Автореферат и диссертация по ветеринарии (16.00.03) на тему:Иммунологическая оценка профилактических препаратов против лейкоза крупного рогатого окота

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК

Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини

На правах рукопису

РГБ ОЛ

ШАПОВАЛОВА Ольга Вікторівна

ІМУНОЛОГІЧНА ОЦІНКА ПРОФІЛАКТИЧНИХ ПРЕПАРАТІВ ПРОТИ ЛЕЙКОЗУ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ

16.00.03 — ветеринарна мікробіологія,

вірусологія, епізоотологія, мікологія та імунологія

03.00.06 — вірусологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук

Харків — 1995

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН

Науковий керівник — доктор ветеринарних наук, професор,

академік УААН В. О. БУСОЛ

Офіційні опоненти:

1. Доктор вет. наук, професор В. М. АПАТЕНКО

2. Доктор біол. наук, професор Н. С. ДЬЯЧЕНК.0

Провідна організація — Білоцерківський державний сільськогосподарський інститут

Захист відбудеться «^8 » січня 1995 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 020.68.81 при Інституті експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН, м. Харків-23, вул. Пушкінська, 83.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту експериментальної і клінічної ветеринарної медицини,

310023, м. Харків-23, вул. Пушкінська, 83. •

Автореферат розіслано « » грудня 1994 р. _

Вчений секретар / , ,,

' //. / / спеціалізованої вченої ради /^ / Конаржевський К. Є.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ.

АКТУАЛЬНІСТЬ ТА СТУПІНЬ ДОСЛІДЖЕНОСТІ ТЕМАТИКИ ДИСЕРТАЦІЇ. Серед вірусних захворювань сільськогосподарських тварин лейкоз великої рогатої худоби займає одне з провідних місць. 'Гелер добре вже відомі структура та властивості вірусу лейкозу великої рогатої худоби (ВЛВРХ) (J. M. Miller et al., 1969, 1972; M. J. Van der Maaten, 1974; P. A. Кукайн та ін., 1974, 1975; М. 1. Парфанович та ін., 1974, 1977; А. Ф. Валіхов, 1974; В. А. Крикун та ін., 1979; 10. А. Сімоварт та ін., 1980;

X. С. Салімов та ін., 1986), а також структурна та функціональна спорідненість ВЛВРХ-та інших ретровірусів — збудників Т-клі-тннного лейкозу людини (HTLV-I, II) та .мавп (STLV), імунодефіциту маоп (SIV) та СНІД (HIV) (M. Sagata, 1985; K. Radke, 1993; P. Goubau, 1993). Вивчено епізоотологію, розроблено специфічні методи та засоби ранньої діагностики інфекції, створено систему проведення широкомасштабних протилейкозннх заходів (H. Н. Доронін, 1975; В. М. Лемеш та ін., 1978; В. П. Шишков та ін., 1983; В. С. Тамошюнас, 1983; А. Т. Шиков, 1984; В. М. Нах-мансон, 1986; Л. Г. Бурба та ін., 1988; P. С. Москалик, 1989; '

H. С. Мандигра, 1990; П. П. Достоєвський, 1992; П. Н. Смірнов, 1992; Б. М. Ярчук та ін., 1993; та ін.).

Найбільш слабкою ланкою у проблемі ліквідації лейкозу є відсутність специфічних засобів профілактики інфекції. Останнім часом як протилейкозні вакцини випробовуються цільновіріонні іму-иогени (J. M. Miller, M. J. Van der Maaten, 1978, 1983; S. U. Pa-irascu et al., 1980; M. І. Парфанович та ін., 1987), гліколротеїдні та прогеїдні антигени ВЛВРХ (M. Onuma, 1984; J. Копо, 1986;

M. S. Merza, 1991), пухлинні та лейкоцитарні лізати (D. U. Roberts, 1985; Р. А. Кукайн, Л. І. Нагаєва, 1989, 1991), вірусні та Зактеріальні рекомбінантн, (Л. Г. Бурба та ін., 1989; L. Willems, 1989; К. А. Бендукідзе, 1990; D. Portetelle, 1991; S. Yamamoto, 1992), лінії аутологічних та гетерологічних клітин (E. Ristau, 1985, 1989; G. Altaner, 1988; G. H. Theilen, 1992; S. Fukuyama, 1993; га ін.).

Однак до цього часу жодну із запропонованих вакцин не впроваджено в практику.

У зв’язку з цим вирішення цієї проблеми актуальне. Воно буде зсновою не лише для зміни існуючої системи боротьби з лейкозом гваріш, а також стане важливим внеском у стратегію вивчення га профілактики неопластичшіх процесів у людини.

МЕТА РОБОТИ. Розробити та випробувати нові вакцинні пре-іаратп, .провести їх порівняльну оцінку з раніше запропонованими ншими авторами інактивованими препаратами проти лейкозу ве-іпкої рогатої худоби в умовах лабораторних та виробничих до-:лідів. , ,

З

ЗАВДАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ:

1) виготовити інактивовані препарати з натнвних та короткостроково культивованих алогенних та гетерогенних лейкоцитів, інфікованих ретровірусом, та провести порівняльну оцінку їх захисних иротилейкозних властивостей;

2) встановити мінімальну 50 % інфікуючу дозу (ІД50) лейкоцитів, що містять ВЛВРХ, для овець;

3) вивчити особливості формування післявакцинального імунітету у телиць по показникам специфічної та неспецифічної відповіді, біохімічним параметрам спектру білків та глікопротеїдів сироватки крові, гормональному статусу організму та гістоморфологічннм змінам в імунокомпетентних органах;

4) удосконалити методику контролю прогилейкозних вакцин на нешкідливість.

ТЕОРЕТИЧНА ТА ПРАКТИЧНА ЦІННІСТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЙОГО НАУКОВА НОВИЗНА. Вперше було сконструйовано імуноген проти лейкозу великої рогатої худоби з короткостроково культивованих лейкоцитів хворих на лейкоз (інфікованих. ВЛВРХ) овець, який має профілактичну та інгібіруючу дію на розвиток лейкозного процесу.

Вперше показано, що вакцина проти лейкозу великої рогатої худоби має високий захисний ефект для овець, якщо в ролі інфікуючого матеріалу використовується гетерогенна кров хворої на лейкоз тварини, та створює недостатньо високий імунний захист для овець при зараженні алогенною кров’ю, яка містить ВЛВРХ.

Триразова імунізація цією вакциною 6—7-місячних телиць запобігає розвитку у тварин ВЛВРХ-інфекції при зараженні лейкоцитами, що містять ВЛВРХ. ■

Встановлено, що вакцинні препарати викликають в організмі імунну відповідь, яка характеризується зміною показників гуморального та клітинного імунітету, біохімічних та гормональних параметрів сироватки крові, а також гістоморфологічними змінами в імунокомпетентних органах.

Практична цінність роботи полягає у встановленні профілактичної ефективності досліджуваних протилейкозних препаратів, удосконаленні існуючих та створенні нових профілактичних засобів, а також розробці нової системи профілактики інфекції ВЛВРХ на основі специфічного захисту тварин.

Результати дослідів розширюють знання з імунітету та специфічній профілактиці при лейкозі великої рогатої худоби, можуть бути використані для комплексних наукових та дослідно-конструкторських робіт з пошуку нових вакцинних препаратів, а також в учбовому процесі.

РІВЕНЬ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ- Дане дослідження є фрагментом роботи по завданню 05. «Розробити теоретичні основи великомас-

штабних заходів в боротьбі з лейкозом великої рогатої худоби в господарствах України» Програми фундаментальних досліджень УААН. . '

Результати наукових розробок лягли в основу методики конструювання вакцинних прогилсйкозних препаратів, використовуються як обгрунтування рекомендацій по профілактиці передачі вірусу лейкозу при ветеринарних обробках тварин, а також включені до матеріалів курсу епізоотології і інфекційної патології сільськогосподарських тварин Харківського зооветеринарного, Білоцерківського державного та Кам’янець-Подільського сільськогосподарських інститутів.

АПРОБАЦІЯ ТА ПУБЛІКАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕНЬ. Основні положення дисертаційної роботи було викладено та обговорено на засіданнях Вченої Ради Інституту експериментальної та клінічної ветеринарної медицини УААН (1991 — 1993 рр.), на науково-практичній конференції молодих вчених та спеціалістів України «Проблеми ветеринарної медицини по обслуговуванню тваринництва колективних та фермерських господарств» (м. Харків, 1992), на семін'арі-нараді «Про стан діагностики лейкозу великої рогатої худоби та здійснення боротьби з хворобою в господарствах України» (м. Біла Церква, 1994), на Міжнародній науково-виробничій конференції «Современные достижения в борьбе і профилактике лейкоза крупного рогатого скота» (м. Кишинів, 1994). По темі дисертації опубліковано 5 наукових робіт.

СТРУКТУРА ТА ОБСЯГ ДИСЕРТАЦІЇ. Дисертаційна робота кладається із вступу, огляду літератури, викладення результатів власних досліджень, обговорення результатів, висновків та прак-’ичних пропозицій. Бібліографічний список складається з 271 ро-)іт, в тому числі 138 іноземних джерел. Робота викладена на 128 торінках машинописного тексту, ілюстрована 24 таблицями та !1 малюнками. .

ОСОБИСТИЙ ВНЕСОК ДИСЕРТАНТА У РОЗРОБКУ НАУКОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ, ЩО ВИНОСЯТЬСЯ НА ЗАХИСТ. Осо-інстий внесок дисертанта в виконання роботи полягає в повністю амостійному виконанні всього обсягу методичної, експерименталь-ої роботи та проведенні гематологічних, серологічних, біохімічних а імунологічних досліджень, за винятком визначення вмісту іму-оглобулінів (за участю канд. біол. наук Михайлової С. А.) *, ра-іоімуноло.гічного дослідження рівня гормонів (спільно з канд. іол. наук Симиренко Л. Л.) * та гістологічних досліджень, які роведеиі в лабораторії патоморфології ІЕКВМ (зав. лаб. ака-емік УААН, доктор вет. наук, гіроф. Красніков Г. А.) *.

На підставі аналізу результатів експериментів та співставленая ; з даними літератури дисертантом сформульовані такі положенії, що виносяться на захист:

1. Конструювання вакцинних протилейкозннх препаратів із ге-фогенних та алогенних лейкоцитів.

2. Визначення .мінімальної інфікуючої дози лейкоцитів хворих

на лейкоз тварин. .

3. Результати порівняльної оцінки протективних властивостей вакцинних препаратів в умовах експерименту та виробництва.

4. Імунологічна оцінка специфічних протилейкозних препаратів.

МЕТОДОЛОГІЯ, МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ. При виготовленні вакцинних препаратів за основу взято методики Інституту мікробіології ім. А: Кірхенштейна АН Латвії в нашій модифікації. Для порівняльної оцінки препаратів використовували вакцину проти лейкозу великої рогатої худоби цього інституту, люб’язно надану нам доктором мед. наук, проф. Л. І. Нагаєвою*.

Вакцину проти лейкозу, а також експериментальні протективні нротилейкозні препарати вводили експериментальним тваринам підшкірно, триразово, з інтервалом 14 днів, в дозі 2—3 мл для великої рогатої худоби та 1 мл для овець.

Оцінку захисного ефекту нмуногенів провадили шляхом підшкірного зараження тварин кров’ю хворих на хронічний лейкоз донорів в дозі 300— 5хЮ6 лейкоцитів, а також епізоотологічного експерименту.

Гематологічне та серологічне (РІД) обстеження тварин провадили згідно з загальноприйнятими методиками, в сироватці крові встановлювали вміст загального білка біуретовим методом, білкових фракцій — методом електрофорезу на папері, кількість іму-ноглобулінів класів М та G — за Мапсіпі та співавт., вміст серо-комукоїдів — за Weimer, Moshin, сіалових кислот — за методом Геса, циркулюючих імунних комплексів (ЦІЮ — спектрофотометричним методом, титри гетерогемаглютининів — в реакції Пауля-Бунеля, фагоцитарну активність та інтенсивність фагоцитозу нейтрофілів периферічної крові — за В. С. Гостевим, активність лізоциму — нефелометричним методом, вміст гемолітичного комплементу — за методом О. Barta та U. Barta в модифікаці' П. А. Ємельяненко та співавт. (1978), кількість Т- та В-лімфоци тів — за К. А. Лебедєвим та співавт. (1987) в нашій модифікації Радіоімунодогічне встановлення вмісту кортизолу, трийодтироніт та тироксину провадили за допомогою стандартних наборів реактивів виробництва АН Білорусі.

Статистичну обробку отриманих результатів проведено на персональній. ЭОМ типу IBM — PC/AT з використанням пакету про грам «Stadia».

* Висловлюємо щиру подяку колегам за надану допомогу в роботі.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЇ.

ВИЗНАЧЕННЯ МІНІМАЛЬНОЇ ІНФІКУЮЧОЇ ДОЗИ. Дослід провадили на 14 вівцях, розділених на 4 груші. Тваринам першої групи підшкірно вводили 2000 лейкоцитів крові хворої на лейкоз корови (17,5 т/мкл лейкоцитів, 89% лімфоцитів, титр антитіл до §р5І — 1:64), другої— 1200, третьої — 600, четвертої—300 лейкоцитів. Строк спостереження — 8 місяців.

Встановлено, що 2000 та 1200 інфікованих ВЛВРХ лейкоцитів викликають протягом трьох місяців у всіх експериментальних овець розвиток інфекції.

Серед овець, заражених дозою 600 лейкоцитів, з ходом досліду стан інфекції було виявлено у 40 % тварин.

У четвертій групі овець інфекцію виявлено у 66,7 % тварин. У всіх інфікованих овець мало місце статистично вірогідне (Р<0,05) зростання відносної кількості лімфоцитів (з 66,00±5,69 до 83,67±4,67 %). У тварин, що отримали 600 та 300 лейкоцитів, спостерігалося підвищення вмісту у сироватці крові імуносупре-сорних глікопротеїдів — серомукоїдів (з 0,195 ±0,009 та

0,153-Ь0,01 ВО до 0,27±0,02 та 0,206±0,03 ВО відповідно). У тварин усіх піддослідних груп виявлено підвищення рівня ЦІ К на другий місяць експерименту {Р<0,05).

У експериментальних тварин у лімфатичних вузлах відмічалась значна плазматнзація. При цьому процес активації фолікулів був більш інтенсивним у овець,, інокульованих найменшою дозою лейкоцитів (300 клітин).

Таким чином, інфікуюча доза лейкоцитів хворою на лейкоз корови, яка викликає інфекцію у 50% овець (ІД50), становить 300—600 лейкоцитів.

КОНСТРУЮВАННЯ ТА АПРОБАЦІЯ ПРОТИЛЕЙКОЗНОГО ПРЕПАРАТУ З ЛЕЙКОЦИТІВ ХВОРИХ НА ЛЕЙКОЗ ОВЕЦЬ. Новий профілактичний протилєйкозний препарат (КЛО) виготовляли на основі лізатів короткостроково культивованих лейкоцитів хворих на лейкоз (інфікованих ВЛВРХ) овець.

Донорами крові для виготовлення імуногену були гематологічно хворі на хронічний лімфолейкоз вівці (кількість лейкоцитів — 120—400 т/мкл, лімфоцитів — 96—98 %, титр антитіл до др 51 ВЛВРХ — 1:16 —1:64). .

Методика виготовлення вакцинного препарату включала етапи виділення лейкоцитів периферичної крові, інкубації при 37° С протягом 72 г, гомогенізації та лізису клітин. Використовували АЬ(ОН)з як ад’ювант та 0,25 % фенол для інактивації ВЛВРХ. Кінцеву концентрацію білка в імуногені доводили до 5—10 мг/мл.

Антигенність вакцинного препарату оцінювали в РІД в тест-системах на антигени gp51 та р24 ВЛВРХ, стерильність — за допомогою посіву на живильних середовищах. Повноту інактивації ві-

русу лейкозу в імуногені встановлювали за допомогою біопробн на вівцях.

Нешкідливість препарату оцінювали на морських свинках. В результаті не було виявлено відхилень від норми з боку клінічного стану тварин протягом місячного періоду спостережень. . Запропонований метод оцінки нешкідливості вакцинних проти-лейкозних засобів на морських свинках, порівняно з існуючим, здешевлює проведення контролю препаратів у 15—20 разів.

■ Імуногенний та захисний ефект препарату вивчали на вівцях, імунізованих триразово. Через 14 днів після останнього введення препарату тварин інфікували кров’ю хворої на лейкоз вівці у дозі 4хЮ6 лейкоцитів (1 гр.) та кров’ю хворої на лейкоз корови у дозі 5х 10е лейкоцитів (2 гр.). ■

У післявакцинальний період не було виявлено змін гематологічних та серологічних показників. У імунізованих овець першої та другої груп через 1 місяць після зараження ленкозною кров’ю у 33,3 % тварин виявлено антитіла до §р51 ВЛВРХ. Інші тварини до закінчення досліду (4 міс.) ознак інфекції не мали.

В обох контрольних групах у 100 % овець на 3 місяці після зараження мала місце сероконверсія. Титр антитіл у експериментальних та контрольних тварин не перевищував 1:4.

Під час випробування препарату на 6—7-місячних телицях наявність антитіл до ^р51 ВЛВРХ було зафіксовано у 25 % вакцинованих тварин через 1 місяць після контрольного зараження кров’ю хворої на лейкоз корови (5ХІ06 лейкоцитів), через 2 та

4 місяці ■— у 75 % тварин. В контрольній групі вже через 2 місяці досліду позитивно в РІД реагували 100 % телиць. При цьому в групі імунізованих телиць титр антитіл до ^р51 ВЛВРХ не перевищував 1 —1:4. У контрольній групі він становив 1:2 — 1:16.

Таким чином, протиленкознпй імуногенний препарат з короткостроково культивованих лейкоцитів хворих на лейкоз овець запобігає розвитку лейкозпого процесу у 66,7 % овець та 25 % телиць, а також уповільнює розвиток лейкозного процесу у телиць.

ПРОТЕКИІВНІ ТА ІМУНОГЕННІ ВЛАСТИВОСТІ ПРОТИ-ЛЕИКОЗНОГО ПРЕПАРАТУ З НАТИВНИХ ЛЕЙКОЦИТІВ ХВОРОЇ НА ЛЕЙКОЗ ВЕЛИКО! РОГАТОЇ ХУДОБИ. Інактиво-ваний імуногенний протилейкозний препарат з нативннх лейкоцитів хворої на лейкоз великої рогатої худоби (НЛК) було виготовлено за методикою, запропонованою Л. І. Нагаєвою, за нашою участю. Для вдосконалення контролю препарату на нешкідливість нами розроблено методику проведення випробування на морських свинках. .

Імуногенний та захисний ефект препарату НЛК перевіряли на вівцях та телицях. Виявилось, що триразова вакцинація препаратом не призводить до гематологічних та специфічних серологічних змін у .експериментальних тварин. У групі овець-реципієнтів

алогенної лсйкозної крові через 1 місяць спостерігалась ссрокон-версія у 100 % імунізованих тварин, у двох тварин кількість лейкоцитів складала 10,6 та 12,0 т/мкл.

Усі тварини, вакциновані препаратом НЛК, після контрольного зараження гетерогенною лейкозною кров'ю залишились серонега-тивннми з нормальними гематологічними показниками протягом

4 місяців (строк спостережень).

В обох контрольних групах на 3 місяці після введення крові відбулося 100 % зараження.

Перевірка препарату па телицях виявила через 2 місяці після інфікування антитіла до д;р51 ВЛВРХ у 60 % імунізованих тварин, а через 4 місяці — у 80 % тварин. Титр антитіл до ВЛВРХ у експериментальних тварин складав 1 —1:4. В усіх контрольних — 1:2— 1:16.

Таким чином, досліджуваний препарат має 100 % профілактичну ефективність для овець та 20 % для телиць в разі зараження кров’ю хворої на лейкоз великої рогатої худоби. '

ВИПРОБУВАННЯ ПРЕПАРАТУ ІЗ КОРОТКОСТРОКОВО

КУЛЬТИВОВАНИХ ЛЕЙКОЦИТІВ ХВОРОЇ НА ЛЕЙКОЗ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ В ЛАБОРАТОРНОМУ ТА ВИРОБНИЧОМУ ДОСЛІДАХ

Дослідження провадили на 17 РІД-негативних телицях, з яких

З були попередньо тричі вакциновані препаратом, 7 було зроблено ревакцинацію (через 6 місяців після вакцинації), 7 неїмунізо-ваних телиць служили контролем. Для інфікування тварин застосовували кров хворої на лейкоз корови в двох дозах. Перша склала 0,1 мл крові (визначена із літературних джерел як достатня для передачі ВЛВРХ'інфекції (К. ИасІке, 1993), друга — 300 лейкоцитів, яка була нами попередньо встановлена. Тривалість досліду — 6 місяців.

У ревакцинованих телиць через 2 місяці після експериментального зараження дозою 300 лейкоцитів антитіла до В'р51 ВЛВРХ було виявлено у 50 % тварин, через 6 місяців — лише у 25 % телиць, у інших тварин відбулася елімінація антитіл.

В контрольній групі ця доза призвела до ссроконверсії у 33,3 % тварин, появі антитіл до обох антигенів вірусу, розвитку леіїко-та лімфоцитозу.

Таким чином, в разі інфікування дозою 300 лейкоцитів, що .містять ВЛВРХ, у імунізованих тварин, на відміну від неіму-нізовапих, розвиток характерних для лейкозу змін був інгібований. Це відобразилось у збереженні нормальних гематологічних показників та появі антитіл лише до §р51 ВЛВРХ, титр яких був нижчим контролю у 8 разів.

У групі ревакцинованих телиць, заражених 0,1 мл крові, на 6 місяці спостережень антитіла до др51 ВЛВРХ було виявлено

у 66,7 % тварин. 33,3 % телиць мали антитіла до р24 ВЛВРХ.

У групі вакцинованих телиць, заражених дозою 0,1 мл, протягом 6 місяців експерименту 33,3 % тварин залишились серо-та гематологічно негативними. Антитіла до р24 ВЛВРХ було виявлено через 1 місяць після зараження у 66,7 % тварин.

В контрольній групі після зараження 0,1 мл крові на

4 місяці спостережень сероконверсія відбулася у 100 % телиць. У 75% з них рівень лейкоцитів зріс до М,27 + 0,98 т/мкл, лімфоцитів — 8,26+1,21 т/мкл, у 33,3% тварин виявлено антитіла до р24 ВЛВРХ.

Дослідження білкового та глікопрогеїдного спектру сироватки показали, що імунізовані телиці мали понижений, порівняно з контролем, вміст а- та р-глобулінів, серомукоїдів та сіалових кислот. Навпаки, вони мали підвищений рівень у-глобулінів, та Іцв. Це свідчить про підвищений рівень імунологічної реактивності вакцинованих тварин.

На 6 місяці після інфікування у всіх тварин спостерігали зниження вмісту у-глобулінів при одночасному підвищенні а- та р-глобулінів, що вказує на зниження імунологічної резистентності.

Гістологічні дослідження показали, що за 6-місячний період в імунокомпетентних органах експериментальних телиць не відбулося характерних для лейкозу змін. Однак, у контрольних тварин, заражених 0,1 мл крові, гістоморфологічний стан лімфатичних вузлів свідчив про розвиток передлейкозного стану.

. Таким чином, препарат із короткостроково культивованих лейкоцитів хворої на лейкоз великої рогатої худоби захищає від інфікування 75 % телиць при введенні 300 лейкоцитів і 33,3 % тварин, заражених 0,1 мл крові хворих на лейкоз корів. Напруженість 'індукованої препаратом імунної відповіді зберігається протягом 4 місяців.

Епізоотологічний дослід проведено на 28 телицях 5—7-місяч-ного віку, 20 із яких було імунізовано. Вакцинованих та невак-иинованих телиць утримували безприв’язно у неблагополучному стаді (інфікованість 33%) протягом 8 місяців.

За 3-місячний період досліду серед імунного поголів’я інфекцію було виявлено у двох тварин з двадцяти (10 %), серед неіму-нізованих — у двох із восьми (25 %), через 8 місяців — у 25 % вакцинованих тварин та у 37,5 % невакцинованих.

Отже, вакциновані телиці були більш стійкими до збудника інфекції, який передається існуючими в господарстві чинниками.

ОСОБЛИВОСТІ ПІСЛЯВАКЦИНАЛЬНОГО ІМУНІТЕТУ У ЗДОРОВОЇ ТА ІНФІКОВАНОЇ РЕТРОВІРУСОМ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ

Формування післявакцинального імунітету вивчали на 9 здорових та 3 інфікованих вірусом лейкозу 18-місячних телицях.

Піддослідним тваринам вводили препарат, виготовлений з короткостроково культивованих лейкоцитів хворої на лейкоз корови, контрольним — препарат, виготовлений за аналогічною методикою з лейкоцитів корови, вільної від ленкозної інфекції.

Вивчали снсцнфічні та неспецифічні показники імунітету за даними гематологічних, серологічних, гістоморфологічних, радіо-імунологічнпх та імунологічних методів дослідження.

У здорових тварин після введення препарату знижувалась кількість лейкоцитів та підвищувався відносний вміст лімфоцитів, не було виявлено специфічних антитіл до ВЛВРХ в РІД. У інфікованих тварин підвищувалася кількість лейкоцитів та абсолютна кількість лімфоцитів. Вміст еритроцитів та гемоглобіну у піддослідних тварин не змінювався.

Введення вакцинного препарату не впливало на фагоцитарну активність нейтрофілів, лізоцимну та комплементарну активність сироватки крові, рівень гетерогемаглютннинів, серомукоїдів та сіаловнх кислот у крові.

Лейкозоспецифічна антигенна стимуляція викликала збільшення вмісту ІдМ (Р<0,05) та як у здорових, так і інфі-

кованих ВЛВРХ телиць. Це відображає вплив -вакцинного препарату на секреторну активність плазматичних клітин.

Про інтенсивність імунної відповіді на дію вакцини свідчить підвищення в сироватці крові рівня углобулінів та циркулюючих імунних комплексів з 4,90±0,49 до 13,20±0,98 ВО (Р<0,002), а також зростання вмісту молодих форм клітин у гермінативних зонах та розростання лімфоїдної тканини коркового шару лімфатичних вузлів.

У перші 14 днів після вакцинації імуногенний вплив препарату викликає перерозподіл у клітинних популяціях: зростає відносна кількість Т-лімфоцитів (Е-розеткоутворюючих клітин) та вірогідно (Р<0,001) збільшується рівень (В-лімфоцитів (ЕАС — РУК), а число лімфоцитів, які мають рецептори до Ес-фрагменту імупоглобулінів вірогідно (Р<0,05) знижується.

У процес імунної відповіді залучається щитовидна залоза та кора надниркової залози. У нсінфікованих тварин у сироватці крові підвищується вміст трийодтиронину '(<0,02), тироксину (Р<0,1) та кортизолу (Р<0,05).

Дослідами встановлено, що у інфікованих вірусом лейкозу тварин триразова вакцинація стимулювала перебіг лейкозпого процесу: збільшились кількість лейкоцитів та відсоток* лімфоцитів, в той же час титри антитіл до £р5і зросли з 1 : 4.85±0,99 до 1 : 7,12+2,15. Отримані дані протирічать повідомленню Г. В. Ку-дельової (1991) про те, що використання лейкозоспецифічних лейкоцитарних препаратів у інфікованих ВЛВРХ тварин пригнічує прояву ознак лейкозного процесу.

ПРОТЕКТИВНІ ТА ІМУНОГЕННІ ВЛАСТИВОСТІ ВАКЦИНИ . ПРОТИ ЛЕЙКОЗУ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ

Випробування вакцини проти лейкозу великої рогатої худоби Інституту мікробіології ім. А. Кірхенштеїіна АІІ Латвії провадили на вівцях та телицях в умовах камерального та науково-виробничого експерименту. Піддослідних тварин було триразово вакциновано з інтервалом 14 днів.

Через 14 днів після останнього введення препарату було проведено експериментальне інфікування овець першої групи (4 вакциновані і 4 контрольні) кров’ю хворої та лейкоз вівці (4Х106 лейкоцитів). 8 тваринам другої групи було введено кров хворої на лейкоз корови (5х 10’лейкоцитів).

Встановлено, що одно-, дво- та триразове введення вакцини індукувало у овець виробку антитіл лише до антигену р24 ВЛВРХ: у 25 % тварин через 14 днів після першого, у 50 % тварин — через 14 днів після другого введення препарату. Через 2 місяці після третьої вакцинації всі тварини були вільні від антитіл до р24 ВЛВРХ. "

У тварин дослідної та контрольної груп — рецигіігнтів ало-генної крові через 1 місяць після інфікування вірогідно (Р<0,01) зросла кількість лейкоцитів, титри антитіл до £р51 досягли 1 : 16 та 1 : 128 відповідно.

У вакцинованих овець, заражених гетерогенною кров’ю, на протязі 6 місяців дослідження характерних для лейкозу гематологічних та серологічних змін не виявлено. Відсутність інфекції у імунізованих дослідних тварин було підтверджено біопробою на вівцях. У всіх невакцинованнх овець, заражених гетерогенною кров’ю, наявність інфекції було встановлено на третьому місяці досліду.

Таким чином, вакцина проти лейкозу великої рогатої худоби має захисний ефект для овець, якщо в ролі інфікуючого матеріалу використовується кров хворої на лейкоз.великої рогатої худоби. ІІя вакцина не запобігає розвитку лейкозу у випадку інфікування овець алогенною кров’ю.

Триразова вакцинація телиць не викликає у иіслявакциналь-пий" період специфічної імунної відповіді, яку можна виявити У РІД-

Позитивну серологічну реакцію спостерігали у вакцинованих та контрольних телиць через 1,5 місяці після експериментального зараження кров’ю хворої корови. Спостереженням протягом 6 місяців після інфікування показано, що на кінець досліду у імунізованих тварин відбулась елімінація антитіл, тоді як у контрольних антитіла збереглись. Біопроба на вівцях показала відсутність лейкозної інфекції у вакцинованих телиць та наявність її у контрольних.

1 О

Коли неіифікованих вакцинованих та контрольних телиць утримували разом в умовах неблагополучного на лейкоз господарства (інфікованість ВЛВРХ 37%), контактного зараження вірусом не спостерігали.

ВИСНОВКИ-

1. Протнлейкозшш препарат з короткостроково культивованих лейкоцитів хворих на лейкоз овець має імуногенні властивості та здатний інгібірувати розвиток лейкозного процесу у 66,7 % овець та у 25 % телиць.

2. Препарат з нативних лейкоцитів хворої на лейкоз великої рогатої худоби запобігає розвитку інфекції у 100 % овець та 20 % телиць, заражених кров’ю хворої на лейкоз корови та не забезпечує захисного ефекту для овець у разі зараження алогенною кров’ю.

3. Вакцина проти лейкозу великої рогатої худоби Інституту мікробіології ім. А. Кірхенштейна АН Латвії запобігає розвитку інфекції ВЛВРХ у 100 % овець в разі зараження кров’ю великої рогатої худоби, та не захищає від інфікування кров’ю овець, інфікованих ВЛВРХ.

4. Введення крові хворої на лейкоз корови в дозі 5хЮ6 лейкоцитів телицям, тричі імунізованим вакциною проти лейкозу великої рогатої худоби, викликає імунну відповідь, яка характеризується підвищенням титру антитіл до ёр51 ВЛВРХ до рівня 1 : 2 з подальшою їхньої елімінацією.

5. Препарат з короткостроково культивованих лейкоцитів хворої на лейкоз великої рогатої худоби викликає у телиць підвищення рівня імуноглобулінів класів М та О, циркулюючих імунних комплексів, гормонів щитовидної залози та кори надниркової залози, перерозподіл у популяціях лімфоцитів, а також зміни гістоморфології імунокомпетентних органів.

6. Протективний ефект препарату з короткостроково культи-

вованих лейкоцитів хворої на лейкоз великої рогатої худоби має місце у 75 % телиць в разі зараження 300 лейкоцитами, інфікованими ВЛВРХ, та у 33,3 % тварин в разі зараження 0,1 мл крові. .

7. Введення препарату з короткостроково культивованих лейкоцитів хворої на лейкоз великої рогатої худоби інфікованим ВЛВРХ тваринам сприяє переходу стадії прихованого перебігу в стадію гематологічного прояву інфекції.

із

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Бусол В. О., Красніков Г. А., Шаповалова О. В. Вивчення імунної реактивності організму телиць після введення інактиво-паної вакцини проти лейкозу // Збереженість молодняка с/г тварин — запорука розвитку тваринництва України: 36. статей / Наук.-тракт. конф. — Харків, 1994. — С. 78—79.

2. Бусол В. О., Шаповалова О. В. Деякі особливості розвитку імунної відповіді у. телиць, вакцинованих проти лейкозу — там же, с. 82—83.

3. Бусол В. О., Шаповалова О. В. Вплив на організм телят профілактичного препарату в умовах неблагополучного на лейкоз господарства — там же, с. 84—85.

4. Шаповалова О. В., Бусол В. О. Вивчення захисних влас-

тивостей інактивованої вакцини проти лейкозу великої рогатої худоби // Пробл. вет. медицини по обслуговуванню тваринництва колективних та фермерських господарств: Матеріали наук.-

практ. конф. — Харків, 1992. — С. 7—8.

5. Шаповалова О. В. Сравнительная оценка защитных свойств

нротиволейкозных препаратов на овцах // Современные достижения в борьбе и профилактике лейкоза крупного рогатого скота: Тез. докл. междунар. науч.-производ. конф. — Киши-

нев, 1994. — С 53—54. '

Шаповалова О. В. Иммунологическая оценка профилактических препаратов против лейкоза крупного рогатого окота. Защищается рукопись диссертации на соискание ученой степени кандидата биологических наук по специальностям 16.00.03 — ветеринарная микробиология, вирусология, эпизоотология, микология и иммунология и 03.00.06 — вирусология. Ин-т экспсрим. н клин. вгт. медицины УААН, Харьков, 19Й5.

Разработаны и испытаны на овцах и крупном рогатом скоте в лабораторных н производственных опытах противолейкозные препараты. Показано, что препарат из краткосрочно культивированных лейкоцитов овец З'ффектнвен для 66,7 % овец и 25 % телок, азраженных аллогекной н гетерогенной кровью, а препарат из нативных лейкоцитоз крупного рогатого скота имеет 100 % профилактический эффект для овец и 20 % — для крупного рогатого скота при заражении кровью коровы. Иммуногены вызывают у животных изменения иммунологических, биохимических и гормональных параметров сыворотки крови, гистоморфологии иммунокомпетентных органов, а также ингибируют развитие лейкозного процесса.

Shapovalova О. V. Immunological evaluation of prophylactic preparations against bovine leucosis. Manuscript of thesis for candidate’s degree (biology) in specialized fields 16.00.03 — veterinary microbiology, virology, epizootology, mycology and immunology and 03.00.06 — virology is defended. In-t. of experim. and clin. vet. medicine of UAAS, Kharkov, 1995.

Anti — BLV prophylactic preparations have been developed and tested under laboratory and field conditions. There has been demonstrated efficiency of preparation of short — term cultivated sheep’s leucocytes for 66,7 % sheep and 25 % cattle, infected with allogenic and heterogenic blood, and preparation of native leucocytes of cattle has shown 100 % prophylactic effect for sheep and 20 % for cattle in ease of cow’s blood infection. It has been stated that leucocytic immunogens cause changes of immunological, biochemical and hormonal parameters оГ blood sera, hystomorphology of immunocompetent organs as well as inhibit leukemic process.

Ключові слова: лейкоз великої рогатої худоби, вакцнни, імунітет.