тонусу, у 18 (22,5%) — зниження тонусу периферичних судин. У 60 хвооих (75,0%) спостерігався дефіцит кровонаповнення. Коефіцієнт асиметрії дорівнювався 25.7 ±1,9% і виявився вище між у здорових осіб — 15,7±2,1% (Р <0,05). '

Таким чином, дані РВГ, які були отримані до лікування, свідчили про існуючі порушення периферичної гемодинаміки у хворих з неврологічними проявами ДДП хребта шийно-грудної локалізації.

Для оцінки стану сегментарних вегетативних апаратів було проведено електродерматотермометрнчне дослідження у 215 хворих з ВГНС. У 78,9% випадках була виявлена асиметрія, порушення проксимально-дистальних співвідношень

— у 12,7% і змішана форма у 18,3%. Слід відмітити, що виявлені порушення визначалися переважно у хворих з вегетативно-вісцеральними проявами і корінцевими синдромами (76,9%).

Отже, проведений нами комплекс клінічних та електрофізіологічних досліджень дозволив об’єктивізувати клінічні ознаки різних ВГНС і виявити ряд їх особливостей. Відмітимо основні з них:

1. В більшості випадків ВГНС страждають особи найбільш працездатного віку (26—55 років) — 76,2%, працюючі в умовах тривалого перебування в одноманітних позах і виконуючі стереотипні рухи (74,2%);

2. Перебіг захворювання хронічний рецидивуючий — 472 чоловіка (95,0%), з частими рецидивами (двічі на рік) — 85,0%;

3. ВГНС в більшості випадків — це рефлекторні прояви (95,0%), і тільки 5% — корінцеві.

4. При ВГНС спостерігається сполучення з неврологічними проявами ДДП хребта на інших рівнях (85,4%).

5. Формування клінічної картини конкретних ВГНС (ДС, СПГС, ЛРС, І<С) в більшості випадків обумовлено комбінованим ураженням м'язів зацікавленого регіона (83,5%).

6. У хворих з ВГНС вертебральні прояви в 27,8% випадків сполучаються з вісцеральними.

7. При ВГНС у 100% випадках визначається функціональне блокування зацікавлених ПДС і в 67,0% — блокування додаткових зчленувань (реберно-грудинних, реберно-хребтових) .

8. У 75,8% хворих з ВГНС визначаються порушення конфігурації хребта (гіперкіфоз, потовщений кіфоз, сколіоз та ін.), які в ряді випадків сприяють формуванню міо-адаптивних синдромів.

9. У всіх хворих з ВГНС при рентгеносподілографічно-му дослідженні визначаються ознаки ДДП хр.ебта (остео-

хондроз, деформуючий спонділоз, деформуючий спонділо-артроз).

10. Для хворих з ВГНС характерні такі порушення: в 36,7% випадків дифузні, функціональні зміни електрогене-за головного мозку (ЕЕГ), порушення в нервово-м’язковому апараті у 71,7% (ЕМГ та ЕНМГ), церебро-васкулярні зміни у вертебро-базилярному басейні в 84,0%випадків' (РЕГ), порушення периферичної гемодинаміки у 87,5% (РВГ) і порушення сегментарних вегетативних апаратів у 78,9% хворих.

Крім того, нами були виявлені клінічні особливості різних форм ВГНС. Так, для хворих торакалгіями з м’язо-тонічними проявами характерними були слідуючі ознаки: хворіли в основному особи молодого віку, НІЛІ при інших формах (до 40 років — 63,3%); відносно незначна тривалість захворювання (до 5' років — 70,7%); страждають переважно особи, що займаються розумовою і легкою фізичною працею (74,7%). в умовах тривалого перебування в одноманітних позах (68,7%), болі переважно тупого і стискуючого характеру, які часто супроводжуються відчуттям «стягнення» уражених м’язів; при пальиації м’язів зацікавленого регіопа визначається розлита дифузна хворобливість без чітких меж; ступінь виражепості гіпертопуса була достовірно вище (р<0,05), ніж при інших формах і склала 2,2±0,5; коефіцієнт вібраційної віддачі (І<ВВ) виявився достовірно нижче (р<0,05), ніж при нейродистро-фічішх проявах і дорівнговався 4,5*1,].

У хворих з нейродистрофічшши проявами ВГНС були виявлені такі клінічні особливості: страждають особи більш похилого віку (старші 46 років — 69,4%), ніж при м’язово-тонічних формах; більш тривалий анамнез 'захворювання (79,6%); специфіка праці обумовлена тривалими статичними навантаженнями (64,0%); у всіх хворих при мануально-м’язовому тестуванні виявились осередки нейроостео-і нейроміофіброза; пальпаторна хворобливість була локалізованою з чіткими межами і визначалась в місцях фіксації м’язово-сухожилкових утворень до кісткових структур, а також в товщі найбільш ураженого м’язу; середня величина м’язового гіпертонуса достовірно нижче (р<0,05), ніж При м’язово-тонічних проявах і склала 1,7±0,6; болі мали більш виражений характер; ніж при інших рефлекторних

ВГНС, що підтверджувалось величиною КВВ — 7,8* 1,2; частіше ніж при інших формах визначається функціональне блокування додаткових зчленувань (реберпо-грудишгих і реберно-хребцевих) — 91,9%.

У хворих з вегетативно-вісцеральними проявами своєрідність клінічних проявів була обумовлена наявністю вісцеральної патології і в значній мірі залежала від конкретного вертебро-вісцерального сипдрома. Спільними для них були слідуючі ознаки: страждають в основному особи середнього і похилого віку (83,5%), що займаються розумовою і легкою фізичною працею (74,8%), в умовах тривалого перебігу в одноманітних позах і виконання стереотипних рухів (71.2%); характерні тривалі болі з вегетативним забарвленням, які локалізуються у різних частинах грудної клітки, а також в ділянці ураженого внутрішнього органа; для всіх хворих (100,0%), характерні вегетативні порушення (зміна кольору шкірних покровів, охолодження, порушення пілореакцій, термоасиметрія), більш виражені ніж при Інших формах захворювання; сполучення вертебральної патології з органічною вісцеральною у 66,9% випадків (комбі новані вертебро-вісцеральні синдроми) і вісцералгічні прояви у 33,1% хворих (вертеброгенні торако-вісцералгії); функціональне блокування ХРС, сегментарно пов’язаного з ураженим внутрішнім органом; вираженість нейром’язових і вегетативних проявів в більшості залежить від стану патологічно змінених вісцеральних органів; клінічна картина конкретного синдрома (вергебро-кардіальний, вертебро-гаст-роентеральний, вертебро-бронхопульмональпнй) складаються із вертебральних і вісцеральних проявів, які досить своєрідні; ступінь вираженості гіпертонуса нижче ніж при м’язово-тонічних проявах і складає 1,8±0,6 (р<0,05); КВВ в середньому дорівиювався 5,4±і,3, що достовірно нижче (р<0,05), чим при корінцевих і нейродистрофічних синдромах. ,

Корінцеві синдроми мають такі відмінності: страждають особи похилого віку (84,0%) з тривалим анамнезом захворювання і грубими дегенеративно-дистрофічними змінами грудних ХРС; болі частіше двобічної локалізації (88,0%). за характером виражені, пекучі, стріляючі (96,0%) у зоні ураженого корінця; у всіх хворих визначаються вегетативно-трофічні порушення і розлади чутливості (частіше гіпал-

гезія) у відповідному дерматомі І иейроміофасціальні прояви у відповідному міотомі; середня ступінь вираженості гі-пертонуса склала 1,6*0,5, що нижче ніж при м’язово-топічних проявах (р<0,05); середній показник КВВ виявився вище ніж при інших формах і дорівшовався 7,9±1,8; у хворих з корінцевими синдромами у 56% випадків вертебро-иеврологічні прояви сполучалися з вісцеральними.

Для проведення порівняльної оцінки комплексного лікування з диференційним використанням МТ та інших різновидів кінезотерапії, мами була створена група співставлений, що складалась із 200 чоловік, страждаючих ВГНС, яким проводилась аналогічна комплексна терапія- але без використання МТ. За основними клінічними ознаками ця група хворих не відрізнялася від основної групи. Так, хворих з кейродистрофічними проявами було 72 і (36,0%), м’язово-тонічними — 63 (31,5%), з вегетативно-вісцеральними —■ 56 (28,0%) і в 9 хворих (4,5%) визначалися корінцеві синдроми.

Слід відмітити, шо із 700 хворих з різними ВГНС, що пооходилн лікування в спеціалізованому вертеброневроло-гічиому відділенні ЗОКД, 652 чоловіка (93,1 %) раніше досить довго і безуспішно лікувалися в медичних закладах з використанням великої кількості медикаментозних засобів.

Лікувальні комплекси при різних вертеброгенних грудних неврологічних синдромах

При аналізі ефективності стаціонарного лікування хворих з ВГНС у неврологічних відділеннях міста та області, з переважним використанням медикаментозних засобів і фізіо-бальпеолікуваиня було виявлено, що із значним покращенням (повним оновленням працездатності) і покращенням (з обмеженою працездатністю) виписувалося всього 47,8% хворих. При цьому середні строки перебування хворого на ліжиі складали 225±1,9 дня. Спостерігалися часті рецидиви захворювання.

Все це вимагало перегляду стратегії і тактики лікування хворих з ВГНС і розробки нового наукового напрямку у вергеброневрології—комплексного нефармакодогічного лікування. -

Відповідно сучасним уявленням про етіологію і патогенез ЯГНС при ДДП хребта, а також враховуючи виявлені кліпіч-пі особливості, ми створили лікувально-реабілітаційні і профілактичні компекси, які базувалися на таких принципах:

— патогенетична обгрунтованість;

— комплексність лікувальних заходів;

— етаїшість лікуванпя;

— спадковість і послідовність; _ _ _

— переважпе використання нефармакологічнпх засобів лікування; _

— індивідуальність призначаєиих лікувальних комплексів.

Для впровадження в практику розроблених лікувальних заходів нами була створепа система спеціалізованої вертебро-невоологїчпої допомоги, яка передбачає лікуваппя хворих з ВГНС у три етапа в залежності від внражепості болевого сіш-дрома і ступені порушення вертебродпнаміки.

Досвід диференційованого лікування хворих з вертебропев-рологічтшмп захворювашіямн дозволив нам створити організаційну схему етапів лікуванпя.

Так, хворі з дуже вираженим болевпи сипдромом (IV ступінь) і з обмеженням рухів повинні, на нашу думку, госпіталізуватися в загальне неврологічне або терапевтичне відділення міських, районних і сільських лікарень (перший етап).

Прп впряженому і помірно вираженому болевому синдромі (II—III ступінь) і помірно вираженому обмежепні рухової актнвпості лікуваппя доцільно проводити в спеціалізованому вертеброневрологічному відділенні або у спеціалізованих палатах загального неврологічного відділення (другий етап).

^ При помірному і слабовираженому болевому синдромі (І і 11^ ступінь) з незначними обмеженнями рухливості хребта необхідно проводити .лікування в реабілітаційних відділеннях (стаціонар або поліклініка), спеціалізовані^ санаторіях і профілакторіях (третій етап). '

На першому етапі лікування хворим надається повний фізичний і психічний спокій і для боротьби з болем проводиться внутрішньовенне струмкове і крапельне введення лікарських препаратів (аналгетиків, дегідратацшннх препаратів, спазлалітпків, транквілізаторів та ін.) на протязі декількох днів.

Особливістю другого етапу лікування було переважне використання нефармакологічішк методів (масаж, тракції, МТ, ГРТ, фізіо-бальнеотерапія та ін.). Одним із головних методів лікування на цьому етапі була мануальна терапія, яка проводилась хворим по чітким показанням і з урахуванням загального стану пацієнтів. Рецептура прийомів МТ підбиралася для кожного хворого індивідуально в залежності від конкретного синдрома, вираженості болю, а також рівня, ступеня і спрямованості функціонального блокування ХРС. Ця рецептура змінювалася в процесі лікування в залежності від динаміки клінічних проявів ВГНС. Схема використання прийомів МТ була слідуюча: щоденно проводились прийоми масажа і мобілізацій і не частіше одного разу на 5—7 днів — маніпуляція (у тих випадках, коли деблокування ХРС не наступало після застосування мобілізацій).

Для з’ясування механізмів лікувальної дії МТ у частини хворих вона використовувалась у вигляді монометода, при цьому проводилося дослідження у динаміці, до і після лікування, електрофізіологічними методами (ЕЕГ, РЕГ, ЕМГт ЕНМГ). ^

Лікувальний ефект МТ, на нашу думку, пов'язаний а деблокуванням ХРС та усуненням м’язового гінертонуса, внаслідок чого зменшується Солевий синдром, покращується гс-модинаміка і нервово-м’язова провідність, зменшуються вегетативні порушення та поновлюється вертебродинаміка. Крім того, МТ позитивно впливає на функції внутрішніх органів.

На третьому етапі лікування також широко використовуються нефармакологічні методи лікування. Особливістю його є широке використання активної кінезотерапії (прийомів ау-то-зюбілізації та ауто-ПІРМ) до повного поновлеппя пацієнтів.

Лікувальні комплекси при різних формах ВГНС проводились з урахуванням їх клінічних особливостей.

Так, у хворих торакалгіями з м’язово-тонічнпми проявами проводились в основному заходи, спрямовані на зниження м’язового тонуса і болю. Для цього використовувалось сполучення різних методів у певній послідовності: терморелаксація м’язів (сауна) — массаж на розслаблення (сегментарний, лінійний та ін.) — МТ (в повному обсязі, враховуючи маніпуляції) — витягнення хребта («сухе» і підводне) — відпочинок 2 години — релаксуючі фізіо-бальнео-процедури — МТ і

ПІРМ, ГРТ — аутомобілізації, ауто-ПІРМ.

Лікування хворих ВГНС з вегстативпо-ш'сцеральшти проявами в значній .мірі залежало від їх різповпда: вертеброгениі їорако-вісцоралгії (болеві синдроми обумовлені тільки вертебральною патологією) і комбіновані торако-вісцералгії (болеві синдроми обумовлені вертебральною та органічною вісцеральною патологією).

Хворіти з вертеброгеншшп торако-вісцералгіямп застосовувалося лікування по слідуючій схемі: релаксуючий масаж (загальний, сегментарний, точечтш) або терморелаксація — МТ (у повному обсязі) — підводні і «сухі» траіщії — відпо-чнпок 2 годшпі — фізіо-бальиеолікувашія — рсфлексотсрапія (ГРТ, припікання, остеорефлексотерапія та ін.).

У хворях з комбінованими торако-вісцералгіямп лікування було спрямоване на санацію як всртебрального, так і вісцерального осередків і мало свою специфіку: МТ застосовувалась в обмеженому вигляді (без маніпуляцій) з використанням міофасдіальної методики; проводився легкий поверхневий масаж (краще точечний); вибірково використовувались фі-зіо-бальнеологічпі заходи; голкорефлексотерапія із застосуванням БАТ для впливу як на вертебральнин, так і на вісцеральний осередки. Тракційна терапія не проводилась (для того, щоб запобігти ускладнень з боку патологічно змінених внутрішніх органів). Принциповим було спільне лікування: ветреброиеврологічне і терапевтичне.

Крім того, хворим ВГНС з вегстатншю-вісцералмшші проявами для усунення осередків патологічної імпульсації з сегментарних вегетативних утворень і вегетатігвпо'іррптатппкнх порушень використовувались: гангліоблокатори, симпатоліти-ки. аплікації з ДМСО, а також різноманітні новокаїнові і гід-рокортизон-новокаїнові блокади (паравертебральні, під міжос-тисті зв’язки, в області вузлів пограничного симпатичного стовбура). Застосовувались також засоби, що покращують трофіку і функціональний стан уражених внутрішніх органів (вітаміни, біостнмулятори, різні метаболічні препарати).

При корінцевих синдромах основні лікувальні заходи бути спрямовані на декомпресію коріиця, зменшення набряку та усунення болю. У таких хворих, ширше ніж у хворих інших груп застосовувались лікарські препарати'(аналгетяки, гангліоблокатори, дєгідратаціґші засоби,- транквілізатори, біо-

стимулятори, десенсибілізуючі). Широко застосовувались лікувальні блокади з новокаїном та його похідних, аналгетпків. глюкокортикоїдів). Використовувався поверхневий масаж. МТ обмежувалась тільки мобілізаційними прийомами в сполученні з ПІРМ. Проводились дозовані тракції малим навантаженням (по спеціально розробленій методиці). Фізіо-бальнеолікування застосовувалось вибірково і в обмеженому вигляді (короткими курсами). Із засобів рефлсксотерапії частіше впкорпетовува-лись е.тектроголкотерапія і лазеропуиктура.

У Всіх випадках-, прп різних ВГНС, критеріями індивідуалізації лікувального комплскса були вираженість болевого сштдроліа і форма клінічних проявів.

РЕЗУЛЬТАТИ ЛІКУВАННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Ефективність проведеного комплексного лікування у хворих г; різними формами ВГНС була неоднаковою та оцінювалась по динаміці ряда об’єктивних і суб’єктивних критеріїв,

Так, при аналізі результатів лікування було встановлено, що кращі показники виявились у хворих торакалгіямп з м’язово-тонічними проявами. Середні строки лікування їх склали 12,8±1,5 дня. із значніш покращенням виписано 138 чоловік (92,0%). з покращенням — 6 (4,0%), незначне покращення спостерігалося у 6 пацієнтів (4,0%).

З декілька мепшіш успіхом лікувалися хворі з неііродис-трофічнгош і вегстатпвно-вісцеральтшп проявами. Так, середній ліжко-депь п цих групах склав відповідно 14,2±1,4 і 14,4±2,1. При цьому із значним покращенням виписано відповідно — 111 чоловік (59,7% і 87 (62,6%), а з покращенням 50 (26,9%) і 40 (28,8%). незначне покращення наступило у 25 чоловік (13,4%) і у 9 (6,5%). Всього у З хворих (2,1%) з вегетатпвио-вісцеральїшмп проявами міі пе досяглії покращення.

Середні показники ефективності лікування хворих з рефлекторними ВГНС були такі: із значним покращенням було виписано 336 чоловік (70,8%), з покращенням — 96 (20,2%), з незначним покращенням — 40 чоловік (8,4%) і без покращення — всього 3 чоловіка (0,6%).' В результаті комплексного лікування з використанням МТ була поновлена працездатність 432 хворих (91,0%), при середніх строках лікування — 13,8^ 1,6 дня. .

У хворих з корінцевими синдромами результати лікування були гірші ніж у хворих з рефлекторними ВГНС.

Так, середні строки лікування склали 16,9*3,0 дня (р<0,05). Із значним покращенням було виписано 9 чоловік (36,0% ), з покращенням було виписано 10 чоловік (40,0%), з незначним покращенням — 5 хворих (20,0%) і без покращення —. 1 (4.0%).

Слід відмітити, що при аналізі результатів лікування хворих торакалгіямн з вегетативно-вісцеральними проявами були виявлені деякі особливості, що впливають на ефективність використовуємої терапії. Однією з них була залежність результативності лікування від наявності органічної вісцеральної патології.

У хворих з комбінованими торако-вісцералгіями результати виявились гірше. Так, повне поновлення працездатності в цій групі спостерігалося у 51 чоловіка (54,8%) при середньому ліжко-дні — 14,8*1,7.

А у хворих з вертеброгенними торако-вісцералгіями по-пне поновлення працездатності було у 36 чоловік (78,3%) і середні строки лікування — 13,9*1,4 дня.

Другою важливою особливістю було те, що при сполученій сертебральній і вісцеральній патології кращими виявились результати спільного лікування (вертебронєвооло-гічного і терапевтичного). Повне поновлення працездатності при цьому наступило у 44 чоловік (65,7%). при середніх строках лікування 14,0*1,4 дня. При лікуванні лише верте-бральної патології у цих хворих повне поновлення ппаие-здатності було всього у 26,9% випадків, а середній ліжко-день склав 15,1*2,1.

При аналізі результатів лікування конкретних синдромів (ДС, СПГС, JIPC) ми не помітили суттєвої різниці в показниках, середні строки лікування дорівшовались: 13,7* 1,9; 13,5-1,7; 14,1±1,3 (р>0,05), при цьому повне оновлення працездатності спостерігалось відповідно у 73,5%. 72,5%, 62,7% випадків. Слід відмітити, що тривалість і результативність лікування залежали не від конкретного синдрома, а від різновиду клінічних проявів. Так, v хворих з м’язово-тонічними проявами СПГС тривалість лікування виявилась найменшою — 12,3+1,8 дня, а у хворих з веге-

тативно-вісцеральшши проявами ДС найбільшою — 14,7+2,3 дня (р<0,05).

Крім того, нами була виявлена позитивна кореляція між давністю виникнення клінічних проявів ВГНС і результатами лікування.У хворих з ВГНС строком до 2-х років середня тривалість лікування склала 12.2±0,9 дня, а у хворих з давністю захворювання більш 10 років — 15,9+1,3 дня (р<0,05).

Сприятливі наслідки лікування визначались позитивною динамікою клінічних ознак ВГНС, серед яких однією з найважливіших був болевий синдром. Повне зникнення болю спостерігалось у 340 чоловік (68,0%), а зменшення його до слабко вираженого у 114 хворих (28,8%) і тільки у 16 хворих (3,2%) болеві прояви зберігались на рівні помірно виражених.

Нормалізація м’язового тонуса відбулася у 398 чоловік (79,6%). Середні величини підвищення м'язового тонуса після лікування при м'язово-тонічних проявах склали 0,2+0,1; нейроднетрофічних — 0,4*0,3; вегетативно-вісцеральних — 0,3—0,3 і корінцевих — 0.4+0,2, що було достовірно нижче (р<0,05), ніж відповідні показники до лікування: 2,2+0-5; 1,7-0,6; 1,9+0.4; 1,6*0,5.

Крім того, спостерігалися позитивні зрушення показників, отриманих при ММТ зон максимальної пальпаторної хворобливості уражених регіонів. Після лікування у хворих з м'язово-тонічними проявами не виявились при ММТ алгічні прояви у 139 чоловік (92,7), і лише у 11 хворих (7,3%) визначалась слабко виражена дифузна хворобливість, при ньому середня величина І\ВВ склала 0,6+0,2, що достовірно відрізнялось від такового до лікування — 4,5+ 1,1 (р<0,05).

У хворих з нейродистрофічними формами ВГНС після лікування пальпаториа хворобливість була відсутня у 112 чоловік (60,2%), слабко виражена, локальна хворобливість визначалась у 71 хворого (38,2%), а виражена тільки у З пацієнтів (1,6%). Середня величина КВВ була 1,4+0.7, що значно нижче, ніж до лікування — 7,8* 1,2 (р<0,05).

При ММТ у хворих з вегетативно-вісцеральними проявами після лікування не визначалось хворобливості у 89 чоловік; (64,0%), слабко виражена дифузна хворобливість

виявилась у 48 пацієнтів (34,5%) і виражена тільки у 2 хворих (1,5%), при цьому середній І<ВВ дорівшовався 0,9 ±0,4, -а до лікування 5,7+ 1,3 (р<0,05).

У хворих з корінцевими синдромами знеболююча пальпація уражених зон визначалась у 4 чоловік (16,0%). Слабко виражена хворобливість у відповідних міотомах була у 17 хворих (68,0%) і виражена у 4 (16.0%). Середня величина КВВ після лікування дорівшовалась 2,8+0,8, а до лікування 7,9±1,8 (р<0',05).

Важливим показником при аналізі результатів лікування була ступінь поновлення вертебродішаміки, яка відображалась у відповідних коефіцієнтах. Після лікування КЗХ дорівшовався — 1,2+0,2. КРХ—1,4±0,3. КБН вліво—1,1 ±0,1, КБН вправо — 1,0±0,1, що виявилось достовірно нижче ,(р<0,05) в порівнянні з даними до лікування (КЗХ — 1,9+ 0,4, КРХ — 3,2±0,5, КЕН вліво — 2,2+0,4, І<БН вправо — 2,1 + 0,3). '

Симптоми натягнення після проведеного комплексного лікування не визначались у 341 пацієнта (68,2%), зменшились у 145 (29,0%) і залишились без зміни лише у 14 хворих '(2,8%).

Функціональне блокування ХРС, яке визначилось до лікування у всіх хворих з ВГНС при огляді після лікування зберігалося тільки у 42 хворих (8,4%). В основному це були пацієнти з корінцевими синдромами і грубими непродис-трофічними змінами. Блокування додаткових зчленувань (реберно-хребцевих і реберно-грудшших) після лікування визначалось лише у 39 хворих (7,8%).

При дослідженні, після лікування, вегетативні порушення не визначались у 407 хворих (81,4%), у 80 (16,0%) вони зменшились і лише у 13 (2,6%) залишались без змін.

Розлади чутливості після проведеного лікування не визначалися у 413 хворих (82,6%). У 72 пацієнтів (14,4%) зони змін чутливості значно зменшились і тільки у 15 хворих (3,0%) ці зони не змінювались.

Позитивні результати проведеного нами комплексного лікування з використанням МТ також підтверджувались даними електрофізіологічних методів дослідження (ЕЕГ, РЕГ, РВГ, ЕМГ, ЕНМГ).

Аналіз даніїх біоелектричного стану м'язів, отриманих при ЕМГ-дослідженні після лікування показав, що з 86 хворих, у яких до лікування виявлялись помірні асиметрії елек-трогенеза досліджуємих м’язів — після лікування у 44 випадках вони не відмічались. У 42 хворих (48,8%) наступило покращення, що виражається_в збільшенні амплітуди активних м’язових скорочень і відповідно в зменшенні асиметрії в порівнянні із здоровою стороною і групою здорових осіб. Підвищення амплітуди вказувало на покращення олектроге-неза зацікавлених м’язів.

При дослідженні методом ЕВМГ після проведеного лікування визначалось значне збільшення амплітуди М-відпові-дей у хворих з рефлекторними синдромами (до 11.62+0,58 мВ і 11,36+0,35 мВ) ніж при корінцевих синдромах (9,90*0.36 мВ і 11,35±0,28 мВ). Ці показники наближались до показників на здоровій стороні і показників здорових осіб. Крім того, відмічалось збільшення ШПІ: при рефлекторних синдромах по серединному нерву до 64,8*4,8 м/с і по ліктьовому до 62,7+5,1 м/с; при корінцевих відповідно до 54,8*7,5 м/с і 56,3*6,2 м/с. Ці показники були кращі ніж до лікування у хворих з рефлекторними синдромами; 59,4^=81 м/с і 59,8+7,6 м/с і корінцевими синдромами 50,3*7,8 м/с і 49,3 ‘-7,2 м/с (хоч і не завжди статистично достовірні). Вони наближались до показників па здоровій стороні.

Таким чином, дані елекгроміографічного дослідження свідчили про покращення стану нервово-м’язового апарату і підтверджували позитивну динаміку клінічних проявів ВГНС.

Порівняльний аналіз даних ЕЕГ-дослідження до і після лікування свідчив про покращення електрогенеза мозку і нормалізації кірково-стовбурних відношень. Так, у 115 хворих (76,7%) після лікування визначався нормальний тип ЕЕГ і тільки у 35 (23,3%) відмічалась дифузна дизметрія, гіперсинхронної тип ЕЕГ та інші функціональні зміни.

Покращення показників ЕЕГ побічно свідчили про зменшення патологічної периферичної иоцицептивної аферентації.

При реоенцефалографічііому дослідженні після лікування відмічалась позитивна динаміка показників РЕГ у 74 хворих (88,1%) із 84, у яких до лікування відмічались відхилення від норми. Так, амплітуда РЕГ значно зросла і складала

на ураженому боці 0,094*0,005 Ом, а на здоровому —

0,102+0.002 Ом і достовірно відрізнялась від показників до лікування (р<0,00і). Визначалось зменшення часу анакро-гичної частини хвилі, величини модуля пружності і коефіцієнта асиметрії. Ці дані свідчили про покращення церебральної гемодинаміки у вертебро-базилярному басейні під впливом комплексного лікування з використанням МТ.

При аналізі отриманих даних РВГ, проведених після лікування було відмічено, що у 27 чоловік (67,5%) відбулась нормалізація реографічних показників. Підвищення судинного тонуса спостерігалось у 11 хворих (27,5%), зниження тільки у 2 (5,0%). При цьому у 8 хворих зберігався дефіцит кровонаповнення. Амплітуда реографічних хвиль зросла на «хворій» стороні з 0,073+0.005 Ом до 0,109*0,006 Ом (р<

0,001) і на здоровій з 0,082+0,007 Ом до 0,117*0,004 Ом (р < 0,001). Коефіцієнт асиметріїї також, підлягав змінам з 25,8±2,2% до 17,4*1,5% (р<0,001).

Позитивні зміїш показників РВГ свідчили про покращення периферичного кровообігу у хворих з ВГНС під впливом комплексної терапії.

Ефективність комплексних лікувально-реабілітаційних заходів з використанням МТ оцінювалась нами у порівнянні з результатами лікування хворих групи співставлення (200 чоловік). Середня тривалість лікування у них склала 20,1*1.9 дня (р<0,05). При цьому із значним покращенням було виписано 79 чоловік (39,5%), з покращенням — 40 (20,0%), незначним покращенням — 28 (14,0%) ,і без покращення

— 53 (26,5%). Ці показники виявились значно гірші, ніж у хворих основної групи. При порівняльному аналізі ефективність застосованої терапії у двух групах, по синдромам і клінічним формам ВГНС були також відмічені кращі результати лікування по всім показникам у хворих основної групи.

Віддалений ефект комплексної терапії з використанням МТ простежений нами у 122 хворих основної групи, які після виписки із спеціалізованого відділення продовжували виконувати індивідуальні комплекси активної кінезотерапії (ауто-мобілізації та ауто-ПІРМ). Як правило, у цих хворих наступала тривала ремісія, від 1 року до 2 і "більше — 51 чоловік (41,8%), від 6 місяців до 1 "року — також 51 чо-

ловік (41,8%). І тільки у 20 хворих (16,4%) загострення йн-шікло в перші 6 місяців після лікування.

В групі співставлений катамнестичні дані простежені у 73 хворих, при цьому відмічалось, що ремісія до 6 місяців спостерігалась у 30 чоловік (41,1,%), від 6 місяців до 1 року

— у 31 (42,5%). від 1 року до 2 і більше років — у 12 пацієнтів (16,4%).

Проведений порівняльний аналіз катамнестнчних даних в двох групах свідчить про перевагу і надійність розроблених нами лікувально-реабілітаційних комплексів з використанням МТ та ефективність профілактичних заходів, які дозволяють зменшити частотність рецидивів захворювання і покращити безпосередні і віддалені результати лікування.

Економічний ефект від проведених комплексних лікувально-реабілітаційних і профілактичних заходів з використанням МТ у 500 хворих з ВГНС склав 28500 умовних одиниць (доларів США). Це в основному було обумовлено скороченням строків лікування (в середньому на 5,9 днів), збільшенням в 1,5 раза обертання ліжка, зниженням собівартості лікування. З рахунком зекономлених засобів додатково можна пролікувати 214 хворих. Ці дані є переконливими аргументами. підтверджуючими високу ефективність розроблених і впроваджених нами лікувальних комплексів.

Таким чином, аналіз результатів комплексних лікувально-реабілітаційних і профілактичних заходів з диференційованим використанням МТ та інших різновидів кінезотерапії у хворих з ВГНС довів їх більш високу ефективність у порівнянні з традиційним (медикаментозним і фізіотерапевтичним) лікуванням. ,

висновки

1. Серед неврологічних проявів ДДП грудного відділу хребта більшість складають рефлекторні синдроми (95,0%). Виявлення клінічних особливостей різних форм ВГНС (м’язово-тонічної, нейродистрофічної, вегетйтпвно-вісиеральної і корінцевої) і диференціювання їх з торакалгічішмн синдромами другого генеза дозволяють створити патогенетично обгрунтовані лікувальні комплекси з використанням переважно нефармакологічних методів із застосуванням МТ.

2. Проведений аналіз результатів традиційного (медикаментозного і фізіотерапевтичного) лікування показав його низьку ефективність (поновлення працездатності спостерігалось всього у 47,8% хворих при середньому ліжко-дні 22,5±1,9). Це виявилось підставою для розробки нової концепції ликування хворих з ВГНС, пошуку та впровадження більш ефективних методик в лікувальні комплекси, а також створення системи спеціалізованої вертеброневрологічної допомоги.

3. Лікувально-реабілітаційні і профілактичні заходи у хворих з ВГНС повинні базуватися на слідуючих принципах: патогенетична обгрунтованість, комплексність, етап-ність, нефармакологічна спрямованість та індивідуальність. Як основні критерії для призначення адекватної терапії можна використовувати вираженість болевого синдрома і ступінь порушення вертебродинаміки, а також дані клініко-слектрофізіологічних досліджень (ЕМГ, РЕГ, РВГ, ЕЕГ. та ін.).

•1. Для хворих з ВГНС доцільна організація комплексного трьохетапного лікування. На першому етапі (лікувальному) у пацієнтів з дуже вираженим болевнм синдромом (IV ст.) та обмеженням рухів в хребті необхідні: постільний режим, внутрішньовенне введення лікарських засобів (аналгетики, гангліоблокатори, спазмолітики, транквілізатори та ін.); лікувальні блокади; рефлексотерапія і міофасціальна методика МТ. Лікування проводиться у звичайному неврологічному або терапевтичному відділенні.

У хворих з вираженим і помірно вираженим болем (II— III ст.) і не різким обмеженням вертебродинаміки лікування слід проводити в умовах спеціалізованого відділення (II етап

— лікувально-реабілітаційний). При цьому, переважно, повинні використовуватись нефармакологічні методи (тракції, масаж, МТ, ГРТ, фізіо-бальнеояікування та ін.).

При слабко і помірно вираженому болевому синдромі (І—II ст.) і незначному обмеженні рухливості хребта лікування проводиться в спеціалізованих санаторіях, профілакторіях, реабілітаційних центрах (III етап — реабілітаційно-профілактичний). Поновлюючі заходи базуються на проведенні активної кінезотерапії (ауго-мобілізації. ауто-ПІРМ) і використанні нефармакологічних методів. -

5. Для підвищення ефективності комплексного лікування хворих з неврологічними проявами ДДП хребта необхідно більш ширше впроваджувати в практику охорони здоров’я систему спеціалізованої вертеброневрологічної допомоги на всіх рівнях — від цехових здравпунктів і сільських амбулаторій до спеціалізованих клінік, центрів, санаторіїв, з відповідним обладнанням, штатним розкладом та уніфікованою документацією. Це дозволить надати своєчасну висококваліфіковану допомогу великому контингенту хворих на всіх етапах лікування, до повного поновлення їх працездатності.

6. При проведенні лікувально-реабілітаційних і профілактичних заходів одним із основних методів лікування є мануальна терапія.Прийоми МТ повинні проводитись по строгим показанням, диференційовано з урахуванням клінічних особливостей різних форм ВГНС, стадії захворювання, ступені вираженосгі клінічних проявів, а також загального стану пацієнта, у лікувальній практиці необхідно віддавати перевагу більш м’яким, міофасціальним методикам МТ, так як воші більш фізіологічні і менш травматичні. Включення МТ в комплекс лікування хворих з ВГНС дозволяє значно підвищити ефективність впроваджуваної терапії.

7. Розроблені нами лікувальні комплекси з диференційованим використанням переважно нефармакологічних методів. з застосуванням МТ, які проводяться у спеціалізованому вертеброневрологічному відділенні дозволили значно підвищити ефективність лікування і досягти поновлення працездатності у 90,2% хворих з різними формами ВГНС, при цьому скоротивши строки лікування до І4,2±1,2 днів, що підтверджувалось позитивною динамікою як. клінічних, так і електрофізіологічних даних (ЕМГ, ЕЕГ, РЕГ, РВГ). Ці результати виявились кращі ніж у хворих, які пройшли аналогічне лікування, але без МТ (поновлення працездатності

— 59,5%, середній ліжко-день — 20,1*1.9).

8. Комплексна терапія з диференційованим використан-

ням МТ більш ефективна при рефлекторних ВГНС (поновлення працездатності у 91,0% хворих, середні строки лікування — 13,8*1,6 днів) і. менш результативна у хворих з корінцевими синдромами (поновлена працездатність у 76,0% при середньому ліжко-дні.—. 1.6,9*3,0.). . ... .... .

ЗО

9. Серед хворих з рефлекторними синдромами найбільша ефективність комплексного лікування з використанням МТ досягнута ири м’язово-тонічшіх формах ВГНС, найменша при нєйродистрофічних і вегетативно-вісцеральних проявах. У хворих з сполученою вертебральною і вісцеральною патологією результативність вище при спільному неврологічному і терапевтичному лікуванні двох осередків патології.

10. Комплексні лікувально-реабілітаційні і профілактичні заходи з використанням МТ у хворих з ВГНС забезпечують не тільки високі безпосередні, але й добрі віддалені результати.

11. Впровадження в практику розроблених лікувальних комплексів дає високий економічний ефект, обумовлений, в основному, значним скороченням строків лікування (в середньому на*5,9 днів), збільшенням в 1,5 рази обертання ліжка і зменшення витрат па медикаменти.

Практичні рекомендації.

1. Розроблена система спеціалізованої вертеброневро-логічної допомоги запропоновується для широкого впровадження в практику охорони здоров’я (від здравпунктів до клінік), вона здатна охопити великий контингент хворих з неврологічними проявами ДДП хребта і підвищити якісний рівень їх .лікування.

2. Комплексні клініко-елекгрофізіологічпі дослідження, а також розроблені диференційно-діагностичні критерії необхідно використовувати для виявлення клінічних форм ВГНС і диференціювання їх з торакалгічішми синдромами другого генеза, що сприяє призначенню ефективного лікування.

З- Етапні, комплексні лікувально-реабілітаційні і профілактичні заходи з переважним використанням нефармаколо-гічних методів, включаючи МТ, можна рекомендувати як високоефективну терапію хворих з ВГНС.

_ 4. Диференційоване використання прийомів МТ у хворих з різними формами ВГНС з урахуванням з’ясованих показань і протипоказань, дозволяють запобігти небажаних ускладнень ; значно підвищити ефективність комплексного лікування.

5. Розроблені реабілітаційно-профілактичні заходи з інди-

відуально підібраними комплексами активної кінсзотерапії (з урахуванням рухового стереотипу, специфіки трудової діяльності та ін.) можуть рекомендуватись пацієнтам з ВГНС для профілактики рецидивів захворювання'

Список опублікованих наукових праць по темі дисертації

1. Традиционные истоды лечения больных остеохондрозом позвоночника- — Кемерово: Изд-во. Народная медицина, 1993- — 304 с. (соавт. Л. А Скоромец, А. В- Клименко, Н. И. Суллм и др.).

2. Методика исследования больных остеохондрозом позвоночника’ и его неврологическими проявлениями//Методические рекомендации. — Запорожье. — 1989. — 35 с- (соавт. Г. В. Мальская, А. Д. Дроб'инский, А В. Клименко),

3. Мануальная терапия при неврологических проявлениях поясничного остеохондроза.//Методические рекомендации. — Запорожье- — 1989. —-28 с- (соавт. А В Клименко, Г. В- Мальская, Н. М. Бучакчийская).

4. Лечебно-реабнлитац’лонные мероприятия у больных с неврологическими проявлениям« шейного остеохондроза.//Методические рекомендации.

— Запорожье. 1991 — 37 с. (соавт. А. В. Клименко, Г. В. Мальская, И. М. Бучакчийская)-

5. Мануальная терглшя неврологических проявлений грудного остсо-хондроза//Методзгческие рекомендации — Запорожье, 1994. — 40 с. (соавт- А. В. Клименко, Н. М Бучакчийская, Г. В. Мальская)-

G. Роль мануальной терапии в комплексном лечении неврологических проявлений поясничного остео.хондроза//Ма‘нуальная терапия при вертеб-рогенной латологан Сб. научи, тр- — Новокузнецк, 1986. — С. 66—69. (соавт, А- В- Клименко, Н, М. Бачакчийская).

7. Принципы организации специализированного неврологического отделения для больных с неврологическими проявлениями остеохондроза// Мануальная терапия при вертеброгенной патологии: Сб. научи, тр. — Новокузнецк, 1986. — С 74—76- (соавт. А. В. Клименко, О. Н. Келлер)

8. Устройство для рефлексотерапии и его применение совместно с

приемами мануальной терапии пр',1 вертеброгенных болевых синдромах// Мануальная терапия при вертеброгенной патологии: Сб. научи, тр. — Новокузнецк, 1986- — С, 149—151, (соавт. Л- П. Бондаренко, А. В. Клименко). ,

9. Туннельный синдром малоберцового нерва и его лечение методом мануальной терапии//Нефармакологические методы лечения- Сб научн тр—Москва, 1988—С. 26—28. •

10. Комплексное лечение с примененном мануальной терапии больных с корешково-сосудистыми синдромами поясничного остеохондроза// Неврол. и психиатр.: Респ. межвед. сборн- — Киев, Здоровья — 1990, вып-19—С. 74—77_

11- Применение тракций в комплексном лечении неврологических синдромов шейного и поясничного остеохондроза//Мануальная терапия в артровертеброневрологии: Сб. научн, .тр—Новокузнецк, 3990— C.'ISO—

154- (соавт. Н М. Бучакчийская, Á, Д. Дробпнский, Э, II. Кайров я др.)

12. Особенности лечебных комплексов с включением методов мануальной терапии при различных неврологических синдромах поясничного остеохондроза//Спондилогснные и миогенпые заболевания нервной системы. Синдромология остеохондроза: Сб. изучи. тр —Казань, 1990, —

С, 127—129 (соавт. Л. В. Клименко. Г В., Мальская).

13 Комплексное лечение туннельного синдрома малоберцового нер-ва.'/Ж. Акупунктура и нетрадиционные методы лечения — Прокопьевск —Кемерово—Ленинград, 1990. — Леї—С.7—9- (соавт. А Д. Дробин. скііГі) .

14. О показаниях к противопоказаниях для применения мануальной терапии//Ж. Мануальная медицина- — Новокузнецк, 1991.—Л"о 1,—

С. 8—10 (соавт. Л- В. Клименко).

15. Особенности неврологических проявлений спондилогенных по-

ражений грудного отдела позвоночникг,*//Современные проблемы неврологии: Сб. научи, тр.—Днепропетровск, 1992- — С. 84—86 (соавт.

II- П. Полковникова).

16. Комплексное лечение с применением мануальной терапии торакальных вертсброгеиных синдромов/ДМатериалц 1 Украинского съезда рефлексотерапевтов и мануальных терапевтов. — Львов. — 1992. -—

С- 85—87 (соаог, И. И. Харченко, Н. П. Полковникова).

17. Этапные комплексные лечебно-реабилитационные мероприятия вертеброневрологических проявлений грудной локализации в зависимости от выраженности болевого синдрома//Ортопед'ия, травматология и протезирование. — Харьков, 1994 (приложение). — С- 91—92 (соавт.

А. В- Клименко).

18. Клинические особенности вертеброгенных грудных неврологических синдромов.//Український вісник психоневрології- — Харків, 1996, т. 4, вип 2(9).

19. Комплексное этапное лечение больных с вертеброгенны.ми грудными неврологическими синдромами-//Український вісник психоневрології. — Хаірків, 1996, т- 4, вип 2(9).

20- Дифференцированное применение мануальной терапии в лечеб- _ ных комплексах больных с неврологическими проявлениями ПОЯСНИЧНОГО остеохондроза//Материалы VIII съезда невропатологов, психиатр, и наркологов Ук.р. ССР. — Харьков, 1990. — С. 294—295. (соавт.

Л. В, Клименко, Г- В. Мальская).

21. Особенности неврологических синдромов при сочетании верте-брогенной и соматической патояогий//Ц Международный конгресс вер-теброневрологов. — Казань, 1992. — С- 50—51 (соавт. Л. В. Клименко).

22. Патогенез боли в области шеи и плечевого пояса//П Международный конгресс вертеброневрологов. ■— Казань, 1992, — С, 114—115 (соавт. А. А. Скоромец, А. К. Садовский, Л. В. Клименко и др.)

23* Синдром псевдокардиалгии вергеброгенного генеза и его комплексное лечение с использованием мануальной тер алии//Тез'лсы док-

ладов 53-ii итоговой научн. кшф Запорожского ии-тя усоперш. врачей— Запорожье, 1993- — С. 75—7&

24. Клшические особенности .неврологических синдромов грудной локализации при сочетанной вертеброгсдной и соматической патолог;ш// Іез'лсьі докладов 53-й итоговой научи, конф, Запорожского ип-та' уео-нсрш, врачей — Запорожье, 1993 — С. 7-1—75.

25. Применение постизометрической релаксацій мышц у больных с ресрлекторно-мышечными синдромами грудной локализации.//Тезисы докладов научно-пракц. конф- врачей. — Запорожье, 1994. — С. 32—33.

26. Применение подводного вертикального вытяжения при лечении больных с вертсорогенньшн торакалглями/Дезнсы докладов 5 і_й. итоговой на'учной конф- ЗИУВ — Запорожье, 1994 — С 88.

27. Бертеброганные и экстравертебралыше неврологические синдромы грудной локализации и их лечеігае//Тез»сьі докладов 1 Международного научного конгресса «Традиционная медицина и питание». — Москва, 1994 — С 127.

28. Физиотерапевтические и бальнеологические мероприятия при вер-теорогенных торакалгиях/уТезисы докл. 55-й итоговой научной конф. ЗИУВ- — Запорожье, 1995і. — С 37.

29. О локализации боли в области грудной клетки/Дезисы докладов 55-й итоговой научн. конф ЗИУВ. — Запорожье, 1995. — С. 38.

30. Мануальная терапия у больных с сочетанной вертебральной д висцеральной датологией//Тезисы докл. 56-й итоговой научн. конф. ЗИУВ

— Запорожье, 1996. —'С. 31.

31. Отдаленные результаты комплексного лечения с использованием мануальной терапии больных с вертеброгенными грудными неврологнчес. кнмн синдромам’;!//Тезисы докл. 56-й итоговой научн. конф. ЗИУВ- — Запорожье, 1996- — С. 29.

32. Функциональное блокирование позвоночно-двигательных сегментов при грудном остеохондрозе. //Тезисы ДОКЛ 56-Й ИТОГОВОЙ H3V4H. конф. ЗИУВ. — Запорожье. 1996. — С 37.

33. Мануальна терапія в комплексному лікуванні хворих з ве.ртеб-рогснн'гШи нейродистрофічними торакалгіямн/;/Актуальні проблеми невро логії і нейрохірургії: 36. науково-практ. робіт- — Львів, 1996. — С 157’ (співавт. А- В Климешю, Н. П. Полковнивова).

34. Вегетативно-вісцеральні цроявл грудного остеохондрозу та їх

комплексне лікування.//Актуальні проблеми неврології і нейрохірургії: öö. науково-практ. робіт, — Львів, 1S96. — С- 158. співавт. Н А.Ко-зьолкіна). ‘

35. Дифференцированное применение приемов мануальной терапии у больных с сочетанной вертебральной и висцеральной патологией.//Материалы конференции вертеброневрологов — Донецьк, 1996. — С- 32-

АННОТАЦИЯ

Козелкин А. А. Клинические особенности и комплексное лечение неврологических проявлений дегенеративно-дистрофической патологии грудного отдела позвоночника.

Дисергация на соискание ученой степени доктора медицинских наук (рукопись) по специальности «Нервные болезни» (14.01-15). Харьковский институт усовершенствования врачей. Харьков, 1996 г.

Проведено комплексное обследование и лечение 700 больных с неврологическими проявлениями дегенеративно-дистрофической патологии грудного отдела позвоночника. Выявлены клинические особенности вертеброгенных грудных неврологических синдромов. Разработаны критерии для дифференциальной диагностики между вертеброгенными и висцеро-геннымц нейромышечнымн синдромами- Обоснована новая концепция оказания специализированной вертеброневрологи-ческой помощи больным. Разработана и внедрена в практику система этапной лечебно-реабилитационной и профилактической помощи с преимущественным использованием нефармакологических методов лечения, включая мануальную терапию и другие виды кинезотерапии. Созданы патогенетически обоснованные, высокоэффективные лечебные комплексы с дифференцированным использованием мануальной терапии, дающие большой экономический эффект. Определены общие принципы комплексной терапии у больных с сочетанной вертебральной и висцеральной патологией.

ABSTRACT

Koziolkin A. A. Clinical special features and complex treatment of the neurological symptoms caused by degenerative-dystrophical pathology of thoracic region of the vertebral column.

The dissertation submitted for a degree of a Doctor of Medical Sciences (manuskript) in speciality „Nervous Diseases“ (14.01.15). Kharkov Institute of Advanced Medical Studies. Kharkov, 1996.

Complex researches and treatment were held to the 700 patients which hame been suffering from different neurological symptoms caused by degenerative dystrophycal pathology of thoracic region of vertebral column. Clinical special features of vertebrogenic neurological syndroms of thoracic vertebral column region were found out. Special criteria have been worked out for the differential diagnostics between vertebrogenic and viscerogenic neuromuscular syndromes. New idea for earring out a special 'neurological help for patients suffering from vertebrogenic deseases was set up. The stage system for treatment rehabilitation and prophylactic measures with prevailing application of non pharmocological ,methods of treatment including manual therapy and other kinds of osteopathic techniques had been created and put into practice. Crounded on pathogenesis, highly effective complexes with the differential application of manual therapy have been created. Common principles of complex therapy to patients suffering from both vertebral and visceral pathology were determined.

Ключові слова: вергеброгенні грудні неврологічні синдроми, нейровісцеросоматнчна патологія, лікувально-реабілітаційні й профілактичні комплекси, спеціалізована вертеброневроло-гічна допомога, мануальна терапія.