Автореферат и диссертация по медицине (14.00.06) на тему:Диастолическая дисфункция левого желудочка при ишемической болезни сердца и артериальной гипертензии, возможности ее фармакологической коррекции

О 1 ^ .

І* АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ ІІАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ КАРДІОЛОГІЇ ІМ.М.Д.СТРАЖЕСКА

ОБРАЗЦОВА Галина Григорівна УДК: 616.127-005.4+616.12.008.331.1]: 616.124.2]-085

Діастолі«ша дисфункція лівого шлуночка при ішемічній хворобі серця та артеріальній гіпертензії, мойсливосгі її фармакологічної корекції

14.01.11 - Кардіологія

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата медичних наук

Київ -1999

Дисертацією с рукопис.

Робота виконана в Інституті кардіології ім.акад.М.Д.Стражеска ЛМН України.

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Воронков Леонід Георгійович, завідувач відділення серцевої недостатності Інституту кардіології ім.акад.М.Д.Стражеска АМН України.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, старший науковий співробітник Стаднюк Лсоїгід Антонович, професор кафедри кардіології та функціональної діагностики Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П Л.Шупика МОЗ України;

доктор медичних наук, професор Лизогуб Віктор Григорович, завідувач кафедри факультетської терапії № 2 Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця МОЗ України.

Провідна установа:

Дніпропетровська державна медична Академія МОЗ України, кафедра факультетської терапії з курсом ендокринолоіїї.

Захист відбудетьсеі^^^^^^ 1999 р. годині на засіданні

спеціалізованої вченоіг ради Д 26.616.01 при Інституті кардіології ім.акад.М.Д.Стражеска АМН України, (252151, м.Київ, вул.Народного ополчення, 5).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту кардіології ім.акад.М.Д.Стражеска АМН України, ((252151, м. Київ, вул. І Іародного ополчення, 5).

'/7с9с&/рЬ999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Деяк С.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми Хронічна серцева недостатність (ХСІІ) продовжує залишатися однією з головних медичних проблем в індустріально-розвинутих країнах. Хоча поширеність цього клінічного синдрому в популяції коливається, за різноманітними даними, від 0,5 до 3 % (у середньому 1 - 1,2 %) (Воронков Л.Г., 1994; Малая Л.Т., 1994), показник смертності таких пацієнтів с дуже високим, таким самим як від епітеліальних злоякісних новоутворень (Малая Л.Т.,

1994). 'Гак, 5-річне виживання хворих із симптомами застійної СН у середньому становить 50 %, а для хворих із IV функціональним класом (ФК) серцевої недостатності (СН) не перевищує 15-20 % (Воронков Л.Г., 1994). Застосування дигіталісу, диуретиків і вазодилататорів, хоча і сприяло поліпшенню якості життя хворих із ХСН, проте не поліпшило виживання такої категорії пацієнтів за останні 40 років (Воронков Л.Г., 1994). Тому удосконалювання патогенетичного

лікування ХСН залишається одним із найбільш актуальних завдань сучасної кардіології.

В останні роки істотно посилився інтерес клініцистів до ролі порушень діастолічного розслаблення лівого шлуночка (ЛІІ1) у становленні і прогресуванні СН при ішемічній хворобі серця (ІХС), артеріальній гіпертензії (АГ), гіпертрофічній кардіоміопатії й інших захворюваннях серця. Більш того, протягом останнього десятиліття, судячи зі зростаючого числа публікацій, швидко розвивається новий клініко-інструментальний напрямок - т.зв. діастологія, що нещодавно одержала такий офіційний термінологічний статус (Жаринов О.Й., 1997). Основною метою досліджень у цьому напрямку є вивчення клініко-патогенетичної ролі і можливостей корекції діастолічної дисфункції серця при різноманітних його захворюваннях і, насамперед, ІХС і АГ.

Почате дослідження заплановане і виконане в рамках вищевказаного наукового напрямку і присвячене проблемі фармакологічної корекції діастолічної дисфункції міокарда при ІХС і АГ.

Значенння гіпертрофії, ішемії і порушень діастолічного розслаблення ЛШ у виникненні і прогресуванні СН в останні роки широко обговорюється. У ряді робіт показала важлива клінічна роль діастолічної дисфункції міокарда при ІХС і АГ (Бобров В.О., 1994; Капелько В.І., 1987). Показано високу інформативність допплерівсь-кого дослідження трансмітрального кровотоку для діагностики

порушень діастолічного разслабления ЛИІ, разроблено критерії оцінки відповідних показників на ранніх і більш пізніх етанах клінічного перебігу ІХС і АГ (Адамян К.ІІ, 1984; Алі-Садек Алі, 1989; Кящинськнй С.Є., 1991; Белснков Ю.М., 1996).

Поряд із цим, е очевидним, що коли питання медикаментозного лікування клінічно маніфестованої СН із систолічною дисфункцією JIIII ( ФВ < 40 %) розроблені більш менш докладно (Агесв Ф.Т., 1995; Воронков Л.Г., 1994), то большість аспектів, що стосуються

фармакологічної корекції діастолічної або "змішаноГ (О.Й.Жаринов,

1995) дисфункції ЛШ вивчені недостатньо, а дані відповідних робіт досить суперечливі.

На сьогодні суть даного питання зводиться до з'ясовування характеру впливу основних класів кардіологічних засобів, використовуваних для патогенетичного лікування хворих ІХС і хворих АГ (бета-адреноблокатори, антагоністи кальцію, інгібітори АПФ) на порушену діастолічну функцію ЛШ з урахуванням стану систолічної функції останнього і клінічних проявів СН. Відносна нечисленність публікацій і суперечливість їхніх результатів характерна для напрямків, що стосуються відповідної ролі антагоністів кальцію, бета-блокаторів, інгібіторів АПФ. Тим часом уточнення цих питань є важливим для удосконалювання патогенетичного застосування вищевказаних засобів ири ІХС і АГ.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дана робота виконувалася в рамках теми відділення серцевої недостатності Інституту кардіології ім. акад. М.Д.Стражеско АМН України "Розробити нові патогенетичні обірунтовані методи лікування хворих на хронічну серцеву недостатнісь різного генеза" із 1995 р. по 1998 р. (№ держреестрації 0196 И 005233).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є вивчення діастолічної функції ЛШ і порівняльна оцінка виливу на неї інгібітора АІІФ еналаприлу, антагоніста кальцію фелодипіну і бета-адрсноблокатора атенололу в хворих ІХС і хворих ГХ залежно від наявності в них клінічних ознак СН.

Основними завданнями роботи є:

1. Ехокардіографічна і допплер-схокардіографічна оцінка

вихідних показників систолічної і діастолічної функції ЛІІІ у хворих

ІХС і в хворих ГХ без наявності і з наявністю в них клінічних ознак

СН.

2. Ехокардіографічна і допплер-ехокардіографічна оцінка

з

динаміки вищевказаних показників у пацієнтів із ІХС і з ГХ у "гострих" фармакодинамічних пробах із еналаприлом, атенололом, фелодипіном.

3. Розробка практичних рекомендацій, що випливають із результатів проведених досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів. Дано характеристику фазової структури наповнення ЛШ і вперше виділено "проміжний” тип його діастолічної дисфункції в кагорті хворих ІХС і артеріальною гіпертензією із помірно зниженою ФВ ЛШ (40 % < ФВ< 50 %).

Показано нормалізуючу дію інгібіторів АПФ (еналаприл) на гемодинамічну структуру діастоли ЛШ у хворих ІХС із нормальною ФВ ЛШ. ’

Встановлено, що в хворих із СН дигідропіридиновий АК фелодипін, прискорюючи як активне, так і пасивне розслаблення ЛШ, не зменшує виразність "псевдонормалізації" кривої трансмітрального кровотоку, наближуючи її за деякими параметрами до "рестриктивного" типу наповнення ЛШ.

Практичне значення одержаних результатів.

1. Обгрунтована з позицій оптимізації діастолічної функції ЛШ доцільність застосування інгібіторів АПФ (еналаприл) у хворих ІХС і ГБ без клінічних ознак СН і з нормальними показниками систолічної функції ЛШ.

2. Обгрунтована необхідність подальших досліджень, спрямо-

ваних на уточнення клінічної доцільності застосування дигідропи-рідинових похідних II покоління (фелодипін) у хворих ІХС і ГХ з клінічно маиіфестованою СН. .

3. Показано, що результати допплер-ехокардіографічного дослідження трансмітрального кровотоку не можуть розглядатися як інформативний додатковий критерій вибору терапії бета-блокаторами (атенолол) пацієнтів ІХС і ГХ.

Впровадження результатів дослідження в практику. Результати дослідження використовуються в практичній роботі відділень Миколаївської обласної лікарні, 4 міської лікарні, 411 Окружного військового шпиталю м. Одеси, що підтверджено актами впровадження.

Особистий внесок здобувана складається у виборі обсягу і методів дослідження, встановленні мети і завдань, дослідження добору хворих, особистому проведенні комплексного УЗ-дослідження серця, статистичному опрацюванні, аналізу й узагальненню отриманих даних. Антор особисто готував результати дослідження до публікації й

оформив дисертаційну роботу.

Апробація результатів дисертації Основні положення дисертації були подані на Українській науково-практичній конференції кардіологів і кардіохірургів "Нові напрямки профілактики, діагностики іа лікування серцево - судинних захворювань" (Київ, 1999). Попередній захист дисертації відбувся 29 квітня 1999 р. на спільній науковій конференції відділення серцевої недостатності, атеросклерозу і хронічної ІХС, симптоматичних артеріальних гіпертензій Інституту кардіології ім. М.Д.Стражеско АМН України.

Пубчікації . За матеріалами дисертації надруковано 3 статті в "Українському кардіологічному журналі", опубліковані тези.

Структура дисертації Дисертація складається з вступу, 6 розділів, висновків, списку використаних джерел, що включає 169 літературних найменувань. Дисертація викладена на 129 сторінках машинописного тексту, ілюстрована малюнком і 32 таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Клінічна характеристика хворих і методологія їх обстеження.

Обстежено 94 пацієнти (46 хворих ІХС і 48 хворих на гіпертонічну хворобу) із яких чоловіків було 63 і жінок - 31. Вік хворих становив від ЗО до 65 років, у середньому 49,2 ±1,2 року. Контрольну ірупу становили 26 клінічно здорових добровольців, вік яких був однаковий з обстеженим контингентом хворих (у середньому 47,2 + 2,1 року).

У дослідження не включалися пацієнти з запальними ураженнями міокарда, клапанними дефектами, митральною регургітацією, фібріляцією передсердь, частою шлуночковою екстрасистолією, ендокринними захворюваннями, захворюваннями нирок, нестабільною стенокардією, інфарктом міокарда, перенесеним не менш як за 3 міс. до дійсного обстеження, хворі, що відносяться до

IV класу функціонального стану за класифікацією Нью-Йоркської Асоціації серця, із наявністю ниркової і печінкової недостатності.

Як вказувалося вище, група хворих ІХС становила 46 чоловік.

Середній вік пацієнтів був 49,4 + 1,8 року. Тривалість захворювання в середньому 6,2 + 0,2 року. Обов'язковим критерієм включення пацієнтів у дану груду була відсутність у них артеріальної гіпертензії і нестабільної стенокардії. Діагноз ІХС встановлювали відповідно до узвичаєних клінічних критеріїв (наявність типових

нападів стенокардії, ішемічних змін на ЕКГ, ЕКГ- ознак пере несеною інфаркту міокарда, позитивний результат проби з дозованим фізичним навантаженням). ЕКГ - документований (} - інфаркт міокарда раніше перенесли 26 чоловік.

Вищеописана група хворих ІХС була розділена на дві підірупи.

Першу підгрупу (22 чоловіка) становили пацієнти з ІХС без клінічних ознак серцевої недостатності (відсутність задишки при фізичному навантаженні, тахікардії, аускультатнвних і рентгенологічних ознак легеневого застою), 5 із яких у минулому перенесли <3 -інфаркт міокарда.

В другу підгрупу (24 чоловіка) увійшли хворі ІХС із наявністю клінічних ознак СН (18 чоловік із наявністю СН І - стадії і 6 чоловік із НК II А за класифікацією М.Д.Стражеска і В.Х.Василенка). Клініко-функціональний стан більшості (20 хворих) пацієнтів цієї підгрупи відповідав II ФК відповідно до критеріїв Нью - Йоркеької Асоціації серій; 5 чоловік відносились до ПІ ФК. 21 пацієнт із цієї підгрупи раніше переніс (} - інфаркт міокарда.

Другу клінічну групу з 48 чоловік становили хворі на гіпертонічну хворобу. Середній вік пацієнтів 48,2 + 1,6 року, не відрізнявся від такого в групі хворих ІХС. Тривалість захворювання становила в середньому 6,4 + 0,8 року. У дану групу не включалися хворі з I X І стадії і з вторинними (симптоматичними) артеріальними гипертензіями.

У пацієнтів, що становили групу хворих на гіпертонічну хворобу, виключено діагноз ІХС (відсутність нападів стенокардії, перенесеного інфаркту міокарда в анамнезі, змін на ЕКГ ішемічного характеру в стані спокою і при дозованому фізичному навантаженні, ЕКГ-ознак рубцевих змін) і вторинний генез АГ.

Група хворих ГХ була розділена на 2 підгрупи. Першу склали 23 чоловіка із ГХ II стадії, діагноз якої був встановлений відповідно до загальноприйнятних критеріїв ВОЗ. У цих пацієнтів були відсутні клінічні ознаки СН (див. вище). Середній рівень систолічного тиску становив 175,0+6,2 мм рт. ст., діастолічного -105,6 + 3,4 мм рт. ст.

В другу підгрупу ввійшли 25 пацієнтів із ГХ і наявністю симптомів СН (ІІ-Ш ФК по критеріях МУНА). Середній рівень систолічного А'Г становив 162,0 + 10,4 мм рт. ст., діастолічного - 103,1 ±

8,4 мм рт. ст.

Ехокардіографічне дослідження хворих проводили на ехокардіографі "Зопоііпе - 450" (Німеччина) за допомогою механічного

датчика 3,5 МГц із кутом секторальної розверстки 75°, за стандартною методикою. Визначали передньо задній розмір ЛП, КСР і КДР ЛІІІ, розраховували його КСО, КДО і ФВ, масу міокарда ЛШ (ММ) розраховували за формулою R. Devereux.

Реєстрацію допплеровської кривої трансмітрального кровотоку проводили в імпульсному режимі, направляючи скануючий промінь так, щоб на шляху до мітрального отвору він перетнув вихідний відділ лівого шлуночка. Для оцінки діастолічної функції лівого шлуночка використовувалися такі показники: IVRT - період ізоволюмичної

релаксації (мс); Е - максимальна швидкість ранньою діастолічного наповнення (см/с); DT-час уповільнення раннього діастолічного

нановнення (мс); А - максимальна швидкість пізнього діастолічного наповнення (см/с); Е/А (у.о.).

Обчислювали також розмір середнього гемодинамічного

артеріального тиску (AT ср.) за загально прийнятою формулою (діастолічне AT + 1/3 пульсового AT).

Всім пацієнтам проводили "гострі" фармакодинамічні проби з сналаприлом, фелодипіном і атенололом.

До початку дослідження усім хворим проводилася вихідна ЗхоКГ і допплер - ЗхоКГ. Серцеві глікозиди відміняли не раніше, ніж за один тиждень до дослідження, нітрати, бета-адреноблокатори, антагоністи кальцію - за дві доби до дослідження. У цей період для купірування наладив стенокардії користувалися нітрогліцерином, для купірування гіпертонічних криз - нифедипін сублінгвально або клонідин ьнугрішньо.

Проби проводилися з інтервалом у дві доби між ними, при чому послідовність прийому препаратів у всіх пацієнтів була аналогічна. Після вихідного УЗ - дослідження серця хворий приймав препарат (через 1,5-2 години після сніданку). Дози препаратів,.що застосовували в "гострих" фармакологічних пробах, становили: фелодипін 10 мг (Модип, "Promed"), еналаприл 10 мг (Ренитек, MSD), атенолол 50 мг (Атенолол, Norton Healthcare). Дослідження проводилося через З години після прийому препаратів, що збігаться з усередненим періодом досягнення максимального ефекту даних фармакологічних засобів. У період між прийомом препаратів і повторним УЗ -дослідженням хворий знаходився в стані спокою в палаті.

Статистичне опрацювання матеріалу проводилося на ЕОМ за допомогою пакета статистичних програм (Statgraf) на персональному комп'ютері PC / At "Hyndai" НСМ - 402 С VTA. Дані, що стосуються

порівняльного аналізу показників різноманітних груп, опрацьовувалися методом порівняння середніх, а дані по виявленню ефекту від прийому препаратів - різницевим методом (метод сполучених варіантів) із використанням І - критерію Стьюдента.

Результати дослідження і їхнє обговорення. Співставленая ехокардіографічних параметрів хворих ІХС без СН групи й осіб групи контролю виявило в хворих ІХС певні більш високі розміри ЛІ І (відповідно 3,6 + 0,1 і 3,0 + 0,1 см, р < 0,05), КДО ЛШ (122,7 + 8,3 і 106,5 + 3,0 мл, р < 0.05), КСО ЛШ (53,1 + 4,8 і 41,5 + 1,2, р < 0,05), маси міокарда (209,3 + 9,8 і 171,5 +8,4 р, р < 0,05) і дещо більш низьку величину ФВ (відповідно, 57,0 _+ 1,6 і 62,3 + 1,1, р < 0,05).

Незважаючи на виявлені відмінності, середні розміри вищевказаних параметрів у хворих ІХС без СН групи не виходили за межі припустимих нормативів.

У той же час гемодинамічна структура діастоли в хворих ІХС без СН, незважаючи на відсутність у них систолічної дисфункції ЛІІІ, виявилася істотно порушеною, про що свідчило достовірне (р < 0,05) зростання в них ІУКТ (110 + 3 проти 68 + 2 мс у контрольній групі), 1)Т (210 + 4 відповідно проти 181 + 6 мс), А (64 + 1 проти 41 + 2 мс) при одночасному достовірному (р < 0,05) зниженні Е ( 53 + 1 проти 69 + 3 мс у контрольній групі), відношення Е/А (0,83 +0,10 і 1,64 + 0,10).

У групі. пацієнтів ІХС із наявністю клінічних ознак СН спостерігали чітке збільшення (у порівнянні з нормою і з пацієнтами 1-ї групи) ЛП (4,3 + 0,1 см), КДО (177,8 + 7,2 мл), КСО (100,5 + 5,3 мл), маси міокарда ЛШ (348,0 + 11,2 г) зниження ФВ ЛШ (43,4 + 0,7 %).

Аналіз даних кривої трансмітрального кровотоку в хворих ІХС, ускладненої СН, дозволив виділити в них 2 типи діастолічного наповнення, що можна умовно визначити як "псевдонормальний" і "проміжний" (7 чоловік).

Перший із них характеризувався відсутністю достовірних відмінностей порівняно з контрольною групою, таких індексів, як ІУИТ ( 59 + 9 мс ), Е (68 + 3 см/с), А (42 + 3 см/с), відношення Е / А (1,62 + 0,17 у.о.), а також значне зниження ОТ (134 + 5 мс). З урахуванням клініко-ехокардіографічних даних, виявлені зміни можливо трактувати як феномен "псевдонормалізаціГ графіку трансмітрального кровотоку, що складається в зростанні раніше уповільненої швидкості раннього діастолічного наповнення і, навпаки, у зниженні швидкості пізнього наповнення ЛШ, внаслідок, відповідно, зростання тиску в ЛП і

кінцево-діастолічиоге тиску в ЛШ ( Сидоренко В.А., 1995 ).

“Проміжний” тип діастолічного наповнення ЛШ був поданий хворими, у яких Е/А наближався до 1 (у середньому 1,18 + 0,10 у.е.). При цьому абсолютні розміри IVRT (85 + 3 мс), DT (160 + 12 мс) і А (54 + 9 см/с) займали проміжне положення між відповідними показниками в підгрупах пацієнтів без СН і в підгрупах пацієнтів із "псевдонормальним" типом допплер-ехокардіографічної кривої, величина Е (64 ± 11) істотно не відрізнялася від такої у групі контролю і підгрупі з псевдонормальним типом діастолічного розслаблення ЛПІ. Можна припускати, що більш висока, ніж у хворих із "нсевдонормалізацією" кривої трансмітрального кровотоку, швидкість пізнього розслаблення ЛШ у цій підгрупі обумовлена великими резервними можливостями у них систоли ЛП.

Розмір ЛП і функціональні об'єми ЛШ у хворих на гіпертонічну хворобу, не ускладненої СН, дещо перевищували аналогічні показники в осіб групи контролю, проте знаходилися в межах норми, а фракція викиду ЛШ в обох групах обстежених не відрізнялась (відповідно, 58,3 ±2,1 і 62,3 + 1,1 %). У той же час величина маси міокарда, на відміну від осіб ІХС без СН, істотно (на 67 %) перевищувала норму, що узгоджується з узвичаєними уявленнями про гіпертензивне серце.

Аналіз допплер-ехокардіографічних показників в осіб аналізованої групи виявив порушення релаксації ЛШ, втрату його "діастолічного резерву" у вигляді достовірного (р < 0,05) зростання тривалості ізоволюмічного розслаблення (до 109 + 4 мс), зниження швидкості раннього (до 55+1 см/с) і, навпаки, зростання швидкості пізнього наповнення (до 65+1 см/с), істотного зниження співвідношення Е/А (до 0, 84 + 0,10 у.о.), зростання часу уповільнення раннього наповнення ЛШ (до 199 + 3 мс).

Група хворих із декомпенсованим гіпертензивним серцем характеризувалася достовірним збільшенням КДО (169,3 + 2,8 мл), КСО (87,4 +2,0 мл) ЛШ і передньо-заднього розміру ЛП (4,3 + 0,1 см), помірним зниженням фракції викиду ЛШ (до 48,4 + 0,7 %) і найбіль-нюїо серед усіх підгруп обстежених виразністю гіпертрофії останнього (460,2 + 16,4 г). ’

У 15 (65 %) пацієнтів із декомпенсованим гіпертензивним серцем, як і в хворих із застійною СН на основі ІХС, відмічена "псевдонормалізація" допнлер-кардіографічних показників трансміт-рального кровотоку, у т.ч. відношення Е/А (1,65 + 0,13 у.о.), Що можна пояснити підвищенням у них тиску в лівому передсерді і кінцево-

діастолічного тиску в ЛШ.

У 8 хворих ГХ із наявністю клінічних ознак СН відношення ранньої і пізньої швидкостей наповнення ЛШ наближалося до 1 (у середньому 1,11 + 0,10 у.о.), а розміри показників ІУІІТ (85 ± 4 мс), ІУГ (145 + 13 мс), А (57 + 9 см/с), Е (61 + 18 мс) займали проміжне положення між такими в підгрупах хворих із ГХ без СН і зі СН, що характеризується “псевдонормалізанією” кривої трансмітрального кровотоку.

Таким чином, у пацієнтів із ГХС і з ГХ виявлено подібні (незважаючи на більш виражену гипертрофію міокарда при ГХ зміни діастолічної функції ЛШ, характер яких знаходився в чіткій відповідності зі станом насосної функції серця, що оцінюється клінічно. Так, у хворих ІХС і ГХ із збереженою систолічною функцією ЛШ і без клінічних ознак СН спостерігали порушення структури діастолічного наповнення ЛШ, що виражається в уповільненні його ізоволюмічного розслаблення, зниженні швидкості раннього і, навпаки, збільшенні швидкості пізнього наповнення з відповідним значним (менше 1) зниженням відношення Е / А. У більшості (68 - 72 %) пацієнтів із ІХС і з ГХ Що мають симптоми СН, відзначалася "псевдонормализація" кривої трансмітрального кровотоку, що відповідає їх клініко-ехокар-діографічним даним, які із найбільшою достовірністю відображають підвищені величини тиску в лівому передсерді, трансмітрального градієнту тиску, кінцево-діастолічного тиску в ЛШ.

Прийом 10 мг еналаприлу хворими ІХС без СН не справляв достовірного впливу на показники систолічної функції ЛШ і величину Л1І. У той же час, у цих пацієнтів еналаприл обумовлював сприятливу динаміку діастолічних параметрів ЛШ, що виражається в достовірному зниженні часу його ізоволюмічного розслаблення (з 110 + 3 до 90 + З мс ; р < 0,05), показника ІЗТ ( з 210 + 2 до 186+1 мс; р < 0,05), збільшення відношення Е/А (з 0,83 + 0,10 до 0, + 0,10 у.о.; р < 0,05) за рахунок зростання швидкості раннього діастолічного потоку (з 53 + 1 до 60 + 2 см/с ; р < 0,05). Як механізми, що лежать в основі поліпшення активного розслаблення ЛШ під впливом інгібіторів АПФ, можна розглядати зумовлену блокадою локального утворення ашіотснзина II нормалізацію кальцієвого гомеостаза кардіоміоцитів ( Агопоху Б., 1993), потенціальний антиішемічний ефект цього класу препаратів (Іі^і І, 1993; Кої^ат М., 1993).

Прийом еналаприлу хворими ІХС із наявністю СН і "псевдо-нормальною" кривою трансмітрального кровотоку супроводжувався

достовірним зменшенням розміру ЛГІ (з 4,3 ±0,1 до 4,0 ±0,1 см ; р< 0,05), функціональних обсягів ЛШ (КДО з 177,8 ± 7,2 до 100,5 ± 5,3 мл; р < 0,05; КСО з 87,4 + 2,0 до 80,2 ± 1,8 мл ; р < 0,05), зростанням його ФВ (з 43,4 ± 0,7 до 50,1 ± 0,8 % ; р < 0,05). Одночасно нормалізувався період изоволюмічної релаксації ЛШ (з 59 ± 9 до 70 ± 7 мс; р < 0,05), вірогідно знижувалася швидкість раннього (з 68 ± 3 до 62 ± 3 см/с; р < 0,05) і, навпаки, зростала швидкість пізнього ("передсердного") діастолічного наповнення (з 42 ± 3 до 55 ± 4 см/с; р < 0,05), що обумовлювало зниження Е/А (з 1,62 + 0,17 до 1,12 ± 0,10 у.о. ; р < 0,05). З урахуванням редукуючого впливу препарату на первинно збільшені КДО ЛШ і ЛП, такий характер трансформації структури діастоли в даній групі можна розцінювати як сприятливий, що відбиває гемодинамічне розвантаження ЛШ, що досягається, насамперед, за рахунок зниження його иереднавантаження.

Поліпшення під впливом сналаприлу діастолічного розслаблення ЛШ у хворих ІХС із збереженою його систолічною функцією можна розглядати як один із мотивів для використання інгибіторів АПФ у якості патогенетичного лікувального засобу при ІХС із нормальної ФВ ЛП. .

Прийом сналаприлу хворими на гіпер іонічну хворобу, не ускладнену СН, вірогідно знижував середній АТ (з 125 + 7,4 до 108 ±4,2 мм рт. ст. ; р < 0,05), проте не здійснював достовірного впливу на показники систолічної функції ЛШ. У гой же час у групі хворих ГХ без наявності СН під впливом еналаприлу відзначили нормалізацію показників діастолічного розслаблення ЛШ, які виразилися в достовірному зростанні величини Е (з 55+1 до 67±1 см/с ; р < 0,05), підношення Е / А (з 0,84 ± 0,1 до 1,80 ± 0,09 у.о. ; р < 0,05) достовірному зниженні ІУИТ (з 109+4 до 94±7 мс ; р < 0,05), ОТ (з 199±3до 175±1 мс; р<0,05).

У групі хворих із гіпертонічною хворобою, що ускладнилася СН, сналаприл обумовлював достовірне зменшення ЛП (з 4,30 ±0,03 до

4,00 ± 0,02 см ; р < 0,05), КДО (з 169,8 ± 7,8 до 169,1 ± 2,9 мл ; р <

0,05), КСО ЛШ (з 87,4 ± 2,0 до 81,1 + 4,4 мл ; р < 0,05) і зростання його ФВ (з 48,4 ± 0,7 до 49,7 ± 1,0 %, р < 0,05) на фоні чіткого зниження рівня середнього АТ (з 124,0 + 7,0 до 104,0 ± 3,8 мм рт. ст; р < 0,05). Ці зрушення, обумовлені в сукупності як ефект і имодинаміного розвантаження ЛШ, не супроводжувалися рефлекторним збільшенням ЧСС, що відповідає існуючим уявленням

про фармакодинаміку інгибіторів АПФ.

Прийом еналаприлу пацієнтами з декомпенсованим гіиертензив-пим серцем і "псевдонормальною" кривою трансмітрального кровотоку знижував швидкість раннього і збільшував швидкість "передсердного" компонента (з 43 + 4 до 55 ± 3 см/с, р < 0,05) наповнення ЛШ, що обумовило достовірне зменшення відношення Е / А (з 1,65 + 0,13 до 1,14 + 0,1 у.о; р < 0,05 ). Такий характер змін варто розцінювати як сприятливий, що із найбільшою можливістю побічно відображає зниження під впливом еналаприлу тиску в ЛП і кінцево-діастолічного зиску в ЛШ.

Таким чином,еналалрил здійснював чітку нормалізуючу дію на показники діастолічної функції ЛШ у папістів із ІХС і з гіпертонічною хворобою - як ускладнених, так і не ускладнених розвитком СН. Вищевказаний вплив еналаприла поєднується з поліпшенням показників систолічної функції лівого шлуночка в хворих із наявністю клінічно маніфестованої СН.

На висоті дії 10 мг фелодипіну в хворих ІХС без клінічних ознак СН не спостерігали статистично достовірних змін КДО, КСО і ФВ ЛШ; передньо-задній розмір ЛП також не зазнавав при цьому достовірних змін. Прийом фелодипіну пацієнтами даної клінічної підгрупи супроводжувався тенденцією до зниження розміру АТ серед, і тенденцією до зростання ЧСС. Вищевказані зрушення узгоджуються з існуючими уявленнями про механізм гемодинамічної дії дигідропіридинових похідних, як артеріолодилататорів (Глотов М.Н., 1994; Зейнаєв Ф.І., 1991; Маєв І.В., 1991).

Прийом фелодипіну хворими з ІХС, не ускладненою СН, призводив до скорочення періоду ізоволюмічної релаксації ЛШ (з 110 + 3 до 90 + 1 мс, р < 0,05) поліпшення його раннього діастолічного наповнення (про що свідчило достовірне збільшення з 53 + 1 до 61 + 1 см/с, і, відповідно, відношення Е/А), нормалізації часу уповільнення потоку крові в ранню діастолу (зменшення ОТ з 240 + 4 до 180 + 2 мм рт. ст. , р < 0,05).

Аналіз змін внутрішньосерцевої гемодинаміки, що відбивають систолічну функцію ЛШ, у відповідь на прийом фелодипіну в хворих ІХС із СН продемонстрував редукуючий вплив препарату на КСО ЛШ (з 100,5 + 5,3 до 88,0 + 2,0 мл, р < 0,05) із відповідним достовірним зростанням ФВ (з 43,4 + 0,7 до 49,6 + 0,8 %). Такий характер "гострої" г емодинамічної відповіді на дигідропіридинові похідні, як периферичні вазодилататори артеріолярної дії, характерний для пацієнтів із

зниженою фракцією викиду ЛІН (Маєв І.В., 1991; Нікітін Н.П, 1998; Осіпов М.А., 1991). При цьому фелодипін незначно впливав на ЧСС, що, очевидно, пов'язано з його фармакокінетичними властивостями (1 лотов М.Н., 1994; Суворов Ю,А., 1991).

Вплив фелодипіну на показники трансмітрального кровотоку в хворих ІХС із СН і псевдонормальним типом Д-ЕхоКГ кривої полягав у достовірному зниженні ІУКТ (з 59 + 9 до 50 + 6 мс), ВТ (з 134 + 5 до 107+ 2 мс), чіткому зростанні швидкостей як раннього (з 68 + З до 80 +

З см/с), так і пізнього (з 42 + 3 до 54 + З см/с) діастолічного наповнення при відсутності істотної динаміки величини відношення Е/А (1,62 +

0,17 проти 1,58 + 0,11 у.о., р > 0,5) відповідно, до і після прийому препарату.

У пацієнтів із гіпертонічною хворобою без клінічних ознак СН фелодипін істотно (на 14 %) знижував розмір середнього АТ, проте вірогідно не впливав на показники внутрішньосерцевої гемодинаміки.

Вплив фелодипіну на параметри трансмітрального кровотоку (І УЯТ, Е, ОТ, А) у пацієнтів із не ускладненою СН гіпертонічною хворобою полягав у практично повній (на відміну від відповідної підгрупи хворих ІХС) їхньої нормалізації чому, наочно відповідала динаміка коефіцієнта Е/А (зростання з 0,84 + 0,10 до 1,40 + 0,11 , р <

°’05))- . . .

Прийом фелодипіну хворими на гіпертонічну хворобу,

ускладнену СН, обумовлював достовірне зниження середнього АТ (з

114,0 і. 5,2 до 105,0 + 3,8 мм рт. ст. , р < 0,05); зростання ФВ ЛШ (з

48.4 + 0,7 до 52,2 + 1,0 %, р < 0,05) за рахунок зниження його КСО (з

187.4 + 8,0 до 180,3 + 5,0 мл, р < 0,05) при відсутності достовірної динаміки КДО ЛШ і розміру ЛП. Вплив препарату на показники ірансмітрального кровотоку в хворих із декомпенсованим гіпертензивним серцем і псевдонормальним типом Д-ЕхоКГ кривої полягало в достовірному зниженні ІУИТ (з 66 + 8 до 55 + 8 мс), ОТ (з 121 + 7 до 110 + 9 мс), зростанні Е (з 71 + 4 до 80 + 3 см/с), збільшенні А (з 43 +_ 4 до 53 + 2 см/с). На перший погляд, незважаючи на те, що зберігається "псевдонормальний" тип допплер-ехокардіоірафічної кривої, така динаміка її параметрів може бути розцінена як сприяглива, що відбиває поліпшення наповнення ЛШ .

Проте, індуковане фелодипіном прискорення активного розслаблення міокарда збільшувало деякі "рестриктивні” риси допплер-ехокардіографичної кривої - подальше, у порівнянні з вихідним станом зростання швидкості раннього наповнення ЛШ, ще більше зниження

ОТ, що сприяє більш швидкому наростанню юнцево-діастолічного тиску ЛШ (Сидоренко В.А., 1995). При цьому відношення Е/А вірогідно не змінювалося (з 1,65 + 0,13 до 1,58 + 0,20 у.о., відповідно, до і після прийому препарату, р < 0,05).

Таким чином, у хворих ІХС і хворих на гіпертонічну хворобу з помірно вираженою гіпертрофісю ЛШ і відсутністю клінічних ознак серцевої недостатності фелодипін поліпшує порушені показники його діастолічного розслаблення, причому, на відміну від пацієнтів із ІХС у ірупі хворих із ГХ спостерігається практично повна нормалізація цих розмірів. У хворих ІХС і хворих на гіпертонічну хворобу зі зниженою систолічною функцією ЛШ, вираженою його гіпертрофісю і клінічними ознаками серцевої недостатності фелодипін зменшує КСО і збільшує ФІЗ ЛШ. При цьому він прискорює активне розслаблення останнього, що, відповідно, сприяє підвищенню трансмітрального градієнту тиску. Клінічне значення такого впливу фелодипіна на структуру діастолічного наповнення ЛШ у хворих із серцевою недостатністю погребує уточнення подальшими дослідженнями.

Прийом атенололу хворими ІХС без СН достовірно знижував ЧСС (з 72,0 ±4,1 до 62,0 + 3,8, р < 0,05) і не супроводжувався достовірними змінами показників систолічної функції ЛШ і величини середнього АТ.

Вплив атенололу на показники діастолічної функції ЛШ у пацієнтів із ІХС, не ускладненої СН, полягав у помірно вираженому подовженні його ізоволюмічної релаксації, деякому зменшенні шпидкості раннього наповнення і збільшенні показника ОТ (з 210 +

4 до 225 + 2 мс; р < 0,05) без достовірних зрушень величини А і відношення Е / А , що в першу чергу, можливо зв'язати з подовженням діастоли під впливом препарату.

Прийом 50 мг атенололу пацієнтами з ІХС і клінічними проявами С(І обумовлював у них зменшення фракції викиду ЛШ (з 43,4 + 0,7 до 41,6 ± 0,8 %, р < 0,05) (за рахунок деякого збільшення КСО), що, із найбільшою достовірністю, є відбиттям негативної інотроиної дії бета-блокаторів у хворих із систолічною дисфункцією ЛІП, яке відмічається в "гострих" фармакодинамічних пробах ( Коритніков К.І., 1993; Маєв

І.П., 1991; Суворов Ю.А., 1991).

Динаміка параметрів кривої трансмітрального кровотоку в тій же підгрупі пацієнтів після прийому атенололу полягала в помірному зниженні швидкості раннього наповнення (з 68 + 3 до 60 + 3 см/с, р < 0,05), зростанні ІУЯТ (з 59 ± 9 до 70 + 7 мс, р < 0,05), що свідчить

про уповільнення, переважно, активного розслаблення ЛШ на фоні зменшення ЧСС. Швидкість передсердного наповнення і відношення Е/А не зазнавали достовірної динаміки.

У групі пацієнтів з гіпертонічною хворобою без СН після прийому атенололу спостерігали достовірне зниження величини середнього АТ і ЧСС при відсутності помітних змін функціональних об'ємів і фракції викиду ЛІД .

Зміни діастолічних параметрів після прийому атенололу в пацієнтів із гіпертонічною хворобою, не ускладненої СН, були схожі з іакими, що спостерігались у відповідній групі хворих ІХС і полягали, зокрема, у помірному зниженні Е, тенденції до зростання А при відсутності достовірної динаміки відношення Е / А, тенденції до збільшення ІУСТ і ВТ.

У підгрупі пацієнтів із декомпенсованим гіиертензивним серцем атенолол не здійснював впливу на показники систолічної функції ЛШ. При цьому препарат вірогідно знижував АТ серед, (з 124,0 + 7,0 до

111,0 + 5,8 мм рт. ст. , р < 0,05) і ЧСС (з 100,0 ± 3,8 до 92,0 + 4,3 скор./хв., р < 0,05). У тій ж підгрупі хворих атенолол не справляв істотного впливу на параметри активного розслаблення ЛШ, проте вірогідно збільшував швидкість пізнього діастолічного потоку (з 43 + 4 до 51 +3 мс, р < 0,05), що обумовило помірне зниження відношення Е/А (з 1,65 + 0,13 до 1,45 + 0,12 у.о., р < 0,05).

Таким чином, у хворих ІХС і нормальною систолічною функцією ЛШ атенолол не справляв достовірного впливу як на показники останньої, так і на гемодинамічну структуру діастолічного наповнення ЛШ. У пацієнтів із ІХС і наявністю СН атенолол у "гострій" фармакодинамічній пробі дещо знижував параметри систолічної функції ЛІД, не впливаючи на співвідношення швидкостей раннього і пізнього діастолічних потоків.

Як у пацієнтів із ІХС без СН, у хворих із ГХ без СН атенолол не справляв достовірного впливу на показники систолічного наповнення. У той же час, на відміну від пацієнтів із ІХС і СН, у хворих із декомпенсованим гіпертензивним серцем разовий прийом 50 мг атенолола не знижував ФВ ЛШ і дещо поліпшував гемодинамічну структуру його діастоли (зниження Е/А) за рахунок збільшення "внеску" пізнього наповнення.

ВИСНОВКИ

1. Незважаючи на відмінності вираженосгі гіпертрофії і механізмів діастолічної дисфункції ЛШ, у хворих ІХС і ГХ без проявів СН і зі збереженою ФВ ЛШ спостерігаються однонаправлені зміни гемодинамічної структури наповнення ЛШ, які полягають у збільшенні часу його ізоволюмічної релаксації (ІУКТ), зниженні максимальної швидкості раннього наповнення (Е), подовженні часу уповільнення останнього (ОТ) при одночасному зростанні максимальної швидкості пізнього наповнення ЛШ (А).

2. У більшості (68-72 %) хворих ГХ і ІХС із наявністю СН і помірною систолічною дисфункцією ЛШ ( ФВ > 40 % < 50 %) спостерігається "псевдонормальний" тип кривої трансмітрального кровотоку, що характеризується відсутністю явних розбіжностей, порівняно з групою контролю, параметрів раннього і пізнього розслаблення ЛШ (ІУИТ, Е, А, Е / А). У інших 30-32 % цієї клінічної групи виявляється "проміжний" тип кривої наповнення ЛШ, що характеризується рівнозначними величинами піків швидкостей раннього і пізнього діастолічних потоків при відношенні Е/А , що наближається до 1.

3. У хворих ІХС і хворих ГХ без клінічних проявів СН еналаприл вірогідно не змінює початково нормальні показники систолічної функції ЛШ і чинить однонаправлений корегуючий вплив на його діастолічне розслаблення (достовірне зниження розмірів ІУК'Г, Е, ОТ, зростання відношення Е/А).

4. У хворих ІХС і хворих ГХ із проявами СН, помірною систолічною дисфункцією ЛШ і "псевдонормальним" типом трансмітрального кровотоку еналаприл справляє сприятливу гемодинамічну дію, що полягає в зменшенні вираженості ефекту псевдонормализації І>ехоКГ кривої, (достовірне зростання ІУІП', ОТ, зниження Е, зменшення відношення Е/А), при одночасному поліпшенні показників систолічної функції ЛШ (зменшення його функціональних об'ємів, зростання ФВ).

5. У хворих ІХС і ГХ без СН фелодипін поліпшує показники раннього наповнення Л1ІІ (зниження ІУКТ, ОТ, зростання Е, Е/А) нри відсутності значного впливу на ФВ ЛШ. При цьому для пацієнтів із ГХ характерний більш виражений, у порівнянні з хворими ІХС, сприятливий вплив фелодипіна на показники раннього наповнення ЛШ (до їхньої повної нормалізації), а також достовірне збільшення

швидкості не тільки раннього, але й пізнього (псредсердного) його наповнення.

6. У хворих із помірною систолічною дисфункцією ЛШ, "псевдоиормальним" типом кривої ірансмітрального кровотоку і клінічними проявами СН фелодипін, незалежно від походження останньої (ІХС, ГХ), підвищує ФВ ЛШ, проте не впливає сприятливо на гемодинамічну структуру його діастоли, що обумовлено зростанням швидкісних показників як раннього, так і пізнього діастолічних потоків.

7. У хворих ІХС і хворих ГХ без проявів СН і зі збереженою ФВ ЛШ атенолол не змінює гемодинамічну структуру наповнення останнього і не справляє достовірного впливу на показники його систолічної функції.

8. У хворих ІХС із клінічними ознаками СН, помірною сис-

толічною дисфункцією ЛШ і "псевдоиормальним" типом трансмітраль-ного кровотоку атенолол (застосовуваний у "гострому" фармакодина-мічному тесті) помірно знижує ФВ ЛШ і не впливає на гемодинамічну структуру його діастолічного наповнення. На відміну від аналогічної підгрупи хворих ІХС , у пацієнтів із ГХ і наявністю СН одноразовий прийом 50 мгатенололу не впливає на показники систолічної функції ЛШ і зменшує вираженість ефекту "псевдонормалізації" кривої 'ірансмітрального кровотоку за рахунок достовірного збільшення швидкості передсердного наповнення ЛШ. •

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. При виборі фармакотерапії хворим ІХС і ГХ доцільно оцінювати, поряд із даними рутинної зхокардіографії, результати допплер-ехокардіографічного дослідження трансмітрального кровотоку.

2. Хворим ІХС і хворим ГХ без клінічних ознак СН, у яких за даними вхокардіографічного і допплер-ехокардіографічного дослідження визначається ізольована діастолічна дисфункція ЛШ ( подовження, у порівнянні з нормальними віковими величинами, ІУЯТ, ОТ, зниження Е при відношенні Е/А < 1 і нормальній величині ФВ) в якості патогенетичних (поліпшуючих діастолічне розслаблення) засобів рекомендується призначення, з урахуванням інших клінічних критеріїв, еналалрила або фелодипіна.

3. Пацієнтам із клінічними ознаками СН, зумовленою ІХС або

І 'Х помірно зниженою ( >40 < 50 %) ФВ ЛШ, і "псевдоиормальним"

1 ипом допплер-схокардіографічної кривої показане призначення (як пл югенеіичного засобу, шо зменшує вираженність ефекту "пссвдонормалізіціГ кривої трансмітрального кровотоку та поліпшує систолічну функцію ЛІН) інгібітора ЛІІФ еналапршіа.

4. -Характеристика діастолічнош наповнення ЛІІІ за даними допплер-ехокардіографічного дослідження не мас суттєвого значення при вирішенні питання про доцільність призначення хворим на I X бега-адреноблокаторів (атенолол).

ПЕРЕЛІК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Образцова Г.Г. Влияние атеналола на систолическую и диастолическую функцию левого желудочка у больных ишемической болезнью сердца // Український кардіологічний журнал. - 1999. - № 2. - с. 78 - 80.

2 Воронков Л.Г., Образцова Г.Г. Влияние эналаприла на систолическую и диастолическую функцию левого желудочка у больных ишемической болезнью сердца // Український кардіологічний журнал. - 1999. -№4.-с. 36 -38.

3. Воронков Л. Г., Образцова Г.Г. Влияние фелодипина на систолическую и диастолическую функцию левого желудочка у больных гипертонической болезнью // Український кардіологічний журнал. - 1999. -№5.-с. 34 -36.

4. Образцова Г.Г. Вплив еналаприла на систолічну та діастолічну лівого шлуночка у хворих на ішемічну хворобу серця. Тез наукових доповідей. Українська науково-практична конференція кардіологів і кардіохірургів "Нові напрямки профілактики, діагностики та лікування серцево-судинних захворювань" (26-28 травня 1999). - Київ. - 1999. -с. 92-93.

АНОТАЦІЯ

Образцова Галина Григорівна. Діастолічиа дисфункція лівого шлуночка при ішемічній хворобі серця та аргеріальній гіпертензії, можливості її фармакологічної корекції. - Ру копис.

Дисертація на здобугія наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.11 - Кардіологія. Інститут кардіології ім. акад. М.Д.Стражеско АМН України. Київ. 1999 р.

Дисертацію присвячену вивченню діастолічної функції лівого шлуночка у хворих на ішемічну хворобу серця та артеріальну і іиертеїпію в залежності від наявності в них клінічних ознак серцевої недостатності, а також можливості корекції діастолічної дисфункції за допомогою інгібігора АІІФ еналаприлу, антагоніста кальцію фелодишну і бета-СлоКіГіора ятенололу.

Встановлено, що в частини хворих ГХ і ІХС із наявністю СН і помірною діастолічною дисфутікцією ЛШ (50 % < ФВ > 40 %) сностерігасться "пссвдонормальний" тип кривої трансмітрального кровотоку (68 - 72 %) і вперше виділено "проміжний" тип кривої наповнення ЛШ (ЗО - 32 % ).

Запропоновано хворим ІХС і хворим на ГХ без клінічних ознак Cl І, у яких за даними ехокардіоірафічного і допплер-кардіографічного визначається ізольована діастолічна дисфункція ЛШ (подовження, у порівнянні з нормальними віковими величинами, IVRT, DT, зниження К при відношенні Е/А < І і нормальній величині ФВ) в якості патогенетичних (поліпшуючих діастолічне розслаблення) засобів призначення, з урахуванням інших клінічних критеріїв, еналаприла або фелодипіна.

Ключові слова: діастолічна дисфункція ЛШ, крива

трансмітрального кровотоку, діастолічне розслаблення, "пссвдонормальний" тип.

SUMMARY

Obraztsova Galina Grigorievna. The diastolic disfunction of the left ventricle by heart ischemia and arterial hypertensis the possibility of its pharmacological correction. - Manuscript.

Thesis for the candidate's degree of medical sciences in speciality 14.01.11- cardiology. - N.D.Strazhesko Institute of Cardiology of the Academy of Mcdical Sciences of Ukrainian, Kyev, 1999.

The dissertation is devoted to the study of the diastolic function of the left ventricle in patients with heart ischemia and arterial hyperpiesis depending on whether they show clinical signs of heart failure. The thesis also considers the possibility of the correction of diastolic disfunction by means of angiotensintransforming ferment (ATF) suppressant enalapril, calcium phelodipin antagonist and beta-athenolol.

It is shown that unidirectional changes of the hemodynamical structure of the left ventricle are observed in patients with heart ishemia and hy-

pcrtension without signs of heart failure and standing venting fraction of the leil ventricle in spite of the differences in hypertrophy degree and diastolic disfunction of the left ventricle.

It is also stated that “pseudo normal” type of transmitral bloodstream curve (68-72® o) and “intermediate” ty pe of the left ventricle filling curve (3032%) are observed in some patients with hypertension and heart ischemia accompanied with heart failure and moderate diastolic disfunction of the left ventricle (50%< venting fraction< 40%).

Key words : diastolic disfunction of the left ventricle, transmitral bloodstream curve, diastolic laxation, “pseudo normal” type.

АННОТАЦИЯ

Образцова Галина Григорьевна. Диастолическая дисфункция левого желудочка при ишемической болезни сердца и артериальной гипертензии, возможности ее фармакологической коррекции. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.11 - Кардиология. Институт кардиологии им. акад. Н.Д.Стражеско АМН Украины. Киев. 1999 г.

Защищается диссертационная работа, которая посвящена изучению диастолической фунюции левого желудочка у больных ишемической болезнью сердца и артериальной гипертензии в зависимости ог наличия у них клинических признаков сердечной недостаточности, а к'кже возможности коррекции диасто ли ческой дисфункции с помощью ингибитора АПФ эналаприла, антагониста кальция фелодипина и бега-

б.юкатора атенолола.

Показано, что у больных ИБС и ГБ без проявлений СН и с сохраненной фракцией выброса ЛЖ, несмотря на различия выраженности гипертрофии и механизмы диастолической дисфункции ЛЖ, паб люд а-Ю1ся однонаправленные изменения гемодинамической ст руктуры ЛЖ.

Также установлено, что у части больных ГБ и ИБС с наличием СИ и умеренной диастолической дисфункцией ЛЖ (50 % < ФВ > 40 %) наблюдается "псевдонормальный" тип кривой гран см игрального кровотока (68 - 72 %) и "промежуточный" тип кривой наполнения ЛЖ (30 - 32 % ). ’

У больных ИБС и ГБ без клинических проявлений СН эналаприл 01 азмвал корр<тнр\'юн1ее влияние на его диастолическое расслабление, а у больных с проявлением CII эналаприл оказывал благоприятное те-

модинамичсское действие, состоящее в уменьшении пыраженносш :к1>фе!аа исевдонормадизации кривой трансмитрального кровотока при одновременном улучшении показателей систолической функции ЛЖ. "

11од влиянием фелодипина убольных ИБС и ГБ, не осложненной СИ, улучшались показатели раннего наполнения ЛЖ при отсутствии значимого влияния на ФВ ЛЖ. У больных ИБС и ГБ с умереннной систолической дисфункцией ЛЖ, с клиническими проявлениями СИ "псевдонормальным" типом кривой трансмитрального кровотока фело-динин повь[шает ФВ ЛЖ, однако не влияет благоприятным образом на I емодинамическую структуру его диастолы.

Применение атенолола больным ИБС и ГБ без проявлений СИ и сохраненной ФВ ЛЖ не изменяло гемодинамичсскую структуру наполнения. У больных ИБС с наличием СН однократный прием 50 мг атенолола умеренно снижал ФВ ЛЖ и не влиял на гсмодинамическую сфукгуру его диастолы. А у больных ГБ атенолол не оказывал воздействия на показатели систолической функции ЛЖ, но уменьшал выраженность "псевдонормализации" кривой трансмитрального кровотока.

Ключевые слова: диастолическая дисфункция ЛЖ, кривая трансмитрального кровотока, диастолическое расслабление, ") 1севдонормальный"тип.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

А1' - артеріальна гіпертензія

ЛІ ІФ - ангіоіензинперепіорюючин фермент

] X - гіпертонічна хвороба

ДДЛШ - діастолічна дисфункція лівого шлуночка

1ХС - ішемічна хвороба серця

ЛІІІ - лівий шлуночок

СН - серцева недостатність

ФВ - фракція викиду

КУНА -Нью-Иоркська Асоціація серця