Автореферат и диссертация по медицине (14.01.16) на тему:Клинико-психологические особенности девиантногоповедения девочек-подростков

На правах рукопису

М03Г0ВА Тетяна Петрівна

КЛІНІКО-ПСИХШОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІВЧАТ-ПІДЛІТКІВ

Спеціальність 14.01.16 - психіатрія

Автореферат дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата медичних наук

Харків - 1997

Дисертація є рукописом

Роботу виконано в Харківському державному медичному університеті, м. Харків

Наукові керівники доктор медичних наук,

професор Гавенко В.Л.; кандидат психологічних наук, доцент Лактіонов О.М.

Офіційні опоненти доктор медичних наук,

Козідубова В.Н.; доктор медичних наук, Підкоритов B.C.

Провідна організація Національний медичний університет

ім.акад. 0.0.Богомольця

Захист дисертації відбудеться "

о годині на засіданні спеціалізованої Вченої Ради

02.05.01 при Харківському інституті удосконалення лікарів адресою: 310176, м.Харків, вул.Корчагінців, 58.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського інституту удосконалення лікарів.

Автореферат розіслано в " 1997 року.

Вчений секретар спеціалізованої Вченої Ради, кандидат медичних наук,

доцент • Григорова I.A.

ЗАГАЛЬНА. ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Актуальність дослідження девіантної поведінки у підлітків обумовлена високою питомою вагою таких порушень у загальній популяції підліткового населення. Досить сказати, що у 30-50% підлітків, які надходять до психіатричних стаціонарів, виявлено девіантні форми поведінки (М.П.Князева, О.А.Трифонов, 1981; M.T.Haslam, 1975; R.Jenkins, 1980), які призводять до шкільної і соціальної дезадаптації (В.В.Ковальов, 1988), а тому є не тільки медичною, але і соціальною проблемою (А.Г.Амбрумова, JI.Я.Жезлова, 1983; А.Є.Личко, 1979;

В.В.Ковальов, 1985; І.І.Кутько та ін., 1991, 1993; П.В.Волошин, 1993, 1994; Rajo Sierra M., 1987, 1988).

Результати проведених досліджень виявили високу розпов-сюдаеність нервово-психічних захворювань у дітей і підлітків, які впливають на рівень адаптації, що потребує ранньої їх діагностики (В.М.Казначєєв, 1980; В.С.Підкоритов, 1983; В.М.Ко-зідубова, 1987; Г.Н.Сердкжовська та ін., 1990; І.В.Крук, 1995; U.Kleinpeter, 1990). Емоційні порушення та аномалії поведінки (Д.М.Крилов, Т.П.КУлакова, 1988), а також деформація цінност-них орієнтацій у зловживаючих наркотичними речовинами (О.А.Ка-лініченко, О.М.Лактіонов, 1990) є достатньо частими проявами у підлітковому віці.

Ряд вчених у своїх дослідженнях виявили нарощування розладів поведінки, які перешкоджають формуванню соціальної адаптації підлітків і становленню зрілої особи (І.І.Кутько, 1991, 1993; В.Л.Гавенко, 1991; В.А.Абрамов, І.І.Кутько, О.К.Напрє-єнко та ін., 1992).

По вивченню девіантної поведінки у підлітків накопичено великий клінічний та експериментально-психологічний матеріал.

З

Достатньо добре вивчені питання вікових ситуаційно-особистіс-них і психогенних реакцій (Г.Є.Сухарєва, 1974; П.Б.Ганнушкін, 1964; Г.К.Ушаков, 1981; А.Є.Личко, 1983; В.Т.Кондрашенко, 1988; Ь.МісІїаих, 1952; J.Albi, 1973; Н.Біи^е, 1967), розглянуто роль причинних факторів у механізмі формування девіант-ної поведінки у підлітків (Г.Є.Сухарєва, 1959; В.Я.Гіндікін, 1967; О.В.Кербіков, 1971; А.Є.Личко, 1977), відмічено деякий зв’язок між типами акценшуацій і характером правопорушень (В.Г.Кузнєцов, 1981; А.Є.Личко, 1983); визначені концепції формування суіцидів, намічені заходи їх профілактики і прогнозу (Н.В.Конанчук, 1981; А.Г.Амбрумова, 1983; Е.А.Чомарян, 1983; М.Є.Бачеріков, 1989; .І.ОгЬасЬ, 1989; С.Ь.СІітепі:, Ь.У.Агадоп, И.РІ^сЬпік, 1989).

Проте, в доступній нам літературі у недостатній мірі вивчені психопатологічні особливості, а також роль схиляючих факторів у генезі відхилень поведінки дівчат-підлітків з по-граничними нервово-психічними розладами.

На фоні заклику до комплексних досліджень методичні підходи, в значній мірі, все ще залишаються частковими. Недостатньо вивчені самооціночні характеристики дівчат-підлітків, їх проекція у своє дитинство, питання цінностних орієнтацій, взаємозв'язку психопатологічних проявів з особистісними особливостями .

Все це визначає актуальність та необхідність проведення цього дослідження.

Мета дослідження. Комплексне вивчення патохарактероло-гічних особливостей і психологічних механізмів девіантної поведінки дівчат-підлітків.

Поставлена мета потребувала розв'язання таких завдань:

1. Розробка експериментальної програми медико-психоло-гічних вимірювань девіантної поведінки, основаної на уявленні про рівневий характер явища девіантності.

2. Виявлення клініко-психопатологічних особливостей девіантності у підлітковому віці.

3. Встановлення соціально-психологічних детермінант розвитку девіантного підлітка.

4. Проведення порівняльного аналізу особистісних особливостей девіантних і адаптованих дівчат-підлітків.

5. Виявлення комплексів акцентуацій девіантної особи.

6. Встановлення залежності типів акцентуацій з пато-характерологічними особливостями підлітків з різноманітними формами порушенної поведінки.

7. З'ясування латентних характеристик девіантності за допомогою факторного аналізу.

Наукова новизна. Розроблено і проведено комплексне психопатологічне і соціально-психологічне дослідження різноманітних форм девіантної поведінки дівчат-підлітків, яке пов'язує в єдину теоретико-експериментальну модель патохарактеро-логічні, медико-психологічні, особистісні і соціально-психологічні аспекти явища девіантності.

Вперше теоретично і експериментально обгрунтовано поняття "сукупної девіантності”, встановлено його зв'язок з пато-характерологічними і психологічними особливостями особи деві-анта.

Проведено порівняльний аналіз і встановлена суттєва різниця у соціально-психологічній та особистісній сферах адаптованих і дезадаптованих дівчат-підлітків.

Виявлено основні фактори девіантності, які відображують

комплексну, багаторівневу природу цього явища.

Розроблено нові теоретико-методичні підходи до первинної профілактики, психопедагогіки, психокорекції явища девіантності у дівчат-підлітків.

Практичне значення роботи. Розроблено програму діагностики девіантної поведінки дівчат-підлітків, використання якої припускає раннє виявлення латентних форм девіантності і проведення превентивних заходів.

Встановлено і виділено основні прогностичні ознаки формування девіантної поведінки у дівчат-підлітків. Обгрунтовано перелік необхідних психокорекційних і психопрофілактичних заходів у роботі з девіантними підлітками.

Основні положення, які виносяться на захист.

1. Девіантність як відхилення від соціальних норм у поведінці дівчини-підлітка являє собою складне явище, детерміноване його патохарактерологічними, медико-психологічними, особистісними і соціально-психологічними особливостями.

2. Девіантність являє собою розширення девіантних проявів, яке відбувається не хаотично, а підкорюється правилам "девіантного дерева".

3. Показник "сукупної девіантності” значно вище у підлітків з психопатоподібними розладами, ніж з астенічними розладами.

4. Девіантні підлітки з перевагою астенічних розладів проявляють більшу різноманітність акцентуацій характеру, ніж підлітки з перевагою психопатоподібних розладів.

5. Діагностичними та прогностичними ознаками девіантності є: низький показник емотивності, негативна проекція за

факторами "Дитинства", наявність екзальтованості, демонстративності, гіпертимності.

Особистий внесок автора. Розробила та впровадила у практику систему психометрії девіантної поведінки і нову анкету "Підліток" за допомогою яких обстежила 180 підлітків. Самостійно провела обробку результатів обстежень. Вперше визначила поняття "сукупна девіантність" і запропонувала спосіб її кількісного визначення. Виявила 4 суттєвих фактори девіантності і 4 суттєвих фактори нормативності. Запропонувала способи корекції і профілактики девіантної поведінки.

Апробація роботи. На підставі проведених досліджень опубліковано 8 робіт, оформлено 2 раціоналізаторські пропозиції. Матеріали дисертації доповідалися на 8-му з'їзді невропатологів, психіатрів та наркологів Української PCP (Харків, 1990); обласній науково-практичній конференції "На грані норми і патології" (Стрілече, 1994) і нараді-семінарі дитячих психіатрів України "Актуальні питання дитячої психіатрії" (Харків, 1994), Анкета "Підліток" впроваджена у практику дитячих поліклінік м.Бєлгорода і м.Астрахані.

Результати досліджень використовуються у навчальному процесі на кафедрі психіатрії, наркології, загальної та медичної психології Харківського державного медичного університету та на кафедрі прикладної і медичної психології Харківського державного університету, а також впровадасені у лікувальну практику дитячого та підліткового відділень Харківської міської психіатричної лікарні N 15.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається із вступу, огляду літератури, 3 глав власних досліджень, заключ-

ної частини, висновків та практичних рекомендацій. Робота викладена на 224 сторінках машинописного тексту, ілюстрована 19 таблицями, 1 малюнком та 10 додатками. Список літератури містить 264 джерела, у тому числі 59 іноземних.

У вступі обгрунтовано актуальність проведеного дослідження, узагальнені його наукова новизна і практичне значення.

У першій главі (Сучасний стан проблеми девіантної поведінки у підлітків) наведені літературні дані, які свідчать про систему порушень поведінки, комплексність у етіології підліткових девіацій, розкрито різноманітність їх клінічних форм та проявів, висвітлені питання профілактики і корекції девіантної поведінки у підлітків.

У другій главі (Методики досліджень і методичні підходи) наведена загальна характеристика девіантних і соціально-адап-тованих підлітків, обгрунтовано принцип підбору методик, описані використані методи дослідження.

У третій главі (Медико-біологічні і соціально-психологічні особливості девіантних підлітків) описані клінічні особливості девіантних підлітків, а також особливості їх психопатологічних проявів, наведено 7 клінічних спостережень, проведено порівняльний аналіз сомато-неврологічної патології девіантних і соціально-адаптованих підлітків, особистісних і соціально-психологічних особливостей підлітків клінічної і контрольної груп, представлені результати катамнестичного дослідження.

У четвертій главі (Фактори девіантності) приводиться опис методичного підходу математичного методу статистичної обробки одержаних результатів, обговорені результати цього дослідження. Намічені основні напрямки профілактики і корекції девіантної поведінки дівчат-підлітків. Усі одержані ре-

зультати підлягали статистичній обробці за стандартною програмою прояву достовірності різниці між середніми за критерієм Спірмена для двох незалежних серій спостережень з кількісно вираженою ознакою (Є.В.Губдер, А.А.Гєнкін, 1973).

У заключенні відображені узагальнені результати проведеного дослідження.

ЗМІСТ РОБОТИ

Для вирішення поставлених задач було обстежено 100 підлітків жіночої статі у віці 12-17 років, які знаходились у психіатричному відділенні клінічної психіатричної лікарні N 15 м.Харкова з приводу девіантної поведінки. Основними клінічними проявами девіантної поведінки були втечі з дому, блукання, статева розбещеність, суіцидальні вчинки, рання алкоголізація, окремі види делінквентної поведінки (крадіжки і т.ін.).

Контрольна група представлена 80 соціально-адаптованими підлітками учнів середньої школи і технікуму, рівнозначних за статтю, віком і соціальним статусом девіантним підліткам. За клініко-нозологічною належністю девіантні підлітки були розподілені на 2 групи. Перлу групу складали 86 підлітків з па-тохарактерологічними реакціями, діагностика яких була заснована на критеріях, розроблених В.В.Ковальовим (1973) і А.Є. Личко (1977). Патохарактерологічні реакції проявляються як втечі з дому і блукання, безладні сексуальні зв’язки, рання схильність до вживання спиртних напоїв і дурманящих речовин, у суіцидальній поведінці. Із них підлітків молодшого і середнього віку (12-15 років) було 17,44%, а підлітків старшого віку (15-17 років) - 82,56%. За родом діяльності вони розподілились наступним образом: учнів середньої школи було 61,6%, учнів ПТУ - 25,6%, учнів технікумів - 7,0%,

студентів ВУЗів - 4,6%, 1,2% - ніде не працювали і не

вчилися. За соціальним статусом 44,2% підлітків цієї групи були із повних сімей, 38,4% - виховувались однією матір'ю, матір'ю і відчимом виховувались 9,3% підлітків, у школі-інтернаті - 8,1%. Алкоголізація батьків відмічалась у 25,6%.

Другу групу девіантних підлітків складали 14 дівчат з патохарактерологічним розвитком особи. Із них молодших і середніх підлітків (12-15 років) було 14,28%, старших (15-17 років) - 85,72%. Серед підлітків цієї групи учнів середньої школи було 85,8%, ПТУ - 7,1%, технікумів - 7,1%. За соціальним статусом 42,8% із повних сімей, 28,6% - із неповних сімей (одна мати), 7,2% - виховувались матір'ю і відчимом, стільки ж - у школі-інтернаті, у 14,2% випадків батьки були нерідні (діти, яких удочерили з дитячого будинку). Алкоголізація батьків відмічалась у 35,7% випадків.

Підлітки контрольної групи виховувались у 81,2% в повних сім'ях, 11,2% - у неповних сім'ях (одна мати), 7,6% виховувались матір'ю і відчимом, зловживання алкоголем серед батьків зустрічалось у 11,2% випадків.

Клініко-психопатологічний метод містив у собі загальну клінічну оцінку стану хворих при їх первинному обстеженні, стан соматичного, неврологічного і психічного статусу з акцентом дослідження емоційної і ефекторно-вольової сфер, ступінь зміни особи, динаміку психопатологічних проявів від здійснюваної терапії; клініко-лабораторне обстеження; за показниками проводились електрофізіологічні дослідження, консультації вузьких спеціалістів, томограма мозку голови. Велике значення мало дослідавння спадкоємного фактору, характерологічних особливостей генеологічного дерева, для цього використовувались перехресні дослідження - індивідуальні бесіди з обома батька-

ми або особами, які їх заміняли, близькими родичами обох батьків, класним керівником, майстром ПТУ і т.ін.

У процесі дослідження нами вперше було введено поняття "сукупна девіантність", яке об’єднало 9 параметрів різноманітних відхилень у поведінці підлітків, кількісно виражених в умовних балах, сумарний результат яких вказує на рівень деві-антності підлітків.

Підбір експериментально-психологічних методик виходив з основного принципу комплексності в етіології девіантної поведінки. З метою дослідження біологічного фактору формування девіантної поведінки у підлітків використовували методику Ле-онгарда-Шмішека, а також адаптований для молодшого і середнього підліткового віку варіант Літтмана-Шмішека.

Для з1ясування ролі психологічного фактору з метою вивчення структури особи, яка формується, використовували самооцінку - методику (ОТЩ) особистісний семантичний диференціал (за Еткіндом) і методику "Дитинство".

Для з'ясування ролі соціального фактору було розроблено анкету "Підліток". З цією метою ми використовували проективну методику самооцінки Дембо-Рубінштейн. Одержані результати лягли в основу формування бази даних і були оброблені методом математичної статистики, яка включала кореляційний і факторний аналіз. Дослідження проведено за програмою центроїдного методу і включало підпрограму факторних структур, в основу яких покладено принцип \/?£Ш4АХ. Факторний аналіз було проведено з використанням РС 486 ВХ.

Вивчення катамнезу девіантних підлітків здійснено на 60%, причому у першій групі на 59,3%, а у другій - на 64,3%. Загальний катамнез склав від 0,5 до 4 років. ’

Найближчим завданням дослідження був всебічний розгляд феномену девіантності, обумовлений цілим рядком внутрішніх і зовнішніх характеристик підлітків.

Нами був проведений аналіз сомато-неврологічної і клініко -психопатологічної симптоматики. Виявилось, що девіантні підлітки мають специфічну мозаїку соматичних захворювань, яка значно відрізняється від середньостатистичних показників: домінуючу патологію (37%) становила група бронхо-легеневих захворювань, до яких, були віднесені часті бронхити і пневмонії. У контрольній групі ця цифра значно менша - 3%. Відмічається диссоціація кількісних значень параметрів порівнюваних груп серед часто, довго хворіючих підлітків: 30% і 5% з перевагою у клінічній групі. 18% підлітків клінічної і 7% контрольної групи страждали частими ангінами і хронічним тонзилітом. Хронічними захворюваннями шлунково-кишкового тракту страждали 25% девіантних і 9-11% соціально-адаптованих підлітків. У клінічній групі 20% страждали вегето-судинними розладами і у 12% були виявлені наслідки закритої ЧМГ, в той час як статистичні показники складали відповідно 8% і 4-5%. Незвичайний варіант складали підлітки з гінекологічною (9%) і венеричною (15%) патологією, куди ввійшли два випадки захворювання сифілісом, останні - гонорея і трихомонадний кольпіт. У 5 підлітків була діагностована вагітність, припинення якої проводилось за медичними показниками. У контрольній групі показники гінекологічної і венеричної патології відповідно 0,5-1% і

0,5%. Разом з тим, проведений клінічний аналіз не дозволяє зробити висновки про безпосередній зв'язок такого характеру захворювань з девіантністю, хоча неможливо виключити їх визначну роль у цьому.

Аналіз дослідження свідчить, що у підлітків з патохарак-терологічними реакціями початкові втечі з дому проявлялись у 32% випадків, рання алкоголізація - у 30%, безладні сексуальні ексцеси - у 55%. 65% складали підлітки, які скоїли суіци-дальні вчинки. Засобом позбавлення себе життя вибирали лікарські препарати (49%), засоби побутової хімії (2%), нанесення самопорізів у місцях близького розташування вен (11%), а також висловлювання про бажання кинутися з вікна або з балкону висотного будинку (3%).

У підлітків другої групи патохарактерологічний розвиток особи проявлявся брутальністю у взаєминах з батьками, вчителями, викладачами, інколи досягаючих до бійок, прогулів у школі, училищі, алкогольних і сексуальних ексцесів. Таким підліткам притаманні схилення до афективних розрядок: роздратування, гнів, нерідко супроводжуються агресивними діями, гнівністю, невмінням стримувати себе, підвищена готовність до конфліктів з оточуючими, опозиційне відношення до дорослих. Такі підлітки, як правило, покидали навчання, вели образ життя утриманців, вливались у неформальні групи з асоціальною схильністю, легко алкоголізувались, починали зловживати токсичними і наркотичними засобами, вступали у безладні сексуальні зв'язки, які приводили до венеричних захворювань. Тікаючи з дому, нерідко "робили набіги" на свої квартири у відсутність батьків, ламали двері, виносили речі, продукти. Емоційні розлади і розлади поведінки носили більш стійкий характер, для досягнення стану компенсації потрібен довгий період реабілітації .

У всіх випадках діагноз був підтверджений консіліумом на чолі професора Бачерікова М.Є. і професора Гавенко В.Л.

Інтерпретуючи усі наявні відомості про девіантних підлітків був проведений аналіз "сукупної девіантності", у результаті якого було встановлено, що труднощі у взаєминах з батьками виникають у 86% девіантних підлітків, 6% з них стоять на обліку в інспекції у справах неповнолітніх, 30% - схильні до ранньої алкоголізації і зловживання токсичними речовинами, втечі з інтернату зафіксовано в 1% випадків, тоді як втечі з дому і блукання спостерігались у 31% випадків. 74% підлітків скоювали суіциди, безладне статеве життя спостерігалось у 55% випадків, із них у 15% були венеричні хвороби і небажана вагітність .

Всякий раз можно було бачити, що у реальному житті девіація поведінки рідко буває як єдиний факт, навпаки, після першого девіантного прояву мають місце наступні, які не просто додаються у вигляді деякого ланцюжка, а розростаються і примножуються способом своєрідного "дерева девіацій", коли окремі гілки корелюють між собою, створюючи самодостатнє, стійке, автономне і, ідо важливо підкреслити, суб'єктивно принятие психологічне утворення. Проведене дослідження свідчить про те, що підліткові девіації не завжди протікають моносимп-томно, а навпаки, кожний наступний этап девіантності 'заснований на попередніх, характер яких визначає типологію і специфіку девіантності. Поняття "девіантне дерево" дозволяє припустити подальше нашаровування девіацій поведінки у підлітків на їх початкових етапах, а значить створює можливість своєчасного здійснення диференційованих корекційних заходів.

Досліджуючи поведінку девіантних підлітків вдалося виявити, що більш різноманітним, безпосередньо характеризуючим стиль, способи, специфіку девіантності, є психопатологічна

симптоматика. Усі досліджувані девіантні підлітки за психопатологічними проявами були розділені на 5 підгруп:

І підгрупа підлітків з психопатоподібним синдромом -36%. Серед них втечі з дому з блуканням зустрічались у 86,9%, суіциди у 13,1%.

Психопатоподібні прояви виражались у брутальності, гарячності, вибуховності, які доходять до бійок, здійснення де-лінквентних вчинків. Проте психопатологічні прояви не завада обмежувались суворо одним синдромом, інколи спостерігались вкраплення, характерні для іншого синдрому. В результаті була виділена II підгрупа підлітків, яка складала 11% усієї групи. У підлітків цієї групи психопатоподібні прояви в значній мірі сполучались з істеричними включеннями. Суіцидальних спроб у дій групі було 42,9%, втеч з дому і блукань - 57,1%. Описана вище психопатоподібна симптоматика сполучалась з демонстративністю, манерністю, інколи навіть з вигадливістю девіацій. Простежується чітка залежність від наявності аудиторії.

Третю підгрупу підлітків (16%) об'єднала психопатологічна симптоматика, яка в значній мірі нагадувала астенічний синдром. Підліткові девіації в 100% складали суіцидальні вчинки. Такі підлітки скаржились на головні болі, слабість, у них виявлялась підвищена психічна і фізична виснаженість, відвертання уваги, забутливість.

Четверта підгрупа (19%) у своій психопатологічній картині несла симптоматику астено-депресивного синдрому. 90,9% підлітків цієї підгрупи виявляли аутоагресивну поведінку і в 9,1% випадків агресія не мала цілеспрямованого характеру. У таких підлітків, поряд із слабкістю, в'ялістю, швидкою висна-

женістю, відмічалось зниження настрою, загальмованість, зовні мали сумний вигляд.

Підлітки п'ятої підгрупи - 18% усіх досліджуваних - виявляли симптоматику астено-невротичного синдрому з істероїдни-ми проявами. Девіації у 100% виражались у суіцидальній поведінці. Клінічні прояви відмічались своєю багатогранністю: вегетативна симптоматика сполучалась з нестійкістю настрою, підвищеною збудливістю на фоні швидкої виснаженості, театральністю поведінки, вередливістю, брехливістю.

Проведений аналіз дозволив встановити специфіку і різноманітність клінічних проявів девіантності, а також відсутність корелятивних сполучень девіантності з пограничними нервово-психічними розладами і психопатологічною симптоматикою.

Виходячи з результатів факторного аналізу була виявлена залежність показників "сукупної девіантності" від психопатологічного синдрому (мал.1), з якої очевидно, що найбільша величина "сукупної девіантності” відповідає підліткам з психо-патоподібним синдромом (20,35, р<0.05), декілька менше показник (18,0, р<0,05) у девіантних підлітків з психопатоподіб-ним синдромом з істероїдними включеннями, у підлітків з астенічною симптоматикою показник "сукупної девіантності" -12,7 (р<0,05); самий низький показник - 9,4 (р<0,05) у

підлітків з астено-депресивними проявами. Слід також зазначити, що при нашаруванні на астенічну симптоматику істероїдних рис показник "сукупної девіантності" збільшується до 15,0 (р<0,05).

I - психопагоподібний синдром

II - психопатоподібний синдром з істероїдними включеннями

III - астенічний синдром

IV - астено-депресивний синдром

V - астено-невротичний синдром з істероїдними включеннями Мал.1. Залежність показників "сукупної девіантності"

від психопатологічного синдрому.

Достатньо змістовним виявився взаємозв'язок показника загальної кількості акцентуацій з психопатологічними синдромами, причому у групі девіантних підлітків з психопатоподіб-ними проявами зафіксовано меньшу кількість акцентуацій і вони менш різноманітні, ніж у групі підлітків з астенічними розладами. Така стабільність і стійкість акцентуацій у першому випадку свідчить про більшу складність корекційних і профілактичних заходів для підлітків з психопатоподібними проявами. Проведений аналіз показав, що найбільша кількість акцентуацій і їх різноманітність характерні для суіцидальної поведінки, причому перевагою до суіциду може бути наявність емотивності, екзальтованості, гіпертимності і демонстративності, що свід-

чить про незапланованість аутоагресії, а прояву її у результаті збігу факторів різного генєзу.

При проведенні порівняльного аналізу девіантної і контрольної груп виявилось, що при стандартному використанні методик "Дитинство", ОСД, Дембо-Рубінштейн, 'Леонгарда-Шмішека

і Літтмана-Шмішека суттєвої різниці у досліджуваних групах не спостерігалось. У результаті цього нами вивчався кореляційний взаємозв’язок, який виявив, що показник "сукупної девіан-тності" позитивно корелює з фактором "сила" (ОСД), складом сім'ї, елілептоїднісію і циклотимністао; одночасно з показником емотивності і факторами методики "Дитинство" виявлено негативний зв'язок. Ця інформація означає, що девіантні підлітки враховують себе вольовими, вони схильні до агресії і аутоагресії, у них немає позитивної проекції в своє "дитинство"; при наявності низької емотивності велика кількість вихователів може зіграти негативну роль у вихованні.

Досліджуючи особистісні особливості підлітків було виявлено, що девіантна поведінка оцінюється ними суб'єктивно як нормальна і не в ходить в протиріччя з оцінкою себе як особи. Колективний "психосемантичний портрет" відрізняється більшою стереотипністю і інфантильністю.

У роботі вперше одержано чотири найбільш суттєвих фактори девіантності, наявність яких свідчить про специфічний комплексний характер природи девіантних проявів. У групі соціа-льно-адаптованих підлітків також виділено чотири суттєвих фактори, які відображають відомі вікові особливості підліткового періоду при відсутності схильності до девіантної поведінки. Це дозволяє відрізняти проблеми підліткового віку від девіацій поведінки, тим більше, що у соціально-адаптованих

підлітків також є акцентуації характеру, тривожність, проблеми самовизначення, але девіантність виникає тільки тоді, коли ці показники відсутні.

Одночасно стає ясним, що для абсолютного прогнозу цих факторів не достатньо, необхідні додаткові дослідження з виявленням більшої кількості факторів. Необхідно також враховувати підлітковий вік - коли можливо все змінюється, і теперішню життєву ситуацію - коли розмиті і невизначені границі норми і ненорми.

ВИСНОВКИ

1. Девіантність як відхилення від соціальних норм у по-

ведінці дівчат-підлітків представляє собою складне явище, обумовлене наявністю акцентуацій епілептоїдності, екзальтованості, демонстративності, гіпертимності,

емотивності; визначених особистісно-психологічних

особливостей з неадекватним уявленням про майбутнє при впливі неблагоприємних мікросоціальних факторів.

2. Показники самооцінки девіантних підлітків свідчать про суперечність характеристик особи і розрив з особистим минулим; девіантна поведінка оцінюється ними як нормальна і не входить у протиріччя з оцінкою себе як особи.

3. У структурі патохарактерологічних реакцій більшу групу складали девіантні підлітки з невротичними розладами астенічного, істеричного, депресивного типів; показник "сукупної девіантності" у цих підлітків значно менше, ніж у підлітків з психопатоподібними розладами.

4. Специфіка сомато-неврологічних розладів у девіантних підлітків характеризувалась наявністю значної сприятливої

патології: бронхолегеневі захворювання, вегето-судинна

дистонія, черепно-мозкові травми, гінекологічна і венерична патологія.

5.Виявлені фактори девіантності "Акцентуації", "Стримування", "КЬнцепція-образ", "Суперечність" є прогностично неблагоприємними у плані формування девіантної поведінки, на відміну від адаптованих підлітків, яким у більшій мірі властива наявність факторів "Основи нормативності”, "Хвороба росту", "Невизначеність", "Волелюбність", відображаючих вікові особливості підліткового періоду і вказуючих на відсутність схильності до девіантної поведінки.

6.Девіантність рідко проявлялась як поодинокий факт, частіше зображуючи собою розширення девіантних проявів з їх ускладненням і посиленням, яке відбувається не хаотично, а підчиняється правилам "девіантного дерева", коли на початкових етапах девіантних проявів можливо припустити подальші нашаровування девіацій поведінки.

7.Корекція девіантної поведінки потребує

диференційованого підходу з урахуванням показника "сукупної девіантності" і з виявленням найбільш припустимого джерела конфлікту - неадекватність цінностних орієнтацій, негативна проекція у своє дитинство, а також суперечність характеристик особи, змінність самооціночних характеристик, наявність акцентуацій характеру.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Проведене нами дослідження свідчить про необхідність комплексного підходу не тільки у вивченні, але і в розробці корекційно-реабілітаційних заходів девіантної поведінки дів-

чат-лідлітків з урахуванням її багаторівневої структури, взаємозв'язку і взаємовпливу усіх факторів.

2.Програма психодіагностичних методів дослідження девіацій поведінки повинна включати весь необхідний набір діагностичних засобів для всебічного дослідження особи підлітка у відповідності з клінічними, патохарактерологічними, особис-тісними і соціальними джерелами девіантності.

3.При проведенні психодіагностичних досліджень доцільно використовувати розроблені нами спеціальні методи, до яких відносяться: показник "сукупної девіантності", "психосеман-тичний портрет" ОСД і методики "Дитинство", кореляційний аналіз різноманітних видів девіантності, факторний аналіз одержаних кореляціних сполучень (стандартні засоби дослідження не виявляють наявних кореляційних сполучень).

4.При проведенні психокорекційних заходів девіантної поведінки необхідно враховувати специфіку бачення власної поведінки підлітком з оцінкою її як нормативної і наявністю слабко вираженої рефлексії на ненормативні форми поведінки.

5. Для профілактики девіантної поведінки у підлітків шкільним психологам і лікарям при масовому експериментально-психологічному обстеженні необхідно враховувати параметри девіантності, наявність яких є прогностично неблагоприємною ознакою:

• не благополучні сімейні відношення;

• неадекватні уявлення про майбутнє;

• інфантильність;

• показник емотивності;

• показник екзальтованості;

• показник психастенічності;

• наявність психопатологічних синдромів: психопатопо-

дібного, психопатоподібного з істероїдними включеннями, астенічного, астено-децресивного, астено-невротичного з істе-роїдними включеннями;

• наявність сомато-неврологічної патології;

• знак емоційного відношення до власного дитинства;

• факт підвищеної або приниженої самооцінки.

ПЕРЕЛІК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.Значение вегето-сосудистых нарушений в формировании девиантного поведения у подростков // Атеросклероз сосудов головного мозга: Сб. научн. трудов. - Харьков: ХМИ.- 1989.-С.43-45.

2.Про деякі психологічні особливості дівчат-підлітків з статевою розбещеністю // Матеріали VIII з'їзду невропатологів, психіатрів та наркологів Української PCP: Тези доповідей. -Харків, 1990. - Частина 2. - С. 108-109.

3.К вопросу о деформации самооценки девиантных подростков // На грани нормы и патологии: Матер, обл. научн.-практ. кон-фер. - Стрелечье, 1994. - С.86-87(Співавт.- О.М.Лактіонов).

4 .Девиантность, как субъективная норма и в медицине и в социологии // На грани нормы и патологии: Матер, обл. научн.-практ. конфер.- Стрелечье, 1994. - С.88-89. (Співавт.-

О.М.Лактіонов) .

5.Фактор "здоровья" в самооценке подростков // Актуальні питання дитячої психіатрії: Матер, нарада-семінару дитячих

психіатрів України. - Харків, 1994. - С.5-6 (Співавт.-

М.Є.Бачеріков).

6.Деякі особистісні передумови поведінки з відхиленням підлітків і і Український вісник психоневрології. - Харків, 1996. - Т. 4, вип. 4. - С.327-329 (Співавт.- О.М.Лактіонов).

7.Суб'єктивний психологічний простір девіантності // Український вісник психоневрології. - Харків, 1996. - Т.4, вип.4;. - С.346-348 (Співавт.- О.М.Лактіонов).

8. Клинико-психопатологический аспект девиантности // Український вісник психоневрології.- Харків,1997.-т.5,вип.1.-

С.59-61.

ПЕРЕЛІК РАЦІОНАЛІЗАТОРСЬКИХ ПРОПОЗИЦІЙ

1.Сукупна девіантність - метод діагностики девіацій поведінки у підлітків. - Свідоцтво на рацпропозицію № 67 ХДМУ від 13.11.96р. (Співавт.- О.М.Лактіонов, В.Л.Гавенко).

2.Методика прогнозування девіантних розладів способом "девіа-нтного дерева". - Свідоцтво на рацпропозицію № 68 ХДМУ від 13.11.96р. (Співавт.- О.М.Лактіонов, В.Л.Гавенко).

АННОТАЦИЯ

Мозговая Т.П. Клинико-психологические особенности девиантного поведения девочек-подростков. Рукопись диссертации на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.16 - психиатрия. Харьковский институт усовершенствования врачей. Харьков, 1997 г.

В работе с позиций комплексного подхода исследованы закономерности формирования девиантного поведения девочек-подростков, разработана система психометрических средств, выявлены клинико-психопатологические, личностные и социально-

психологические особенности девиантных подростков; впервые введено понятие "совокупная девиантность"; установлены факторы девиантности. Разработаны способы коррекции и профилактики девиантного поведения.

SUMMARY

T.P.MDzgovaya. Clinico-psihological rehabilitation of deviated behaviour of girls-adolescents. The thesis manuscript for the scientific degree of the Candidat of Medical Sciences to speciality 14.01.16 - Psychiatry is presented. Kharkov Institute for Advanced Training of Doctors. Kharkov, 1997.

In the vrork the reguliarities of the formation of the deviated behaviour of girls-adolescents are researched, the system of the psychometric methods is worked out, clinico-psychopatology rehabilitations deviated adolescents are found out; for the first time the meaning "joint deviation" is introduced and the facts of deviated are find out. The ways of the correction and prophylactic of the deviated behaviour are worked out.

Ключові слова:

девіантна поведінка дівчат-підлітків, сукупна девіантність, сомато-неврологічна патологія, особистісні особливості, фактори девіантності, корекція і профілактика