Автореферат и диссертация по медицине (14.01.11) на тему:Нейроциркуляторная дистония: механизмы, состояние которых гуморальных регуляторных субстанций, классификация, диагностика, прогнозирование течения

со

Міністерство охорони здоров'я України Український науково-дослідний інститут кардіології імені акад.М.Д.Стражеска

ОД

1 НОЯ |_|а Правах рукопис^

Т Р У Т Я К ВОЛОДИМИР ЯРОСЛАВОВИЧ

НЕЙРОЦИРКУЛЯТОРНА ДИСТОНІЯ: МЕХАНІЗМИ, СТАН ОКРЕМИХ ГУМОРАЛЬНИХ РЕГУЛЯТОРНИХ СУБСТАНЦІЙ, КЛАСИФІКАЦІЯ, ДІАГНОСТИКА ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ПЕРЕБІГУ

14.01.11 - кардіологія

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Київ 1996

Дисертація є рукописом Роботу виконано в Українському науково-дослідному інституті кардіології ім.акад.М.Д.Стражеска та в Чернівецькому державному медичному інституті

Наукові керівники:

член-кореспондент НАН і АМН України, заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор В. О. Бобров

доктор медичних наук В. К. Та щук

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор М.Г.Ілляш

доктор медичних наук, професор Л.А.Стаднюк

Провідна установа -

Дніпропетровська державна медична академія

Захист дисертації відбудеться “30“ жовтня 1996 року н засіданні Спеціалізованої вченої ради Д.01.22.01. :

спеціальності 14.01.11 “Кардіологія” при Українськом науково-дослідному інституті кардіології ім.акад. М.Д.Стрг жеско (252151, м.Київ, вул.Народного Ополчення,5).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеї Українського науково-дослідного інституту кардіолог

ім .акад. М. Д .Стражеска.

Автореферат розісланий “ЗО” вересня 1996 р.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради, доктор медичних наук

І.Е.Малиновська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність проблеми

Нейроциркуляторна дистонія є однією з складних проблем сучасної зрдіології як нозологічна форма, що поєднує в рамках одного ахворювання мультисиндромну картину серцевих порушень (В.І.Маколкін ї співавт., 1991; В.О.Бобров та співавт., 1994; H.Kotake et af1992; .Lev et al., 1992; Ch.Herrmann et al., 1994).

НЦД зустрічається у 10-30% хворих терапевтичного профілю ).О.Китаєв,1993; G.A.Fava et al., 1994) та діагностується у 32-50% /іпадків у загальній структурі серцево-судинних захворювань З.І.Маколкін, СААббакумов, 1985; G.J.Asmundson et at., 1993).

На даний час є встановленою різноманітність клінічних проявів та аріантів перебігу НЦД (О.А.Ґолощапов та співавт., 1995; R.Mayou et al.,

394). З іншого боку, зберігають актуальність дослідження, що присвячені івченню гемодинамічних реакцій (P.Palatini et al., 1994; D.Duprez et al.,

395) та особливостей нейрогуморальної регуляції (А.Н.Коваленко та іівавт., 1992; О.М.Червонописька, 1995) у патогенезі поліморфних іінічних проявів захворювання. Схожість деяких механізмів патогенезу ЦД і таких органічних патологій як ішемічна хвороба серця та гіпертонія j.A.Lanza et al., 1994; J.H.Dwyer, 1995) дозволяє розглядати ряд ункціональних синдромів в якості преморбіду структурних порушень з юить визначеним ризиком трансформації у більш важке серцево-'динне захворювання (С.Д.Положенцев та співавт.,1995; P.C.Rowe et al., 395).

Значний інтерес являє собою вивчення стану систолічної та астолічної функцій міокарду, а також показників центральної імодинаміки у хворих на НЦД у порівнянні до пацієнтів з ІХС на ранніх апах розвитку органічної патології {D.O.Nutzinger, 1992; SJulius, 1993).

Практична необхідність розробки нових концепцій еволюції іхворювання, діагностичних та лікувальних заходів обумовлена значною ізповсюдженістю даної патології, що спостерігається переважно у осіб злодого віку (P.G.Nixon, 1995; R.PIassmann, 1995) ) і, не дивлячись на галом доброякісний перебіг, призводить в деяких випадках до значного

З

зниження толерантності до фізичного, інтелектуального та психоемоційною навантаження (Д.О.Бобров та співавт., 1994; З.Шєббєіу еі аі.( 1995).

Важливим аспектом проблеми є необхідність вдосконаленні диференційно-діагностичних засобів, що давали б можливість проведенні надійної та своєчасної верифікації різних клінічних форм НЦД і органічни; захворювань серця, які перебігають під "маскою" функціональних порушені (А.Г.Автанділов, 1995; В.Р.Веіїтап et аі., 1993), що обумовлює застосування стрес-тестів (велоергометрі! та черезстравохідно електрокардіостимуляції) не тільки з метою більш надійної оціню, коронарного резерву, а й для об’єктивізації реакції серцево-судинно системи у відповідь на навантаження.

Особливо цікавим є використання ЧСЕС, яка є доситі розповсюдженою у сучасній клінічній медицині (Д.М. Аронов, 1995

О.А.Кисляк та співавт., 1995), але ще не набула широкого застосування ’ обстеженні хворих на НЦД. Не дивлячись на значну кількість праць, щ< присвячені проблемі нейрогуморальної обумовленості перебігу органічно серцево-судинної патології (П.В.Бигар, 1995; О.Ф.Файник, 1995; В.ВіопсІі е аі., 1993), питання стану деяких гуморальних регуляторних систем 1 пацієнтів з різними клінічними проявами та варіантами перебір функціональних розладів системи кровообігу є недостатньо дослідженим.

Таким чином вивчення окремих аспектів патогенезу, клініки т< діагностики НЦД е актуальним на даний час і потребує досліджені детермінант гетерогенності клінічного прояву та перебігу НЦД : екстраполяцією на подальшу трансформацію захворювання.

Мета роботи

Дослідження патокінезу стану гуморальних регуляторни; субстанцій, своєрідності діагностики поліморфних клінічних форм ті варіантів перебігу НЦД для розуміння напрямків еволюції хвороби ті прогнозування можливої трансформації НЦД у ішемічну хворобу серця.

Завдання дослідження

1. Розробити об"єКТИВНІ критерії розподілу хворих на групи постереження згідно до превалюючих клінічних проявів та варіантів еребігу НЦЦ.

2. Дослідити стан деяких гуморальних регуляторних субстанцій 4одтиронинів, вазопресину та альдостерону) та їх вплив на формування ізних клінічних форм та варіантів перебігу НЦД.

3. Визначити особливості функціонального стану міокарду та зронарного резерву у хворих з різними клінічними синдромами та еребігом НЦД.

4. Розробити і запропонувати для практичної охорони здоров’я зитерії ідентифікації початкових проявів ІХС, еволюція якої проходить під маскою" НЦД.

Наукова новизна та теоретичне значення роботи

Вперше проведено дослідження з застосуванням клініко-струментальних методів (ультразвукове сканування серця, злоергометрія, черезстравохідна електрокардіостимуляція) для 5’єктивізації запропонованої на IV з'їзді кардіологів України класифікації ЦД. Відзначено особливості функціонального стану міокарду з шахуванням даних ультразвукового сканування та характеру імодинамічної відповіді на стрес-тест. Проаналізовано стан деяких ■моральних регуляторних систем у пацієнтів з НЦД, що обгрунтовує атогенетичну обумовленість мультисиндромних проявів захворювання, проваджено комплексну диференційно-діагностичну систему, яка ззволяє проводити чутливий скринінг контингенту з НЦД для визначення зчаткових фаз трансформації функціональних розладів у ІХС.

Практичне значення роботи

Запропонований комплекс клініко-інструментальних та ідіоімунних досліджень дозволяє об’єктивізувати диференціацію хворих з ДД на групи з різними клінічними формами та варіантами перебігу іхворювання. Обгрунтована необхідність застосування різноманітних рес-тестів для більш достовірної діагностики прихованої ІХС серед

хворих з функціональними серцево-судинними розладам і'

Продемонстровано необхідність визначення активності деяких гуморальни субстратів для більш повної оцінки клінічних проявів та перебігу НЦД.

Положення, що виносяться на захист

1. Об’єктивізація клінічних критеріїв запропонованої на IV з’їзд кардіологів України класифікації НЦД з урахуванням різноманітни клінічних форм та варіантів перебігу НЦД.

2. Патогенетична роль вазоактивних субстратів та формуванн порушень гуморальної ланки кровообігу в залежності від превалюючи клінічних проявів та перебігу НЦД.

3. У хворих на НЦЦ доцільним є застосування комплексноп обстеження по вивченню функціонального стану міокарду, динамікі коронарного резерву та гемодинамічної відповіді на навантаження в група з різним перебігом та синдромальними проявами захворювання.

4. Початкові зміни коронарного резерву та функціонального стан міокарду відіграють роль ранніх предикторів трансформації НЦД у ІХС.

Конкретна особиста участь автора в отриманні наукових результатів, які викладені в дисертації

Особистий внесок автора в отримання наукових результатів основним і полягає у виборі напрямку і методів дослідження, детермінац контингенту дослідної та контрольної груп, формулюванні мети та завдан дослідження, в проведенні суттєвого об’єму клінічних, інструментальних т лабораторних досліджень, в аналізі, узагальненні та статистичній обробі результатів дослідження, в підготовці наукових даних до публікації.

Апробація роботи

Основні положення роботи були обговорені на Ювілейній науковії конференції "Молоді науковці - охороні здоров’я" (Чернівці, 1994] регіональній науково-практичній конференції, присвяченій 50-річчк Чернівецького державного медичного інституту "Сучасні проблеми досягнення в хірургії і суміжних галузях медицини" (Чернівці, 1994), І з’їзді кардіологів Білорусі спільно з асоціацією кардіологів СНД (Мінсь*

994), симпозіумі з міжнародною участю "Хірургічні проблеми і екологія" Чернівці, 1995), засіданні обласного товариства кардіологів (Чернівці,

995).

Впровадження результатів дослідження в практику

Розроблені у роботі методи клініко-інструментальної діагностики юрфофункціональних та нейрогуморальних порушень у хворих з різними пінічними формами та варіантами перебігі НЦД є впровадженими в рактику відділень гіпертонічної хвороби та хронічної ішемічної хвороби ерця Чернівецького обласного кардіодиспансеру, кардіологічних відділень -ї та 3-і міських лікарень м.Чернівці. Наукові розробки представлялись на импозіумах, наукових та науково-практичних конференціях. За темою исертації опубліковано 11 робіт.

Обсяг та структура дисертації

Дисертація написана на українській мові, об'ємом 240 сторінок, обота складається з 5 глав, містить 42 малюнки. Покажчик літератури хоплює 358 джерел, з яких 145 роботи авторів з країн СНД і 213 джерел юземних авторів.

ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ Клінічна характеристика обстежених хворих.

Робота заснована на вивченні результатів обстеження 207 хворих діагнозом НЦД, з яких 123 (59,4%) - чоловіки та 84 (40,6%) - жінки. Вік їцієнтів варіював від 18 до 43 років, у середньому 31,2±2,4 роки. У 166 Ю,2%) осіб в ході досліджень верифіковано функціональні розлади грцево-судинної системи, а у 41 (19,8%) хворого знайдено приховану іемічну хворобу серця, що перебігала під "маскою” НЦД. Остання група ютупала у якості контрольної. Діагноз НЦД встановлювався на основі іитерію, що розроблені у ІММІ їм. І. М. Сеченова В. І. Маколкіним та іівавт. (1991) та з урахуванням нових підходів до діагностики та

і

класифікації даного захворювання ( В. О. Бобров та співавт., 199С J.M .Chignon, 1994; G. A. Fava et al., 1994).

Згідно з класифікацією В. 0. Боброва та співавт. (1993), залежності від домінуючого клінічного синдрому, типу, характеру та фаз перебігу захворювання пацієнти були розділені на групи.

Обзерваційну популяцію пацієнтів з різними клінічними проявам! НЦД склали групи з відповідно кардіальним синдромом - ЗО (18,19 хворих), гіперкінетичним - 28 (16,7%), невротичним - 26 (15,7%; аритмічним - 42 (25,3%), респіраторним - 19 (11,5%), астенічним - 2 (12,7%).

За типом перебігу захворювання обзерваційний контингент бу розділений на групи з легким, яку складали 41 (24,7%) особа; середньс важкості - 93 (56,0%) та важким типом перебігу - 32 (19,3 %) особи.

За характером перебігу НЦД усі хворі розділені на групи, ; відповідно, лабільним - 47 (28,3%) осіб, латентним - 79 (47,6%) стабільним характером перебігу - 40 (24,1%) осіб.

В залежності від фази перебігу НЦД проведено градацію усьогі контингенту на групу з загостренням - 78 (47%) хворих та групу з ремісієк

- 88 (53%) хворих.

Методи дослідження

Сформульовані в роботі завдання вирішувались за допомогок комплексу клініко-інструментапних методів обстежень.

З метою дослідження стану окремих гуморальних регуляторни; субстанцій у хворих на НЦД визначалися наступні показникі гормонального спектру: трийодтиронин (ТЗ), тироксин (Т4), альдостерон ті вазопресин. Обстеження проведено за допомогою радіоізотопно методики (0. М. Червонописька, 1995) з використанням приладу "Гамма 5" (Україна - Мадярщина) та реактивів фірм "Sorin biomedica” (Італія) т; "Buhlman laboratories AG" (Швейцарія).

Для оцінки морфо-функціонального стану серця, показникії центральної та внутрішньосерцевої гемодинаміки застосовуваласі методика ультразвукового дослідження, яка базується н;

загальноприйнятих особливостях використання ехокардіографії і кардіологічній практиці (Н. Feigenbaum, 1994). Використовувсі

'льтразвуковий сканер "SAL 38 AS" фірми « Toshiba» (Японія), визначалися кінцево-діастолічний та кінцево-систолічний розміри лівого шіуночка, товщина задньої стінки лівого шлуночка (ТЗСЛШ) та ііжшлуночкової перегородки (ТМШП). За формулою L. Theicholz (1972) «враховувалися кінцево-діастолічний та кінцево-систолічний об’єми (КДО а КСО) лівого шлуночка. Виходячи з одержаних показників визначали емодинамічні параметри (F. Huwez et at., 1994): ударний об’єм крові УОК), хвилинний об’єм крові (ХОК), показник загального периферичного пору (ЗПО). Насосну функцію лівого шлуночка оцінювали за величиною зраюдії викиду (ФВ), що розраховувалася за формулою L. Theicholz (1972).

Дослідження толерантності до фізичного навантаження роводилася за допомогою велоергометри (ВЕМ). Застосовувалася ходинкоподібна невпиннозростаюча навантажувальна методика (Д.М. >ронов, 1995). Дослідження починали з мінімального навантаження, отужністю 150 кг м/хв (25 Вт). В подальшому навантаження послідовно більшувапи на цю величину на кожному ступені до моменту закінчення

ч

трес-тесту. Обстеження проводилося на велоергометрі "ВЗ-02". иконання ВЕМ достроково припинялося за наявністю відповідних клінічних а електрокардіографічних ознак (Е.П.Свищенко, 1995). Після кожного тапу навантаження реєструвався артеріальний тиск та ЕКГ у 12 тандартних відведеннях на електрокардіографі Fukuda Denshi XL 135 ardimax FX 326 U. За одержаними показниками ВЕМ визначали величину осягнутої потужності (ДП), тип реакції серцево-судинної системи на авантаження (згідно приросту показників артеріального тиску), характер еституції (динаміка регресії систолічного та діастолічного тиску), величину зилинного поглинання кисню (ХПК) за способом Астранда '.С.Виноградова и соавт., 1986). Оцінка коронарного резерву доводилася за допомогою ще одного стрес-тесту черезстравохідної іектрокардіостимуляції (ЧСЕС). ЧСЕС проводилася за загальноприйнятою етодикою (В.О.Бобров та співавт., 1993). Використовувався апарат зограмованої черезстравохідної електрокардіостимуляції "ПЗКС- 1". тимуляція починалася з частоти, що дорівнювала 100 імпульсам за їилину, з подальшим сходинкоподібним підвищенням на 20 імп/хв з тервалом у 2 хвилини до появи електрокардіографічних та клінічних ознак дукованої ішемії міокарду. У випадку відсутності останніх стимуляція

закінчувалася на етапі 160 імп/хв. Результат проби вважався позитивним випадку реєстрації депресії сегменту ЭТ горизонтального ч косонизходячого типу амплітудою 0,1 мз і більше, тривалістю 0,08 с післ точки ^ або косовосходячого зниження сегменту ЭТ амплітудою 0,2 мв більше на відстані 0,08 с від точки О (А А. Киркутис и соавт., 1990). З результатами ЧСЕС розраховувалися та аналізувалися такі показники: ча синоатриального проведення (ЧСАП), час відновлення функції синусовог вузла (ЧВФСВ), коригований час відновлення функції синусового вузл (КЧВФСВ) в модифікованій методиці 0.№гиіа еі: аі. (1978). Та ко; аналізували суму загального зміщення сегменту ЄТ (Е 8Т), кількіст відведень ЕКГ, де фіксувалася депресія ЭТ (Ы БТ) та середнє зміщенн сегменту БТ (А ЗТ). Реєструвалася також реакція артеріального тиску відповідь на стрес-тест на фоні максимальної частоти стимуляції.

Математична обробка матеріалів дослідження проводилася з допомогою РС АТ та баз даних Рох Рго, О Вазе з подальшим розрахунки згідно методам варіаційної статистики (Б.Н.МазсіоІІ еі: аі., 1990).

ВЛАСНІ РЕЗУЛЬТАТИ Радіоімунне обстеження дослідної групи

Динаміка трийодтиронину (ТЗ) свідчить про наступне спостерігаються достовірні розбіжності у групах з різними клінічнимі синдромами НЦД: кардіальним (1,56 ± 0,03 нг/мл), гіперкінетичним (1,77 : 0,05 нг/мл; р < 0,05), невротичним (1,14 ± 0,03 нг/мл; р< 0,001) аритмічним (1,43 + 0,04 нг/мл; р< 0,05). В залежності єїд типу перебіг захворювання відзначено суттєву різницю у групах з легким перебій^ (1,21 ± 0,09 нг/мл), середньої важкості (1,48 ± 0,07 нг/мл; р< 0,05) ті відповідно важким (2,11 ± 0,05 нг/мл; р< 0,001).

При розгляді особливостей груп з різним характером перебіг НЦД звертає на себе увагу наявність помітної розбіжності у групах ; латентним (1,34 ± 0,04 нг/мл), лабільним (1,56 ± 0,08 нг/мл; р< 0,05) т< стабільним (1,18 ± 0,09 нг/мл; р< 0,05).

Також зафіксовано статистично достовірну перевагу показника ТЗ у групі з фазою загострення НЦД (1,78 ± 0,11 нг/мл) над показником групи з ремісією (1,44 ± 0,07 нг/мл; р< 0,05).

При розгляді показника тироксину (Т4) звертають на себе увагу наступні закономірності: достовірна перевага у групі з аритмічним клінічним синдромом НЦД (131,43 ± 3,49 нг/мл) над даними груп хворих з відповідно кардіапьним (108,42 ± 3,11 нг/мл; р< 0,05), гіперкінетичним (127,11 ± 2,81 нг/мл; р< 0,05) та невротичним синдромами (122,14 ± 3,15 нг/мл; р<0,05).

У групах з різним типом перебігу НЦД відзначається достовірна розбіжність показників Т4 при легкому (112,64 ± 2,17 нг/мл), середньої важкості (124,13 ± 2,31 нг/мл; р < 0,05) та важкому (137,34 ± 1,89 нг/мл; р

< 0,05) перебігу.

У групах з різним характером перебігу НЦД не відзначається достовірної розбіжності між контингентом хворих з латентним (116,45 ±

2,03 нг/мл) та лабільним перебігом (120,11 ± 1,92 нг/мл; р> 0,1); у той же час від наведених вище даних достовірно відрізняється показник групи зі стабільним перебігом (129,71 ± 2,61 нг/мл; р<0,05).

Між контингентом хворих з різною фазою перебігу НЦД спостерігається достовірна перевага групи з загостренням (133,13 ± 3,01 іг/мл) над групою з ремісіею (116,71 ± 2,76 нг/мл; р<0,05).

Наступні результати одержано при дослідженні рівня вазопресину / різних групах хворих з нейроциркуляторною дистонією: в залежності від превалюючого клінічного синдрому спостерігалася достовірна відмінність між, послідовно, кардіальним (2,53 ± 0,12 нг/мл), гіперкінетичним (8,60 ± 3,18 нг/мл; р<0,05), невротичним (3,94 ± 0,19 нг/мл; р< 0,001) та аритмічним (11,20 ± 0,13 нг/мл; р< 0,001) синдромами.

У групах з різним типом перебігу захворювання спостерігалася гака динаміка: показники контингенту хворих з легким перебігом (3,06 ± ),13 нг/мл) статистично достовірно відрізнялися від групи з перебігом передньої важкості (6,12 ± 0,14 нг/мл, р< 0,05), а ті, у свою чергу, від іоказників групи з важким перебігом (9,31 ±0,18 нг/мл; р<0,05).

Суттєва розбіжність також була зафіксована у групах з різним сарактером перебігу НЦД, відповідно: латентним (4,84 ± 0,16 нг/мл), іабільним (6,72 ± 0,21 нг/мл; р< 0,05) та стабільним (3,16 ± 0,19 нг/мл; р< ),05).

У свою чергу відзначалася помітна перевага за рівнел вазопресину у групі з загостренням (7,23 ± 0,15 нг/мл) над групою ; ремісією (3,21 ± 0,20 нг/мл; р< 0,05).

У результаті досліджень визначався також вміст альдостерону Серед груп хворих з різними клінічними синдромами НЦД спостерігала» наступна залежність: показники контингенту хворих з кардіальнм

(14,31±1,55 нг/мл), гіперкінетичним (36,78+2,38 нг/мл; р< 0,05) невротичним (24,60 ± 3,61нг/мл; р< 0,05) та аритмічним синдромамі (45,70+5,20 нг/мл; р<0,001) відрізнялися між собою у статистичні достовірній мірі.

Серед хворих з різним типом перебигу НЦД спостерігала» суттєва розбіжність у групах з легким (15,24 ± 1,89 нг/мл), середньо важкості (21,14 ± 2,01 нг/мл; р< 0,05) та важким (29,82 ± 2,12 нг/мл; р< 0,05).

Стосовно різного характеру перебігу захворювання, то і ; конкретному випадку знайдено помітну різницю між показникамі альдостерону контингентів хворих з латентним (20,31 ± 3,11 нг/мл) лабільним (31,16 ± 1,74 нг/мл; р< 0,05) та стабільним перебігом (15,24 : 2,56 нг/мл; р< 0,001). У групах хворих з різними фазами перебігу НЦ£ відзначено різницю достовірного характеру між групою з загостреннял (37,80 ± 3,12 нг/мл) та групою з ремісією (20,15 + 2,71 нг/мл; р< 0,05).

Результати ультразвукового сканування серця у дослідній групі

Динаміка кінцевого діастолічного об’єму (КДО) у груп з різнимі формами НЦД свідчила про помітну перевагу групи з респіраторник синдромом (123,8±2,2 мл) над контингентами з кардіальним (114,5 +3,0 мл р < 0,05), невротичним (107,7 +5,0 мл; р < 0,05), аритмічним (115,2 ±2,^ мл; р < 0,05) та астенічним синдромами (107,2+4,2 мл; р < 0,05) Превалювання над контингентом хворих з гіперкінетичним синдромом < відносним (118,3 ±3,3 мл; р > 0,1).

Серед хворих з різним типом перебігу можна зазначити суттєв; перевагу контингентів з легким (115,1+2,9 мл) і середньої важкост (115,3+2,8 мл; р > 0,5) над важким (106,8+2,9 мл; р < 0,05).

Група з загостренням (141,3+2,1 мл) у достовірній мірі перевищує показник хворих з ремісією (114,5+2,1 мл; р < 0,05).

Для варіації кінцевого систолічного об’єму (КСО) характерним було максимальне значення для хворих з респіраторним синдромом (35,0±2,3 мл) з помітною перевагою над групами з невротичним (22,9+2,6 мл; р < 0,05) і аритмічним (26,1+2,3 мл; р < 0,05) і незначним переважанням над контингентами з кардіальним (30,9+1,9 мл; р > 0,1), гіперкінетичним (31,9+2,4 мл; р > 0,2) та астенічним синдромами (27,3+2,8 мл; р > 0,1).

Показник групи з загостренням захворювання (37,9+1,8 мл) значно переважає аналогічний у пацієнтів з ремісією (29,7 ±1,3 мл; р < 0,05).

Показник динаміки фракції викиду (ФВ) серед груп з різними клінічними формами нейроциркуляторної дистонії характеризується статистично підтвердженою перевагою контингенту хворих з невротичним (78,7±1,3%) над кардіальним (73,0+0,9%; р < 0,05), гіперкінетичним (73,1 ± 1,1%; р < 0,05), респіраторним (71,7+ 0,9 %, р < 0,05) і астенічним

синдромами (74,5 ± 1,1%; р < 0,05) та відносне превалювання над групами з аритмічним (77,3 ± 1,2%; р > 0,2) синдромом.

Морфологічний параметр товщини задньої стінки лівого шлуночка [ТЗСЛШ) серед груп з різними клінічними синдромами НЦД мав максимальне значення у пацієнтів з аритмічним синдромом (0,93 ± 0,03 см) / порівнянні до груп з кардіальним (0,84 ± 0,02 см; р < 0,05), астенічним ;0,85 ± 0,02 см; р < 0,05) та в меншій мірі гіперкінетичним (0,88 ± 0,02 см; з > 0,1), невротичним (0,90 ± 0,03 см; р > 0,2) та респіраторним (0,90 ±

3,03 см; р > 0,2) синдромами.

Контингент хворих з загостренням захворювання за показником ГЗСЛШ (0,91 ± 0,03 см) помітно переважає групу з ремісією (0,83± 0,01 ;м; р < 0,05). Наступним показником, що брався до уваги, була товщина иіжшлуночкової перегородки (ТМШП). У групах з різними клінічними [юрмами нейроциркуляторної дистонії відзначається перевага ТМШП у .ворих з аритмічним синдромом (0,96 ± 0,04 см) над контингентом з

кардіальним (0,83 ± 0,01 см; р < 0,05) і респіраторним (0,80 + 0,02 см; р < 0,05).

УОКу групі з важким типом перебігу захворювання (80,0+ 1,6 мл) є помітно меншим ніж у пацієнтів з легким (84,1 ±1,3 мл; р < 0,05) та середньої важкості перебігом (85,9 ±1,4 мл; р < 0,05).

Група з загостренням за показником УОК (103,4 ± 3,6 мл) помітно випереджує пацієнтів з ремісією (84,7+ 2,2 мл; р < 0,05).

За параметром хвилинного об’єму крові (ХОК) серед конгингентів хворих з різними клінічними проявами НЦД зафіксовано безперечну перевагу групи з невротичним (7055,4 ± 119,3 мл/хв) над кардіальним (5877,1 ± 97,4 мл/хв; р < 0,001), аритмічним (6869,6 ± 111,2 мл/хв; р < 0,05}, респіраторним (6180,5 ± 98,2 мл/хв; р < 0,05 та астенічним синдромами (5601,0 ± 93,4 мл/хв; р < 0,001) і певне переважання над групою з гіперкінетичним синдромом (7032,9+ 112,6 мл/хв; р > 0,2).

У групах з різним типом перебігу НЦД за даним показником спостерігається суттєва перевага контингенту з важким (6815,5 + 123,1 мл/хв) над легким (5900,3 ± 98,6 мл/хв; р < 0,05) і середньої важкості (6253,5 + 115,2 мл/хв; р < 0,05) перебігом. Група з загостренням за показником ХОК (7637,8 + 132,2 імл/хв) помітно переважає контингент хворих з ремісією (5641,0 ± 110,4 імл/хв; р < 0,05).

Динаміка ЗПО свідчила про наявність статистично достовірної переваги групи з респіраторним (1161,0 + 18,2 дин с/см) над кардіальним (1038,8 + 18,5 дин с/см; р < 0,001), гіперкінетичним (1100,1 + 16,4 дин с/см; р < 0,05), невротичним (1076,8 ± 16,6 дин с/см; р < 0,05), аритмічним (1069,0 ± 18,1 дин с/см; р < 0,05) та астенічним (1052,9 + 16,7 дин с/см; р

< 0,05) синдромами.

Величина ЗПО у групі з ремісією (1050,3 ± 15,0 дин с/см) помітно переважала показник хворих з загостренням (979,0 ± 15,4 дин с/см; р < 0,05).

Результати велоергометричного обстеження дослідної групи

Рівень досягнутої потужності свідчить про наявність достовірної переваги показника групи з невротичним синдромом (166,3 + 3,3 вт) над

рупами з кардіальним (145,6 ± 3,7 вт; р< 0,05), аритмічним (144,3 ± 3,9 вт; >< 0,05) синдромами. У пацієнтів з аритмічним синдромом рівень іосягнутої потужності (144,3 ± 3,9 вт) не відрізняється у достатній мірі від іараметрів груп з респіраторним (144,0 ± 4,2 вт; р> 0,2) та кардіальним

145.6 ± 3,6 вт; р> 0,5) синдромами, поступаючись помітно у той же час рупам з гіперкінетичним (157,3 ± 3,7 вт; р< 0,05), невротичним (166,3 ± 3,3 т; р< 0,05) та астенічним (163,0 ± 3,9 вт; р< 0,05) синдромами.

Групи хворих з різною фазою захворювання мали помітну різницю а параметром досягнутої потужності в бік переваги групи з ремісією 150,4 ± 3,1 вт) над групою з загостренням (138,0 ± 3,1 вт; р< 0,05).

При порівнянні вихідних показників артеріального тиску звертає а себе увагу значна розбіжність для систолічного тиску (АТс) групи з ардіальним (121,2 ± 2,7 мм рт. от.) у порівнянні до груп з гіперкінетичним

130,3 ± 1,7 мм рт. ст.; р< 0,05) та невротичним (131,7 ±1,9 мм рт. ст.; р< ,05) синдромами. Порівнюючи показник групи з аритмічним синдромом

125.7 + 2,4 мм рт. ст.) з іншими можна зазначити наявність суттєвої ереваги над групою з респіраторним синдромом (115,0 ± 2,8 мм рт. ст.; <0,05).

Для вихідних показників діастолічного тиску (АТд) відзначено езаперечну перевагу групи з невротичним (88,3 ± 1,4 мм рт. ст.) у орівнянні з кардіальним (75,3 ± 1,7 мм рт. ст.; р< 0,05), гіперкінетичним ^9,7 ± 1,9 мм рт. ст.; р< 0,05), аритмічним (80,0 ±1,5 мм рт. ст.; р< 0,05) і астенічним (77,5 ± 1,7 мм рт. ст.; р< 0,05) синдромами.

Подальший аналіз було проведено у фазі навантаження, що (ладало 25% від розрахункового. На фоні даного ступеню фізичного звантаження відзначено помітну перевагу показника АТс групи з звротичним синдромом НЦД (156,7 ± 2,7 мм рт. ст.) над групами з ірдіальним (145,3 ± 4,1 мм рт. ст.; р< 0,05), аритмічним (146,4 ± 3,8 мм г. ст.; р< 0,05), респіраторним (130,0 ± 3,9 мм рт. ст.; р< 0,001), ггенічним (143,3 ± 3,8 мм рт. ст.; р< 0,05) синдромами при відсутності зстовірного превалювання над групою з гіперкінетичним синдромом

51,2 ± 2,6 мм рт. ст.; р> 0,1).

На фоні фізичного навантаження, 75% від максимально ззрахункового для АТс зазначається суттєва перевага показника групи з звротичним синдромом (181,7 ± 1,4 мм рт. ст.) над групами з кардіальним

(170,6 ± 3,6 мм рт. ст.; р< 0,05) і з респіраторним (160,0 ± 4,2 мм рт. ст р< 0,05) синдромом, а також перевага відносного характеру над групами гіперкінетичним (180,4 ± 2,6 мм рт. ст.; р> 0,2), аритмічним (174,3 ± 4,9 м рт. ст.; р> 0,1), астенічним (177,5 ± 3,0 мм рт. ст.; р> 0,1) синдромам

нищ.

При аналізі показників АТс на фоні першої хвилини відпочинк можна зазначити безумовну перевагу групи з невротичним синдромої (170,0 ± 3,6 мм рт. ст.) над іншими, у тому числі, кардіальним (152,9 ± 4, мм рт. ст.; р< 0,05), гіперкінетичним (155,9 ± 3,3 мм рт. ст.; р< 0,05 аритмічним (157,1 ± 4,8 мм рт. ст.; р< 0,05), респіраторним (140,0 ± 3,7 мі рт. ст.; р< 0,05) та астенічним (150,0 ± 3,1 мм рт. ст.; р< 0,05).

Для діастолічної складової серед груп хворих з різним типої перебегу НЦД відзначено розбіжність достовірного характеру показник пацієнтів з важким перебігом (100,0 ± 4,9 мм рт. ст.) у порівнянні до груп легким (77,5 ± 2,3 мм рт. ст.; р< 0,05) і перебігом середньої важкості (82, ± 1,8 мм рт. ст.; р< 0,05).

Проведення аналізу рівнів регресії АТс на третій хви.ли(

відпочинку серед хворих з різними клінічними синдромами НЦД показу? що існує незаперечна перевага групи з невротичним (158,3 ±1,4 мм р~

ст.) над контингентом хворих з кардіальним (132,2 ± 3,0 мм рт. ст.; р

0,001), гіперкінетичним (141,2 ± 3,2 мм рт. ст.; р < 0,001), аритмічним

140,7 ± 3,1 мм рт. ст.; р< 0,001), респіраторним (130,0 ± 2,9 мм рт. ст.; р'

0,001), астенічним (140,0 ± 3,2 мм рт, ст.; р< 0,001) синдромами.

В групах з різним типом перебігу захворювання відзначень

достовірну перевагу групи з важким (155,0 ± 3,5 мм рт. ст.) на показниками хворих з легким (130,7 ± 3,4 мм рт. ст.; р< 0,05) та перебігої середньої важкості (139,5 ± 2,3 мм рт. ст.; р< 0,05).

Між групами хворих з різним типом перебігу захворюванн відзначається суттєва перевага показника АТд при важкому перебізі (95,0 :

2,5 мм рт. ст.) по відношенню до хворих з легким (76,2 ± 1,8 мм рт. ст.; р>

0,05) та середньої важкості (80,0 ± 1,4 мм рт. ст.. р< 0,05). Група ; загостренням (79,4 ± 1,2 мм рт. ст.) помітно переважає показник хворих ; ремісією (70,0 ± 3,2 мм рт. ст.; р< 0,05).

На етапі шостої хвилини відпочинку для показників АТс у група хворих з різними клінічними синдромами НЦД спостерігається абсолютні

еревага групи з невротичним (146,7 ± 3,6 мм рт. ст.) над кардіальним

119,5 ± 2,3 мм рт. ст.; р< 0,001), гіперкінетичним (128,1 ± 3,0 мм рт. ст.;

< 0,05), аритмічним (125,0 ± 2,6 мм рт. ст.; р< 0,001), респіраторним

110,0 ± 3,1 мм рт. ст.; р< 0,001) та астенічним синдромами (130,0 ± 3,7 їм рт. ст.; р< 0,05).

Для АТд серед груп хворих з різним клінічними синдромами афіксовано перевагу групи з гіперкінетичним синдромом (79,9 ±1,8 мм т. ст.) над іншими, причому лише над контингентом з респіраторним индромом (70,0 ± 2,7 мм рт. ст.; р< 0,05) у достовірному ступені.

Показник АТд у груг.і з важким типом перебігу (85,0 ± 3,5 мм рт. т.) є помітно переважаючим за аналогічний у групі з легким перебігом Г4,2 ± 1,7 мм рт.ст.; р< 0,05).

Показник засвоєння кисню за одну хвилину є максимальним у зупі з невротичним клінічним синдромом НЦД (3,44 ± 0,04 л/хв) і остовірно переважае аналогічні у групах з кардіальним (2,87 ± 0,07 л/хв;

< 0,05), гіперкінетичним (3,02 ± 0,08 л/хв; р<0,05), аритмічним (3,01 ± ,05 л/хв; р< 0,05), респіраторним (2,22 ± 0,03 л/хв; р< 0,001) та зтенічним (3,00 ± 0,04 л/хв; р< 0,05).

Результати черезстравохідної електрокардіостимуляції у дослідній групі

При аналізі показника часу синоатриальної проводимості (ЧСАП) дзначалася його значна перевага у групі з аритмічним синдромом (205,7 3,8 мс) у порівнянні з кардіальним (111,8 ± 2,6 мс; р< 0,001), перкінетичним (134,6 ± 3,1 мс; р< 0,001), невротичним (138,9 ± 3,4 мс; р< ,001) синдромами. Групи з гіперкінетичним та невротичним синдромами іж собою у достовірній мірі не відрізнялися (р> 0,1). Динаміка ЧСАП серед >уп з різним типом перебігу НЦД свідчить про наявність суттєвих ззбіжностей між групами з легким (131,4 ± 2,3 мс), середньої важкості

42,1 ± 2,9 мс; р< 0,05) та важким (170,1 ± 2,4 мс; р< 0,05).

Крім цього, помітну розбіжність зазначено серед груп з різним ірактером перебігу НЦД: латентним (145,2 ± 3,1 мс), лабільним (159,4 ± 8 мс; р< 0,05), стабільним (150,2 ± 3,4 мс; р< 0,05).

Зафіксована достовірна перевага контингенту з загострення (167,9 ± 2,3 мс) над групою з ремісією (145,1 ± 3,4 мс; р< 0,001).

По групах з різними клінічними формами відзначалася достовірь перевага ЧВФСВ в групі з аритмічним синдромом (1268,6 ±11,2 мс) пр співставлєнні з кардіальним (1035,4 ± 9,3 мс; р< 0,001), гіперкінетични (1086,8 ± 10,1 мс; р< 0,001) та невротичним синдромами (1060,3 ± 9,4 мі р< 0,001). Останні дві групи з перерахованих між собою достовірні-відмінностей не мали (р> 0,1).

Серед контингенту хворих, що віднесені до різних груп залежності від типу перебігу НЦД, зафіксовано суттєву відмінність мі легким (1051,2 ± 7,9 мс), середньої важкості (1089,4 ± 8,5 мс; р< 0,05) і важким (1193,7 ± 9,7 мс; р< 0,05).

Величина ЧВФСВ у групі хворих з загостренням (1167,4 ± 11, мс) є помітно вищою над показником пацієнтів з ремісією (1087,4 ± 10, мс; р< 0,05).

Динаміка КЧВФСВ свідчить про достовірну перевагу за дани показником групи з аритмічним синдромом (402,9± 6,1 мс) над групами кардіальним (194,3 ± 4,9 мс; р< 0,001), гіперкінетичним (215,7 ± 5,5 мс; р

0,001) та невротичним (219,3 ± 5,4 мс; р<0,001) синдромами.

У групах з різним типом перебігу НЦД зафіксовано суттєє перевагу параметра КЧВФСВ у групі з важким типом (314,8 ± 6,1 мс) на середньої важкості (231,5 ± 5,7 мс; р< 0,05) та легким (203,2 ± 5,1 мс; р

0,05).

Крім цього зафіксовано розбіжність достовірної міри між групам з різним характером перебігу НЦД: латентним (244,9 ± 4,7 мс), лабільни (280,1 ± 5,2 мс; р< 0,05) і стабільним (231,3 ± 4,8 мс; р< 0,05). Величин КЧВФСВ у групі з загостренням НЦД є значно більшою у контингент хворих з загостренням (315,9 ± 6,1 мс) у порівнянні до групи з ремісієї (239,3 ±3,9 мс; р< 0,001).

Крім згаданих параметрів, реєструвалася реакція артеріальног тиску у відповідь на стрес-тест на фоні максимальної частоти стимуляці За даним показником для систолічної складової відзначалася суттєв перевага контингентів хворих з невротичним (140,1 ± 3,6 мм рт. ст.) гіперкінетичним (138,7 ± 2,3 мм рт. ст.; р> 0,1) над групами з кардіапьниі

125,2 ± 1,8 мм рт. ст.; р< 0,05), а також аритмічним (124,7 ± 2,3 мм рт. ст.;

< 0,05) синдромами.

В групах з різним типом перебігу НЦД спостерігається наступна инаміка: достовірне зростання систолічного тиску, починаючи з легкого

120.1 ± 1,7 мм рт. ст.) до середньої важкості (128,7 ± 2,6 мм рт. ст.; р< ,05) та важкого (137,2 ± 2,3 мм рт. ст.; р< 0,05) перебігу.

Варіація систолічного тиску в залежності від характеру перебігу ЦД характеризується перевагою показника групи з лабільним перебігом

30,3 ± 2,9 мм рт. ст.) над латентним (123,1 ± 2,7 мм рт. ст.; р> 0,1) та габільним (120,4 ± 2,8 мм рт. ст.; р<0.05), в останньому випадку гатистично достовірна.

Значення АТс у групі з загостренням (133,2 ± 2,2 мм рт. ст.) гпево переважае показник групи з ремісією (121,4 ± 2,9 мм рт. ст.; р< ,05).

Для показника АТд спостерігалася така динаміка: у наявності зстовірна перевага близьких за значеннями груп хворих з гіперкінетичним

16.1 ± 2,4 мм рт. ст.) і невротичним (85,2 ± 1,9 мм рт. ст., р> 0,1) чндромом над показниками груп з кардіальним (76,2 ± 2,2 мм рт. ст.; р< 05) та аритмічним (77,7 ± 2,5 мм рт. ст,; р< 0,05) синдромом, що у свою ;ргу між собою достовірно не відрізняється (р> 0,1),

Достовірна динаміка зростання АТд спостерігається у групах з згким (68,7 ± 2,3 мм рт. ст.), середньої важкості (77,5 ± 1,9 мм рт. ст.; р< 05) та важким (83,9 ± 2,1 мм рт. ст.; р< 0,05) типами перебігу НЦД.

Аналогічно, достовірна розбіжність зафіксована між групами з зним характером перебегу НЦД : латентним ( 70,2 ± 3,1 мм рт.ст.), абільним ( 83,1± 2.4 мм рт.ст.; р<0,05 ) та стабільним ( 75,1 ± 2,8 мм г.ст.; р<0,05).

Відзначається перевага достовірного характеру значення АТд у іупі з загостренням ( 84,4 ± 1,9 мм рт.ст. ) над групою з ремісією (73,8 ± 1 мм рт.ст; р<0,05 ).

Порівняння показників дослідної та контрольної груп

Розглядаючи дані, одержані при проведенні ультразвукового анування, можна констатувати суттєву перевагу параметра КДО у

пацієнтів з ІХС (138,7 ± 2,9 мл) над контингентом з верифікованою Ни (114,4 ± 3,3 мл; р< 0,05).

Величина КСО є незначно більшою у хворих з ІХС (33,5 ± 1,7 м. над групою з НЦД (29,0 ± 2,5 мл; р> 0,1), що в достовірній мірі ^ підтверджується.

Не спостерігається суттєвих розбіжностей за величиною ФВ дослідній (74,7 ± 1,1%) та контрольній (75,3 ± 1,3 %; р>0,2) групах.

Показник ТЗСЛШ групи з ІХС (0,99 ± 0,04 см) є поміте переважаючим над аналогічним у хворих з НЦД (0,88 ± 0,02 см; р< 0,0Е Схожа залежність за величиною ТМІШІ, що є суттєво більшою контингенту з ІХС (1,03 ± 0,04 см) ніж у групі з НЦД (0,88 ± 0,02 сі р<0,05).

Розгляд параметрів гемодинаміки констатує значну перевагу г показниками УОК, ХОК, ЗПО у пацієнтів з ІХС над контингентом з НЦІ відповідно: 104,5 ± 2,9 мл і 85,4 ± 1,8 мл, (р<0,05); 7681,8 ± 130,6 мл/хе

6436,1 ± 105,4 мл/хв, (р<0,05); 1245,8 ± 40,4 дин с/см та 1083,1 ± 17,4 ди с/см, (р< 0,05).

Рівень досягнутої потужності у пацієнтів з НЦД був беззапереч;-вищим (153,4 ± 4,3 вт), ніж у контингенту з ІХС (122,1 ± 2,4 вт; р< 0,001).

Вихідні показники артеріального тиску у дослідної і контрольні групах як АТс (124,5 ± 2,6 мм рт.ст. і 131,2 ± 2,4 мм рт.ст., (р> 0,1)) так відповідно АТд (78,5 ± 2,5 мм рт.ст, та 84,3 ± 2,1 мм рт.ст., (р> 0,1)) мают тенденцію до переважання контингенту з ІХС, що у достовірній мірі к підтверджується.

Динаміка прогресії артеріального тиску у відповідь ь навантаження характеризується помітною перевагою рівнів АТс у хворих ІХС над контингентом з НЦД, відповідно на етапах 25% від максимальної (155,7 ± 2,5 мм рт.ст. і 145,5 ± 3,5 мм рт.ст., (р< 0,05)), 50 % (175,2 ± 2 мм рт.ст. і 162,4 ± 3,1 мм рт.ст., (р< 0,05)), 75% від максимапьног навантаження (186,7 ± 4,3 мм рт.ст, та 174,1 ± 3,3 мм рт.ст., (р<0,05)).

Приріст АТд у відповідь на зростання навантаження в хо, проведення ВЕМ був недостовірно вищим у контингенту з ІХС: на щабел! 25% (87,2 ± 2,4 мм рт.ст. і 85,9 ± 3,2 мм рт.ст., (р>0,2)), 50% (90,7 ± 2, мм рт.ст, і 86,7 ±3,1 мм рт.ст., (р> 0,2)) та 75% від максимально; навантаження (96,7 ± 2,8 мм рт.ст. і 89,9 ± 3,5 мм рт.ст., (р> 0,1)).

Регресія артеріального тиску в період реституції відзначається іаявністю помітних розходжень між контингентами з НЦД та ІХС за рівнями кТс: на 1-й (154,3 + 3,8 мм рт.ст. і 167,1 ± 2,8 мм рт.ст., (р< 0,05)), 3-й

140,4 ± 2,8 мм рт.ст. і 153,5 ± 2,9 мм рт.ст., (р< 0,05)) і 6-й хвилині ідпочинку (126,5 ± 3,1 мм рт.ст. та 137,4 + 2,9 мм рт.ст., (р< 0,05)). 'еакція АТд в період реституції не характеризується наявністю суттєвих озбіжностей між дослідною та контрольною групами, відповідно на 1-й

33,7 ± 2,8 мм рт.ст. і 85,1 ± 3,1 мм рт.ст., (р> 0,2)), 3-й (80,6 + 2,9 мм т.ст. і 80,3 + 2,8 мм рт,ст., (р>0,5)) та 6-й хвилині реституції (76,3 ± 2,3 мм т.ст., та 77,9 ± 2,7 мм рт.ст., (р> 0.2)).

Показник ХПК є достовірно більшим у групі з НЦД (2,93 + 0,05 /хв) в порівнянні до групи з ІХС (2,73 ± 0,08 л/хв, (р<0,05)). За оказником ЧСАП, ЧВФСУ та КЧВФСВ визначається суттєва перевага онтингенту з ІХС над групою з НЦД, відповідно: 159,5 + 4,5 мс і 147,7 ± ,2 мс, (р< 0,05); 1140,9+10,2 мс і 1112,8 + 10,1 мс, (р< 0,05); 274,3 + 6,1 іс та 258,1 + 5,5 мс, (р< 0,05).

Приріст артеріального тиску у відповідь на навантаження є остовірно переважаючим у контингенту з ІХС в порівнянні до групи з НЦД

< для АТс (144,5 + 3,1 мм рт.ст. і 132,2 + 2,5 мм рт.ст., (р< 0,05)), так і для Тд (89,4 ± 3,3 мм рт.ст, та 81,3 ± 2,2 мм рт.ст., (р< 0,05)).

висновки

1. В процесі дослідження встановлено, що частота вияву НЦД умовах кардіологічного стаціонару складає біля 23% випадків. Хворі функціональними серцевосудинними порушеннями являють собо поліморфну групу з різноманітним функціональним станом міокард власними гемодинамічними особливостями, специфічним стано нейрогуморальної ланки кровообігу, що є об'єктивним підтвердження доцільності розподілу їх на різноманітні групи спостереження.

2. При вивченні у хворих на НЦД активності гуморальні/ регуляторних субстанцій нами встановлено достовірна перевага активнос Т 3 та Т 4, індукторів позитивного хронотропізму і симпатоадреналові/ активаторів у групах з аритмічним та гіперкінетичним синдромами НЦД, також у контингентів з несприятливим перебігом захворювання (важки тип, з фазою загострення).

3. Максимальні показники рівнів вазопресину та альдостерон' регуляторів судинного тонусу та модуляторів вазоконстрикції зафіксовано групі з аритмічним синдромом НЦД та у контингентів з важким типо перебігу і фазою загострення захворювання.

4. Функціональний стан серцево-судинної системи пацієнтів невротичним синдромом характеризуються гіпердинамічними параметрам кровообігу ( ХОК, найбільш помітний приріст артеріального тиску відповідь на проведення велоергометричного стрес-тесту), оптимальним показниками міокардіальної контрактильності ( КДО, КСО, ФВ) і достовірн переважаючим інші групи рівнем досягнутої потужності при проведені велоергометричного тестування.

5. В ході дослідження встановлено, що толерантність д фізичного навантаження у пацієнців з НЦД є зворотньо пропорційною д ступеня важкості перебігу та міри загострення захворювання.

6. Стан провідної системи серця, що аналізувався обзерваційного контингенту хворих за допомогою ЧСЕС характеризуєте достовірною перевагою за величинами ЧСАП, ЧВФСВ, КЧВФСВ групи аритмічним клінічним синдромом над іншими. Аналогічну залежність тако: відзначено у групах з важким перебігом НЦД та фазою загострення порівнянні до контингентів з більш сприятливим перебігом захворювання.

7. Аналіз перебігу різних клінічних варіантів показав, що під маскою" НЦД відбувається еволюція ішемічної хвороби серця, яка іентифікована за даними проведеного дослідження у 19,8% випадків, оліморфізм клінічної картини НЦД не дозволяє без проведення змплексних клініко-інструментальних діагностичних заходів виявити ерехідну групу хворих з прихованою ІХС.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Застосування класифікації НЦД, запропонованої на IV з'їзді зрдіологів України є обгрунтованим з точки зору оптимальної ірактеристики різноманітних клінічних форм та варіантів перебігу іхворювання.

2. Дослідження гемодинамічної реакції у відповідь на дозоване ізичне навантаження дозволяє диференціювати як різні клінічні форми та зріанти перебігу НЦД між собою, так і з іншими захворюваннями серцево/динної системи.

3. Хворі з важким перебігом НЦД та фазою загострення іхворювання характеризуються достовірно більш помітними розладами ункціонального стану та нейрогуморальної регуляції серцево-судинної істеми і потребують подальшого спостереження як група ризику розвитку зганічної патології' та адекватної терапевтичної корекції.

4. Комбіноване використання ЧСЕС та ВЕМ є доцільним для більш >стовірної верифікації ранніх стадій прихованої ІХС у хворих з /нкціональними розладами серцево-судинної системи.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Вплив факторів екологічного неблагополуччя на /нкціональний стан серцево-судинної системи та особливості перебігу ДД по гіпертонічному типу, гіпертонічної хвороби І та II стадії у мешканців Чернівці та області Ц Науково-практична конференція "Актуальные тросы гигиены и эпидемиологии Донбасса": Тези доповідей. - Донецьк, ©3. - С.48-49 (співавт.: Г.І. Ходоровський, І.К. Владковський).

2. Розширення можливостей діагностики "синдрому X" у хворих : кардіалгіями // Регіональна науково-практична конференція, присвячен, 50-річчю Чернівецького державного медичного інституту "Сучасні проблемі і досягнення в хірургії і суміжних галузях медицини": Матеріали конференц

- Чернівці, 1994. - С.74 (співавт.: В.К.Тащук, ЄА Менчиць, Л.О.Волошинз В.Г.Рижкін).

3. Нові підходи до диференційної діагностики НЦД п< гіпертонічному типу та гіпертонічної хвороби І стадії // Регіональна науково практична конференцїя, присвячена 50-річчю Чернівецького державной медичного інституту "Сучасні проблеми і досягнення в хірургії і суміжни: галузях медицини": Матеріали конференції - Чернівці, 1994. - С.8І (співавт.: В.К.Тащук, І.К.Владковський).

4. Деякі актуальні аспекти перебегу НЦД по гіпертонічному тип; та гіпертонічної хвороби в умовах екологічного неблагополуччя на територі Чернівецької області // Регіональна науково-практична конференцїя присвячена 50-річчю Чернівецького державного медичного інститут "Сучасні проблеми і досягнення в хірургії і суміжних галузях медицини” Матеріали конференції - Чернівці, 1994. - С.92 (співавт.: В.К.Тащук

0.1.Волошин).

5. Тести з навантаженням: новий підхід до оцінки ефективною артеріальної гіпертонії // Ювілейна наукова конференцїя "Молоді науковці охороні здоров’я": Тези доповідей - Чернівці, 1994. - С. 121-122 (співавт. В.К.Тащук, І.К.Владковський).

6. Тести з навантаженням: порівняльні аспекти терапі

артеріальної гіпертензії дільземом та атенололом // "Школа ак. Черкеса” Тези доповідей - Київ, 1994. - С.64-67 (співавт.: В.К.Тащук

1.К.Владковський).

7. Новые подходы к объективизации диагностик! нейроциркуляторной дистонии //III съезд кардиологов Беларуси совместнс с ассоциацией кардиологов СНГ: Тезисы - Минск, 1994.-4.1, С.35 (соавт. В.А.Бобров, В.К.Тащук, И.Ю.Пранийчук, Б.И.Митченко, И.Э,Малиновская

В.А.Шумаков).

8. Гемодинамічні варіанти перебігу НЦД та аспекти діагностики клініки і подальшої реабілітації // Наукова конференція "Фундаментальні т<

інічні аспекти сучасної реабілітації Тези доповідей - Полтава. 1994 -96-99.

9. Формування нейроциркуляторної дистонії в умовах екологічної

лежності: рівні трийодтиронину (ТЗ) та тироксину (Т4) в прогнозуванні стабілізації процесу // Симпозіум з міжнародною участю "Хірургічні юблеми і екологія": Матеріали симпозіуму - Чернівці, 1995 - С. 122 тівавт.: В.К.Тащук, В.О.Бобров, І.Ю.Пранійчук, О.І.МІтченко,

С.Полянська, С.Ю.Савицький).

10. Prostacycline / Thromboxane system in case of unstable angina

d hypertension: effects of its treatment //Int.Soc. for Heart Research,XV rop. Sect. Meeting. - Denmark, Copenhagen, 8-11 June, 1994. - Abstr. N 53 (Coauth.: V.Tashchuk, A.Sergovsky, V.Bobrov, I.Malinovskaya,

Shumakov).

11. Complements system and the coronary reserve in condition of jdeled myocardial ischemia //EFIS-94. 12-th Europ. Immunology Meeting. -rcelona, Spain, 14-17 June, 1994. - Poster N W32/16 (Co-auth.: V. shchuk, V.Bobrov, I.Malinovskaya,V.Shumakov, A.Sergovsky, E.Menchits).

Трутяк В.Я. Нейроциркуляторная дистония: механизмы состояние которых гуморальных регуляторных субстанций, классификация, агностика, прогнозирование течения.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата дицинских наук по специальности 14.01.11. - кардиология. Украинский ІИ кардиологии им. Н.Д. Стражеско, Киев, 1996. В работе впервые оведено исследование, обосновывающее существующую клиническую ассификацию НЦД. Отмечены особенности функционального состояния окарда с учетом данных ультразвукового сканирования сердца и эактера гемодинамического ответа на проведение стресс-тестов, оанализировано состояние некоторых гуморальных регуляторных зтем у пациентов с НЦД, обосновывающее патогенетическую условленность мультисиндромной картины заболевания. Внедрена иплексная дифференциально-диагностическая система, позволяющая зводить тщательный скрининг популяции с НЦД для выявления іальньїх фаз трансформации функциональных расстройств в емическую болезнь сердца.

Использован ряд клинико-инструментальных методе исследования, включая эхокардиографию, велоэргометрин чреспищеводную электрокардиостимуляцию, радиоиммунны

исследования.

Trutiak V. Neurocirculatory dystonia: mechanisms, certain humor regulatory substances' status, diagnostics, process prognosing.

Thesis for obtaining the academic degree of candidate of medici sciences. Ukrainian research institute of cardiology. Kyiv, 1996.

The present investigation was the first one carried out to considf NCD clinical classification. On the basis of echocardiography datas and th observed character of haemodynamic response to stress-tests, th peculiarities of myocardial functional status were determined. Humor; regulatory system status of some NCD patients was analized, giving grounds t pathogenetic multisyndrome nature of disease.

Introduction of the newly proposed complex differentiate diagnostical system makes possible thorough NCD contingent screening aime to reviel the initial stages of functional disorders transformation into coronar heart disease.

The investigation was conducted with the help of a number of clinic; instrumental research methods such as echocardiography, bicycle ergometr transoesophageai stimulation, radioimmunologic investigation.

Ключові слова: нейроциркуляторна дистонія, гуморалы

регуляторні субстанції, функціональний стан міокарду, стрес-тесті гемодинамічна відповідь, клінічна класифікація, диференційно-діагностичн система.