Автореферат и диссертация по ветеринарии (16.00.02) на тему:Морфо-клиническое обоснование защитной, резорбтивной и реконструктивной функций сальников животных

На правах рукопису Яценко Іван Володимирович

МОРФО-КЛІНІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ЗАХИСНОЇ, РЕЗОРБТИВНОЇ ТА РЕКОНСТРУКТИВНОЇ ФУНКЦІЙ САЛЬНИКІВ ТВАРИН

16.00.02 - патологія, онкологія, морфологія

тварин

16.00.05 - ветеринарна хірургія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуггя наукового ступеня кандидата ветеринарних наук

Харків - 1997

Робота виконана на кафедрі анатомії свійських тварі Харківського зооветеринарного інституту.

Науковий керівник: доктор ветеринарних наук, професор

Офіційні опоненти: доктор ветеринарних наук, професор

Провідна установа:

Білоцерківський державний аграрний університет

на засіданні спеціалізованої вченої Ради Д 02.23.01 в аудитої № 2 морфологічного корпусу Харківського зооветеринарної інституту за адресою:

312050, Харківська область, Дергачівський район, п/в Мала Данилівка, ХЗВІ.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського зооветеринарного інституту.

Фоменко Григорій Миколайович.

Криштофорова Бесса Владиславовна, кандидат ветеринарних наук, доцент Воронін Іван Іванович.

Захист дисертації відбудеться ' «І4Ф-&-1997 р. о 10 годи

Автореферат розісланий

- з -

І ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

1.1. АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ. Сальники тварин на протязі багатьох років привертали до себе увагу досліди иків-експериментаторів та клініцистів з питань, пов’язаних з їх будовою та топографією (Ф.П.Ничипоренко, 1953; А.В.Борисов, 1963, 1969; Т.К.Захарченко, 1968), роллю великого сальника в очеревинній порожнині (A.A.Запорожець, 1965). Інтерес пояснюється тим, що сальники, завдяки своїм особливим властивостям (М.М.Штуцер, 1913; A.A.Запорожець, 1965; М.М.Масалін, 1970) і пластичним здатностям (А.Б.Савчук, 1960; Б.Л.Шилов, 1988) виконують важливу захисну функцію в очеревинній порожнині. Рекомендований деякими науковцями інтраперитонеальний спосію введення лікарських речовин (В.С.Гонтаренко та ін., 1996; Л.Г.Смирнов та ііі., 1994; М.Я.Кокович та ін., 1995) забезпечує високу лікувальну ефективність, простоту виконання, але вимагає експериментально-морфологічного обгрунтування цих прийомів. Різні питання, пов’язвні зі структурою, функціями та клінічними аспектами застосування сальників, з особливим інтересом обговорюються на сторінках спеціальної медичної літератури. Що стосується питання про сальники продуктивних тварин, то воно до цього часу в найменшій мірі висвітлене в морфології та ветеринарній хірургії. Наявні літературні дані про захисну, резорбтивну та реконструктивну функції сальників тварин короткі, схематичні, а часто і неповні.

1.2. МЕТА І ЗАДАЧІ ДОСЛІДЖЕНЬ, Метою роботи було вивчення особливостей будови та функцій сальників собак та овець, які можуть послужити базою для використання шіастивостей останніх в клінічній практиці. Цій меті було підпорядковане вирішення таких конкретних завдань:

1. Уточнити суперечливі дані попередніх дослідників стосовно структури та функцій сальників.

2. Вивчити особливості будови, топографії та функції сальників овець порівняно з відомою моделлю - сальником собака

3. Уточнити структуру, клітинний склад молочних ПЛЯЇ сальників та їх роль у виконанні захисної і резорбтивної функцій

4. Обгрунтувати в морфофункціональному відношенн можливість використання великого і малого сальників : клінічнії! практиці з реконструктивною метою при виконанії абдомінальних операцій.

5. Розробити рекомендації щодо використання резорбтив них властивостей сальника та очеревини для введення і організм лікарських засобів.

1.3. НАУКОВА НОВИЗНА

1. Описана топографія і будова великого та малого сальників Звернена увага на хірургічний оперативніш доступ до різни органів очеревинної порожнини овець з урахування» взаємозв’язку сальників з внутрішніми органами.

2. Вперше на вівцях як продуктивних сільськогосподарський тваринах отримані і обгрунтовані дані, що стосуються захисно і резорбтивної функцій сальників.

3. Підтверджена і експериментально доведена цінністі сальників, як пластичного матеріалу для реваскуляризації реперитонізації та герметизації внутрішніх органів при виконанн деяких абдомінальних операцій.

4. Отримані дані, що свідчать про належність великогс сальника як лімфоретикулярного органа до імунної системи.

1.4. ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РОБОТИ

1. Результати досліджень стосовно топографи сальників з овець дозволяють рекомендувати їх для використання при створенні анатомічних атласів черевної порожнини.

2. Дані про участь сальшіків в захисті та резорбції речовші

з очеревинної порожнини можуть бути використані прі: впровадженні в клінічну ветеринарну медицину інтраперито-

неальних введень лікарських речовин.

3. При виконанні абомазотомії у ягнят чи гастрономії у собак можна рекомендувати застосування великого або малого сальників, підшитих кетгутом до органотомної рани, для забезпечення її біологічної герметичності, більш швидкого загоєння та профілактики післяопераційних ускладнень. 4. Отриманий експсрішеитальшш матеріал може бути використаний при написанні відповідних розділів підручників і довідників, монографій, навчальнометодичних посібників з анатомії, гістології, фізіології, хірургії.

1.5. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ, ЯКІ ВИНОСЯТЬСЯ НА

ЗАХИСТ

1. Особливості будови та топографії сальників овець.

2. Експериментальне та морфо-клінічне обгрунтування захисної, резорбтивної та реконструктивної функцій сальників тварин.

3. Порівняльна характеристика способів введення лікарських речовин.

4. Порівняльна характеристика резорбтивних властивостей очеревини різних органів.

5. Використання сальників для герметизації, перитонізації та реваскуляризації сполучнотканинного рубця шляхом їх підшивання до органотомної рани.

1.6. АПРОБАЦІЯ РОБОТИ. Матеріали дисертації доповідалися

та отримали позитивну оцінку на: 1. Звітних наукових

конференціях Харківського зооветеринарного інституту (1994, 1995, 1996 рр.), 2. Міжнародних науково-практичних конференціях в Харкові (1994, 1995, 1996 рр.), 3. Науковій конференції морфологів (Симферополь, 1995), 4. Науково-практичній конференції з проблем неінфекційної патології тварин (Біла Церква, 1995), 5. Четвертому з’їзді паразитоценологів України (Харків, 1995).

1.7. РЕАЛІЗАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ. Отримані дані використовуються в навчальному процесі, включені в робочі прохрами з анатомії свійських тварин і ветеринарної хірургії ХЗВІ, Білоцерківського аграрного університету, Кримського сільськогосподарського інституту, Полтавського державного сільськогосподарського інституту.

1.8. ПУБЛІКАЦІЇ. Основні положення дисертації висвітлені в 9 надрукованих наукових статтях.

1.9. ДЕКЛАРАЦІЯ ОСОБИСТОГО ВНЕСКУ ДИСЕРТАНТА. Експериментальні дослідження, їх статистичне опрацювання, аналіз, обговорення та висновки виконані автором особисто.

1.10. ОБСЯГ І СТРУКТУРА РОБОТИ. Текст дисертації викладений на 124 сторінках друкованого тексту, включає такі розділи: вступ, огляд літератури, матеріал та методи досліджень,

4 розділи власних досліджень з обговоренням їх результатів, загальне заключения, висновки та пропозиції для практики, список літератури, який включає 331 джерело, в т.ч. 81 іноземних. Матеріал власних досліджень ілюстрований 8 таблицями, 5 графіками, 107 макро- і мікрофотоірафіями.

II. РЕЗУЛЬТАТИ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1. Матеріал і методи досліджень

Матеріалом для досліджень послужили здорові вівці породи прекос, ромнімарш, північнокавказької породи та північного типу українського кросбреду в кількості 28 голів, різного віку, обох статей. Як біомодель в дослідах використовували дорослих безпородних собак - ЗО голів. Експерименти проводили в КСП ім.Іващенка Миргородського району Полтавської обл., КСП “Дружба” Борівського району Харківської обл. та агрофірмі “Руно” Лебединського району Сумської обл. в 1993-1996 рр. Тварин з експерименту виводили шляхом знекровлення та електроевтаназії. Вивчаючи анатомічну будову та топографію

сальників овець, користувалися методами розтину, огляду, опису. Мікроциркуляторнс русло сальників вивчали, використовуючи метод біохромної ін’єкції, метод люмінісцентної мікроскопії за Б.Перліним (1964) в модифікації Г.М.Фоменха (1981), а також шляхом його свинцювання за В.Бслянським, 1952. Вивчення мезотеліального покриву сальшшв проводили шляхом імпрегнації ділянок останніх за В.І.Купріяновим. Строму сальників офарблювали за методами Унна-Тенцера, Фута, Малорі (Б.Ромейс, 1954). Мікроскопічну будову молочних плям сальшіків досліджували на гістопрепаратах, офарблених гематоксилін-еозином, альціановим синім, за методами Малорі, Купріянова, Фута, Домінічі, Домінічі-Кедровського, Паппен-гейма, Романовського-Гімза, ставили РАБ-реакцію, РАБ-реакцію+альціановий синій. Захисну функцію великого сальника вивчали в експериментах на 3-х ягнятах породи прекос віком 5-10 міс. та 5-й дорослих безиородних собаках шляхом інтраперіггонеального введення туші чорної креслярської і 0,1%-го розчину трипанового синього в дозі 40 мл з наступним виведенням тварин з експерименту через 60 хв., З год., 1, 2, 4 доби. Резорбтивну функцію великого сальника вивчали в декілька етапів. На першому етапі досліджень вивчали інтенсивність резорбції метиленової сині введеної підшкірно, внуіршньо‘мязово та внутрішьоочеревинно. На другому етапі вивчали інтенсивність резорбції метиленової си. 'і очеревиною голодної, СЛІПОЇ КІШОК та великим сальником. На третьому етапі досліджували шляхи транспорту речовин (туш чорна креслярська і краплак червоний), введених інтраперитонеально, а також після введення туші в тканину великого сальника, а краплака червоного під діафрагмальну очеревину і навпаки. Для виключення резорбтивної здатності очеревин інших органів великий сальник поміщали в поліетиленовий пакет з тушшю чорною креслярською. На четвертому етапі досліджень вивчали резорбтивну

властивість кровоносних судин великого сальника шляхом літування одного із судинних пучків сальника, в результаті чого виключалась функція судин. Депонування речовин при інтрапєритонеальному введенні вивчали на ягнятах шляхом використання гідролізіну та 5%-ного розчину желатини.

Реконструктивну функцію сальників вивчали шляхом виконання абомазотомії з перитонізацією та герметизацією лінії хірургічних швів сальником підшитим до органотомної рани.

Для гістологічних досліджень відбирали сальники, середостінні та черевні лімфовузли, ділянки діафрагми. Відібраний матеріал опрацьовували за загальноприйнятими гістометодиками.

3 інтраперитонсальної рідини робили мазки-відбитки, офарблювали їх за методами Паппенгейма, Романовського-Гімза, Селлєрса, Герлаха. Всі цифрові дані піддавали статистичній обробці за Н.Плохинським (1970). Мікрофотографування гістопрегаратів здійснювали за допомогою мікроскопа Віолам Л-212 з автоматичною мікрофотонасадкою МФНЕ-1У4.2.

2.2. БУДОВА ТА ТОПОГРАФІЯ САЛЬНИКІВ

2.2.1. Анатомія та топографічна анатомія сальників овець За результатами вивчення топографії та будови великого сальника овець він нами описаний як мішкоподібний орган, що формує два листки - внутрішній і зовнішній. Внуїрішній листок має 4 краї: лівий, передній, правий і задній. Він формує мішок, в якому розташовуються петлі тонкого відділу кишечника і ободової кишки. Зовнішній листок великого сальника також має

4 краї: задній, лівий, передній і правий. Між зовнішнім та внутрішнім листками великого сальника знаходиться простір -сальникова сумка. В неї можна потрапити через сальниковий отвір, який розташовується вентрально правої та хвостатої долей печінки. Цей отвір веде в короткий канал, що є передцвер’ям сальникової сумки і утворений малим сальником. Кровопостачання внутрішнього листка великого сальника забезпечується

правою рубцевою артерією, яка відходить під селезінкової артерії; сальниковою гілкою селезінкової артерії. Кровопостачання зовнішнього листка відбувається правою шлунково-сальниковою та краніальною підшлунково-дванадцятипалою, яка відходить від шлунково-дванадцятипалої артерії; лівою шлунковосальниковою, яка відходить від вентральної гілки лівої шлункової артерії; великою підшлунковою і підшлунково-сальниковою, що відходять від краніальної брижової артерії. Малий сальник розташовується між воротами печінки, малою кривішого сичуга та дванадцятипалою кишкою. Як і великий, малий сальник - це дублікатура, тому біля воріт печінки він роздвоюється, огортає собою печінку, формуючи її серозну оболонку, а далі переходить у вінцеві зв’язки та діафрагмальну очеревину.

2.2.2. Мікроскопічна структура сальників

Сполучнотканинний каркас сальників утворений сіткою пучків колагенових вол око н та еластичними волокнами. Ретикулярні волокна в невеликій кількості зустрічаються поблизу кровоносних судин. Серед клітин каркасу сальників переважають фібробласти, макрофаги-гістіоцитн. В мембранозній чатині сальника зустрічаються також моноцити, лімфоцити, зрідка еозинофіли. Основна речовина сполучної тканини представлена PAS-позитивними та альціан-позитивними сполуками. Кислі глікозаміноглікани більш; концентруються в молочних плямах. Сполучнотканинний каркас зовні покритий мезотелієм, контакт між мезотеліоцитами переривається над молочними плямами. Поблизу від органних кровоносних судин розташовуються молочні плями - lactés leiieuses. Вони в своєму складі мають МЦР: типове, “чудову сітку” артеріального та венозного тинів. Серед клітин молочних плям зустрічаються ретикулоцити, що формують строму плями поряд з еластичними волокнами, тканинні макрофаги, лімфоцити на різних стадіях диференціації,

рідко плазмоцити, недиференційовані клітини і фібробласти. Крім молочних плям в сальникові овець ми зустрічали дифузні скупчення лімфоретикулярної тканини, в якій переважали ретикулоцити та різної форми лімфоцити. Лімфатичні вузли великого сальника лежать в тій частині органа, де він прикріплюється до великої кривини сичуга; вони розташовані у вигляді 2-3 груп. При мікроскопії тканини сальника ми виявляли лімфотнчні судини, що відходять від молочних плям і йдуть до сальникових лімфовузлів.

2.3. МОРФО-КЛІШ ЧНЕІЕКСПЕРИТЕНТАЛЬНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ФУНКЦІЙ САЛЬНИКІВ ТВАРИН

2.3.1. Роль великого салышка в захисті очеревинної порожнини від сторонніх тіл.

Вже через 1 год. після внутрішньоочеревинного введення туші чорної остання аплікувалась на поверхні великого сальника, офарбивши його в інтенсивно чорний колір. Особливо багато її реєстрували над молочними плямами сальника і в перигонеальній порожнині. В подальші строки експерименту до 4 доби включно, крім поверхневих аплікацій ми знаходили дифузні її скупчення в тканині сальника, на очеревині шлунка, печінки, нирок, брижах кишечника, міхурцевопупкових складках, парістальній очеревині.

Мікроскопічні дослідження великого сальника показали, що вже через 3 год. від початку експерименту туш в ньому відкладалась по ходу кровоносних судин, а також між сполучнотканинними волокнами, будучи фагованою нейтрофілами. В цитоплазмі клітин, що складали популяцію молочних плям, крім лімфоцитів також реєстрували фарбник. Мезотеліоциш сальника вели себе по-різному у відповідь на подразнення тушшю. Частіша їх дискомплексувалася: такі клітини збільшувалися в об’ємі і виходили в очеревинну порожнину, де перетворювалися в фагуючі клітини. В зв’язку з цим в мезотелії великого сальника з’являлись незначні проміжки неправильної форми або пустоти.

В сальникових лімфовузлах, що лежали поблизу великої кривини шлунку, туш розташовувалась в синусах, причому часто вона там лежала і вільно, і в цитоплазмі нейтрофілів та макрофагів. Припосні лімфатичні судини останніх також заповнювались фарбником. Вже через 1 добу після початку досліду сухожилковий центр діафрагми теж забарвлювався в чорний колір і мав посмугований вигляд. Лімфатичш його судини в різній мірі заповнювались тушило. Грудна лімфатична протока ін’єкована тушшю та досить добре коїггурує. Осередково також зафарблю-валась очеревина сліпої, ободової, клубової та дванадцятипалої кишок.

Досліджуючи клітинний склад перитонеальної рідини в динаміці на протязі всього терміну досліджень, ми встановили, що вже на першій годині експерименту в ній з’явилась значна кількість нейтрофілів, яка стрімко вірогідно наростала протягом 24 годин з наступним зниженням їх рівня. На другому етапі захисної реакції значну роль в фагоцитозі туші з інтраперитонеальної рідини відігравали макрофаги, кількість яких вже через 1 год. після початку досліду збільшувалась з 1,67+0,14 до 6,00+0,57 (Р<0,001). Далі їх кількість вірогідно (Р<0,001) наростала до кінця експерименту. При вивченні динаміки лімфоцитів в перитонеальному ексудаті виявляли, що вже через 1 год. від початку експерименту кількість останніх поступово наростала проти контр ілю до терміну 2 доби (Р<0,001) з подальшим зменшенням їх кількості. Досить наглядно прослідковується захисна роль великого сальника при введенні в очеревинну порожнину туші появою плазмоцитів на 4-у добу в складі молочних плям ( 3-4 клітини в полі зору мікроскопу) та в перитонеальній рідині. В молочних плямах інтактного сальника вони зустрічались значно рідше (1-2 клітини в 2-3 полях зору мікроскопа). Це говорить про участь великого сальника в імунних реакціях при подразненні очеревинної порожніти антигеном.

2.3.2. Експериментальне вивчення резорбтивної функції великого

сальника

Процес резорбції речовин з очеревинної порожнини ми розглядали в комплексному плані і не обмежились вивченням резорбтивної функції тільки великого сальника. Виходячи з клінічних міркувань, ми на першому етапі досліджень поставили за мету визначити інтенсивність всмоктування 0,5%-розчину метиленової сині, введеної в дозі 15 кіл різними способами: інтраперитонеально, підшкірно та внутрішньом’язово. Для визначення інтенсивності всмоктування і виведення фарбника з організму ми за допомогою сечового катетера з сечового міхура відбирали проби сечі через кожні 10 хв. до 140 хв. від початку експерименту, а далі, до кінця досліду, - через 20 хв. Дослідження тривало 200 хв. Наростання оптичної щільності сечі реєстрували на ФЕК-ові. Отримані дані зведені в таблицю 1.

Таблиця 1

Показники оптичної щільності сечі (М±т) при різних способах введення метиленової сині

Спосіб введення М ± ш

ІОхв 30 хв 40 хв 90 хв 120 хв 180 хв 200 хв

Інтрапе- рито- неалышй 0.627 ±0.009 1.090 ±0.55 0.880 ±0.33 0.700 ±0.032 0.572 ±0.024 0.453 ±0.011 0.359 ±0.14

Підшкір- ний 0.005 ±0.001 0.039 ±0.003 0.094 ±0.004 0.050 ±0.004 0.0058 ±0.010 0.110 ±0.050 0.090 ±0.001

Внуг- рішиьом‘я зовкй 0.019 ±0.002 1.022 ±0.004 0.027 ±0.004 0.073 ±0.006 0.047 ±0.001 0.005 ±0.001 0.004 ±0.001

При внугрішньоочерсБшшому способі введення метиленової сині оптична щільність сечі знаходилась протягом всього терміну експерименту на недосяжному для інших способів введення рівні. Так, вже через 10 хв. відзначалося наростання показника оптичної щільності сечі з високою вірогідністю до 0,627+0,009 од. (Р<0,001) в порівнянні з підшкірним та внутрішньом’язовим способом введення останньої, а чрез 30 хв. після початку експерименту зафіксували пік в динаміці при внутрішньо-очеревинному введенні фарбника з показником - 1,090+0,055 од. Далі, після швидкого досягнення піку, коливання оптичної щільності сечі були незначними і зареєстровані в середні строки досліджень.

Досліджуючи процес резорбції і виведення метиленової сині при підшкірній ін’єкції, ми встановили, що її динаміка мала дві пікові точки. Так першу із них зафіксували вже через 40 хв., причому показник оптичної щільності ссчі мав високу ступінь вірогідності, порівнюючи з внутрішньом’язовим способом введення -0,094+0,004 од. (Р<0,001). Друппї пік реєстрували через 180 хв. від початку досліду на показникові 0,110±0,050 од. Стрибки в динаміці оптичної щільності ссчі при підшкірному введенні були значними і реєструвались, в основному, в першій половині експерименту.

Такий же характер мала динаміка оптичної щільності при внутрішньом’язовому введенні розчину метиленової сині у собак. При цьому оптична щільність сечі наростала плавно до пікової точки, яку зафіксували через 90 хв. після початку експерименту з показником 0,073±0,006 од. Після цього показник оптичної щільності сечі різко знижувався до 0,005+0,002 од., а через 10 хв. після піка знову починав наростати до 0,047±0,001 од. на протязі 20 хв. Далі і до кінця експерименту спостерігалось зниження показника оптичної щільності сечі. На другому етапі

досліджень ми порівняли інтенсивність всмоктування метиленової енні очеревиною різних органів, а саме: великим сальником, голодною та сліпою кишками. У собак 1-ї групи (З гол.) в кювет з 0,5%-розчином метиленової сині занурювали голодну кишку, у собак 2-ї групи (3 гол.) - сліпу кишку і частину висхідного коліна ободової кишки, а у собак 3-ї групи (3 гол.) -великий сальник. Проби сечі відбирали через 5 хв. до першого виявлення в ній метиленової сині, а далі проби сечі продовжували відбирати через 20 хв. Дослід тривав 130 хв. Оптичну щільність сечі визначали на ФЕКові. Отримані дані зведені в таблиці 2.

Таблиця 2

Показники оптичної щільності сечі при

резорбції метиленової сині очеревиною різних органів (М±ш)

Орган М ± Ш

10 хв 15 хв 30 хв 55 хв 90 хв 110 хв 115 хв 130 хв

Г ОЛОД1Ш кишка 0,0036 ±0,003 0,015 ±0,020 0,013 ±0,001 0,01 ±0,001

Сліпа кишка 0,004 ±0,0005 0,030 ±0,002 0,007 ±0,001

Великий сальник 0,005 ±0,0005 0,035 ±0,004 0,012 ±0,001 0,003 ±0,0006

В результаті такого дослідження ми встановили, що інтенсивність всмоктування і виведення розчину метиленової

сині великим сальником стрімко наростала і через ЗО хв. становила 0,035±0,004 од. порівняно з терміном 10 хв. після початку експерименту - 0,005+0,001 од. (Р<0,001). Інтенсивність резорбції метиленової сіші очеревиною голодної кишки дуже повільно невірогідно наростала до терміну 90 хв. (Р>0,05), а в подальші періоди досліду поступово зменшувалась. При вивченні резорбтивної шіастивості очеревини сліпої кишки перше виявлення метиленової сині в сечі нами зафіксовано через 15 хв. після початку експерименту на позначці 0,004+0,0005 од. Після цього інтенсивність всмоктування наростала, в зв’язку з чим і показник оптичної щільності сечі вірогідно збільшувався до 0,03+0,002 од. через 55 хв. від початку дослідження (Р<0,001). Після досягнення пікових точок (великий сальник - через ЗО хв., сліпа кишка - через 55 хв., голодна кишка - через 90 хп.) інтенсивність резорбції поступово знижувалась всіма органами до кінця експерішенту.

Далі ми вивчили процеси всмоктування та транспортування речовин через великий сальник та діафрагму з використанням краплаха червоного на полівінілацетатній основі з водою 1:10 і туші чорної креслярської з водою 1:20. При цьому краплак першій собаці вводили під серозну оболонку діафрагми, а туш креслярську - по ходу жирових тяжів великого сальника. Друпії собаці ці ж барвники вводили навпаки. З досліду тварин виводили через 72 год. Спостерігала ь логічна закономірність в механізмі відведення вищезгаданих фарбників: спочатку вони переміщувались до сухожилкового центру діафрагми, де і розташовувались радіально. Фарбники введені в тканину сальника, у вигляді овалу розходились по ходу жирових тяжів останнього, а венозні судини, іцо проходили в таких тяжах, заповнювались вищезгаданими речовинами, і нарешті обидва фарбники при введенні в діафрагму реєструвались через 24 год. в синусах каудальних середостінних лімфовузлів. При введенні барвників

у великий сальник їх знаходили в сальникових лімфовузлах, черевних і в незначній кількості в каудальних середостінних лімфовузлів. В експерименті, коли великий сальник поміщали в пакет з тушшю, на 5-у добу від початку експерименту фарбник реєстрували в сальникових, черевних та - сліди фарбника - в каудальних середостінних лімфовузлах.

Роль судинної системи великою сальника в транспортуванні речовин ми простежили в досліді на собаці і довели, що перев’язка судинного пучка виключає резорбтивну функцію великого сальника, таким чином показавши, що венозні судини останнього приймають найактивнішу участь в резорбції речовин з перитонеального простору, очевидно поряд з лімфатичною системою. Вивчивши різні аспекти резорбної функції очеревини різних органів, ми зробили спробу розробити методи депонування лікарських речовин при внутріїпньоочеревішному їх введенні. В якості депонуючих засобів ми дослідили 5%-розчин желатини та гідролізін, а у вигляді речовини, яка з депо повинна була всмоктуватись, - вибрали туш чорну креслярську - 5 мл. В експериментах використовували двох ягнят 8 міс. віку. Першому ягняті інтраперитонеально вводили 50 мл гідролізіна з тушшю, а другому - 50 мл розчину желатини з тушшю. В результаті проведених досліджень виявилось, що більш перспективним депонуючим препаратом є гідролізін, який відкладався на серозних оболонках у вигляді тоненьких ниточок, що не утворювали великих конгломератів та спайок, досить швидко розсмоктувався, а туш відводилась вже вивчиними шляхами.

2.3.3. Експериментально-клінічне обгрунтування

реконструктивної функції сальників

Реконструктивна функція сальників вивчена шляхом їх використання для перитонізації, герметизації гастротомної рани у собак та абомазотомної рани у ягнят і додаткової васкуляризації сполучно-тканинної спайки рани. В першій серії

дослідів за методикою Г.М.Фоменка краї гастро- чи абомезотомної рани склеювали циакриновим клеєм СО-4. Місце склеювання додатково герметизували підклеєним малим неізольованим сальником.

В зв’язку з труднощами забезпечення ветеринарної мережі хірургічними клеями, ми розробили спосіб виконання абомззотомїї у ягнят з підшиванням до органотомної рани ділянки малого неізольованого сальника та гастротомії у собак з підшиванням ділянки великого неізольованого сальника і порівняли результати двох серій досліду. З експерименту тварин виводили через 7, 21 та 45 днів і довели, що сальник, підшитий до орган атомної рани також забезпечував її надійну герметизацію і перитонізацію. При макроскопічній оцінці склеєних циакрином СО-4 ран на 7-й день завжди знаходили спайку сальника із зовнішньою поверхнею органотомної рани. Розсмоктування такої спайки, в більшості випадків, закінчувалось лише на 21-й день і сальник втрачав зв’язок зі шлунком, а на 45-й день після операції місце хірургічного втручання було важко знайти візуально. Досліджуючи процес відновлення стінки оперованих органів в цій серії експерименту, встановили, що на 7-й день після операції відновлення епітеліального шару слизової оболонки повністю завершувалось, а на 21-й день її залозистий інтрамуральний апарат виробляв компоненти шлункового соку. В сполучнотканинній основі слинявої та м’язової оболонок в фазу проліферації починалось активне фрагментування та біодеструкція циакрину' молодою грануляційною тканино. В центрі сполучнотканинного рубця, що формувався на місці циакрину, переважали еластичні та ретикулярні волокна. В такий рубець зі сторони підклеєного сальника вростали кровоносні капіляри, забезпечуючи хорошу васкуляризацію останнього. В строк 45 днів після операції фаза ремоделювання вже закінчувалась і всі шари стінки шлунку мали будову близьку до

інтактних.

Після виконання вищезгаданих операцій із застосуванням кетгута і підшиванням великого неізольованого сальника спайку останнього з місцем хірургічного втручання знаходили протягом всього періоду дослідження. Описуючи хід відновлювальних процесів стінки оперованих органів в цій серії експериментів, відмічаємо, що на 7-й день після операції епітеліальний шар слизової оболонки відновлювався не повністю. В сполучнотканинній основі слизової та м’язової оболонок в фазу проліферації починала формуватись двошарова капсула навколо залишків кетгуту. Зовнішній шар капсули був представлений фібробластами, які активно продукували колагенові волокна, а внутрішній шар - макрофагами, які розсмоктували кетгут клітинно-ферментативним шляхом. В грануляційну тканину рубця з боку підшитого сальника вростали кровоносні капіляри. Сітка, яку вони утворювали, була менш досконала ніж в досліді із застосуванням циакрину СО-4. В сполучнотканинному рубці, що з’єднував краї м’язової оболонки переважали колагенові волокна. В 45-денний строк після операції відновлювались всі оболонки стінки шлунка, хоча розсмоктування кетгута ще не завершилось. Серозна оболонка була дещо потовщена.

Таким чином, працюючи над досягненням поставленої мети, ми вивчили особливості будови, кровопостачання та топографії сальників овець, що дало нам право віднести великий сальник до групи лімфоретикулярних органів; підтвердили здатність великого сальника виконувати захисну функцію, в т.ч. шляхом здійснення плазмоцитогенезу; вивчили механізм резорбції речовин з очеревинної порожнини та шляхи відведення резорбованих речовин; довели перевагу внутрішньоочеревинного способу введення лікарських речовин і можливість використання сальників з реконструктивною метою для герметизації та

перитонізації органотомних ран, а також як додаткового вас куля р из ато р а, який забезпечує більш фізіологічний хід відновні« процесів в органотомній рані.

2.4. ВИСНОВКИ

1. Великий сальник овець має ряд особливостей будови порівняно з біологічною моделлю - великим сальником собаки: мембранозна частина майже не має вікон; мезотсліальний покрив переривається над молочними плямами; еластичні волокна каркасу приймають участь в формуванні строми молочних плям. Особливості топографії зовнішнього та внутрішнього листків великого сальника пов’язані з наявністю чотирьох камер шлунка.

2. Великий сальник кровопостачається гілками черевної та краніальної брижової артерій. Особливістю кровопостачання великого сальника у овець є наявність гілок від великої підшлункової артерії. Інтраорганні артерії великого сальника гілкуються за бі-, три- та поліфуркаційним типами, вени злітаються бі-, три- та поліконфлюентно. МЦР мембранозної частини сальника має петлисту та сітчату форми.

3. В великому сальникові овець поблизу від кровоносних судин розташована значна кількість молочних плям, мікроциркуляторне русло яких побудоване за такими типами: класичним, у вигляді артеріальної та венозної чудових сіток. В мембранозній частині останнього знайдені дифузні скупчення лімфоретикулярної тканини.

4. Клітинний склад молочних плям представлений ретикулярними клітинами, що приймають участь в формуванні строми поруч з еластичними волокнами; фібробластами, макрофагами, лімфоцитами та плазмоцитами. В дифузних скупченнях лімфоретикулярної тканини переважають ретикулоцити та лімфоцити.

5. Виконуючи захисну функцію в очеревинній порожнині

великий сальник є джерелом макрофагів тканинного та судинног походження, а також нейтрофілів та мезотеліоцитів, які те: внаслідок дискомплексації мезотелію виходять в очеревини порожнину.

6. При введенні в очеревинну порожнину туші чорно краплаку червоного та трипанового синього першими починаю! виконувати захисну функцію нейтрофіли, кількість яких за доб стрімко збільшується до 65% від загальної кількості клітин. Н другому етапі захисних реакцій переважають макрофаг* Збільшення кількості плазмоцитів на 4-у добу експерименту складі молочних плям великого сальника та перитонеальні рідині говорить про участь останніх в імунних реакція очеревинної порожнини, що дає право віднести великий сальни до лімфоретикулярних органів імунної системи.

7. При внутрішньоочеревинному введенні метиленової СИЇ доведено, що рівень її резорбції недосяжний для внутрішньо м’язового та підшкірного способів введення. В резорбції речовин з очеревинної порожнини приймають участь очеревин діафрагми, великого сальника й серозні оболонки кишечника і різним рівнем інтенсивності.

8. Від діафрагми фарбники відводяться через середосгіні лімфовузли, а від сальника через черевні. Резорбція і відведенн здійснюється двома способами - за допомогою макрофагів безпосе-редньо судинами.

9. Доведена можливість депонування лікарських речовії в гідролізіні при внутрішньоочеревинному способі їх введення.

10. Будучи підшитими до органотомної рани, великий аб малий сальники герметизують та перитонізують рану й виконуют роль додаткового васкуляризатора.

2.5. РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ПРАКТИКИ

1. При виконанні хірургічних операцій на шлунках елі враховувати особливості топографії великого сальника у овець. 1

Варіант виконання операції на травній трубці з підшиванням великого та малого сальників для перитонізації, герметизації органотомної рани і як додаткового васкуляризатора. 3. Надавати перевагу внутрішньоочеревинному способові введення лікарських засобів з можливим їх депонуванням.

2.6.ПУБЛІКАЦІЇ НА ТЕМУ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Яценко И.В. Филоонтогенетические аспекты

становленім сальников позвоночных животных//Зоологическая наука и современные проблемы зоотехнии и ветеринарной медицины. -Харьков, 1994.-С.55-56.

2. Фоменко Г.Н., Яценко И.В. Экспериментальные

исследования функций сальника//Современные проблемы

ветеринарной хирургии.-Харьков, 1994.-С. 15.

3. Яценко И.В. К морфологии сосудистого “чудесного сплетения” большого сальника животных//Морфологический статус млекопитающих и птиц.-Симферополь, 1995.-С. 109-110.

4. Яценко И.В. К вопросу о соотношении структуры и функции сальников животных// Научное наследие И.Б. Бельго некого и современные проблемы ветеринарии и зоотехнии.-Харьков,1995.-С.80.

5. Фоменко Г.М., Яценко 1.В. Експериментальне підтвердження ефективності застосування сальників при гастротомії у собак та абомазотомії у овець//Неінфекційна патологія тварин.-

Ч.2.- Біла Церква, 1995.-С.203-204.

6. Фоменко Г.Н., Яценко И.В. Особенности строения микроциркуляторного русла “млечных пятен” сальников животных// Основоположник зоотехнической науки П.Н. Кулешов и перспективы развития специальностей по зоотехнии и ветеринарии .-Харьков, 1995.-С.99-100.

7. Фоменко Г.Н.,Горбатснко В.П.,Симоненко В.И., Яценко И.В. Тимус, лимфоузлы и большой сальник как элементы системы естественной защиты овец//Материалы IV съезда

паразитоценологов Украины.-Харьков, 1995.-С.І5І-152.

8. Фоменко Г.М., Яценко І.В. Методичні підходи д визначення захисної, резорбтивної та реконструктивної функці сальників тварин/ДІроблеми зоотехнії і ветеринарії та шляхи і вирішення в сучасних умовах.-Харків, 1996.-С. 116-117.

9. Фоменко Г.Н., Яценко И.В. Сравнительная характє ристика интенсивности резорбции веществ при различны способах их введения у здоровых животных// Корифе зоотехнической науки М.Ф.Иванов и перспективы развити специальности по зоотехнии и ветеринарии.-Харьков, 1996. С. 94-95.

Yatsenko I.V. Morphological and Clinical Substantiotion of Protective, Resorbtive and Reconstructive Functions of animal epiploon.The dissertation is the manuscript to get the scientific degree of Candidate of Veterinary Sciences on Speciality 16.00.02 - Animal Pathology, Oncology and Morphology

16.00.05 - Veterinary Surgery. Kharkov Zooveterinary Institute. Kharkov, 1997.

Peculiarities of epiploon structure, blood supply and topography in sheep, fulfillment of their protective, resorptive and reconstructive functions have been studied. Possibilities of characteristics and function use in veterinary practice have been shown.

Яценко И.В. Морфо-клиническое обоснование защитной, резорбтивной и реконструктивной функций сальников животных. Диссертация является рукописью, на соискание ученой степени кандидата ветеринарных наук по специальностям: 16.00.02 -

патология, онкология и морфология животных, 16.00.05 -ветеринарная хирургия. Харьковский зооветеринарный институт. Харьков, 1997.

топография сальников овец, проявление их защитной, резорбтивной и реконструктивной функций, показаны возможности использования свойств и функций сальников в ветеринарной практике.

Ключові слова: великий сальник, малий сальник, функції очеревини. -

Изучены особенности строения, кровоснабжения и