Автореферат и диссертация по медицине (14.01.16) на тему:Ипохондрические состояния невротического генеза (клиника, патогенез, лечение и профилактика)

ЛІЩУК Роман Миколайович

-з о я

2 к НОЯ УДК 616.895.4-02:616.8-008.6]084-08

ІПОХОНДРИЧНІ СТАНИ НЕВРОТИЧНОГО ГЕНЕЗУ (клініка, патогенез, лікування та профілактика)

14.01.16 — Психіатрія

АВТОРЕФЕРАТ ДИСЕРТАЦІЇ НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ КАНДИДАТА МЕДИЧНИХ НАУК

Харків - 1997

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українському науково-дослідному інституті клінічної та експериментальної неврології і психіатрії

Науковий керівник — доктор медичних наук, професор Кугько Ігор Іванович, завідуючий відділом афективної патології Українського науково-дослідного інституту клінічної та експериментальної неврології та психіатрії.

Офіційні опоненти — доктор медичних наук, професор

Михайлов Борис Володимирович, професор кафедри психіатрії' Харківського інституту удосконалення лікарів.

доктор медичних наук, професор Гавенко Володимир Леонідович, завідуючий кафедрою психіатрії, наркології, загальної та медичної психології Харківського медичного університету.

Провідна установа — Дніпропетровська медична академія, кафедра психіатрії та медичної психології.

Захист відбудеться іг**’ і 997 року на засіданні Спеціалізованої вченої Ради Д.02.05.01 при Харківському інституті удосконалення лікарів за адресою 310176, м. Харків, вул. Корчагінців, 58.

З дисиртацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту удосконалення лікарів, м. Харків, вул. Корчагінців, 58.

Автореферат розісланий іР" 1997 року.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої Ради, кандидат медичних наук, доцент

І.А. Григорова

Вступ. У дослідженнях останнього часу відзначено, що структура захворюваності психічними хворобами характеризується неухильним збільшенням психогенних розладів, серед яких значне місце належить затяжним неврозам та невротичним розвиткам особистості (Ковальов В.В., 1972; Александровський Ю.А., Петраков В.Д., 1985; Александровський Ю.А., 1989; Сухоруков В.І., 1990; Морозов А.М., 1990; Семке В.Я., 1992; Чуприков А.П., Пасечнік Л.І., 1992; Влох 1.Й., 1992; Козідубова В.М., 1993; Кутько І.І., 1996).

Такі розлади сприяють формуванню тимчасової або стійкої втрати працездатності серед цього обширного контингенту хворих (Гавенко В.Л., 1993; Казакова С.Є., 1993; Бачеріков М.Є., Воронцов М.П., 1995; Марута

Н.О., 1996).

Поряд з цим встановлено, що в структурі існуючих на даний час невротичних розладів 56-64% складають іпохондричні стани з властивою їм резистентністю до застосовуваної терапії та затяжним перебігом.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ Актуальність теми.

Особливе значення в формуванні іпохондричних станів теперішнього часу належить сьогоденним соціально-економічним та соціально-психологічним факторам, які визначають патоморфоз цих станів, суттєво змінюють феноменологію та динаміку їх перебігу (Спіріна І.Д., 1994; Михайлов Б.В., 1996; Latack І.С., 1986; Madakasira S., O'Brien K.F., 1987; Kessler R., Sonnega A., 1995; Carvajal C., Carbonell GG., 1996; Rifsner N., 1996).

Психотравми сучасності відзначаються масивністю, різноспрямованістю, мультиформністю, призводять до формування психопаталогічних проявів, поліморфних за структурою, а наявність іпохондричного компоненту створює суттєві труднощі для діагностики та лікування цих станів (Табачников С.І., 1985; Голубков О.З., 1991; Долгаиов А.І., Кутько І.І., 1992; Пшук Н.Г., 1994; Kroll 1., 1989; Zanarini М.С., 1990).

На жаль, аналіз літературних даних з проблеми іпохондричних станів пов’язаних із стресом свідчить про суттєві класифікаційні розбіжпості, теоретичні та практичні протиріччя щодо їх генезу, що обумовлює необхідність поглибленого вивчення структури й динаміки іпохондричних станів невротичного реєстру, особливостей їх формування в умовах впливу психосоціальних стресів різноманітного генезу.

У зв’язку із зазначеними тенденціями актуальність виконаного дослідження набуває особливого значення. Така робота дозволить, на наш погляд, не тільки окреслити можливі шляхи подолання існуючих відмінностей при концептуалізації досліджених порушень, але й наблизитись до розуміння їх

КЛІНІЧНС)! сутності.

Дослідження спрямоване на вивчення механізмів формування клінічних особливостей та терапевтичних підходів щодо лікування іпохондричних розладів невротичного генезу та має медико-соціальну спрямованість.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Робота виконана у відповідності з планом науково-дослідних розробок Українського НДІ клінічної та експериментальної неврології та психіатрії (м.Харків). Результати досліджень увійшли у комплексні НДР .Діагностика і психотерапія невротичних розладів у загальносоматичній практиці” (шифр ЦФ 529), „Розробка нових методів профілактики та лікування терапевтично резистентних форм психозів і неврозів на основі вивчення патофізіологічних особливостей захворювання та їх динаміки під впливом різних видів медикаментозної і немедикаментозної терапії та їх поєднання” (шифр ВН 27.12.95). .

Мета даного дослідження.

Клініко-психологічні особливості сучасних іпохондричних розладів невротичного генезу та вдосконалення діагностики і терапії цих розладів.

Задачі дослідження.

Керуючись метою цього дослідження в роботі вирішувались такі завдання:

1. клініко-психопатологічні та соціально-психологічні характеристики іпохондричних розладів невротичного генезу;

2. вплив особистісних факторів на формування іпохондричних розладів невротичного генезу;

3. динамічний аспект іпохондричних розладів невротичного реєстру;

4. обгрунтування, розробка і впровадження лікувальних та профілактичних заходів щодо попередження розвитку іпохондричних розладів невротичного генезу.

Наукова новизна одержаних результатів.

Вперше вивчено соціальні, соціально-психологічні та біологічні фактори формування іпохондричних розладів невротичного генезу. Досліджена роль спадкових факторів в розвитку цих станів, отримало подальший розвиток вивчення клініко-феноменологічних та клініко-психопатологічних особливостей іпохондричних станів невротичного реєстру. Визначено коморбіднісгь існуючих станів.

В роботі показано взаємозв’язок складу особистості з клінічними

проявами і динамікою розвитку невротичних іпохондричних розладів.

Дано прогностичне визначення деяких клінічних, психологічних і соціальних факторів розвитку вивченої патології (терапевтичний і соціальний прогноз). Вивчені деякі соціально-психологічні механізми формування невротичних іпохондричних розладів.

Ппактичнс значення одержачих результатів.

Виділено критерії динамічної діагностики іпохондричних розладів невротичного генезу. Отримані результати дозволили розробити комплекс лікувальних і профілактичних заходів, які повинні здійснюватись з урахуванням психогенного впливу, структури особистості, ступеня спадкової обтяженості, феноменологічної структури та стадії розвитку захворювання. їх використання дозволяє значно підвищити ефективність і актуалізувати терапію, скоротити термін стаціонарного лікування і знизити рівень інвалідизації пацієнтів, випадіння їх з повноцінного життя.

Результати дослідження використовуються в практичній роботі стаціонарного та поліклінічного відділень Львівського психоневрологічного диспансеру, Львівської обласної психіатричної лікарні, у відділеннях Львівської обласної клінічної лікарні.

Основні положення роботи застосовуються на курсах стажування та інформації Українського НДІ клінічної та експериментальної неврології та психіатрії.

Особистий внесок зпобувача в розробку наукових результатів.

Автором вивчено комплекс соціально-психологічних та біологічних факторів формування іпохондричних розладів невротичного генезу. Проаналізовані особливості перебігу і динаміки цих станів з урахуванням клініко-психопаталогічних та клініко-феноменологічних особливостей.

Розроблено і впровадженно систему лікування та психопрофілактики іпохондричних станів невротичного реєстру.

Увесь обсяг клініко-психопаталогічних, психологічних досліджень, статистична обробка здобутих даних, теоретичні узагальнення та інтерпретація отриманих даних, їх впровадження в практику проведено автором особисто.

Апробація результатів дисертації.

Основні положененя роботи доповідалися на: І Національному конгресі неврологів, психіатрів та наркологів України (Харків, 1997 р.), психіатричній секції Львівського науково-медичного товариства (Львів, 1995-1996), науково-практичних конференціях Українського НДІ клінічної та експериментальної неврології та психіатрії (Харків, 1996-97 рр.).

Публікації.

За матеріалами дослідження опубліковано шість друкованих праць. Із них чотири самостійних статгі у журналах.

Структура дисертації.

Дисертація викладена на 139 сторінках машинопису і складається із вступу, огляду літератури, чотирьох розділів власних досліджень, заключення і висновків та списку літератути на 17 сторінках, що містить 221 джерело, в тому числі 146 авторів країн СНД і 75 зарубіжних. Робота включає 7 таблиць, що займають 9 сторінок та 2 клінічні приклади.

ЗМІСТ РОБОТИ Загальна характеристика хворих і методи дослідження.

Основу дослідження склали результати клініко-психопатологічного вивчення 120 клінічних спостережень пацієнтів з іпохондричними розладами. Контрольну групу складали ЗО пацієнтів, які лікувались за класичною методою.

Серед пацієнтів основної групи було 77 жінок і 43 чоловіки, які обстежені на кафедрі психіатрії ФУЛ Львівського медичного університету та стаціонару № 2 Львівського психоневрологічного диспансеру за період з 1994 по 1997 роки.

Вік хворих перебував у межах від 25 до 61 року. Вік чоловіків від 25 до 61 року, жінок — від 25 до 58 років. Більшість складали особи жіночої статі — 74 (61,1%).

Усі хворі були розподілені на дві групи. До першої групи входили хворі з діагностованими гострими іпохондричними реакціями. Всього 70 пацієнтів (ЗО чоловіків і 40 жінок). Другу групу складали пацієнти з діагнозом — невротичний розвиток особи по іпохондричному типу. Всього 50 пацієнтів (15 чоловіків і 35 жінок).

З числа обстежених 55 осіб (45,8%) на час поступлення вже були на обліку в психо-неврологічному диспансері, 42 пацієнтам (35%) діагноз був вперше встановлений у процесі обстеження в клініці. Термін перебування пацієнтів в стаціонарі тривав від 10 діб до 1,5 місяця.

До дослідження були залучені тільки ті пацієнти, в яких виникнення іпохондричної симптоматики було тісно пов’язане з перенесеними стресовими ситуаціями. Вивчались змістовні характеристики скарг пацієнтів при їх первинному звертанні і під час всього періоду спостереження. Невербалізовані іпохондричні прояви визначались на основі описових особливостей тих скарг пацієнтів, які віддзеркалюють стійкі (не менше 3 місяців) побоювання, страх, переконання, впевненість у наявності захворювання, не підтвердженого соматичними обстеженнями.

Усі пацієнти отримали ретельне фізікальне і психіатричне обстеження з виконанням спеціальних досліджень за показами. У процесі комплексного обстеження використовувались клініко-психопатологічний, експериментально-психологічний, катамнестичний методи дослідження. При аналізі психічного стану особлива увага надавалась вивченню ролі та значення психотравмуючих ситуацій у формуванні невротичних розладів, а також взаємозв’язку та взаємовпливу цього показника з особливостями психопатологічних проявів у ході лікування та психотерапії.

Діагностика невротичних розладів проводилась за схемою — психотравмуюча ситуація, невротичні особливості особи, невротичні прояви. Преморбідні (донозологічні) невротичні прояви виділялись за допомогою таких критеріїв: психотравмуючі ситуації, невротичні особливості особи, невротичні прояви і характер порушень, тривалість, варіантність суб’єктивних відчуттів, легкість зворотнього розвитку.

При вивченні сімейного стану використовувався підхід, що здійснюється в генеалогічних дослідженнях: „сімейний анамнез’’ — family history (Andreasen N., 1977) — за даними, отриманими не менш як від двох найближчих родичів пацієнта — для оцінки стану родичів першого та другого ступенів споріднення. Особливу увагу звергалось у тих випадках, коли серед родичів були вказівки на шизофренію, маніакально-депресивний психоз, епілепсію, синильні психози, хронічний алкоголізм.

Щодо сімейного анамнезу і анамнезу життя, то дві групи аналізувались за великою кількістю показників, до яких входили здоров’я батьків, психічні хвороби, професійний анамнез, сімейний стан, конфлікти в сім’ї („історії розбитого дому”).

В роботі з’ясовувались соціальні дані (вік, місце проживання, соціальний і сімейний стан, житлові умови), медичні (облік в ПНД і діагноз, наявність соматичних захворювюань, спадковість), дані, безпосередньо пов’язані із стресовою ситуацією. У випадку неодноразових психотравмуючих впливів на протязі життя, дані в такій же послідовності збирались і про попередні ситуації. В процесі дослідження аналізувались переважаючі тенденції у вихованні, характерні риси особистості, число госпіталізацій в психіатричний стаціонар (якщо такі мали місце).

Результати лікування оцінювались за загально прийнятими критеріями: виздоровлення, значне покращення, покращення, без динаміки. Розробка методики прогнозування ровитку іпохондричних розладів невротичного генезу здійснювалась з урахуванням факторів ризику соціального, біологічного та медичного характеру.

Експериментально-психологічне обстеження проводилось за методикою Бека (Beck А.Т., 1997) — вивчення і встановлення важкості депресивної

симптоматики. Для вивчення і виміру ступеню тривожності використовувалась „Шкала самооцінки тривожності Шпхана” (Sheehan D.V., 1983).

Методи статистичної обробки цифрових даних, окрім традиційних способів обчислення середніх величин, їх помилок і вірогідності виявлених змін включали кореляційний аналіз клінічних, психологічних та біологічних даних.

Результати дослідження та їх обговорення.

В обидвох групах обстежених було відзначено прямий зв’язок іпохондричних розладів з психотравмуючою ситуацією. У більшості випадків, у 90 осіб (75%) мало місце поєднання двох, трьох і більше психічних травм.

В результаті дослідження встановлено, що більшість іпохондричних розладів невротичного генезу припадає на вік від 41 до 50 років (31,1%). На другому місці стоять дві вікові групи — від 31 до 40 років (24,6%) і від 51 до 60 років (25,8%). У вікових межах від 21 до ЗО років спостерігається менша кількість іпохондричних розладів (18,5%). Ймовірно менша кількість цієї вікової групи, можливо, зумовлена тим, що у молодшому віці значно сильніше виражені захисні механізми та ресурси організму.

Аналіз анамнестичних даних показав, що при зіставленні показників рівня освіти обстежуваних груп виявлено значну перевагу особистостей, які закінчили середні спеціальні заклади (52,5%). Пацієнти з вищою і середньою освітою складали відповідно 14,2% і 28,3%.

Серед хворих на іпохондричні розлади спостерігалась велика кількість осіб, які є одружені (46,6%), що є вдвічі більше, ніж тих, хто є розлучений (23,4%), самотні та ті, що живуть поза батьківською домівкою і без дітей становлять 27,3%.

У всіх осіб чітко прослідковувався прямий зв’язок виникнення іпохондричної симптоматики з психотравмуючою ситуацією.

Встановлено, що найчастішими психотраїзмуючими подіями, що сприяли розвитку іпохондричних розладів невротичного генезу були:

1. Смерть близької людини — 44,8%.

2. Сімейні проблеми (побутові незгоди, зрада, розлучення, труднощі виховання та хвороба дитини) — 383%.

3. Незадоволення роботою та службові конфлікти — 29,6%.

4. Перевантаження, перевтома на роботі, виробництві, в побугі — 223%.

5. Проблеми із станом здоров’я членів сім’ї —21,2%.

6. Питання правового характеру (арешт, судовий процес, ув’язнення) — 8,5%.

7. Інші психогенні фактори, такі як катастрофи, згвалтування, переслідування — 4,1%.

У ході дослідження за характером впливу, стресори, як фактори ризику

розвитку іпохондричних розладів, було розділено на:

а) стреси, що зумовлюють гострі іпохондричні реакції;

б) стреси, які впливають довготривало, зумовлюють психотравмуючі ситуації, дезорганізуючи особистість, включають психопатологічні симптоми і психоемоційне перенапруження (дістрес) — що призводить до іпохондричного розвитку особистості невротичного рівня.

Отримані дані свідчать про те, що в розвитку іпохондричних станів невротичного генезу беруть участь, як правило, не один, а декілька психотравмуючих факторів. Так, наприклад, нами відмічено, що часто спостерігалась комбінація таких психотравмуючих обставин як:

1. Смерть близької людини та службові конфлікти (23,4%).

2. Смерть близької людини та сімейні негаразди (17,6%).

3. Невдоволення роботою та проблеми пов’язані зі станом здоров’я членів сім’ї (15%).

4. Службові конфлікти та перевтома на роботі (8,4%).

5. Питання правового характеру і проблеми зі станом здоров’я членів сім’ї (6,7%).

Характеризуючи клінічні особливості іпохондричних розладів ми встановили, що часто в структуру іпохондричного синдрому входила тривога, виявлена в 49,2% хворих. Вона розвивалась слідом за оцінкою небезпеки, яка в більшості випадків дезорганізувала поведінку і протікала на невротичному рівні. За особливостями зовнішніх проявів, виявлені тривожні стани було розділено на дві групи: пацієнти з іпохондричним розвитком особистості реагували, в основному, гіпобулічними проявами, пацієнти з гострими реакціями відреаговували перевагою немотивованої рухової активності. Відчуття страху відмічено у 42,6%, елементи апатії у 23,4%, тілесні сенсації виявлено у 82,5% пацієнтів, серед яких переважали алгії (63,4%), відчуття здавлення (45%), важкості (38,3%), термічні сенсації (27,5%). Ці відчуття були тісно пов’язані з афектом і локалізувались переважно в ділянці голови (63,4%), серця (55%), кінцівок (25,8%), живота та внутрішніх органів (19,2%).

У значної кількості обстежених відмічено звуження кола асоціацій (683%), зниження рівня спонукання (55,8%) і загальної активності (80%).

Депресивні розлади були представлені іпохондричними переживаннями (96,6%), переважно нестійкими і психологічно зрозумілими (46,6%) у пацієнтів з іпохондричними реакціями після перенесеної психотравмуючої ситуації і нав’язливими (26,5%) та надцінними ідеями (31,2%) у пацієнтів з іпохондричним розвитком особистості. Також у них відмічено ідеї маловартості (14,2%) та самозвинувачення (9,2%). Найчастіше депресії були представлені у віковій групі від 41 до 50 років (38,4%), в інших вікових групах розподіл був

більш-менш рівномірний. Розлади сну відмічено у 74,2% пацієнтів, що включало в себе пресомнічні розлади 94,2%, постсомнічні розлади 64,2%, сонливість в день 20,8%. Погіршення фізичного і психічного стану зранку виявлено у 31,7% хворих, увечері у 10%, зранку і ввечері у 26,6%.

Таким чином, у хворих переважали іпохондричні прояви, що поєднувалися зі складними, переважно тривожно-іпохондричними депресіями і значною представленністю різноманітних сенсацій, соматовегетативних порушень, агришгічних проявів, розладів загального самопочуття та астено-іпохондрнчних включень. В більшості спостережень мало місце хвильоподібне протікання і послаблеьня симптоматики на фоні терапії, вирішення ситуацій після відпочинку.

Усі обстежувані були розподілені на дві групи. Типовими проявами у хворих з іпохондричними реакціями були поява сенестопатій з афективними розладами у вигляді стертої або вираженої депресивної симптоматики, переживання неспокою і страху, тривожної помисловості, надмірної турботи за своє здоров’я з постійним самоконтролем стану внутрішніх органів.

Дисфоричне забарвлення настрою, постійна внутрішня напруга (можливо від багаточисельних, але неефективних консультацій і обстежень) складали основу для конфліктів, невдоволення. Ці стани мали прямий зв’язок з психогеніями та перенавантаженням.

Перебільшена вимогливість до інших часто підтримувалась думками про вину суспільства перед ними, а інколи із звинуваченням оточуючих в своїй можливій хворобі. У повторних стресових ситуаціях спостерігалась самознищуюча поведінка, розряди афекту з допомогою агресивних дій, алкоголізація, суіцидальні спроби.

Пацієнта з гострими іпохондричними реакціями невротичного генезу мали досить адекватну самооцінку, бажали пройти обстеження та лікуватись, по можливості, в амбулаторних умовах. При необхідності медикаментозної терапії віддавали перевагу консультативному або короткотривалому лікуванню. В різних сферах свого життя, у важких або конфліктних ситуаціях вони проявляли мобілізуючі форми захисту, такі як, активне включення в роботу, „втечу” від хвороби, діяльність різного характеру, перспективне планування своїх дій, збереження активності після невдач, анозогнозію хвороби. Механізм звільнення від психічної перенапруги в цих хворих був направлений не на розслаблення, а на заміну одних форм іншими. В той же час у них спостерігалися різного рівня порушення соціального функціонування.

До другої групи були віднесені пацієнти з невротичним розвитком особистості по іпохондричному типу (50 чоловік), у яких конкретно встановлено зв’язок з попередньою стресовою ситуацією. Вони відрізнялись іпохондричною переробкою свого сприйняття „присутньої” хвороби і життя,

депресивністю і досить високим рівнем тривоги. Пацієнти були повні переживань щодо подальшого погіршення стану здоров’я, заздалегідь очікували і навіть були впевнені в невдалому результаті лікування, зосереджені на особистих хворобливих відчуттях.

В структурі внутрішньої каргини хвороби відбивалось бажання зберігати для себе відношення як до важко і невиліковно хворої людини. Хворі використовували різноманітні форми самообмеження, драматизували значення кожного симптому.

Пацієнти користувались ригідними формами захисту „вхід у хворобу”, „раціоналізація”, „витіснення”, „регресія”. Вони ідентифікувались по типу „я

— хворий”, „я — інвалід”. Проходила фіксація неможливості довготривалого обмеження працездатності. Виражене зниження соціально-трудової адаптації не супроводжувалось переживаннями і пошуком відновлення порушення життєвих відносин. Для них це був „обрив життя”, була відсутня потреба в боротьбі з хворобою. При наявності органічної „основи” деякі пацієнти (6,7%) реагували з допомогою феномену алекситимії — їм було складно описати свої емоції і моменти переживань хвороби вербально, а більш характерно соматичними скаргами пояснювати психічний дискомфорт.

Перша група пацієнтів, мобілізувала більш сильні форми захисту, преморбідно не були обтяжені — реагували гострими іпохондричними реакціями; які після проведеної комплексної терапії лікувальними засобами і за допомогою психотерапії звільнялись від хворобливих станів або ж значно пом’якшували вплив патологічних станів на організм. '

Пацієнти, в яких були діагностовані невротичні розвитки особистості по іпохондричному типу були менш „захищені” середовищем, на них мала вплив комбінація стрес-факторів, а також тривалий час дії.

Виявлені іпохондричні стани невротичного регістру характеризувалися типом цілісної стратегії поведінки пацієнтів, їх внутрішньою картиною хвороби, вираженою в розумінні хвороби як специфічної форми життя. Дані пацієнти невірно інтерпретували свої нормальні тілесні сенсації та фізіологічні функції, симптоми повсякденного життя і соматичні симптоми емоційного збудження шляхом помилкового віднесення їх до серйозного хворобливого процесу, а не до стресової ситуації чи події, яка мала місце у недалекому минулому. Тому часто пацієнти вибирали такий стиль життя, який називається „іпохондрична поведінка” (Стражевич В., 1988). Це в кінцевому результаті призводило до зниження соціальних та професійних функцій. Пацієнти так входили у свою підозру, що вона ставала для їхнього загального функціонування серйозною небезпекою, а для хворих, у яких діагностовано іпохондричний розвиток особистості — особливо шкідливою.

У лікувальній практиці досліджуваної патології надана перевага

комплексному використанню медикаментозних та психотерапевтичних методів. Поєднання фармакологічних та психотерапевтичних методів зумовлене єдністю біологічних і соціально-психологічних механізмів формування іпохондричних розладів.

Нами доведено, що доцільно в комбінованому лікуванні іпохондричних станів невротичного генезу використовувати психофармакологічні препарати

— антидепресанти, транквілізатори, нейролептики, ноотропи, загальнозміцнюючі.

Серед антидепресантів найбільший ефект мало використання піразідолу (пірліндолу), який мав балансуючий антидепресивний вплив в дозі (до 250 мг/добу); азафену (азаксазин, дізафен), який поєднував тімоаналептичний і заспокійливий ефект (250-300 мг/добу); амітриптиліну (триптізол) та імізину (меліпрамін) в дозі (150-200 мг/добу). Серед транквілізаторів найефективнішими були препарати, похідні бензодіазепіну: сібазон (реланіум)

— до 15 мг/добу; хлозепід (еленіум) — до 20 мг/добу; феназепам — до 5 мг/добу. В системі комплексного лікування застосовували нейролептичні препарати: етаперазин (до 10 мг/добу), сонапакс (до 30 мг/добу), хлорпротіксен (до 25 мг/добу).

Седативні препарати типу настою валеріани, пустирника, півонії, як підсилюючі дію антидепресантів, призначали для підтримуючого ефекту з обов’язковим опосередкуванням, психотерапевтичним навіюванням на особливі властивості цих препаратів для підтримки психічного здоров’я.

До комплексу лікування широко залучали препарати метаболічної та вазоактивної дії. Вони впливали, разом із психостимуляторами (сіднофен, сіднокарб) психостимулююче, антиастенічно, антидепресивно, вазовегетативно. Із всіх ноотропів та вазоактиваторів найуспішніше застосовували аміналон, пантогам, ноотропіл, пірацетам, енцефабол, церебролізин, кавінтон, цинаризин. їх позитивний вплив на іпохондричну симптоматику посилювали адаптогени, такі як: настої лимонника, женшеню, заманихи, аралії, родіоли, елеутерокока.

На основі вивчення іпохондричних розладів невротичного генезу нами розроблені слідуючі принципи використання медичних середників:

— застосування в комплексі з іншими методами психокорекційної та реабілітаційної системи;

— проведення самостійним курсом тільки при гострій потребі (як правило, після стресових ситуацій), як метод „швидкої допомоги”, але з подальшим переходом на інші види корекції’ або з їх приєднанням;

— суворе обмеження тривалості психофармакокорекції та терапевтичної дози за рахунок потенціювання іншими методиками;

— психотерапевтичне опосередкування кожного використаного препарату;

— використання мінімальної дози препаратів і поступове її збільшення,

що дає можливість краще контролювати реакції на препарат, уникнути небажаних явищ і проводити корекцію особистісних властивостей, враховуючи час появи психотропних властивостей при заміні одного препарату на інший;

— недопустимість комбінування препаратів однієї групи;

— при необхідності, поєднання їх з препаратами другої групи або потенціювання за допомогою інших лікарських препаратів.

Роль психотерапії в обстежених обумовлена значенням у виникненні та динаміці хвороби психогенних факторів. Чим більша питома вага останніх в розвитку невротичної хвороби пацієнта порівняно з біологічною недостатністю, тим більший успіх мала психотерапія.

Показами до психотерапії були реальнопостала ізоляція або суб’єктивне відчуття самотності, утруднення в наведенні міжособистісних контактів або незадоволення ними, важкість афективного самоконтролю, відчуття особистої неповноцінності, зниження або неадекватна самооцінка. Вказані прояви супроводжувалися негативними, заперечливими формами поведінки в суспільстві.

Загальним принципом побудови психотерапії при іпохондричних станах, зумовлених дією психотравмуючої ситуації було диференційоване поєднання методів особистісного та соціоцентричного скерування.

Програма психотерапевтичної допомоги складалася індивідувально, в залежності від:

а) характеру психотравми;

б) клінічної картини іпохондричного розладу,

в) стадії чи етапу захворювання;

г) особливостей особистості (участі психологічних захисних механізмів, внутрішньої картини хвороби та самооцінки).

Психотерапевтична корекція реалізовувалась в три етапи:

а) стаціонарний (лікувальний);

б) амбулаторний (реабілітаційний);

в) амбулаторний (психопрофілактичний).

При іпохондричних реакціях невротичного генезу перевага надавалась використанню модифікованих варіантів короткотермінових методик на протязі 21-24 днів. При іпохондричному розвитку особистості застосовували довготривалу особистісну орієнтовану групову психотерапію терміном до З місяців, в залежності від стійкості патологічної симптоматики.

Перевага тих чи інших методів залежала від структури особистісних особливостей хворих, їх психологічної настанови на проведення того чи іншого методу лікування, напрямку реструктуреалізації, наявності невротичних та особистісних розладів.

При даних розладах застосовували різноманітні форми індивідуальної та

групової особистісно орієнтованої психотерапії, що реалізують в найбільшповному вигляді етіопатогенетичний підхід до розуміння й усунення причин і механізмів розвитку психічної дезадаптації.

Використовуючи розроблену нами систему психотерапевтичної допомоги ми отримали слідуючі результати:

виздоровлення — 49%; значне покращення — 31%; покращення — 18%; відсутність динаміки — 2%.

У хворих контрольної групи, які лікувались традиційними методами ці показники дорівнювали:

виздоровлення — 38,5%; значне покращення — 27%; покращення — 24%; відсутність динаміки — 11,5%.

Аналіз представлених даних свідчить про ефективність розробленої нами системи лікування.

Катамнестичні дослідження, проведені на протязі півтора року охопили 65% хворих, і свідчать про стійкість отриманого ефекту.

Отже, нами було доведено, що комбінація медикаментозних та психотерапевтичних методик впливу дозволяли підвищити в подальшому продуктивність праці, покращити психологічний клімат в оточенні пацієнта, зменшити емоційну напругу, створити сприятливий фон для зниження травматизації психіки, усунути або зменшити значення факторів, які негативно впливають на організм хворого.

ВИСНОВКИ

1. У формуванні сучасних іпохондричних розладів значна роль належить соціальним, соціально-психологічним та біологічним факторам. Саме соціальні фактори найчастіше виступають в якості психотравмуючих (87,5%), характеризуючись масивністю, непередбаченістю, різноплановістю.

2. Клініко-психопатологічна структура іпохондричних станів характеризується поліморфізмом, поєднанням суто іпохондричних феноменів з депресією (96,6%), тілесними сенсаціями (82,5%), тривогою (49,2%).

3. Іпохондричні реакції характеризуються лабільністю, трансформацією іпохондричних феноменів, віддзеркалюють в клінічній картині психогенно, пацієнтам притаманна відносно адекватна самооцінка. Механізм звільнення від психічної перенапруги в цих хворих скерований не на розслаблення, а на заміну одних форм захисту іншими.

4. Сучасні форми іпохондричних розвитків особистості відрізняються поліморфізмом і коморбідністю психопатологічних феноменів, дезактуалізащєю первинних психогенних факторів за рахунок приєднання інших під час хвороби, вираженою деформацією самооцінки.

5. В психологічних механізмах формування гострих ілохіндричних реакцій

значне місце належить мобілізуючим формам психологічного захисту (активне включення в діяльність, перспективне планування своїх дій, збереження активності після невдачі). В той час як хворим з іпохондричним розвитком особистості притаманні ригідні форми психологічного захисту („вхід у хворобу”, „раціоналізація”, „витіснення”, „регресія”).

6. Для хворих гострими іпохондричними реакціями та розвитком особистості характерно відношення до хвороби у вигляді гіпернозогнозії (78,7%), що сприяє формуванню різного рівня порушень соціального функціонування (19% у хворих реакціями, 74% — у хворих розвитком особистості).

7. Спільність біологічних і соціально-психологічних механізмів формування іпохондричних розладів, обумовлює необхідність поєднаного використання в системі лікування психофармакологічних та психотерапевтичних заходів, що враховують структуру психотравмуючих факторів, клінічних і особистіших характеристик, етапу розвитку хвороби.

8. В реалізації лікувальних впливів можна умовно виділити три етапи: лікувальний, реабілітаційний і психопрофілактичний. Психотерапія відіграє провідну роль на всіх етапах. Її загальним принципом є диференційоване поєднання методів особистісно та соціоцентричної орієнтації.

9. Стійкість терапевтичного ефекту розробленої системи зумовлена її психопрофілактичною спрямованістю, яка забезпечується довготривалим використанням особистісно орієнтованої групової психотерапії.

Список робіт, опублікованих по темі дисертації.

1. Ліщук P.M. Соматопсихічні розлади у хворих з гострою іпохондричною реакцією в наслідок перенесеної травматизуючої стресової події // Журн. „Практична медицина”. — Львів, 1997. — № 7-8. — С.46-48.

2. Ліщук P.M. Особливості іпохондричних станів у віддаленому періоді черепно-мозкової травми II Журн. „Український вісник психоневрології”. — Харків, 1996. — Т.5 (12). — С.276-277.

3. Ліщук P.M. Психофармакологічні методи в психопрофілактичній і реабілітаційних системах корекції постстресових іпохондричних станів // Журн. ,Драктична медицина”. — Львів, 1997. — № 9-10. — С.9-10.

4. Ліщук P.M. Про деякі особливості іпохондричного синдрому при цукровому діабеті // Журн. „Український вісник психоневрології”. — Харків, 1996. _ Т.5 (12). — С.278-279.

5. Ліщук P.M., Дацишин Б.Я. Психотерапія фобічних станів // Журн. „Український вісник психоневрології-”. — Харків, 1995. — Т.З (6). — С.299-300.

6. Ліщук P.M., Ліщук М.П., Веселовський В.В. Місце фрізіуму в

лікуванні неврастенії // Журн. „Український вісник психоневрології”. — Харків, 1995. — Т3 (6). — С.312.

АНОТАЦІЇ

Ліщук P.M. Іпохондричні стани невротичного генезу (клініка, патогенез, лікування та профілактика). — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.16 — психіатрія. — Харківський інституту удосконалення лікарів. — Харків, 1997.

Дисертація присвячена вивченню комплексу соціально-психологічних та біологічних факторів розвитку іпохондричних розладів невторичного генезу. Проаналізовані особливості перебігу та динаміки цих станів з урахуванням клініко-психопатологічних та клініко-феноменологічних особливостей. Встановлено, що велику питому вагу мають соціально-психологічні та соціально-стресові фактори. Вони відрізняються масивністю, взаємопов’язаністю, широким діапазоном впливу на структуру особистості пацієнта, що сприяє швидкій трансформації іпохондричних реакцій в невротичний розвиток особистості.

Розроблена і апробована система лікування, яка побудована з урахуванням факторів їх виникнення, впершу чергу соціально-психологічних, що включає фармакотерапію та психотерапію з акцентом на соціальній реабілітації.

Ключові слова: невторичні розлади, іпохондрична реакція, іпохондричний розвиток особистості, психосоціальні стреси, система психотерапії.

Лищук P. Н. Ипохондрические состояния невротического генеза (клиника, патогенез, лечение и профилактика). — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.16 — психиатрия. — Харьковский институт усовершенствования врачей. — Харьков, 1997.

Диссертация посвящена изучению комплекса социально психологических и биологических факторов развития ипохондрических расстройств невротического генеза. Проанализированы особенности течения и динамики этих состояний с учетом клинико-психопатологических и клиникофеноменологических особеннстей. Установлено, что большой удельный вес имеет социально-психологические и социально-стрессовые факторы, они отличаются массивностью, взаимосвязанностью, широким диапазоном влияния на структуру личности пациента, что способствует быстрому трансформированию ипохондрических реакций в невротическое развитие личности.

Разработана и апробирована система лечения ипохондрических состояний,

составлена с учетом факторов их возникновения, в первую очередь социальнопсихологических, включающая фармакотерапию и психотерапию с акцентом на социальной реабилитации.

Ключевые слова: невротические расстройства, ипохондрическая реакция, ипохондрическое развитие личности, психосоциальные стрессы, система психотерапии.

Lischuk R. Hypochondriac conditions of neurotic genesis (clinic, phatogenesis, treatment and prophylaxis). — Manuscript.

The master’s thesis for the degree of Candidate of Medical Sciences in a specialised field. 14.01.16 - Kharkov Institute of Advanced Medical Studies. — Kharkov, 1997.

All-round social-phychological and biological factors of hypochondriac disorders of neurotic genesis were studied. Peculiarities of proceeding and dynamics of these states were analysed, clinical-phenomenological and clinical-psychopathological peculiarities were taken into consideration.

It was shown that social-psychological and social-stress factors were very important; they are massive, inter connective, have wide range of influence on the patient’s personality structure, that promotes quick transformation of hypochondriac reactions info the neurotic development of personality.

System of treatment of the hypochondriac states must take into consideration the factors of their origin, first of all social-psychological ones, it must also include pharmacotherapeutics, psychotherapeutics with main attentions on the social rehabilitation.

Key words: neurotic disorders, hypochondriac reactions, hypochondriac development of personality, psycho-social stress, psychotherapeutics system.