Автореферат и диссертация по медицине (14.03.07) на тему:Экспериментальная терапия гепатопротекторами и индукторами ферментов микросом поражений печени

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ФАРМАКОЛОГІЇ ТА ТОКСИКОЛОГІЇ

Р Г Б ОД 1 7 ОКТ 199В

На правах рукопису

ПОСОХОВА Катерина Андріївна

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ТЕРАПІЯ ГЕПАТОПРОТЕКТОРАМИ І ІНДУКТОРАМИ ФЕРМЕНТІВ МІКРОСОМ УРАЖЕНЬ ПЕЧІНКИ

14.03.07 — фармакологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

Київ-1996

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі фармакології Тернопільського медичного інституту ім. акад. І.Я.Горбачевського ■

Науковий консультант: Заслужений працівник вищої школи

України, доктор медичних наук, професор

СКАКУН Микола Петрович

Офіційні опоненти: Доктор медичних наук, професор

МОХОРТ Микола Антонович

Заслужений діяч науки України, доктор медичних наук, професор ТАРАХОВСЬКИЙ Мирон Лазаревич

Доктор медичних наук ЛІТВІНОВА Надія Володимирівна

Провідна установа: Українська Фармацевтична Академія,

м. Харків

Захист дисертації відбудеться “’/3’ 1996 р.

о /аЗ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.01.44.01 при інституті фармакології та токсикології АМН України (252057, Київ, вул. Е.Потьє, 14).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці інституту фармакології та токсикології АМН України

Автореферат розіслано ЧАУ иА- 1996 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради доктор медичних наук

СЕРЕДА П.І.

з

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ. Захворювання печінки посідають важливе місце у структурі захворюваності населення земної кулі і серед причин смерті знаходяться на 8 місці. Загальноприйнятою є точка зору, що при різних за етіологією патологічних станах печінки ключовим внутрішньоклітинним процесом є порушення структури і функції біомембран печінкових клітин, універсальним механізмом якого є перекисове окислення нена-сичених жирних кислот мембранних фосфоліпідів (Ю.А.Вла-димиров, А.И.Арчаков, 1972; А.Ф.Блюгер, А.Я.Майоре, 1978, 1982; А.С.Логинов і співавт., 1985; Ю.И.Губский, 1989; Н.П.Ска-кун і співавт., 1995). Виходячи з цього, протягом декількох останніх десятиліть пошук нових методів лікування проводиться серед речовин, які мають антирадикальні та мембраностабілі-зуючі властивості. Причому у більшості випадків ігноруються значення змін активності мікросомальної ферментної системи у розвитку патологічного процесу та її роль у забезпеченні фізіологічних функцій печінки. Однак, саме на цю систему лягає основне навантаження по знешкодженню токсичних речовин ек-зо- та ендогенного походження (А.И.Арчаков, 1975, 1983;

К.М.Лакин, Ю.Ф.Крьілов, 1981; П.И.Лукиенко, М.И.Бушма, 1986), причому кількість останніх в організмі за патології печінки може різко зростати. Не меншу роль відіграє мікросомальна ферментна система у такому важливому фізіологічному процесі, як жовчоутворення. Доведено, що за участю мікросомальних ферментів оксиметилглутарил-КоА-редуктази, КАБРН-специфіч-ного флавопротеїну, цитохрому Р-450, холестерин 7а- та 12а--гідроксилаз, уридиндифосфатглюкуронілтрансферази, метил-трансферази фосфоліпідів та інших відбуваються синтез та перетворення холестерину, жовчних кислот, фосфоліпідів, білірубіну (З.З.Крупникова, В.Ю.Сондоре, 1973; О.К.Докусова, 1975;

А.И.Арчаков, 1975, 1983; А.Уайт і співавт., 1983; А.Ленинджер, 1985; Е.ОЬегагсІі, D.E.Bowyer,1989; ІІ.Напззоп, 1989; Б.С.Наизег еі аі, 1986).

Разом з тим, закономірності реакції печінки на жовчогінні агенти на фоні зміненої активності монооксигеназ не з’ясовано, не вивчено можливості підвищення ефективності фармакотерапії уражень печінки різного генезу шляхом комбінування ге-патопротекторів з індукторами ферментів мікросом.

МЕТА РОБОТИ — вивчення впливу модуляторів активності монооксигеназ з жовчогінними агентами на функціональний стан печінки та обгрунтування доцільності комбінованого використання індукторів ферментів мікросом з гепатопротекто-рами за патології печінки.

ЗАВДАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Визначити реакцію печінки на жовчогінні засоби на фоні дії індукторів та інгібіторів ферментів мікросом.

2. Дослідити можливості корекції негативного впливу інгібіторів ферментів мікросом на функціональний стан печінки.

3. Вивчити ефективність індукторів ферментів мікросом за ураження печінки різного типу.

4. Дослідити ефективність ліпосомальної форми фосфати-дилхоліну (ліпіну) за гострого токсичного ураження печінки, хронічного гепатиту, зворотнього підпечінкового холестазу.

5. Встановити доцільність комбінування індуктора ферментів мікросом з ліпіном за ураження печінки різного типу.

6. Визначити ефективність комбінованого застосування індукторів мікросомальних ферментів з препаратами антиокси-дантової дії за печінкової патології.

7. Обгрунтувати доцільність використання комбінацій пре-

паратів, до складу яких входить індуктор ферментів мікросом, антиоксидант і ліпін, за ураження печінки різного типу.

НАУКОВА НОВИЗНА ТА ТЕОРЕТИЧНА ЦІННІСТЬ ДОСЛІДЖЕНЬ. Вперше виявлені закономірності комбінованої дії модуляторів активності ферментів мікросом із жовчогінними агентами на функціональний стан печінки, зокрема, жовчоутворення і детоксикаційну здатність, активність металовмісних ферментних систем, перекисове окислення ліпідів. Одержано нові дані про ініціацію жовчогінними агентами та інгібіторами ферментів мікросом процесів переокислення мембранних ліпідів у печінці. Уперше розроблено способи корекції індукторами мо-нооксигеназ негативної дії інгібіторів ферментів мікросом на функціональний стан печінки та гальмівного впливу жовчогінних засобів на її детоксикаційну активність.

Одержано нові дані про стимулюючу дію індуктора моно-оксигеназ кордіаміну на процеси ПОЛ у печінці, про його позитивний вплив на жовчоутворюючу функцію, активність металовмісних ферментних систем, зокрема, мікросомальної, за печінкової патології. Встановлено високу ефективність ліпіну при гострих дистрофічному та холестатичному ураженнях печінки. Виявлено, що речовини з антиоксидантовими властивостями гальмують детоксикаційну активність печінки в нормі і при її патології за збереженого абсолютного вмісту в органі цитохрому Р-450.

Зроблено теоретичний і експериментальний грунтовний внесок у концепцію поєднаності функціональної активності мікросомальної ферментної системи з іншими ланками біохімічних процесів у гепатоцитах, на основі чого запропоновано принципово новий спосіб підвищення ефективності лікування печінкової патології шляхом комбінування індукторів ферментів мік-

росом з препаратами антиоксидантової та мембраностабілі-зуючої дії і закладено основу для цілеспрямованого пошуку ефективних комбінацій лікарських речовин.

ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РОБОТИ. Експериментально доведена можливість ініціації процесів перекисового окислення ліпідів у печінці під впливом жовчогінних засобів та інгібіторів монооксигеназ, що свідчить про необхідність контролю стану прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу в процесі клінічного призначення цих препаратів. Слід враховувати, що жовчогінні агенти, інгібітори монооксигеназ та речовини з антиоксидан-товою активністю пригнічують детоксикаційну здатність печінки, що може негативно вплинути на перебіг патологічного процесу і потребує контролю і корекції цієї функції органа. Обгрунтовано доцільність комбінованого застосування індукторів ферментів мікросом з жовчогінними засобами з метою підсилення зовнішньосекреторної функції печінки і попередження негативного впливу жовчогінних агентів на здатність органа до метаболізму ксенобіотиків. Не дивлячись на встановлений факт пригнічення процесів жовчоутворення під впливом інгібіторів монооксигеназ, їх недоцільно комбінувати з жовчогінними засобами з причини значного погіршання у цих умовах детокси-каційної здатності печінки. Запропоновано ефективний спосіб усунення негативного впливу інгібіторів ферментів мікросом, зокрема циметидіну, на функціональний стан печінки за допомогою індукторів монооксигеназ. Теоретично обгрунтована доцільність і експериментально доведена висока ефективність комбінованого застосування індуктора ферментів мікросом з антиоксидантом і ліпосомальною формою фосфатидилхоліну за ураження печінки різного типу, що створює нові можливості для оптимізації фармакотерапії захворювань печінки.

Матеріали дисертаційної роботи, що відображають оригінальність підходу до фармакотерапії захворювань печінки, впроваджено у клінічну практику Тернопільської міської клінічної лікарні №1, Тернопільського обласного наркологічного диспансеру. Результати досліджень упроваджено у навчальний процес кафедр пропедевтики внутрішніх хвороб, фармакології і психіатрії лікувального факультету та кафедр факультету вдосконалення лікарів Тернопільського медичного інституту, кафедр фармакології Івано-Франківської, Дніпропетровської медичних академій, Вінницького, Луганського медичних університетів, Полтавської медичної стоматологічної академії.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЇ викладені у 28 наукових публікаціях.

ОСОБИСТИЙ ВНЕСОК ДИСЕРТАНТА в розробку наукових результатів, що виносяться на захист. В процесі одержання наукових результатів, викладених у дисертації, всі етапи дослідження автор проробив самостійно. Планування етапів досліджень, облік, аналіз первинного матеріалу, статистична обробка результатів, розробка основних положень та висновків роботи виконані дисертантом.

ПОЛОЖЕННЯ, ЩО ВИНОСЯТЬСЯ НА ЗАХИСТ

1. Комбінованим застосуванням індукторів ферментів мік-росом і жовчогінних засобів вдається підсилити зовнішньосекре-торну функцію печінки і попередити негативний вплив жовчогінних агентів на детоксикаційні можливості органа.

2. Комбінованим застосуванням жовчогінних засобів з інгібіторами ферментів мікросом не вдається усунути негативний вплив останніх на жовчоутворення, а фармакометаболізуюча здатність печінки у цих умовах гальмується більш значно, ніж

за ізольованого введення речовин.

3. Гальмівний вплив циметидіну на зовнішньосекреторну функцію та фармакометаболізуючу активність печінки, його стимулююча дія на процеси перекисового окислення мембранних ліпідів усуваються за допомогою індуктора монооксигеназ.

4. Індуктор мікросомальних ферментів кордіамін за ураження печінки різного типу сприяє покращанню жовчоутво-рюючої функції та детоксикаційної здатності органа, але підсилює перекисове окислення ліпідів.

5. Ліпін проявляє високу лікувальну активність за гострих токсичного і холестатичного уражень печінки.

6. Ефективність комбінованого застосування індуктора мікросомальних ферментів з ліпіном або з препаратами ан-тиоксидантової дії за ураження печінки різного типу є вищою, ніж їх ізольоване введення.

7. Найбільшу лікувальну активність за гострого токсичного ураження печінки, хронічного гепатиту і зворотнього підпечін-кового холестазу проявляє комбінація кордіаміну з селеною і ліпіном.

8. Між активністю монооксигеназної системи та іншими показниками функціонального стану печінки у нормі, за ураження органа і впливу медикаментозних агентів існує тісний взаємозв'язок.

АПРОБАЦІЯ РОБОТИ. Матеріали дисертаційної роботи були представлені на: симпозіумі-нараді "Експериментальна

фармакологія — клініці" (Вінниця, 1992), міжнародній конференції "Нейрофармакология на рубеже двух тысячелетий" (Санкт-Петербург, 1992), першій Українській науковій конференції за участю країн СНД "Актуальні проблеми клінічної фармакології" (Вінниця, 1993), третьому міжнародному сим-

позіумі "Системно-антисистемная регуляция в живой и неживой природе" (Київ, 1993), науковій конференції, присвяченій 140--річчю з дня народження академіка І.Я.Горбачевського (Тернопіль, 1994), науково-практичній конференції "Новое в диагностике и лечении заболеваний органов пищеварения" (Харків, 1994), першому конгресі гастроентерологів України (Дніпропетровськ, 1995), науково-практичній конференції “Актуальні питання діагностики, лікування та профілактики захворювань людини” (Тернопіль, 1995), першому міжнародному конгресі з інтегративної антропології (Тернопіль, 1995), науковій конференції “Досягнення і перспективи клінічної та експериментальної медицини” (Тернопіль, 1995), першому національному з'їзді фармакологів України (Полтава, 1995), науково-практичній конференції “Здобутки клінічної та експериментальної медицини” (Тернопіль, 1996), спільному засіданні кафедр фармакології, нормальної фізіології, патологічної фізіології, біохімії, біології, госпітальної терапії, інфекційних хвороб, гістології, соціальної медицини та організації охорони здоров’я, центральної науково-дослідної лабораторії Тернопільського медичного інституту (Тернопіль, 1996).

СТРУКТУРА ТА ОБСЯГ РОБОТИ. Дисертація викладена на 339 сторінках друкованого тексту, складається з вступу, огляду літератури, опису методів дослідження, 5 розділів з аналізом отриманих результатів власних досліджень, обговорення результатів дослідження, висновків і практичних рекомендацій. Текст ілюстровано 43 таблицями та 20 рисунками. Список літератури складається з 290 вітчизняних та 190 іноземних джерел.

ЗМІСТ РОБОТИ

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ. З метою реалізації поставлених завдань проведено досліди на 885 білих нелінійних щурах-самцях з масою тіла 120-180 г, які утримувались на загальному режимі і раціоні харчування інститутського віварію.

В процесі вивчення впливу на функціональний стан печінки інтактних тварин ізольованого і поєднаного використання жовчогінних засобів і модуляторів активності мікросомальних ферментів (МФ) було застосовано такі речовини: жовчогінні агенти холеву кислоту (Олайнський ХФК, м.Рига, по 100 і 200 мг/кг маси тварини), дегідрохолеву кислоту (ХФО "Здоров'я", м.Харків, по 100 мг/кг), оксафенамід (ХФО "Здоров'я", м.Харків, по 250 мг/кг), натрію селеніт (ТУ №У-293, м.Санкт-Петербург, по 10 мкг/кг); індуктори МФ фенобарбітал (Олайнський ХФК, м.Рига, по 50 мг/кг), карбамазепін (фінлепсін, Аггпеітіиеішегк, Бге7сіеп СтЬН, ІїасІеЬеиІ, по 50 мг/кг), кордіамін (ХФО "Дарниця", м.Київ, по 40 мг/кг); інгібітори МФ циметидін (РЬагшасЬіш, Болгарія, по 50 мг/кг), кобальту хлорид (по 27 мг/кг). Холеву і дегідрохолеву кислоти, оксафенамід уводили в шлунок, селеніт натрію — підшкірно, тричі з інтервалом у 24 години. Дози речовин підібрано згідно даних дітератури (Я.М.Несторович, 1979; А.С.Саратиков,

Н.П.Скакун, 1977, 1991). Фенобарбітал уводили внутрішньооче-ревинно (у вигляді фенобарбіталу-натрію), карбамазепін — у шлунок, кордіамін — під шкіру, циметидін — у шлунок, кобальту хлорид — під шкіру. Модулятори активності МФ уводили тричі з інтервалом у 24 години, в еквімолекулярних кількостях, у дозах, які, згідно даних літератури (К.М.Лакин, Ю.Ф.Крьілов, 1981; М.И.Бушма, П.И.Лукиенко, 1984, 1985;

А.Н.Олейник, 1984; А.И.Гриневич, 1985; Kr. Haasio et al., 1987; L.Regnaud et al., 1987; K.V.Speeg, 1987; Iscan Mesude Y. et al., 1989), при введенні протягом зазначеного терміну викликають індукцію або інгібування МФ. Крім ізольованого введення речовин, застосовували такі їх комбінації: фенобарбітал + холе-ва кислота, фенобарбітал + дегідрохолева кислота, фенобарбітал + селеніт натрію, фенобарбітал + оксафенамід, кордіамін + + оксафенамід, циметидін + холева кислота, циметидін + оксафенамід, циметидін + селеніт натрію, кобальту хлорид + холева кислота, кобальту хлорид + селеніт натрію, циметидін + фенобарбітал, циметидін + кордіамін. Гострі досліди на тваринах проводили через 24 години після останнього введення речовин.

Застосовано три моделі ураження печінки, що відображають найбільш типові зміни, які можна спостерігати у клініці при захворюваннях цього органа (А.Ф.Блюгер, А.Я.Майоре, 1978; А.Ф.Блюгер і співавт., 1984): гострий токсичний гепатит

(Б.И.Левшин, 1973) викликали підшкірним уведенням 50 % олійного розчину чотирихлористого вуглецю (СС14, по 4 мл/кг маси протягом 4 днів); хронічний гепатит з фіброзуванням органа — комбінованим застосуванням двох токсинів (C.-P.Siegers et al., 1982; C.-P.Siegers, W.Reichl, 1983; C.-P.Siegers et al, 1984) — 5 % розчину етанолу, який щурі отримували замість питної води протягом 28 днів, та СС14, який вводили тваринам двічі на тиждень по 0,2 мл/кг маси в шлунок у вигляді 4 % олійного розчину; зворотнє холестатичне ураження печінки викликали шляхом накладання кетгутової лігатури на загальну жовчну протоку в нижній її третині (И.З.Чурсина, 1990). За гострого ураження печінки застосовано такі лікувальні агенти та їх комбінації: фенобарбітал (по 50 мг/кг), кордіамін (по 40 мг/кг), се-

лена (органічна сполука селену, А/О Хухтамяки, Нова-мед-Турку, Фінляндія; по 20 мкг/кг маси в шлунок), а-то-коферолу ацетат (Мінмедбіопром, м.Умань; по 100 мг/кг маси у м'яз), ліпін (ХФО "Біолек", м.Харків, яєчний фосфатидилхолін у вигляді ліпосом; по 20 мг/кг маси внутрішньоочеревинно), кордіамін + селена, кордіамін + ліпін, селена + ліпін, кордіамін + селена + ліпін, кордіамін + вітамін Е, вітамін Е + ліпін, кордіамін + вітамін Е + ліпін, фенобарбітал + вітамін Е + ліпін. Речовини та їх комбінації вводили щоденно протягом 10 днів, з 5-го дня від початку досліду (після закінчення введення СС14). Аналогічні речовини та комбінації (за винятком фенобарбіталу, вітаміну Е та комбінацій, до складу яких вони входять) застосовано за хронічного гепатиту (введення починали після закінчення моделювання ураження і здійснювали протягом 10 днів) і зворотнього підпечінкового холестазу (лікування розпочинали на 4-й день від моменту накладання лігатури і проводили протягом 4-х днів). Контрольною групою в останньому випадку були несправжньо оперовані тварини (лапаротомія).

Гострі досліди в усіх серіях проводили через 24 години після останнього введення лікувальних агентів.

Дослідження зовнішньосекреторної функції печінки

У тварин, які знаходилися під барбаміловим наркозом (0,1 г/кг внутрішньоочеревинно у вигляді 1 % розчину) після розтину передньої черевної стінки у загальну жовчну протоку вставляли еластичний катетер і протягом 2 годин визначали інтенсивність жовчовиділення за інтенсивністю секреції жовчі. У жовчі, що виділялася, визначали сумарну концентрацію і загальну кількість жовчних кислот (холевої, хенодезоксихолевої, дезоксихолевої) і холестерину (В.П.Мирошниченко і співавт., 1978), три- і диоксихоланових жовчних кислот (В.П.Мирош-

ниченко, В.Н.Гайдай, 1980), сумарних фосфоліпідів (А.П.Пентюк і співавт., 1987), загального білірубіну та його кон'югованої фракції (М.П.Скакун, 1956). Знаходили співвідношення між три-і диоксихолановими жовчними кислотами (30Н/20Н), яке дозволяє оцінити функціональну, зокрема гідроксилюючу, здатність печінки і опосередковано свідчить про активність мікросо-мальних оксигеназ (А.Ф.Блюгер і співавт., 1979; Б.Р.Гедулина, 1987; Б.Р.Гедулина і співавт., 1988; З.К.Кашкова, З.З.Хакимов, 1991; R.Hansson, 1989). Розраховували співвідношення між концентрацією жовчних кислот і холестерину в жовчі (жк/хс), фосфоліпідів і холестерину (фл/хс), які характеризують міцелярну стабільність жовчі (Я.В.Ганиткевич, Я.И.Карбач, 1985; Р.А.Иванченкова, 1990; Ю.П.Рубенс і співавт., 1992; С.М.Дроговоз і співавт., 1994).

Визначення активності процесів вільнорадикального окислення і стану системи антиоксидантового захисту У гомогенатах печінки визначали: вміст гідроперекисів ліпідів (ГПЛ) (В.Б.Гаврилов, М.И.Мишкорудная, 1983), ТБК--активних продуктів (Z.Placer, 1968), активність каталази (М.А.Королюк і співавт., 1988), супероксиддисмутази (СОД) (Е.Е.Дубинина і співавт., 1983; С.Чевари і співавт., 1985), глу-татіонпероксидази (Г.О.Кругликова, И.М.Штутман, 1976), вміст відновленого глутатіону (GSH) (G.L.Elman, 1959), аскорбінової кислоти (В.В.Соколовский і співавт., 1974).

У гомогенатах печінки визначали також вміст сумарних фосфоліпідів (А.П.Пентюк і співавт., 1987) і загального білка біу-ретовим методом (А.А.Покровский, 1969).

Визначення активності ферментів сироватки крові Визначали активність лужної фосфатази (В.Г.Колб, В.С.Ка-мьішников, 1976); аланінамінотрансферази (АлАТ) і аспартат-

амінотрансферази (АсАТ) — за допомогою стандартних наборів для визначення цих ферментів, в основу яких закладено уніфікований динітрофенілгідразиновий метод (Б.ІЇектап, Б.А.ЕгепкеІ, 1957).

Визначення тривалості гексеналового сну Враховуючи, що процеси ІМ-деметилювання більшості лікарських препаратів, у тому числі метаболізм гексобарбіталу, здійснюються ідентичною ізоформою цитохрому Р-450 (А.И.Арчаков, 1975; М.Огаа££ et аі., 1987), за тривалістю гексеналового сну можна робити достовірний висновок про фармако-метаболізуючу здатність печінки і опосередковано — про активність мікросомальної ферментної системи (К.М.Лакин, Ю.Ф.Крьілов, 1981; З.З.Хакимов, 1988). Гексенал уводили в дозі 60 мг/кг маси внутрішньоочеревинно (А.Н.Олейник, 1984; Р.Г.Азизов, 1989).

ЕПР-спектроскопічні дослідження Дослідження печінки щурів методом електронного парамагнітного резонансу проводили на радіоспектрометрі "Уагіап Е-109". Після закінчення моделювання дослідів тварин декапіту-вали, зразки печінки заморожували у спеціальних тефлонових формах і зберігали у рідкому азоті. Вимірювали ЕПР-сигнали з такими д-факторами: g = 2,25 — цитохром Р-450 (цх Р-450), низькоспінова окислена форма; g = 2,14 — Мп2+-вмісні ферменти (протеїнкінази, АТФ-ази, фосфорибозилтрансфераза); g = 2,05 — Си2+-вмісні ферменти: супероксиддисмутаза, цито-хромоксидаза; g = 2,03 — нітрозильні комплекси негемового заліза; g = 2,00 — семіхінонні та убісеміхінонні вільні радикали; g = 1,97 — Мо5+-вмісні ферменти (альдегідоксидаза, ксанти-ноксидаза, сульфітоксидаза); g = 1,94 — відновлені залізосір-чані білки у дихальному ланцюгу мітохондрій (N-16, Б-І).

Експериментальні дослідження проведені на базі кафедри фармакології Тернопільського медичного інституту ім. академіка

І.Я.Горбачевського. ЕПР-спектроскопічні дослідження виконано у лабораторії біохімії Київського НД інституту здоров'я ім. Л.І.Медведя.

Автор висловлює щиру подяку співробітникам лабораторії біохімії (зав. — проф. М.П.Дмитренко) Київського НД інституту здоров'я ім Л.І.Медведя за допомогу у проведенні ЕПР-спектро-скопічних досліджень.

Методи математичного аналізу Числові результати піддавали статистичній обробці загальноприйнятими методами (Н.А.Плохинский, 1980; Н.И.Валь-вачев, М.И.Римжа, 1989; Ю.И.Иванов, О.Н.Погорелюк, 1990) з використанням значень середньої арифметичної (М), похибки середньої арифметичної (ш), І критерія Ст'юдента, рівня значущості Р, довірчого інтервалу для математичного сподівання сукупності. Для визначення функціональної залежності між декількома показниками використовували метод кореляційного аналізу і багатофакторного регресійного аналізу (Н.И.Валь-вачев, М.И.Римжа, 1989; Ю.И.Иванов, О.Н.Погорелюк, 1990). Для оцінки характеру взаємодії фармакологічних агентів використовували метод Л.Уебба (1966).

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ Вплив модуляторів активності монооксигеназ і жовчогінних агентів при їх ізольованому і комбінованому введенні на функціональний стан печінки

Як свідчать отримані результати, вивчені індуктори мікро-сомальних ферментів за повторного їх уведення здоровим білим щурам по-різному впливають на зовнішньосекреторну функцію

печінки. На фоні фенобарбіталу і кордіаміну відбувається вірогідне збільшення інтенсивності секреції жовчі, вмісту її основних компонентів, зростає глюкуронокон'югаційна здатність печінки. Уведення карбамазепіну підвищує лише виділення з жовчю білірубіну за стабільного стану процесів глюкуронокон'ю-гації. Отримані результати узгоджуються з даними інших авторів (А.С.Саратиков, Н.П.Скакун, 1977, 1991; А.Н.Олейник, 1984). Збільшення виділення холатів з жовчю під впливом індукторів ферментів мікросом, зокрема фенобарбіталу, пояснюється стимулюванням їхнього синтезу за рахунок підвищення активності мікросомальної холестерин-7а-гідроксилази (ХОи-шисіо і співавт., 1973; В.СоЬеп і співавт., 1975). За введення фенобарбіталу і кордіаміну збільшується частка глюкуронідів білірубіну у загальній кількості пігменту (відповідно до 86 % і 83 %, проти 63 % у контролі), що, згідно даних літератури (Л.Ф.Легонькова і співавт., 1990; Л.Б.Заводник і співавт, 1990; .І.Ееуегу еі аі., 1988; Ь.РагасІошзку, 1988; А.Б.МоШпо еі аі., 1989), зв'язане із підвищенням активності уридиндифосфатглюку-ронілтрансферази мікросом (УДФГТ). За повторного використання фенобарбіталу і кордіаміну вміст холестерину в жовчі проявляє тенденцію до зменшення, що підтверджується даними А.С.Саратікова та М.П.Скакуна (1991) і може бути зв'язане з підсиленням перетворення холестерину на жовчні кислоти за незміненого пулу цього стероїду в організмі інтактних тварин. Під впливом фенобарбіталу, кордіаміну та карбамазепіну скорочується тривалість гексеналового сну (відповідно у 9,0, 2,2 і

1,7 рази). Причому встановлено, що в інтактних тварин спостерігається тісна обернена кореляція між інтенсивністю секреції жовчі, вмістом у ній холатів, диоксихоланових жовчних кислот, холестерину, з одного боку, і тривалістю гексеналового

сну — з іншого (коефіцієнти кореляції відповідно дорівнюють -0,71, -0,81, -0,89, -0,75). Під впливом фенобарбіталу і кордіаміну цей зв'язок зростає.

Уведення кислоти дегідрохолевої, селеніту натрію або ок-сафенаміду разом з фенобарбіталом, оксафенаміду з кордіаміном в усіх випадках веде до вірогідного зростання показників жовчоутворення, порівняно з ізольованим використанням речовин, причому між компонентами комбінацій спостерігається потенціювання їхньої дії, особливо за впливом на інтенсивність секреції жовчі і виділення з жовчю холатів.

Дещо інші закономірності встановлено за комбінування з фенобарбіталом холевої кислоти. Ізольоване застосування останньої призводить до дозозалежного збільшення інтенсивності секреції жовчі (відповідно в 1,4 і 1,6 рази), вмісту сумарних холатів (в 1,7 і 2,2 рази), триоксихоланових жовчних кислот ( в 4,0 і 5,2 рази), холестерину (в 1,7 і 2,2 рази), білірубіну (в 1,4 і 1,8 рази), сумарних фосфоліпідів (у 3,5 і 5,1 рази) у жовчі. Одночасно зменшується кількість фосфоліпідів у гомогенатах печінки (в 1,4 і 1,5 рази). Відмічене зростання кількості сумарних холатів у жовчі, яке відбувається за рахунок тригідрокси-холанових кислот, зв'язане із включенням у ентерогепатичну циркуляцію триоксихоланової холевої кислоти. Стимуляція виділення інших компонентів жовчі зумовлена, згідно даних літератури (О.К.Докусова, 1975; Я.В.Ганиткевич, 1984), тим, що холанові кислоти, холева зокрема, у процесі виділення у жовч стимулюють секрецію холатозалежної її фракції — холестерину, жовчних пігментів, фосфоліпідів, білків, мінеральних солей. Зростання вмісту холестерину в жовчі, крім того, може бути зумовлене зменшенням його перетворення на жовчні кислоти, оскільки високі дози останніх, уведені ззовні, гальмують хо-

лестерин-7а-гідроксилазу (Я.В.Ганиткевич, 1984; D.M.Heuman et al, 1989). Разом з тим, відмічено, що повторне введення холевої кислоти у дозах 100 і 200 мг/кг маси інтактним тваринам спричинює зростання вмісту у гомогенатах печінки ТБК-активних продуктів (у 3,1 і 3,1 рази) і активності каталази (у 10,7 і 8,8 рази), що свідчить про стимуляцію переокислення мембранних ліпідів. Не виключено, що останнє пов'язане із збільшенням продукції ферментативною NADPH-залежною системою мікро-сом супероксидного аніону в процесі перетворення екзогенної холевої кислоти, яка є субстратом І типу мікросомальних окси-геназ (Э.С.Горштейн і співавт., 1980). Це припущення підтверджується тим відомим фактом, що за метаболізму різних субстратів системою цитохрому Р-450 на його активних центрах і ЫАБРН-цитохром-Р-450-редуктази утворюється значна кількість С>2 (И.Г.Бондаренко і співавт., 1990; А.Д.Дурнев, С.Б.Се-реденин, 1990), який індукує ланцюг реакцій вільнорадикально-го окислення, зокрема утворення перекису водню, у знешкодженні якого приймає участь каталаза (В.А.Барабой і співавт., 1994).

За комбінованого введення щурам фенобарбіталу разом з холевою кислотою, не дивлячись на високий рівень жовчоутво-рюючої функції печінки, її показники не перевищують величини, які відмічено за ізольованого введення жовчогінного агенту. Однак у цій серії зменшується вміст у жовчі триоксихоланових жовчних кислот і, навпаки, зростає кількість диоксихоланових, нормалізується вміст фосфоліпідів у печінці, ТБК-активних продуктів і активність каталази, вірогідно збільшується кількість білка (в 1,7 рази). Останнє є характерною особливістю фенобарбіталової індукції, оскільки препарат стимулює синтез білків de novo (А.И.Ирчаков, 1975; В.В.Ляхович, И.Б.Цырлов,

1978). Важче зрозуміти, чому під впливом фенобарбіталу, який підвищує функцію мікросомальної ферментної системи, у тому числі її монооксигеназної та диоксигеназної ланок, нормалізуються процеси ПОЛ і активність ферменту антиоксидантового захисту. Цей факт знаходить задовільне пояснення, якщо спиратися на дослідження, проведені Е.Б.Бурлаковою (1981). Автор показала, що введення фенобарбіталу здоровим щурам підвищує вміст у мікросомах печінки цх Р-450, фосфатидилхоліну і зменшує антиоксидантову активність (АОА) їх ліпідів. При введенні тваринам антиоксидантів і підвищенні АОА ліпідів спостерігається зниження вмісту цх Р-450 і фосфатидилхоліну у мікросомах печінки і наростання кількості фосфатидилетанола-міну і фосфатидилсерину. Останні мають у своєму складі по дві ненасичені жирні кислоти і швидше окислюються (порівняно з фосфатидилхоліном, котрий має одну ненасичену жирну кислоту), що веде до витрат резервів АОА. І, навпаки, за експериментального Е гіповітамінозу, що супроводжується зниженням АОА, кількість фосфатидилетаноламіну і фосфатидилсерину у мікросомах печінки зменшується (З.М.Даценко і співавт., 1996). Таким чином, у здоровому організмі будь-які зміни з боку промоторів та інгібіторів ПОЛ викликають зміни ліпідного складу, окислюваності мембран, швидкості утворення радикалів та витрат антиоксидантових резервів, причому вся ця система знаходиться у збалансованому стані. Виходячи з цього, можна думати, що гальмівний вплив фенобарбіталу на процеси ПОЛ, активовані введенням холевої кислоти, зумовлений зміною ліпідного складу мембран (Е.Б.Бурлакова і співавт., 1975; Р.Д.Сейфулла, И.Г.Борисова, 1990).

Дослідження швидкості метаболізму гексеналу на фоні застосування жовчогінних засобів та їх комбінацій з індукторами монооксигеназ свідчать, що оксафенамід, холева кислота і

селеніт натрію при повторному введенні викликають подовшання гексеналового сну (відповідно в 1,8, 3,1 і 1,9 рази), порівняно з контролем. ЕПР-спектроскопічні дослідження показують, що цей ефект не зв'язаний із зменшенням у печінці абсолютного вмісту активної форми цх Р-450. Скоріше, ми маємо тут справу із явищем конкурентного інгібування, коли одні субстрати цх Р-450-залежної біотрансформаційної системи мікросом блокують метаболізм інших субстратів (З.С.Горштейн і співавт., 1980). При комбінованому введенні жовчогінних засобів з індукторами монооксигеназ тривалість гексеналового сну в усіх випадках є меншою, порівняно не лише з серіями, де використовували жовчогінні агенти, але й з інтактними щурами. Комбінування цих речовин сприяє також відновленню оберненої лінійної залежності між показниками жовчоутворення і тривалістю гексеналового сну, яка порушується при введенні жовчогінних засобів.

В результаті дослідження впливу на функціональний стан печінки інгібіторів мікросомальних ферментів встановлено, що повторне введення тваринам циметидіну і кобальту хлориду викликає однонаправлені зміни. Зменшується синтез і виділення з жовчю холатів (відповідно в 1,2 і 1,6 рази), холестерину (в 1,3 і 1,6 рази), білірубіну (в 1,6 і 1,3 рази), фосфоліпідів (в 1,4 і

1,3 рази). Збільшується співвідношення у жовчі між три- і диоксихолановими жовчними кислотами, що зв'язане з переважним порушенням синтезу останніх. Здатність печінки до глюкуронокон'югації білірубіну під впливом циметидіну не змінюється, за введення кобальту хлориду навіть дещо зростає. Останній факт, можливо, зв'язаний з тим, що, згідно даних літератури (В.В.Ляхович, И.Б.Цьірлов, 1981; ІІ.Т.\УіШат5, 1971), при гальмуванні монооксигеназної активності компенсаторно

підвищується активність ферментів II фази біотрансформації ксенобіотиків, зокрема здатність печінки до глюкуронокон'юга-ції. Під впливом обидвох препаратів спостерігається стимуляція переокислення мембранних ліпідів, що супроводжується зростанням вмісту у гомогенатах печінки ТБК-активних продуктів (відповідно у 2,7 і 13,5 рази) і активності каталази (у 4,3 і

6,2 рази).

Гальмівний вплив препаратів на активність ферментів мікросом проявляється збільшенням тривалості гексеналового сну (на фоні введення циметидіну — в 1,9 рази, кобальту хлориду — у 5,4 рази), що підтверджується даними літератури (А.И.Гриневич, 1985; П.А.Калиман, И.В.Беловецкая, 1986; Б.Н.Матюшіїн, А.С.Логинов, 1990; P.D.Hansten, 1990; М.Сіїї еі аі., 1991). У випадку застосування циметидіну цей ефект ймовірніше зв'язаний із конкурентним інгібуванням цитохром Р-450-залежної біотрансформаційної системи мікросом, що сповільнює метаболізм гексобарбіталу, тому що, згідно даних літератури (Б.Р.Еаих, КБ.СотЬез, 1994), цимєтидін реагує з цх Р-450 за механізмом лігандної взаємодії II типу. Крім того, виконані ЕПР--спектроскопічні дослідження свідчать про відсутність змін кількості активної форми цх Р-450 у печінці за введення циметидіну. Значне зростання тривалості гексеналового сну під впливом кобальту хлориду зумовлене іншими механізмами. Згідно сучасної класифікації інгібіторів ферментів мікросом (И.С.Чекман, А.И.Гриневич, 1984; П.И.Лукиенко, М.И.Бушма, 1986), кобальту хлорид відноситься до групи речовин, які порушують метаболізм гему. Зокрема, він пригнічує його синтез на стадії перетворення протопорфірину на гем і активує мікросо-мальну гемоксигеназу, котра каталізує деградацію гему (П.А.Калиман, И.В.Беловецкая, 1986; А.В.Ткаченко, 1995;

ТЛУ^БШ^а еі аі., 1986; М.Ь.Тотаго еі аі., 1991), що веде до зменшення абсолютної кількості цх Р-450 і порушення біо-трансформації субстратів мікросомальної ферментної системи.

У відповідності з отриманими результатами зроблено спробу корекції зовнішньосекреторної функції печінки, яка гальмується під впливом інгібіторів ферментів мікросом, за допомогою жовчогінних агентів. З'ясовано, що введення холевої кислоти тваринам, які отримували циметидін, не веде до покращання жовчоутворення. У цій серії прогресує дисбаланс між вмістом у жовчі три- і диоксихоланових жовчних кислот. Не змінюються, порівняно з групою тварин, які отримували лише циметидін, вміст ТБК-активних продуктів і активність каталази у гомогенатах печінки. Встановлено, що між циметидіном і холевою кислотою існує антагоністичний тип взаємодії за впливом на показники жовчоутворення. У разі застосування циметидіну з оксафенамідом також відсутні позитивні зрушення.. Якщо хо-лева кислота комбінується з кобальту хлоридом, покращуються показники жовчоутворення, але вміст ТБК-активних продуктів і активність каталази у печінці не змінюються, порівняно із групами тварин, де речовини використовували окремо.

При введенні селеніту натрію з циметидіном або кобальту хлоридом у більшій мірі, ніж при ізольованому застосуванні інгібіторів, гальмуються інтенсивність секреції жовчі, виділення холатів, як три-, так і диоксихоланових, сумарних фосфоліпідів, але нормалізуються вміст ТБК-активних продуктів і активність каталази у гомогенатах органа.

Характерною закономірністю, встановленою у наших дослідах, є значне подовшання гексеналового сну у всіх випадках комбінування інгібіторів ферментів мікросом із жовчогінними агентами, порівняно з ізольованим уведенням циметидіну, ко-

бальту хлориду, холевої кислоти, оксафенаміду, селеніту натрію.

Таким чином, комбінованим застосуванням інгібіторів ферментів мікросом і жовчогінних агентів не вдається нормалізувати зовнішньосекреторну функцію печінки, а її фармакомета-болізуюча здатність за цих умов пригнічується у більшій мірі, ніж при ізольованому введенні речовин. Проте, при комбінуванні селеніту натрію з циметидіном і кобальту хлоридом нормалізуються процеси ПОЛ у печінці, що зв'язане з антиокислюваль-ною активністю селену, яка реалізується через глутатіонпе-роксидазу (В.И.Кулинский, Л.С.Колесниченко, 1993; Г.П.Кузне-цов, П.А.Лебедев, 1995; Н.П.Скакун і співавт., 1995; Т.С^асІЇ-тап, 1990; А.\Уепсіе1, 1992). Відомо, що біологічна роль селену опосередковується не лише впливом на активність ферментів антиоксидантового захисту (глутатіонової системи), але й регуляцією активності ферментів метаболізму і детоксикації ксе-нобіотиків у мікросомах гепатоцитів (О.Е.СогпЬб, Б.В.СотЬз, 1987; М.Ьа^іпеп et аі., 1988; Б.А^г^Ыюп, В.ЕІБШІск, 1989). Наявність цього мікроелемента у молекулах негемових залізопро-теїнів ЫАБРН-залежно'1 системи транспорту електронів у мембранах ендоплазматичного ретикулуму (ЕР) гепатоцитів вказує на його можливу участь у окисно-відновних реакціях мікросом (Р.У.2иота еі аі., 1986). Разом з тим, ступінь пригнічення активності монооксигеназ у наших дослідах при комбінуванні селену з інгібіторами ферментів мікросом більший, ніж при ізольованому введенні речовин. Про це свідчить не тільки прогресуюче гальмування метаболізму гексеналу, але й погіршення показників жовчоутворення. Отримані результати цілком узгоджуються з даними літератури. Про зменшення вмісту цх Р-450 за зростання АОА активності ліпідів у мікросомах печінки щурів вже

згадувалось вище (Е.Б.Бурлакова, 1981). Подібні спостереження є і в інших авторів. Показано, що ізольоване введення такого сильного біоантиоксиданту, як вітамін Е, не дивлячись на його участь у синтезі гему цх Р-450 і селеновмісного негемового залізопротеїну, котрий функціонує як ланка електронотран-спортного ланцюга між флавопротеїном (ФП) і цх Р-450 (Л.И.Сушко, П.И.Лукиенко, 1979), викликає зниження кількості цх Р-450, активності NADPH-цитохром-с-редуктази у мікросо-мах печінки і пригнічення метаболізму ліків, які застосовуються одночасно з ним (К.М.Лакин, Ю.Ф.Крьілов, 1981; В.Г.Акимов і співавт., 1985; В.Г.Акимов, А.П.Лашманова, 1987; У.К.Ибрагимов і співавт., 1989; В.И.Шарапов, 1993).

В результаті проведених експериментів встановлено, що пригнічення жовчоутворення, яке викликає циметидін, вдається повністю усунути введенням фенобарбіталу. У цій серії дослідів відбувається нормалізація інтенсивності секреції жовчі, вмісту її компонентів, які вивчалися, відновлюється співвідношення 30Н/20Н, нормалізуються кількість фосфоліпідів у печінці, вміст ТБК-активних продуктів і активність каталази у гомогенатах органа. Гальмівний вплив циметидіну на метаболізм гексеналу також повністю усувається фенобарбіталом. У цій серії дослідів відновлюється лінійна залежність між показниками жовчоутворення і тривалістю гексеналового сну, яка порушується під впливом циметидіну. Отримані результати підтверджуються дослідженнями M.Pasanen і співавт. (1986), які виявили зв'язування циметидіну з мікросомами печінки і показали, що попереднє уведення щурам фенобарбіталу або 3-метил-холантрену різко знижує інгібуючий ефект циметидіну на ферментативну активність монооксигеназ. Параметри фармакокінетики фенобарбіталу за його комбінування з циметидіном прак-

тично не змінюються (C.Gough і співавт., 1991).

Ефективність індукторів ферментів мікросом, лгпіну і препаратів з антиоксидантовою дією при патології печінки Встановлено, що зміни у печінці, які виникають за вивчених типів ураження (гострого токсичного гепатиту, хронічного гепатиту з фіброзуванням органа, зворотнього підпечінкового холестазу) характеризуються стереотипністю, хоча для кожної моделі відмічено певні особливості реакції органа на дію патологічного чинника.

При гострому токсичному ураженні печінки СС14 у гомогенатах органа зростає вміст ГПЛ (у 3,3 рази) і ТБК-активних продуктів (у 3,8 рази), активність каталази (в 1,9 рази), зменшується активність глутатіонпероксидази (у 7,9 рази) і СОД (у

2,0 рази), вміст GSH (у 2,0 рази) і аскорбінової кислоти (у 4,5 рази), у сироватці крові підвищується активність лужної фосфатази (в 1,6 рази), АлАТ (в 1,5 рази), АсАТ (в 1,7 рази). Зменшення активності СОД підтверджується результатами ЕПР-спектроскопічного дослідження. Збільшується інтенсивність сигналу парамагнітного центру із g = 1,97 (на 77 %), що свідчить про активацію системи пероксидазного окислення і узгоджується з підвищенням активності каталази, оскільки в результаті функціонування цієї системи утворюється перекис водню, у знешкодженні якого приймає участь каталаза (Я.И.Ажипа, 1983; Т.Т.Жумабаева і співавт., 1987). Гальмуються інтенсивність секреції жовчі (в 1,3 рази), синтез і виділення жовчних кислот, холестерину, фосфоліпідів, білірубіну (відповідно у 2,1, 2,3, 2,0,

1,8 рази); порушується гідроксилювання холатів мікросомаль-ною ферментною системою, співвідношення 30Н/20Н становить

0,34 (у контролі — 0,46); погіршується глюкуронокон'югація білірубіну. Тривалість гексеналового сну збільшується у 3,4 ра-

зи, а інтенсивність сигналу парамагнітного центру із ц = 2,25 зменшується на 17 %. У цій серії порушуються взаємозв'язки між показниками жовчоутворення, властиві інтактним тваринам, і з’являються нові кореляції між показниками ПОЛ, ан-тиоксидантової системи, між ними і параметрами зовнішньосек-реторної функції печінки.

При хронічному гепатиті з фіброзуванням органа відмічено наростання вмісту ГПЛ і ТБК-активних продуктів (у 2,0 і

7.2 рази) у печінці, що супроводжується зменшенням активності глутатіонпероксидази (в 1,9 рази), СОД (у 4,3 рази), вмісту СБН (у 8,2 рази), аскорбінової кислоти (у 3,4 рази); підвищується активність АсАТ (в 1,4 рази) і лужної фосфатази (в 1,2 рази). Пригнічується інтенсивність жовчоутворення, зменшується вміст у жовчі холатів (в 1,3 рази), фосфоліпідів (в 1,9 рази), білірубіну (в 1,7 рази), гальмується глюкуронокон'югація останнього; співвідношення 30Н/20Н зростає до 0,69, проти 0,46 у контролі, знижується міцелярна стабільність жовчі. Тривалість гексеналового сну збільшується у 2,3 рази.

У відновному періоді зворотнього підпечінкового холестазу у печінці збільшується вміст ГПЛ і ТБК-активних продуктів (у

2,4 і 1,4 рази), підвищується активність каталази (в 1,7 рази) і СОД (у 3,7 рази), зменшуються активність глутатіонпероксидази (в 1,7 рази) і вміст аскорбінової кислоти ( в 1,6 рази). Активність АлАТ не змінюється, АсАТ — вірогідно знижується, що можна пояснити ущільненням плазматичних мембран гепатоцитів, завдяки накопиченню у них холестерину (А.Ф.Блюгер і співавт., 1978, 1984; Г.Вьрбанов і співавт., 1994). Активність ЛФ зростає у

2.3 рази. Інтенсивність секреції жовчі, виділення холатів, фосфоліпідів і білірубіну зменшуються відповідно в 1,2, 2,4, 2,2 і 1,6 рази, компенсаторно підсилюється глюкуронокон'югація остан-

нього, співвідношення 30Н/20Н становить 0,09, проти 0,25 у контролі; значно погіршуються стабілізуючі властивості жовчі. Відмічена тенденція до збільшення тривалості гексеналового сну, вміст активної форми цх Р-450 у печінці залишається на рівні несправжньо оперованих тварин. Результати ЕПР--спектроскопії вказують на гальмування мітохондріального окислення і сполучення його з фосфорилюванням у цій серії, зменшення активності ферментів системи пероксидазного окислення (у 7,9 рази), зростання вмісту нітрозильних комплексів негемового заліза в органі (у 18,5 рази); останнє, згідно даних літератури (Я.И.Ажипа, 1983), є стандартною реакцією печінки на різні пошкоджуючі впливи.

Встановлено, що застосування індуктора мікросомальних ферментів кордіаміну за вказаної патології печінки сприяє покращанню її функціонального стану, що у першу чергу стосується показників жовчоутворення і метаболізму гексеналу. За гострого ураження печінки ССІ4 під впливом препарату нормалізуються інтенсивність секреції жовчі, виділення холатів, фосфоліпідів, білірубіну, активуються процеси гідроксилювання жовчних кислот і глюкуронокон'югації білірубіну, зростають стабілізуючі властивості жовчі. Позитивний вплив кордіаміну на зовнішньосекреторну функцію печінки за своїм характером і направленістю відповідає дії фенобарбіталу, але виражений у більшій мірі. Тривалість гексеналового сну на фоні кордіаміну скорочується у 2,5 рази, а за ЕПР-спектроскопічного дослідження відмічено нормалізацію інтенсивності сигналів парамагнітних центрів, що характеризують вміст у печінці цх Р-450, нітрозильних комплексів негемового заліза і активність ферментів пероксидазного окислення. Позитивний вплив препарату на жовчоутворення і фармакометаболізуючу активність печінки

проявляється і за хронічного гепатиту. Привертає увагу підсилення під впливом кордіаміну перекисового окислення ліпідів у печінці у випадку гострого і хронічного ураження органа: вміст ТБК-активних продуктів зростає, порівняно з нелікованими щурами, в 1,7 і 1,1 рази. Одночасно спостерігається зниження активності СОД (відповідно в 1,4 і 1,8 рази, порівняно з ураженими тваринами) — ферменту, який функціонує на початкових етапах розвитку окислювального стресу. Дані літератури стосовно дії індукторів мікросомальних ферментів при патології печінки також є суперечливі. З одного боку, описано гепатоза-хисну дію кордіаміну на фоні отруєння ССЦ (стабілізацію на високому функціональному рівні процесів гідроксилювання, зниження вмісту білірубіну, активності АлАТ і вільнорадикальних процесів у плазмі крові), яку автори (Л.Б.Заводник і співавт., 1991) зв'язують з антиоксидантними властивостями препарату. Враховуючи, що у кордіаміну відсутні значні побічні ефекти, а індуктивний вплив більш м'який, ніж у фенобарбіталу, М.І.Бушма і співавт. (1989) рекомендують його як засіб вибору для корекції стану печінки при її токсичному ураженні. Позитивну дію інших індукторів монооксигеназ при патології органа різного генезу зв'язують з активацією клітинних і внутрішньоклітинних репаративних процесів (З.М.Байбекова, Л.И.Султано-ва, 1989; Л.И.Султанова, 1989; И.З.Чурсина, 1990), стимулюванням синтезу білків і гліцерофосфатидів — головних структурних компонентів біомембран печінкових клітин (Л.М.Осад-чая, С.Г.Кузнецова, 1991; Nishikawa Junko et al., 1987;

H.Karimov et al., 1992), підвищенням вмісту у тканинах компонентів природного антиоксидантового захисту, зокрема а-токоферолу (Kato Norihisa, 1992). З іншого боку, існують повідомлення, що індуктори монооксигеназ можуть під-

силювати процеси ПОЛ і навіть цитоліз гепатоцитів (Н.В.Саватеев і співавт., 1990; И.Э.Чурсина, 1990; З.З.Хакимов,

А.Х.Рахманов, 1992; М.ИРороуіе еі аі., 1985). На наш погляд, ці протиріччя пояснюються, якщо виходити з того, за яких умов уводиться індуктор: чи у ситуації, де про- і антиоксидантові механізми чітко збалансовані, чи тоді, коли вже є виснаження резервів останніх.

Відомо, що в організмі тварин і людини постійно відбувається вільнорадикальне аутоокислення органічних молекул, інтенсивність якого найбільш висока у фосфоліпідах (Ю.А.Вла-димиров, А.И.Арчаков, 1972). Індукують реакції ПОЛ активні форми кисню, зокрема О-Г, які утворюються у процесі великої кількості ферментативних і спонтанних реакцій, у тому числі в результаті функціонування електронотранспортних систем мітохондрій і мікросом (И.Б.Афанасьев, 1984; Ю.Н.Кожевников, 1985; Н.В.Шинкаренко, 1986; А.Д.Дурнев, С.Б.Середенин, 1990). Показано (А.И.Арчаков, 1975, 1983), що системи ЫАБРН-

-залежного ПО фосфоліпідів (диоксигенази мікросом) і гідрокси-лювання ксенобіотиків (монооксигенази мікросом) локалізовані в одних і тих самих мембранних структурах і тісно взаємозв'язані, в їх функціонуванні приймають участь електронотран-спортні комплекси, що включають ФП і цх Р-450. Ферментативне ПО, за якого окислюються фосфоліпіди у певних локусах мембрани, близько розміщених до електронотранспортних ланцюгів, може індукувати неферментативне ПО, яке розповсюджується на всі мембранні фосфоліпіди, у разі зниження активності антиоксидантового захисту (В.З.Ланкин, 1981). Саме з цим ми стикнулися у наших дослідах, коли стимуляція кордіаміном (на фоні виснаження резервів системи природного антиоксидантового захисту за гострого і хронічного ураження печінки)

зо

NADPH-залежного електронотранспортного ланцюга призвела не лише до збільшення активності його монооксигеназної ланки, але й диоксигеназної системи ПО, що спровокувало зростання у печінці процесів ПОЛ.

Таким чином, вільні радикали, які утворюються у процесі мікросомального гідроксилювання й інших фізіологічних процесів, є необхідним компонентом нормального метаболізму клітини, у якій існують складні системи підтримування їхньої концентрації на певному безпечному рівні, чіткий баланс між факторами, що сприяють активації і пригніченню вільноради-кальних реакцій (Ю.И.Губский, 1978; Е.Б.Бурлакова, 1981; Ж.И.Абрамова, Г.И.Оксенгендлер, 1985; В.А.Барабой, 1989, 1991; И.Г.Бондаренко і співавт., 1990). Однобічне надлишкове втручання у ці механізми за допомогою фізіологічно активних речовин, на наш погляд і згідно даних літератури (С.А.Аристархова і співавт., 1976; Е.Б.Бурлакова, 1981; Bast Aalt і співавт., 1991), може призвести до збільшення дискоординації у діяльності внутрішньоклітинних систем і погіршення перебігу патологічного процесу.

Все це, результати власних досліджень ефективності корді аміну за ураження печінки і наведені вище дані літератури, спонукало нас на вивчення ефективності комбінованого застосування індукторів мікросомальних ферментів з речовинами, що мають антиоксидантову дію, за патології печінки. В якості останніх обрано сполуку селену і вітамін Е, оскільки їхня анти-окислювальна активність, здатність стабілізувати мембрани ге-патоцитів, проявляти захисну і лікувальну дію при печінковій патології детально досліджені (Н.П.Скакун, Я.М.Несторович, 1977; А.Н.Кудрин і співавт., 1982; О.Р.Грек і співавт., 1987; Ю.И.Губский, 1989; В.Е.Каган, 1989; В.А.Книжников і співавт.,

1991; В.В.Снітинський, Г.Л.Антоняк, 1994; Н.П.Скакун і співавт., 1995; В.М.Князевич, 1996; Е.Тапі еі аі., 1989; А.Нисіесоуа, 1992).

З'ясовано, що комбіноване введення кордіаміну з антиоксидантом за гострого ураження печінки зменшує ступінь наростання вмісту ТБК-активних продуктів, яке викликає кордіамін, нормалізує активність СОД, яка зменшена за ізольованого використання препаратів, вміст відновленого глутатіону. За впливом на показники жовчоутворення комбінація індуктора з селеною або вітаміном Е також має переваги, порівняно з їх ізольованим використанням. Тривалість гексеналового сну, яка під впливом селени зростає (в 1,3 рази перевищує рівень нелікованих тварин), за її введення з кордіаміном є вірогідно меншою, ніж в інтактних щурів. У випадку комбінування кордіаміну з селеною за хронічного гепатиту нормалізуються процеси перекисового окислення ліпідів у печінці, активність маркерних ферментів цитолізу і холестазу у сироватці крові; активність антиоксидантової системи гепатоцитів зростає у більшій мірі, ніж за ізольованого використання речовин. Здатність печінки до метаболізму гексеналу, яка погіршується під впливом селени, при її введенні з кордіаміном повністю відновлюється. Аналогічні закономірності відмічено при комбінуванні цих препаратів у відновному періоді холестатичного ураження печінки.

Ще один препарат з антиоксидантовою дією, який було використано у комбінації з кордіаміном, — ліпін — ліпосомаль-на форма фосфатидилхоліну, що, згідно даних літератури, за різних патологічних станів інгібує ПОЛ, проявляє антигіпоксичні властивості (Ф.П.Тринус і співавт., 1985; А.В.Стефанов і співавт., 1990, 1992; В.Н.Ельский і співавт., 1994, 1995), сприяє підтриманню енергетичного метаболізму тканин (О.С.Хромов,

О.В.Стефанов, 1995, А.У.8іе£апоу еі аі., 1990), має репаративну дію — здатен вбудовуватись у пошкоджені ділянки клітинних і субклітинних мембран (А.І.АгсЬакоу, У.Уи.иуагоу, 1989; А.І.Уог-пеэепэку, 1989). Як свідчать результати наших досліджень, позитивний вплив препарату на процеси перекисового окислення ліпідів, стан антиоксидантової системи, зовнішньосекреторну функцію печінки проявляється переважно у випадку гострих дистрофічного і холестатичного уражень, за хронічного гепатиту з фіброзуванням органа ефективність ліпіну виражена у меншій мірі. Фармакометаболізуюча активність печінки (за даними гек-сеналового тесту і ЕПР-спектроскопії) під впливом препарату нормалізується за гострого гепатиту, не змінюється за хронічного процесу і погіршується за холестатичного ураження органа.

Застосування комбінації кордіаміну з ліпіном за всіх вивчених типів патології печінки сприяє покращанню загального стану і зниженню загибелі тварин у більшій мірі, ніж їх ізольоване введення. Разом з тим, за гострого СС14-гепатиту така комбінація не відновлює нормальний рівень ПОЛ у гомогенатах органа, хоча за впливом на показники антиоксидантового захисту має переваги, порівняно з окремим використанням препаратів. У цій серії нормалізуються виділення з жовчю холатів, фосфоліпідів, білірубіну, процеси глюкуронокон'югації останнього, фармакометаболізуюча активність печінки.

Уведення кордіаміну з ліпіном за хронічного гепатиту сприяє зменшенню інтенсивності вільнорадикальних процесів у печінці (вміст ГПЛ і ТБК-активних продуктів знижується в 1,3 і

2.1 рази; під впливом кордіаміну ці показники зростають в 1,4 і

1.1 рази, порівняно з нелікованими тваринами; на фоні ліпіну кількість ГПЛ збільшується в 1,8 рази, а ТБК-активних продуктів — не змінюється, порівняно з ураженими щурами). Ком-

біноване застосування препаратів сприяє підвищенню активності СОД (у 2,9 рази, за окремого введення речовин активність ферменту зменшується), вмісту відновленого глутатіону (у

2,9 рази), нормалізації активності АлАТ і АсАТ у сироватці крові за незміненого рівня лужної фосфатази, повному відновленню інтенсивності секреції жовчі, виділення холатів і фос-фоліпідів, зростанню міцелярної стабільності жовчі, значному скороченню (в 11,3 рази) тривалості гексеналового сну, причому останній показник менший не тільки відповідної величини у серіях, де препарати вводили окремо, але й у 5 разів менший, ніж в інтактних тварин.

Застосування кордіаміну з ліпіном за холестатичного ураження печінки сприяє нормалізації процесів ПОЛ в органі, активності каталази, глутатіонпероксидази, вмісту аскорбінової кислоти, зовнішньосекреторної функції та фармакомета-болізуючої активності печінки.

Отримані результати узгоджуються з дослідженнями М.І.Бушми і співавт. (1994), які встановили, що комбіноване введення кордіаміну і есенціале щурам з ССЦ-гепатозо-гепатитом у більшій мірі підвищує активність МАВРН-цитохром-Р-450- і КАВН-цитохром-Ь5-редуктаз, УДФ-глюкуронілтрансферази, швидкість І\Г-деметилювання етилморфіну, ніж їх окреме використання.

Згідно спостережень В.А.Барабоя і співавт. (1994) та численних досліджень, виконаних на кафедрі фармакології Тернопільського медичного інституту під керівництвом проф. М.П.Скакуна, використання комбінацій антиоксидантів з різним механізмом дії забезпечує їхню взаємостабілізацію та підсилює антиоксидантовий ефект. Тому наступним напрямком наших експериментів стало вивчення ефективності при пато-

логії печінки комбінацій препаратів, до складу яких входить індуктор ферментів мікросом і дві речовини з антиоксидантовою дією, результати якого частково представлено у таблицях 1 і 2.

Встановлено, що при гострому ураженні печінки ССЦ у серіях, де комбінували кордіамін з селеною і ліпіном (І комбінація з трьох препаратів) або селену з ліпіном, тварини зовсім не гинули; у випадку комбінування кордіаміну з вітаміном Е і ліпіном (II комбінація з трьох препаратів), вітаміну Е з ліпіном або фенобарбіталу з вітаміном Е і ліпіном (III комбінація з трьох препаратів) відсоток тварин, що загинули, значно знизився (до

б, 6 і 11, проти 27 у нелікованих щурів). Найвищу ефективність проявляє І комбінація. У цій серії спостерігається нормалізація всіх показників ПОЛ і стану антиоксидантової системи печінки, активності маркерних ферментів цитолізу і холестазу у сироватці крові (табл. 1). На високому рівні знаходиться зовнішньо-секреторна функція печінки, причому показники інтенсивності секреції жовчі, синтезу і виділення її основних компонентів (холатів, фосфоліпідів, холестерину, білірубіну) не тільки нормалізуються, але й перевищують відповідні параметри в інтактних тварин (табл. 2). Під впливом І комбінації повністю відновлюється здатність печінки до глюкуронокон'югації білірубіну, активізуються процеси гідроксилювання холатів мікросомаль-ною ферментною системою, значно зростають стабілізуючі властивості жовчі. У цій серії інфраструктура комплексу кореляцій між вивченими показниками стану печінки наближається до тої, що відмічена в інтактних щурів. Під впливом І комбінації повністю відновлюється фармакометаболізуюча активність печінки, що підтверджується результатами ЕПР-спектроскопії (нормалізація інтенсивності сигналу із g = 2,25, що характеризує вміст активної форми цх Р-450). Згідно з даними ЕПР-спектроскопії, у

Вплив комбінованого застосування кордіаміну, селени і ліпіну на деякі показники ПОЛ, системи антиоксидантового захисту, активність лужної фосфатази при патології печінки (М ± ш)

Умови дослідів ГПЛ, УО • кг1 ТБК-активні продукти, нмоль • г-1 сод, УО • кг1 СБН-пероксидаза, ммоль СБН • хв'1 • кг"1 Аскорбінова кислота, мкг • г'1 ЛФ, ммоль ■ Л'1 • ГОД'1

Інтактні тварини 0,98+0,05 11,3±1,1 8,35±0,22 62,3±2,9 22,3±1,1 1,81+0,09

СС14 3,08±0,19 ’ 43,5±4,3 ‘ 4,09±0,32' 7,9±0,7 ‘ 5,0±0,5 ‘ 3,02±0,06'

СС14 + к 0,89±0,07* 73,1 ±2,6* 2,97+0,19* 30,0±1,7* 7,7+0,8* 2,41±0,09*

СС14 + С + Л 0,91 ±0,07* 10,7+0,7* 5,33±0,37* 31,4±1,2* 10,1±1,0* 2,68±0,15

СС14 + К + С + Л 0,95±0,06* 10,6+1,1* 13,50±0,26* 90,7+3,3* 19,9±0,9* 1,56±0,08*

ХГ 1,93+0,08' 81,8±1,0' 1,94±0,25' 32,1+3,2- 5,6±0,2' 2,18±0,09 ’

ХГ + К 2,63+0,21* 94,0±3,8* 1,09+0,11* 42,0+3,4 11,1±0,1* 1,82+0,09*

ХГ + С + Л 1,53+0,12* 21,4+1,6* 6,80±0,80* 56,0±3,1* 10,7±0,5* —

ХГ + К + С + Л 1,20+0,00* 22,1±1,4* 5,52+0,12* 45,4±3,5* 21,8+0,6* 1,69+0,08*

Лапаротомія 0,92+0,01 81,7±6,6 1,70±0,18 110,5±9,1 4,6±0,1 1,87±0,09

X 2,23±0,20 ’ 113,3±9,8' 6,31±0,12' 66,7±1,5' 2,8+0,2' 4,22+0,19 ’

X + К 1,37±0,07* 89,7±3,7* 5,53±0,14* 74,8±6,5 5,1+0,4* 2,53±0,10*

X + С + Л 1,10±0,05* 75,3+3,5* 2,50±0,13* 105,4+9,7* 10,5+0,6* 2,54+0,14

X + к + с + л 0,68*0,07* 55,1+3,1* 2,25+0,22* 119,3+12,4* 18,4+1,2* 1,79±0,11*

Примітка. У таблиці 1 і 2 ' — вірогідність по відношенню до контролю (інтактні тварини або лапаротомія),

* — по відношенню до ураження; ССІ4 — ураження СС14, ХГ — хронічний гепатит, X — холестаз, К — кордіамін, С — селена, Л — ліпні.

Вплив комбінованого застосування кордіаміну, селени і ліпіну на деякі показники жовчоутворення і тривалість гексеналового сну при патології печінки (М ± т)

Умови ДОСЛІДІВ Загальний вміст у жовчі, мг • кг1 • год“‘ Гексеналовий сон, сек

жовчних кислот фосфоліпідів холестерину білірубіну

сумарних триоксихоланових

Інтактні тварини 20,7±0,3 6,5±0,2 32,1±3,0 0,87±0,06 0,40±0,04 320±18

СС14 9,8±0,7' 2,5±0,2 ‘ 16,2+1,6' 0,38+0,01' 0,22±0,01' 716±32'

СС14 + К 17,5±1,7* 6,1±0,2* 41,3±2,4* 0,42+0,03 0,43±0,03* 429±28*

СС14 + с + л 28,0±2,3* 5,5±0,3* 71,7±8,5* 0,67±0,03* 0,29±0,02* 791+32

СС14 + к + с + л 41,7 ±3,7* 10,5+0,5* 126,6±11,8* 1,23+0,06* , 0,73±0,06* 318+25*

хг 15,7±0,7 ‘ 6,4+0,3 16,5±1,5' 0,75±0,01 0,24+0,01 • 733+20'

хг + к 27,9±0,3* 7,2+0,3 30,7+2,0* 0,80±0,04 0,36±0,01* 204+9*

хг + с + л 22,8±1,6* 5,2±0,2* 31,9+1,7* 0,56+0,02 0,33±0,0Г 955+32*

хг + к + с + л 40,5+0,7* 8,6±0,6* 131,7+7,0* 0,95±0,05* 0,51±0,05* 194±14*

Лапаротомія 32,8±2,3 6,6+0,7 49,6+2,9 0,98±0,01 0,29+0,01 512±45

X 13,9±1,5' 1,1+0,1' 22,1±1,7' 0,85+0,08 0,18±0,01 • 560+27

X + К 24,0±2,9* 2,9±0,1* 34,6+3,8* 1,77±0,31* 0,20+0,01 453+38

X + с + л 25,9+1,Є* 3,3±0,2* 35,5+2,1* 0,83±0,05 0,38+0,02* 971±47*

X + к + с + л 40,4±4,0* 7,4+0,6* 51,5+1,9* 1,05±0,12 0,46+0,06* 485+48

цій серії у печінці нормалізується активність Мп2+-залежних ферментів, СОД і цитохромоксидази, ферментів системи пе-роксидазного окислення, підвищується активність електроно-транспортного ланцюга мітохондрій.

Ефективність комбінації селени з ліпіном при гострому СС14-гепатиті дещо поступається комбінації І. У цьому випадку у печінці нормалізуються вільнорадикальні процеси, збільшуються антиоксидантові резерви, зменшується цитолітичний компонент за незміненої активності лужної фосфатази (табл. 1), нормалізується жовчоутворення і не змінюється, порівняно з нелікованими щурами, метаболізм гексеналу (табл. 2). Ефективність комбінованого застосування селени з ліпіном є вищою, ніж ізольованого введення цих препаратів.

При використанні II комбінації з трьох препаратів ступінь відновлення показників, які вивчалися, також вищий, ніж при введенні вітаміну Е з ліпіном або кордіаміну. Найменша лікувальна активність із трьох вивчених комбінацій з трьох препаратів спостерігається при введенні фенобарбіталу з вітаміном Е

і ліпіном.

Застосування кордіаміну з селеною і ліпіном при хронічному ураженні печінки також має переваги, порівняно із уведенням селени з ліпіном або кордіаміну. У цій серії зменшується активність ПОЛ і зростають резерви антиоксидантового захисту, нормалізується активність АлАТ, АсАТ і лужної фосфатази (табл. 1), параметри зовнішньосекреторної функції печінки перевищують показники в інтактних тварин, нормалізується фармакометаболізуюча активність органа (табл. 2). Під впливом комбінації селени з ліпіном, поруч із гальмуванням вільноради-кальних процесів, зростанням активності антиоксидантового захисту у печінці, покращанням зовнішньосекреторної функції

органа, гальмуються процеси глюкуронокон'югації білірубіну, гідроксилювання жовчних кислот та метаболізму гексеналу (табл. 1, 2).

При комбінуванні кордіаміну з селеною і ліпіном у відновному періоді холестатичного ураження печінки відбувається нормалізація всіх вивчених показників ПОЛ, антиоксидантової системи, жовчоутворення, фармакокінетики гексеналу, спостерігається позитивна динаміка параметрів ЕПР-спектроскопії. Уведення селени з ліпіном ураженим щурам також сприяє покращанню функціонального стану печінки, але у меншій мірі. Фармакометаболізуюча активність органа при цьому погіршується (табл. 1, 2).

За допомогою методу кореляційного аналізу встановлено, що між вмістом активної форми цх Р-450 у печінці й іншими показниками функціонального стану органа існує тісна кореляція, яка може бути як позитивною, так і негативною, що також свідчить про взаємозв'язок різних ланок біохімічних процесів у гепатоцитах з активністю мікросомальної ферментної системи і про значний вплив останньої на функціональний стан печінки.

Таким чином, результати виконаних досліджень переконують у доцільності застосування при патології печінки комбінацій препаратів, котрі мають різні точки прикладання: індуктора ферментів мікросом, антиоксиданту і ліпосомальної форми фосфатидилхоліну. Доведено , що комбіноване введення кордіаміну, селени і ліпіну при гострому ураженні печінки чотири-хлористим вуглецем, хронічному гепатиті, зворотньому під-печінковому холестазі сприяє збереженню прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу в органі, забезпечує активне функціонування мембранних ферментних комплексів, що проявляється високим рівнем зовнішньосекреторної функції і фар-

макометаболізуючої активності печінки.

ВИСНОВКИ

1. Фармакологічна регуляція активності монооксигеназної системи індукторами та інгібіторами цитохрому Р-450 суттєво змінює реакцію печінки на жовчогінні агенти: а) комбінування індукторів з цими засобами стимулює зовнішньосекреторну функцію печінки і усуває спричинені ними гальмування процесів детоксикації, дискоординацію ліпідного обміну; б) жовчогінні агенти не усувають викликане інгібіторами монооксигеназ пригнічення жовчоутворення, призводять до більш значного гальмування фармакометаболізуючої активності печінки.

2. Селеніт натрію в поєднанні з інгібіторами монооксигеназ сприяє нормалізації процесів переокислення мембранних ліпідів, ініційованих циметидіном чи кобальту хлоридом, але погіршує жовчоутворюючу та детоксикаційну функції печінки.

3. Гальмівшш вплив циметидіну на зовнішньосекреторну функцію та фармакометаболізуючу активність печінки, його активуюча дія на перекисове окислення ліпідів повністю усуваються індуктором монооксигеназ.

4. Виявлені на різних моделях ураження печінки особливості дії корд іаміну (покращання жовчоутворення, детокси-каційної активності органа, але тенденція до підсилення переки-сового окислення ліпідів і виснаження резервів супероксиддис-мутази) свідчать про доцільність комбінування індукторів ферментів мікросом з речовинами, що мають антиоксидантові властивості, при патології печінки.

5. Позитивний вплив ліпіну на процеси перекисового окислення ліпідів, стан антиоксидантової системи, зовнішньосекреторну функцію печінки проявляється переважно при гострих дистрофічному і холестатичному її ураженнях; при хронічному

гепатиті ефективність ліпіну виражена у меншій мірі. Фармако-метаболізуюча активність печінки під впливом препарату нормалізується при гострому гепатиті, не змінюється при хронічному процесі і погіршується при холестатичному ураженні органа.

6. Комбіноване застосування кордіаміну з селеною, вітаміном Е або ліпіном при ураженні печінки різного типу сприяє повнішому відновленню її функціонального стану та попереджує негативну побічну дію препаратів (спричинене індуктором підсилення вільнорадикальних процесів і викликане антиоксидантом пригнічення детоксикаційної здатності печінки).

7. За порівняльного аналізу ефективності комбінацій препаратів, до складу яких входить індуктор ферментів мікросом (кордіамін або фенобарбітал), ліпосомальна форма фосфатидил-холіну і антиоксидант (селена або вітамін Е), встановлено, що найвищу лікувальну активність при різних типах ураження печінки проявляє комбінація кордіаміну з селеною і ліпіном. Вона сприяє збереженню прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу, нормалізації активності мембранних ферментних комплексів у печінці, що проявляється високим рівнем жовчоутво-рюючої та детоксикаційної функцій, відновлює інфраструктуру кореляцій, властиву інтактним тваринам.

8. Гепатопротекторна активність комбінації селени з ліпіном при ураженні печінки різного типу перевищує ефективність кожного препарату, зумовлена нормалізацією вільнорадикальних процесів і антиоксидантових резервів у печінці, стабілізацією клітинних мембран, але супроводжується гальмуванням процесів, залежних від активності ферментів мікросом: гідро-ксилювання жовчних кислот, глкжуронокон’югації білірубіну, метаболізму гексеналу.

9. Експериментально доведений тісний взаємозв’язок різних ланок біохімічних процесів у гепатоцитах з активністю мо-нооксигеназ та факт підвищення ефективності лікування уражень печінки за поєднання антиоксидантів з індукторами ферментів мікросом є основою для цілеспрямованого пошуку ефективних комбінацій лікарських речовин і відкриває перспективний напрямок оптимізації фармакотерапії захворювань печінки.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. При гострих токсичних і холестатичних ураженнях пе-

чінки, хронічних гепатитах є доцільним комбіноване застосування препаратів з різними механізмами впливу на патогенетичні ланки захворювання (індуктора мікросомальних ферментів, антиоксиданту і ліпосомальної форми фосфатидилхоліну), оскільки це дозволяє підвищити ефективність лікування і попередити негативну побічну дію кожного засобу. .

2. Слід рекомендувати застосування жовчогінних засобів з індукторами ферментів мікросом, оскільки це підсилює зовніш-ньосекреторну функцію печінки і попереджує негативний вплив жовчогінних агентів на здатність печінки до метаболізму ксе-нобіотиків.

3. Недоцільно комбінувати інгібітори мікросомальної ферментної системи, зокрема блокатор Н2-гістамінорецепторів ци-метидін, з жовчогінними агентами, оскільки при цьому не усувається негативний вплив циметидіну на зовнішньосекреторну функцію печінки, а фармакометаболізуюча активність її гальмується у більшій мірі, ніж при ізольованому введенні препаратів.

4. Негативну побічну дію циметидіну на жовчоутворюючу функцію та фармакометаболізуючу активність печінки можна попередити і усунути індукторами ферментів мікросом.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Микросомальная ферментная система в физиологии и патологии печени. — Тернополь, 1996. — 148 с. — Деп. в ГНТБ Украины 20.06.96. — № 1489-Ук 96.

2. Ефективність ліпіну в умовах ураження печінки різного типу // Вісник наукових досліджень (Міжнародний науковий журнал). — 1994. — №1. — Стаття 17.

3. Микросомальная система печени и желчеобразование (Обзор литературы) // Эксперим. и клин, фармакология. —

1995. — Т. 58, №1. — С. 73-77.

4. Ефективність комбінованого використання індуктора мікросомальних ферментів з гепатопротекторами в умовах ураження печінки різного типу // Ліки. — 1995. — №1. — С. 69-74.

5. Ефективність комбінованого використання індуктора мікросомальних ферментів з гепатопротекторами в умовах експериментального ураження печінки // Вісник наукових досліджень (Міжнародний науковий журнал). — 1995. — №2. — Стаття 21.

6. Фармакологічний аналіз ролі ферментів мікросомального окислення печінки в жовчоутворенні і дії жовчогінних засобів // Вісник наукових досліджень (Міжнародний науковий журнал).

— 1995. — №3. — Стаття 5.

7. Ефективність різних комбінацій кордіаміну, ліпіну, селени та вітаміну Е за експериментального ураження печінки // Ліки. — 1995. — №4. — С. 44-49.

8. Кордиамін як індуктор мікросомальних ферментів // Вестник проблем современной медицины. — 1996. — №1. — С. 27-33.

9. Микросомальная ферментная система и патология

печени (Обзор литературы) // Эксперим. и клин, фармакол. —

1996. — Т. 59, № 4. — С. 75-79.

10. Зміни сигналів метаболічних парамагнітних металоком-плексів і вільних радикалів у печінці за її ураження і комбінованої фармакотерапії // Вестник проблем биологии и медицины. — 1996. — вып. 6. — С. 39-44.

11. Перспективи використання ліпосомальних форм фос-фоліпідів в гепатології // Вестник проблем биологии и медицины. — 1996. — вып. 8. — С. 4-11.

12. Клініко-імунологічні зміни при хронічному холецисто-

гепатиті в процесі лікування селеною // Здобутки клінічної та експериментальної медицини: Матер, наук. конф. Тер-

нопільського мед. ін-ту Ч. І. — Тернопіль, 1996. — С. 38-44. (Співавт. А.В.Епішин, Б.Г.Бугай, М.О.Лемке та ін.).

13. Фармакологія жовчоутворення за умов зміненої активності мікросомальних ферментів печінки // Експериментальна фармакологія — клініці: Тез. допов. симпозіуму-наради. 22-23 жовтня 1992 р., Вінниця. — Вінниця; Київ, 1992. — С. 69-70.

14. Зміни активності мікросомальних ферментів печінки при комбінованому застосуванні різних речовин за даними гек-сеналового тесту// Експериментальна фармакологія —клініці: Тез. допов. симпозіуму-наради. 22-23 жовт. 1992 р., Вінниця. — Вінниця; Київ, 1992. — С. 70. (Співавт. О.В.Климнюк).

15. Влияние индукции ферментов микросом на действие

желчегонных средств // Нейрофармакология на рубеже двух тысячелетий: Сб. работ междунар. конф. 6-8 окт. 1992 г., Санкт-Петербург. — Санкт-Петербург, 1992. — С. 115. (Соавт.

Е.В.Климнюк).

16. Ефективність комбінованого застосування індуктора ферментів мікросом і антиоксиданту за експериментального ураження печінки // Актуальні проблеми клінічної фармаколо-

гії: Тези допов. 1 Української наук, конфер. за участю країн СНД. 14-15 жовт. 1993 р., Вінниця. - Вінниця, 1993. — С. 125-126.

17. Вплив фенобарбіталу і селеніту натрію на деякі показники ліпідного обміну при експериментальному ураженні печінки // Системно-антисистемная регуляция в живой и неживой природе: Сб. науч. тр. III Междунар. симп. / Под ред.

В.П.Антоненко. — Киев, 1993. — С. 225-226. (Соавт. О.В.Клим-нюк).

18. Експериментальна терапія гострого ураження печінки препаратами селену та фосфатидилхоліну // Школа академіка О.І.Черкеса: Ідеї, розвиток, перспективи: Матер, наук. конф. присв. 100-річчю з дня народж. акад. О.І.Черкеса. 3-5 травня

1994 р., Київ. — Київ, 1994. — С. 158-159.

19. Ефективність комбінованого застосування індуктора ферментів мікросом, фосфатидилхоліну та препаратів ан-тиоксидної дії за експериментального ураження печінки // Тез. наук, конф., присв. 140-річчю з дня народж. академіка І.Я.Гор-бачевського. — Тернопіль, 1994. — С. 277-278.

20. Ефективність неорганічної та органічної сполук селену за експериментального ураження печінки // Тез. наук, конф., присв. 140-річчю з дня народж. академіка І.Я.Горбачевського. — Тернопіль, 1994. — С. 278-279. (Співавт. О.В.Климнюк, А.Є.Муд-ра).

21. Ефективність комбінованого використання кордиаміну, фосфатидилхоліну та селени при експериментальному ураженні печінки // Новое в диагностике и лечении заболеваний органов пищеварения: Сб. работ науч.-практ. конф. 14-15 дек. 1994 г., Харьков. — Харьков, 1994. — С. 90.

22. Ефективність ліпіну при експериментальному ураженні печінки // Новое в диагностике и лечении заболеваний органов пищеварения: Сб. работ науч.-практ. конф. 14-15 дек. 1994 г.,

Харьков. — Харьков, 1994. — С. 91. (Співавт. О.В.Климнюк, О.Є.Табачук, А.Є.Мудра).

23. Ефективність комбінованого застосування кордиаміну з селеною, ліпіном, полісорбом при холестатичному ураженні печінки // Перший конгрес гастроентерологів України: Тез. до-пов. 19-21 вер. 1995 р., Дніпропетровськ. — Дніпропетровськ,

1995. (Співавт. О.В.Климнюк, О.М.Олещук).

24. Ефективність різних комбінацій кордиаміну, ліпіну та селени при хронічному ураженні печінки // Досягнення і перспективи клінічної та експериментальної медицини: Тез. допов. наук. конф. Тернопільського мед. інституту. — Тернопіль, 1995.

— С. 391-392. (Співавт. О.В.Климнюк).

25. Ефективність комбінованої фармакотерапії холеста-тичного ураження печінки //1 міжнародний конгрес з інтегративної антропології: Тез. допов. 25-26 вер. 1995 р., Тернопіль. — Тернопіль, 1995. — С. 273-274.

26. Вплив холінофосфатиду на деякі показники ліпідного обміну, стан антиоксидної системи і активність сироваткових ферментів за хронічного ураження печінки // Актуальні питання фармацевтичної науки та практики: Тез. допов. міжрегіон. наук.-практ. конф. — Запоріжжя, 1995. — С. 81-82.

27. Ефективність комбінованої фармакотерапії уражень печінки різної етіології // Сучасні проблеми фармакології: Матер. І Національного з'їзду фармакологів України. 27-29 вер.

1995 р., Полтава. — Київ, 1995. — С. 138.

28. Вплив індукторів ферментів мікросом на функціональний стан печінки за її експериментального ураження // Сучасні проблеми фармакології: Матер. І Національного з'їзду фармакологів України, 27-29 вер. 1995 р., Полтава. — Київ, 1995. —

С. 137-138. (Соавт. О.В.Климнюк, А.Є.Мудра).

Посохова Е.А. Экспериментальная терапия гепатопротек-торами и индукторами ферментов микросом поражений печени (рукопись).

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.03.07 — фармакология. Институт фармакологии и токсикологии АМН Украины, Киев,

1996.

Защищается 28 научных работ, которые содержат результаты экспериментальных исследований влияния комбинированного введения модуляторов активности монооксигеназ и желчегонных агентов на функцию печени и данные по эффективности применения индукторов ферментов микросом с гепа-топротекторами при патологии печени. Установлена высокая эффективность комбинированного использования кордиамина, селены и липина при поражении печени различного типа.

Ключові слова: ураження печінки, комбінована фармакотерапія, кордіамін, селена, ліпін.

Posochova К.А. Usage of Hepatoprotective Drugs and

Microsomal Enzyme Inducers for Experimental Treatment of

Liver Damage (manuscript).

Thesis for a Doctor's degree, speciality 14.03.07 —

pharmacology. Institute of Pharmacology and Toxicology of the Academy of Medical Sciences of Ukraine, Kiev, 1996.

28 scientific works are being defended. They contain both: results of liver function tests obtained under experimental usage of microsomal enzyme modulators, combined with the administration of choleretic agents, and scientific data concerning the effectiveness of the usage of microsomal enzyme inducers along with hepatoprotectors to cure liver damage. Administration of the combination of Nikethamide, Lipin and Selena was

determined to be of high effectiveness in the management of a number of types of liver damage.